скачать книгу бесплатно
– Та вiн мене не вiзьме. Я стара. Утiм треба спершу на нього подивитися. А взагалi тобi треба тiкати з тiеi Італii.
– Ото ж бо й воно. Я теж так думаю. Треба шукати чогось кращого. Але дiд тримаеться за мене дуже мiцно. Хоче поiхати разом зi мною до Украiни, вiдвiдати Киiв, познайомитися з тобою та дiтьми.
– Господи! І коли це буде?
– Через два мiсяцi. Я до того часу переконаю його, що ти для нього будеш кращою сидiлкою, нiж я, але за умови, що вiн одружиться з тобою.
Вiд такого карколомного повороту подiй в Шури сперло дух, але вона швидко опанувала себе:
– Вибач, я теж не полiзу в зашморг. Менi треба ще самiй подивитися на того Сильвiо.
– Подивишся. Готуйся до прийому гостя.
Маеш мороку. А втiм… Шура любила пригоди. Родинне життя Морарiв було суцiльною авантюрою. Тата – румунського цигана, з яким ii мати познайомилась у Бендерах – зовсiм не пам’ятала. Маленькою дiвчинкою спiзнала всi принади мандрiвного життя, коли доводилося жити в оселях, де мати цiлими днями працювала штукатуром i оздоблювачем. Свого житла вони не мали. Нарештi Морари осiли в Уманi, де iм за символiчною цiною дiсталася напiврозвалена прибудова до приватного будинку на околицi мiста. Згодом, пiсля смертi немолодоi власницi, весь будинок став iхнiм. Вiдтодi цю оселю вважали найбiльшим надбанням сiм’i. Пiсля такоi науки квадратнi метри житловоi площi прилипали до Шуриних рук, наче привороженi. Отож-то Морари спершу сiм разiв подумають, перш нiж упустити свою вигоду.
З боку Шуриного чоловiка була зовсiм iнша рiдня – споконвiчнi хлiбороби з Вiнниччини. Мрiйливi i сповненi родинних чеснот, вони над усе цiнували освiченiсть i дiтей обов’язково посилали вчитись у мiсто. Анин батько був одним iз них. У торговельному технiкумi, де Морар познайомилась зi своiм Миколою, однокурсники iх одразу одружили. Шура та ii кучерявий, чорноокий кавалер були гарною парою, виглядали, наче дiти з одного циганського табору. Насправдi ж, як з’ясувалося, ii майбутнiй чоловiк був лише наполовину украiнцем, тому що його мати, соболiвська красуня Надiйка, з-помiж усiх хлопцiв уподобала зайду болгарина, який не мав нi кола нi двора.
Микола виявився роботящою, романтичною i щиросердною людиною. Нарештi в родину прийшов добробут, але теща, зла вiд нудьги, знущалася над ним як хотiла. Зрештою, чоловiк утiк вiд своiх циганок. Йому навздогiн йшли прокльони. Дочка скорилась материнiй волi, але це суперечило велiнню ii серця. Внутрiшнiй конфлiкт закiнчився для Шури психiатричною лiкарнею. Це не завадило iй згодом вiдновити свое здоров’я i продовжити трудову дiяльнiсть. Щоправда, тепер жiнцi доручали роботу, при якiй не потрiбно було багато спiлкуватися з людьми. Олександра Курилець значилася завiдуючою складом однiеi з торговельних фiрм. А втiм насправдi ця зовнi зiбрана, вiддана роботi жiночка потай вiдривалася на всiляких оборудках, в яких ii склад вiдiгравав не останню роль.
Попервах Аня намагалася пiдтримувати стосунки з батьком, але згодом забула його. Жiноцтво вiдокремило себе вiд колишнiх чоловiкiв i почало свое самостiйне iснування, сповнене користолюбними iнтересами. Шура продала приватний будинок i на вирученi крошти придбала квартиру, в якiй тепер жили орендарi. Звiдти йшов грошовий потiчок для накопичування валюти. А будинок, записаний на iм’я Анi Легкоступ, був родинним гнiздом, в якому пiдростало двое пташенят – Анжела i Камiлла. Нiяких соболiвських коренiв тут не збереглося, зате румунськi заявляли про себе повсякчас. Колись завченi Шурою в дитинствi румунськi й ромськi слова пригадувались особливо легко у стiнах цього будинку, пiд попсову музику, що постiйно линула з дитячоi кiмнати.
Із передпокою почувся шум. Шура визирнула туди. Школярки ледь тягнули портфелi, заплетенi кiски в обох збилися набiк.
– Де ви так забарилися?
– Ми каталися на гойдалцi! – в один голос вiдповiли близнючки.
Шура подумала: яке то щастя, що вони однолiтки. А люблять одна одну без тями. Зовсiм iнакше бувае у сiм’ях, де нерiдко старшi дiти не миряться з меншими. Раптом ii пронизав сумнiв: чи правильно вона робить, покладаючи турботу про дiвчаток на плечi iноземного благодiйника, тодi як у них е своi рiднi батько i дiдусь? Але Шура рвучко припинила в собi цi вiдчайдушнi душевнi зойки. Нiхто з рiдних цим дiтям досi нiчим не допомiг. Крихiтки з синiми жилками на скронях, худенькi i лупатi, перебивалися на картоплi, капустi та яйцях. Обiдали тим, що бабуся залишала iм на столi в накритих рушником каструлях. Купiвля апельсинiв для iхньоi сiм’i ставала знаменною подiею. На дворi стояла криза, i обiйти ii можна було тiльки хитрощами. А Сильвiо з його статками нiчого не варто зробити дитинство цих крихiток щасливiшим. Тiльки от зовсiм не хотiлося думати про те, чим за це доведеться платити дочцi. Дiтей народила, то нехай тепер сама долае обрану стежку.
Шура нарiзала свiжi огiрки i виклала у вазу цитрусовi. Тепер, коли вдома з’явилися грошi, дiти хоч наiдяться досхочу. У холодильнику були котлети, на плитi шкварчали свiжi сирники. Посадила малечу вечеряти, а думки крутилися навколо сьогоднiшньоi розмови. Як пояснити, що привело сюди чужого дiдуся з далекоi краiни? Поки дiти малi, обманути iх буде неважко. Але це може тривати ще рiк-два, потiм мiж ними i матiр’ю виникне непорозумiння. Ой, треба щось робити з тiею Італiею.
Ідея про одруження з iноземцем видавалася Шурi фантастикою. Проте приймати гостя доведеться. Аня дала iм iз Сильвiо мiсяць на притирання. Гратися стiльки часу з напiвбожевiльним благодiйником Шурi буде непросто, але принаймнi це дозволить ще трохи протягнути час. Дочка попередила: гiсть – людина щедра, але запальна i легковажна до нестями. Ну хiба це нормальний чоловiк? Як би там не було, його потрiбно витерпiти, як терплять хворобу. Де розмiстити iталiйця? Критичний огляд будинку пiдказав, що його косметичний ремонт потягне не менш як пiвтисячi доларiв. Шуринi думки з цього моменту повернулися до звичних турбот.
IV
«Я збожеволiю вiд кохання», – думав Сильвiо, вкотре збираючись з Анею в подорож. Цього разу вони вирушали до мiста всiх закоханих, розташованого на берегах рiчки Адiдже, бiля пiднiжжя гори. Подiбно до багатьох iнших стародавнiх мiстечок, Верона була оповита особливою аурою, яку навiюють твори мистецтва й iсторii. Саме в цьому романтичному мiсцi утворилася «Мекка» всiх молодих пар. До iхнього маршруту неодмiнно входить вiдвiдання дворика Джульетти, площi Синьйорii, увiнчаноi пам’ятником Данте, та родового гнiзда правителiв мiста – замку Скалiгеров. Звичайно ж, туристи не оминають увагою такi визначнi пам’ятки, як балкон готичного палацу й могила оспiваноi Шекспiром юноi героiнi у церквi Святого Франциска.
«Ура!» – вигукнула Аня, дiзнавшись про майбутню подорож, однак вiдразу ж набрала серйозного вигляду. Останнiм часом вона засмагла i зовнi нiчим не вiдрiзнялася вiд iталiйок. Насамперед вiдмовилася вiд одягу, в якому зазвичай ходили туристи – свiтлих штанiв а-ля капрi, футболки i кросiвок, натомiсть хизувалася в дорогiй сукнi з найтоншого шифону i вишуканих вiдкритих туфлях. Це повинно було означати, що вона тутешня, осiла людина, а не якась вертихвiстка, котра перебувае в краiнi проiздом. Щоправда, коричнева у вiзерунках, хоча й напiвпрозора сукня дещо старiли молоду жiнку, але саме таке вбрання вiдповiдало смакам синьйора Контi. Пишне довге волосся Аня без будь-якоi потреби пiдфарбовувала у темно-каштановий колiр – так, неначе ховала сивину. Легкоступ змiнила ходу i пересувалася повiльно, мовби через якусь важкiсть. Крiм того, жiнка засвоiла звичку говорити не так, як ранiше, своiм нормальним голосом, а контральто i пильно дивитися спiврозмовнику в очi. Їi вимова була майже бездоганною. Балакучий i непосидючий Сильвiо становив контраст своiй супутницi з ii удавано старечим поводженням. Цей маскарад Анi добряче набрид, але вона тримала фасон до пори до часу.
