Наталка Полтавка

скачать книгу бесплатно

Наталка Полтавка
Іван Котляревський

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Наталка Полтавка» Івана Котляревського – це романтично-сатирична п’еса про любов i вiрнiсть. Наталка i Петро кохають одне одного, однак злиднi i бiднiсть змушують iх розлучитися, а в цей час до дiвчини сватаеться багатий пан Возний, нелюбий ii серцю. Однак, для закоханих матерiальний достаток не е важливiшим за щирi почуття. Перемежована пiснями i легким гумором, «Наталка Полтавка» Івана Котляревського е класичним украiнським драматургiчним твором, у якому майстерно описанi традицiйний украiнський побут та звичаi. П’еса написана двома мовами – украiнською та росiйською.

Іван Котляревський

НАТАЛКА ПОЛТАВКА

Опера малороссийская в 2-х действиях

Действующие лица:

Возный Тетерваковский.

Горпина Терпилиха – вдова старуха.

Наталка – дочь ее.

Петро – любовник Наталки.

Микола – дальний родственник Терпилихи.

Макогоненко – выборный села.

ДЕЙСТВИЕ І

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

Наталка(выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№ 1

Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;
О, як мое болить серце, а сльози не ллються. | 2 рази

Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,
Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу. | 2 рази

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.| 2 рази

Єсть же люди, що i моiй завидують долi,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi? | 2 рази

Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?
Тяжко жити без милого i в своiй сторонцi. | 2 рази

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися. | 2 рази

Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. | 2 рази

До кого я пригорнуся, i хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить. | 2 рази

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаешся в нуждi i горi i проклинаеш свою долю; проклинаеш Наталку, що через неi утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене – i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi моi на тебе iще раз i навiки закриються…

Явление 2

Наталка и возный.

Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiе на самотi.

Наталка(кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

Возный. «Добродiю»! «Добродiю»! Я хотiв би, щоб ти звала мене – тее-то як його – не вишепом’янутим iм’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величае, шануючи ваше письменство i розум.

Возный. Не о сем, галочко, – тее-то як його – хлопочу я, но желаю iз медових уст твоiх слишати умилительное названiе, сообразное моему чувствiю. Послушай:

№ 2

От юних лiт не знал я любовi,
Не ощущал возженiя в кровi;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смiшалась;
Настал мой час!

Настал мой час; i серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,
Как жадний волк младую ягницю.

Твой предвiщаеть зрак
Мнi жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.

Противнi мнi Статут i роздiли,
Позви i копи страх надоiли;
Несносен мнi сингклiт весь бумажний,
Противен тож i чин мой преважний.

Утiху ти подай
Душi смятенной,
Моей письменной,
О ти, мой рай!

Не в состоянii поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл – тее-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап’ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiе лiпоти твоей! Єй-ей, люблю тебе до безконечностi.

Наталка. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

Возный. Лукавиш – тее-то як його – моя галочко! i добре все розумiеш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

Наталка. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

Возный. Ізложенниi в отвiтних рiчах твоiх резони суть – тее-то як його – для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираеть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiе. Оная любов все – тее-то як його – ровняеть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» – i аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

Наталка. У вас есть пословиця: «Знайся кiнь з конем, а вiл з волом»; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи есть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

Возный. Бачив я многих – i лiпообразних, i багатих, но серце мое не iмiеть – тее-то як його – к ним поползновенiя. Ти одна заложила ему позов на вiчнii роки, i душа моя ежечасно волаеть тебе i послi нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.

Возный. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже – тее-то як його – полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашее село. Моiх дiл околичностi, возникающii iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiе пред тобою; тепер же, читая – тее-то як його – благость в очах твоiх, до формального опредiленiя о моей участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi – тее-то як його – без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчное i потомственное владiнiе тебе – движимое i недвижимое iмiнiе для душi моей – з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своей волi – тее-то як його – розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить – тее-то як його – мужем пристойним i угодним душi твоей i тiлу?

Наталка.(поет).

№ 3

Видно шляхи полтавськii i славну Полтаву,
Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.
Не багата я i проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити i носити воду.
Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний – тобi треба не мене, сiльськую.

(По окончании пения говорит).

Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Мое все багатство есть мое добре iм’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть…