скачать книгу бесплатно
Обiтниця
Олег Семенович Ладыженский
Олег Ладиженський
Обiтниця
(вiршi рiзних рокiв у авторському перекладi украiнською мовою)
З трагедii «Зоря» Томаса Бiнорi, барда-вигнанця
I.
Що станеться з iменем, маючим тiнь,
І з тiнью, в якоi з'явилось iм'я?
Можливо, народиться нова сiм'я,
Де будуть стосунки чуднi та простi,
І доля свое розпочне маяття
У цих безтiлесних живих поняттях…
І тiнь за хазяiном мiстом бiжить,
По iменi кличе: «Агов! Стережись!
Не треба!…» Але це iм'я без буття
Менi незнайоме.
II.
Я жив в тiнi iмен. В тiнi великих
Імен, немов шляхетних прапорiв.
Їх смак душа приймала, наче лiки,
Їх блиск в очах грозою майорiв,
І супились зi стiн суворi лики,
За хист мене лишаючи дарiв.
Я вивчив iмена тiней пiзнiше.
Ось тiнь змii. Тiнь ворога. Ось тiнь
Кота, що переслiдуе тiнь мишi,
Ось тiнь-тополя з тiнью вiд листiв.
А це пройшов тiнь-день. В вечiрнiй тишi
Чекае вiн тiнь-ночь на самотi.
Передбачая дикий рух племен,
Вал землетрусiв i загибель мира,
Не те спiваю, що бажае лiра,
А iмена тiней та тiнь iмен.
Прохання
Поклади мене, як печатку в руку,
Поклади мене, як тавро на серце,
Поклади мене, як сухар в дорогу,
Як грозу на дiл, як роки на старця.
Поклади мене, бо я вже не встану,
Я навiки тут, я десь був та вийшов,
Над горою хмари вiд щастя стогнуть,
Пiд горой тополi трiмтять: «Ми – вашi!»
Не довiчно хмарам в грозi кричати,
Не довiк тополi стояти списом,
Якщо кличу я, а мене не чути —
Поклади мене безпорадной пiсней…
Балада обмiну
Трьох вiдважних i вiдданих друзiв я мав,
Трiйцю друзiв – танцюй, карасi!
Їх у долi на трьох ворогiв я змiняв,
Бо три ворога кращi за всiх!
Трьох чудових красунь-наречених я мав,
Трое дiвчин, i кожна з кiльцем!
Їх у долi на трiйцю жiнок я змiняв,
А жiнок – на розбите яйце.
Народив я багато дiтей-дiточок,
Цiлий табiр малих – лiч-не-лiч!
Дiточок я у долi змiняв на гачок,
А гачок – це коштовная рiч!
Знався з цiлой юрбой я турбот i скорбот —
Ну навiщо менi це лайно?!
Я у долi змiняв iх мерзотний народ
На шинок, i жiнок, i вино!
В домовинi я спокою теж не знайду,
Хоч побачу тут смерть без прикрас —
Буде обмiн на щастячко чи на бiду,
Я i мертвий змiняю цю долю на ту,
Дам грошей, i змiняю ще раз!
Хайямки
Нас, кiсток-черепiв, в домовинах чортьма,
Нам не треба жалю, нас укрила пiтьма, —
Тi, хто жив, хай вiдвiдають нас на погостi,
Або смерть вас вiдвiдае нiччю сама…
Приймая вогонь, згоднi ми на пiтьму,
Забувши, навчилися ми усьому —
Збiднiли? Збагатшали? Геть сплюндрували
Життя? І питаемо небо: «Чому?!»
Новоруський рубайят «Пацан Хайям»
– Пацани, я стирчу! Ми фiльтруем базар,
Нас не ловлять менти i не косить шиза,
Але зверхнiй бугор – кiлер та вiдморозок!
Я отримав маляву – у нього крейза!
– По панятiям треба нам жити, братан,
Я – тобi, ти – менi, та й ми квити, братан!
Якщо доля обох розведе на мизинцях,
То ми долю зумiем згубити, братан!
І до тебе, пацан, знали ми пацанов,
Будем знати i пiсля! Таке ось кино —
Кожен з нас вiдповiсть за свою розпальцовку,
І вiдвалить з юрбою друзяк-паханов…
Я вiдкинувся з зони – й одразу в кабак.
Є у мене резони прийти у кабак —
Я не в змозi напитись у бiблiотецi!
Ось проп'ю я кальсони й залишу кабак…
Епiтафiя на могилi хвилософа
Де я лежу, там мiг лежати ти,
Вiд кладовища людям не втекти,
Тодi навiщо нам тягнути вiк? —
Лягай негайно, як я лiг торiк.
Нiчнi цикади
Вони бились день,
Вони бились нiч —
Полягли усi,
Та не в тому рiч…
Стережись, рибонько,
Не ходи, де глибонько,
Бо не спить рибалка,
Тебе любить палко…
Не гомiн за стiнами,
Не тiнi за спинами —
То вдача бiжить поза тинами…
Всяк у клунi чаклунить,
Чари мажить та смажить,
А як дiйде до справи —
Шурх у кущi та трави…
Ворожили ворожбити:
«Будеш, хлопець, з рожей битой!» —
Лихоманка моя вдача,
Чим же я тобi вiддячу?
Ось би взяти людинку
Та за кожну частинку,
І спитати у ней: «Як дiла?»
Минулу тiнь у згадцi схороню —
Пришити хочу к завтрашньому дню…
Життя у мага – свято днiв:
То вiн в лайнi, то на вiйнi,
Чого i вам бажаем…
У ворожiм станi
Я у битвi тану —
Ляжу край дороги
І нiяк не встану!
Я спитав чаклуна:
Що ж у людства здавна
На здоровий на глузд
Завелика цiна?
Гей, волоцюго, бий з плеча,
Марнуй слова! —
Але все ближче хижий час,
І – прощавай…
Степ та степ в ночi,
Битий шлях лежить,
Там у далечiнь
Кiтоврас бiжить…
Ой, iз серця ран
Я зроблю таран
І як жахну в небесний паркан…
Хоч цар, хоч хлоп,
Ми кажем: «Гоп!»,
Але стрибае iнший, щоб
Ми вiрили йому…
Кричали пiвнi усю нiч,
Щоб схiд гарячим став, як пiч,
