скачать книгу бесплатно
Незвичайнi пригоди горобчика Чирiка
Володимир Кривенко
Незвичайнi захоплюючi пригоди маленького горобчика Чирiка та його друзiв не залишать байдужими як маленьких читачiв, так i iх батькiв.
Володимир Кривенко
Незвичайнi пригоди горобчика Чирiка
Частина перша
Народження
Якось навеснi, в одному густому-прегустому лiсi в теплому-претеплому гнiздечку народився малесенький горобчик. Вiн вилiз з тiсноi шкаралупи, подивився широко розплющеними очима на навколишнiй свiт, на тата з мамою i дзвiнко сказав:
– Чирiк!
– Ой! Це вiн привiтався з нами, зрадiла мама-горобчиха Чирка.
– Яке чемне гороб'ятко! Погодився тато-горобець Чир. А давай так i назвемо його, як вiн сам сказав – Чирiк. Але ж, ти подивись, яке чудо! У всiх горобцiв дiточки на свiт з'являються з заплющеними очима i пищать, а не чирiкають! А цей, ще в шкаралупi обiгнав своiх ровесникiв в розвитку! Що ж воно далi буде?
– Подивимось, – сказала мама Чирка. – Головне, хай росте здоровим i розумним!
Дядько Михайло
Так i став молоденький горобчик Чирiком, Тато з мамою дуже пiклувались за синочка. Дiдусь, старий мудрий Чик з бабусею Чикинею теж, раз у раз, приносили онучку щось смачненьке i Чирiк швидко змiцнiв i навчивсь лiтати. Тепер Чирiк вiльно пурхав по лiсу, а оскiльки вiн був чемним i допитливим горобчиком, у нього з'явились першi друзi. А найпершим став, як не дивно, ведмiдь дядько Михайло, барлiг якого знаходився пiд корiннями вивороченоi буревiем сосни, якраз пiд гнiздечком Чирiка. А сталось це так: бавився якось Чирiк з друзями-однолiтками в заростях дикоi малини, коли почув сопiння, бурмотiння i голоснi зойки.
– Що сталося, хто там так стогне? Не бiйся, засмiялись друзi-горобчики, це твiй сусiд Михайло. Вiн ласував малиною i наколовся на голки акацii. От i стогне. Летiмо, посмiемось з нього! Горобцi полетiли до дядька Михайла, розсiлись на гiлках акацii i стали насмiхатись з ведмедя.
– Такий великий i такий дурний! Ми, от, сидимо в гiлках i не наколюемося, на голки, бо ми розумнi, а ти дядько Михайле, дурний, дурний, дурний!!!
– Як вам не соромно, – розгнiвався Чирiк, – йому ж боляче, а ви смiетесь!
Пiдлетiв Чирiк ближче i побачив, що в спинi дядька Михайла стирчить здоровенна голка акацii, а дядько Михайло нiяк не може дiстати ii своiми лапами. Сiв Чирiк на спину дядька Михайла, схопив дзьобиком колючку, потяг щосили i вирвав ii з ведмежоi спини. Заревiв вiд рiзкого болю дядько Михайло, озирнувся i побачив Чирiка з закривавленою колючкою в дзьобику.
– Ти що оце виробляеш жовторотику? Нащо мене голками штрикаеш?
– Пробачте дядьку Михайле, я не штрикаю, навпаки, я витяг цю колючку з вашоi спини, бо вам дуже боляче було!
– А й справдi, – промовив дядько Михайло, поводячи могутнiми плечима, – бiль став вщухати i зараз вже майже не болить. А ти хто такий? Чи не той горобчик, що нещодавно народився в гнiздечку над моiм барлогом?
– Так, це я, дядьку Михайле, – сказав Чирiк, – вибачте, що я зробив вам боляче, це вiд невмiння, бо ще нiколи нi з кого голок не витягав…
– Пусте, – сказав дядько Михайло, – ти мене вилiкував, а за це я пропоную тобi свою дружбу. Якщо хтось образить тебе, або, якщо, виникнуть якiсь проблеми, – кажи менi, розберемося! Поможу, чим зможу, бо ми ж тепер друзi!
Отак потоваришував маленький горобчик Чирiк з великим рудим ведмедем дядьком Михайлом.
Їжачок Колючка
За кiлька днiв трапилась ще одна пригода. Сидiв собi Чирiк на гiллячцi, вiдпочивав, бо лiтав далеко-далеко, аж до лiсового озера i втомився. Сидить Чирiк i спостерiгае; вилiз погрiтися зi своеi холодноi нiрки iжачок Колючка, лiг на спинку, пiдставив черевце сонечку i задрiмав. В кущах щось зашелестiло. Бачить Чирiк, повзе по зеленiй травi до iжачка Рудий Лис, от-от стрибне i вхопить сплячого iжачка за беззахисний живiт. Впав тодi Чирiк, як той камiнець, на iжачка буцнув його обома нiжками в м'який сiрий живiт i миттю злетiв вгору. Їжачок, з несподiванки, скрутився клубочком, а Лис, що вже не змiг спинити свого стрибка, лише подряпав iжаковими голками свою морду. Затявкав з болю Лис i чкурнув в кущi. Довго б лежав, скрутившись в колючу кулю Їжачок, але Чирiк, впевнившись, що небезпека минула, пiдлетiв до нього i промовив:
– Розгортайся, друже Їжачок!
– А як же, зараз! Знайшов дурного! – Пробурмотiв з-пiд настовбурчених голок iжачок. – Тобi з першого разу не вдалося мене за живiт схопити, то тепер i поготiв, не вдасться!
– Менi? – розсмiявся Чирiк. – Та якби не я, то Рудий Лис давно б вже пообiдав тобою. Ти пригрiвся на сонечку i мiцно спав, так що вибач, не було часу ввiчливо будити тебе.
– То ти врятував мене вiд зубiв Рудого Лиса? – розгортаючись запитав iжачок Колючка. – Чим я можу вiддячити тобi за порятунок?
– А не спи бiльше черевцем догори! – засмiявся Чирiк, та й полетiв додому.
Бiлi Мухи
Пiсля того випадку пройшов деякий час i Чирiк став помiчати, якiсь дивнi змiни в лiсi; листячко стало мiняти свiй колiр на жовтий та бурий. Ранки стали прохолодними, птахiв стало помiтно менше, дядько Михайло наносив у свiй барлiг сухого сiна i кiлька днiв вовтузився там, роблячи собi м'яку перину. Запитав Чирiк дядька Михайла:
– А нащо ви, дядько Михайле, таку теплу постiль робите?
– Так зима ж скоро, – пробурмотiв дядько Михайло, – треба ранiш спати вкладатися, поки Бiлi Мухи не налетiли.
Здивувався Чирiк – дядько Михайло такий великий та дужий, а якихось мух боiться… Запитати дядька Михайла про тих страшних мух Чирiк не наважився, а вирiшив довiдатись про них у дiдуся Чика.
Зрадiли дiдусь i бабуся онуковi; гасае всенький день по лiсовi з друзями, але й нас, стареньких, не забувае! Кинулись вони пригощати онучка самим найсмачнiшим, що у них було, але Чирiк вiд всього вiдмовився i сказав:
– Дiдусю, я до тебе у справi – розкажи менi про Бiлих Мух яких, навiть, дядько Михайло боiться. Вони що, такi несмачнi, чи кусаються-колються, як тi голки акацii?
– Так, онучку, – сказав дiдусь, – вони i несмачнi i кусаються люто бо дуже-дуже холоднi. Вони обтрушують всi листочки з дерев, заганяють всiх смачненьких жучкiв-черв'ячкiв в недоступнi для нас укриття, крiм того, ми змушенi будемо переселитися в село, поближче до людей. Там можна знайти теплий закуток. Люди в селах та мiстах влаштовують для нас годiвнички, щоб ми взимку не пропали з голоду та холоду.
– Ой! – перелякано цвiрiнькнув Чирiк. – Я не хочу зими! Я хочу, щоб завжди було тепло!
– А хто ж хоче мерзнути та голодувати, – посмiхнувся дiдусь Чик.
– Так вже заведено, – похитала головою бабуся Чикиня. – Тiльки ластiвки та великi птахи вiдлiтають у Вирiй, великi водоплаваючi птахи взимку не можуть тут прогодуватись бо вода стае твердою, мов той камiнь, а ластiвки харчуються лише в повiтрi, а взимку в повiтрi лише лютi, холоднi, Бiлi Мухи…
– А що таке Вирiй? Запитав Чирiк.
– Вирiй, – замрiяно мовив дiдусь Чик, – то такий край, де завжди тепло i багато-пребагато смачноi iжi.
– То летiмо й ми туди! – Вигукнув в захватi Чирiк. – Чим ми гiршi за ластiвок?
– Ми, онучку, не гiршi, ми – iншi. Летiти туди дуже-дуже далеко, та ще й через велику-превелику воду, що зветься морем, де нi присiсти нi перепочити. Ластiвки, он, все лiто, не присiдаючи, у небi кружляли, а ми лише з кущика на кущик пурхали… Де ж нам море перелетiти?
– Дiдусь твiй в молодостi теж у Вирiй попробував злiтати, – посмiхнулась бабуся Чикиня.
– Молодий, завзятий був, але дурний, – сумно похитав головою дiдусь Чик. – Ледве не загинув!
Похнюпивши дзьобика випурхнув Чирiк з дiдусевого гнiздечка та й полетiв додому. Втiм, додому йому теж не хотiлося, сiв вiн на гiллячку бiля барлогу i тут в його маленькiй голiвцi сяйнула думка;
Порада дядька Михайла
– Дядьку Михайле! Дядьку Михайле!!! – Зацвiрiнькав Чирiк. З барлогу почулося гучне сопiння i дядько Михайло визирнув з своеi домiвки.
– Чого галасуеш, малий? Е-е-е, я бачу, ти дуже засмучений, що сталося? Чим я можу допомогти? Кажи, не соромся, ми ж друзi!
– Та, дядько Михайле, я чув що скоро Бiлi Мухи прилетять, а кажуть, вони холоднi i злi, я iх боюся!
– Чим же я можу цьому зарадити? Ще нiкому не вдавалось вiдвести цю бiду.
– Дядьку Михайле, а ви плавати вмiете?
– Плавати? Та трохи вмiю. Наше лiсове озеро вiльно перепливаю. А чому ти питаеш?
– Дядьку Михайле, а давайте втечемо вiд Бiлих Мух! Я чув, е такий край, куди Бiлi Мухи не долiтають i там завжди тепло! Зветься той край Вирiй. Але щоб до Вирiю дiстатись треба велике-превелике озеро переплисти.
– Знаю, Чирiк, знаю, менi про той край, що зветься Вирiем, Мудра Сова, якось, розповiдала. Але ж туди дуже, дуже далеко. А на шляху туди величезне озеро, що Морем зветься, а вода в ньому i гiрка i солона i пити ii не можна i переплисти неможливо. Я звик вiд Бiлих Мух в барлозi ховатися. Хочеш, разом у мене сховаемося. А прокинемось – вже тепло, весна на дворi.
– Нi, дядько Михайло, я не зможу стiльки спати! Та й iсти щось треба, я як iсти у темрявi вашого барлогу? А може менi з мудрою Совою порадитись?
– Слушна думка! Тiльки вдень вона спить, а вночi сплю я… Може до Їжачка Колючки звернись, вiн ввечерi прокидаеться, вночi на полювання виходить, та й з мудрою Совою, здаеться, дружить. Чирiк так зрадiв несподiванiй можливостi почути щось нове про Вирiй, що мерщiй пурхнув з гiллячки, збираючись летiти до Їжачка.
– Стiй! Ти куди? – закричав дядько Михайло. – Вiн же зараз найсолодшi сни бачить, а ти його будити збираешся! Та й менi за пораду забув подякувати…
– Ой дядьку Михайле, вибачте, – знiтився Чирiк, – я так зрадiв, що не подумав…
– Оце погано, друже, – посмiхнувся дядько Михайло. – Перед тим, як щось збираешся робити, завжди слiд подумати… А тепер дивись, бачиш он ту кремезну ялину? Як тiльки сонечко сяде на ii верхiв'я, можеш летiти до Їжачка.
– Дякую, дякую, дядьку Михайле, я все зрозумiв, буду чекати.
Ох, як нелегко було чекати! Сонечко наче зовсiм не збиралось сiдати на ялину. Зазвичай днi пролiтали занадто швидко; тiльки-но прокинувся полiтав-погрався з друзями, а вже мама додому кличе – час вкладатися спати… А сьогоднi сонечко майже не рухаеться!
Побачив дядько Михайло як Чирiк нудьгуе i вирiшив його роботою вiд очiкування вiдволiкти.
– Поможи менi, будь ласка, подушку з м'якенькоi травки зробити, бо у мене он якi лапи грубi, нiяк м'якенькi стеблинки вибрати не можу.
– З великим задоволенням! – цвiрiнькнув Чирiк i заходився робити подушку дядьковi Михайлу.
Вiн так захопився роботою, що ледь не прогавив час летiти до Їжачка.
– Бачиш, друже, за роботою i час спливае непомiтно, – хитро примружившись, сказав дядько Михайло. – Дякую тобi за м'якеньку подушечку, а тепер лети! Хай тобi щастить!
– Дякую, дядьку Михайле! – цвiрiнькнув Чирiк i помчав чимдуж до Їжачка. На щастя, будити Їжачка не довелось. Вiн вже сидiв на порозi своеi хатинки i ладнався йти на полювання. Побачивши Чирiка, Їжачок неабияк стривожився.
– Що сталося, друже Чирiку? Ти такий заклопотаний! Може потрiбна моя допомога?
– Так, друже Їжачку, дуже потрiбна! Ти можеш познайомити мене з Мудрою Совою?
– Так, звичайно можу, але вона ще спить. Вона, десь, лише опiвночi на полювання рушае.
– В тому-то i проблема, що вночi я нiчого не бачу! Я можу, лише, коли починае сутенiти, або рано-вранцi!
– Дiйсно – проблема, – задумливо мовив Їжачок. – А давай зробимо так: я зустрiнусь з Мудрою Совою вночi i попрошу ii щоб вранцi трохи зачекала лягати спати, а ти рано-вранцi прилетиш до старого дуба на узлiссi, я там тебе з нею i познайомлю. Тiльки не проспи, бо Мудра Сова розгнiваеться i я бiльше не зможу ii ще раз умовити.
– Дякую тобi, друже Їжачок, – чемно вклонився Чирiк i полетiв до свого гнiздечка.
Мудра Сова
Тато i мама, зазвичай, прокидалися дуже рано, i Чирiк попросив iх обов'язково розбудити його ще до схiд сонця. Тато з мамою дуже здивувалися, але подумавши, що Чирiк, нарештi вирiшив перевiрити дiдусевi наставляння: – «раннiй пташцi – найсмачнiший черв'ячок», i погодились.
Збентежений майбутньою зустрiччю з Мудрою Совою, Чирiк майже не спав всю нiч, а тому випурхнув з гнiздечка, коли батьки його ще спали. На велике здивування Чирiка нi Їжачка, нi Мудроi Сови бiля старого дуба не було…
– Невже, таки, проспав? – з жахом подумав Чирiк. – Тепер Мудра Сова нiзащо не схоче розмовляти зi мною!!! Чирiк з розпачу мало не заплакав, але, раптом, почувся м'який шелест могутнiх крил i на ганок дупла сiла Мудра Сова. Пильно подивившись великими жовтими очима на переляканого горобчика, Мудра Сова промовила:
– Так оце ти i е той самий Чирiк, який хотiв зi мною про щось порадитись?
– Я, д-дядько М-м-михайло п-п-порадив, щоб я, а Ї-i-ж-жачок, щоб у В-в-вирiй якось… Почав тремтячим з переляку голосом бiдний горобчик.
– Стривай, стривай, – зупинила його Мудра Сова. – Так я нiчого не зрозумiю. Ти весь тремтиш. Мiй друг Їжачок розповiдав, що ти хоробрий хлопчик, отже тремтиш не вiд страху, а вiд ранкового холоду. Заходь до моеi домiвки, я пригощу тебе малиновим чаем, ти зiгрiешся i все менi до пуття розкажеш.
І справдi, скоро, вiдiгрiвшись i заспокоiвшись, Чирiк змiг спокiйно розказати Мудрiй Совi i про дядька Михайла, i про Бiлих Мух, i про Їжачка, i про дiдуся, як вiн самотужки хотiв у Вирiй злiтати i ледь не загинув.
– Я так зрозумiла, – промовила Мудра Сова, – що ти шукаеш того, хто допомiг би тобi до Вирiю дiстатись?
– Так, так, панi Мудра Сова! Допоможiть, будь ласка! Бо он, навiть, ластiвки лiтають, а чому нам, горобцям, зась?
– Дiйсно, несправедливо, – посмiхнулась Мудра Сова. – Є у мене одна думка, але спочатку у мене до тебе два питання; по-перше – чи вiдпустять тебе тато з мамою, i по-друге – чи не побоiшся ти важкоi, небезпечноi подорожi, i чи не вiдмовишся вiд своеi мети в останню мить?
– Нi, нi, панi Мудра Сова, я не побоюсь и не вiдмовлюсь! А тато з мамою… Ну батька я сам умовлю, а маму, сподiваюсь, дiдусь умовить.
– Добре, тодi лети додому, вирiши питання з батьками, а завтра вранцi, як сьогоднi, прилiтай до мене знову i, якщо батьки тебе вiдпустять, я розкажу тобi, як дiяти далi.
Чирiк чемно подякував Мудрiй Совi i мерщiй полетiв, спочатку, до дiдуся з бабусею.
«Якщо не мати надiйноi дiдовоi пiдтримки, то не варто, взагалi, з батьками розмову розпочинати» – думав Чирiк, пiдлiтаючи до дiдового гнiзда.
– Ну що, шибенику, знайшов найсмачнiшого ранiшнього черв'ячка? – привiтав його дiдусь.
– Знайшов, дiдусю! Лети за мною, покажу! – (Чирiк хотiв поговорити з дiдусем наодинцi, щоб бабуся, бува, не заборонила дiдусевi втручатися в сiмейнi справи синочка Чира.)
Вiдлетiвши недалечко вiд гнiздечка, Чирiк з дiдусем присiли на кущик.
– То де ж твiй черв'ячок? – спитав дiдусь.
– Вибач, дiдусю, нема нiякого черв'ячка, просто менi, вкрай необхiдна твоя пiдтримка, i я хотiв про це поговорите з тобою на самотi. – Ти пам'ятаеш, дiдусю, як ти розповiдав про свою невдалу спробу мандрiвки до Вирiю?
– А як же! Що поробиш, не здiйснилась моя мета.
– А це, дiдусю, тому, що ти дiяв самотужки, без мудроi поради!
– Тобто? – здивувався дiдусь. – У кого ж це я мав шукати мудроi поради?
– У друзiв! Вони й вивели мене на того, хто може менi допомогти здiйснити нашу з тобою мрiю! Але для того менi треба мати дозвiл моiх найближчих родичiв, тобто батькiв, i твiй з бабусею. Я певен, умовити моiх батькiв зможеш лише ти… І Чирiк детально розповiв дiдусевi про все, аж до малинового чаю i обiцянку Мудроi Сови.
