скачать книгу бесплатно
Тому, щоб побороть пекучу в нiжну муку,
я те, чого сама узяти не могла,
Той скарб заказаний Хiменi вiддала,
Огонь збудила в них, щоб потушити власний.
Тож не дивуй тепер, не докоряй нещаснiй,
Що шлюбу iхнього нетерпеливо жде!
в йому душа моя рятунок свiй найде:
Кохання згасне там, де одцвiла надiя,
Огонь без палива померкне i дотлiе!
Хай буде боляче – зате кiнець один:
Коли дружиною назве Хiмену вiн —
Для сподiвань моiх то буде час загину.
Зате врятуеться мiй ум пiд ту хвилину.
Тим часом мучуся i сохну вiд жалю:
Родрiго вiльний ще – i я його люблю;
Бажаю втратити – i втратити боюся, —
І звiдси та журба, що день i нiч журюся.
За тим зiтхаю я, що кинула сама,
І сум пече мене, i розпач обiйма.
Немов душа менi розбилася надвое:
В нiй розум свiтиться високою метою,
А серце – пристрастю шаленою кипить.
Той пожаданий шлюб i тiшить, i гнiтить,
І радощi несе, що краще б iх не знати…
В любовi й гордостi е чарiв так багато.
Що чи пiде, чи нi Родрiго пiд вiнець,
А тiльки смерть менi жаданий дасть кiнець.
Леонора
Не маю вже чого, принцесо, я казати.
Лиш можу з вами вдвох печалиться й зiтхати!
Вам докоряла я – тепер жалiю вас!
Та як боролися з коханням ви весь час.
Чесноту гордую за певну взявши зброю, —
То в нiй i забуття шукайте, i спокою,
І щирi до небес мольби своi пошлiть:
Вiд муки вас господь окрие й захистить;
За мужнiсть – ласкою правдивою пригрiе.
Інфанта
Надii стратити – одна моя надiя!
Паж
(увiходить)
З наказу вашого Хiмена прибула.
Інфанта
(до Леонори)
Пiди зустрiнь ii!
Леонора
Вам, панi, перейшла
Охота бачитись?..
Інфанта
Я вийду, Леоноро,
Лиш заспокоюсь.
Мое незглибне горе,
О небо правее, розвiй i погаси,
І в груди змученi спочинок принеси!
У щастi iншоi свойого я шукаю.
Тi двое шлюбу ждуть – i я його жадаю.
Пошли ж, о господи, скорiш той день i мить, —
Чи сил менi додай страждати i терпiть!
Як до подружнього ввiйдуть вони покою, —
я розлучусь тодi iз мукою страшною,
Що серце путами залiзними взяла…
Та годi… Треба йти… Хiмена прибула —
Ачей розвагу я найду в розмовi з нею.
Сцена III
Граф, дон Дiего.
Граф
Король вас милiстю одзначув своею
І те даруе вам, що мав би я дiстать:
Ви принца будете кастiльського навчать.
За вихователя його особи ставши.
Дон Дiего
Не диво! Наш король сьогоднi, як i завше.
Належне сплачуе пiдданцям, що колись
Своiми вчинками для трону придались.
Граф
Високо королi поставленi над нами,
Та помилятися судилось iм так само.
Заслуги вмiючи колишнi пам’ятать,
Вони сьогоднiшнiх ладнi не помiчать.
Дон Дiего
Облишмо речi цi, як вас воно дратуе.
Чи гiдному король належну честь даруе,
Чи з ласки надав менi високий сан —
Коритись мусимо: вiн володар i пан.
Свое призначення я гордо буду нести,
Але й у вас теперь прошу ясноi честi:
Дочку ви маете – ii Родрiго мiй
Кохае, все життя ладен вiддати iй;
Дозвольте ж пiд вiнець iм пожаданий стати
І двi фамiлii достойнi поеднати.
Граф
Про iнше мрiяти тепер ваш мае син
І пари кращоi шукати буде вiн.
Коли отець його досяг такоi слави.
Учiть же принца ви – на те дано вам право
Як слiд народами своiми керувать,
Пошану у людей i пострах викликать.
Карати злочини, нагороджати добрих.
Навчайте ви його i подвигiв хоробрих,
І справи ратноi взiрцi йому явiть.
Нехай по-мужньому умiе вiн терпiть.
Хай бачить з прикладу суворого вояки,
Як цiлий день i нiч не сходити з кульбаки
І, по спочинковi у панцерi тяжкiм,
На ворога свого спадати, наче грiм,
І перемоги ждать од власноi правицi!
Дон Дiего
На зло заздросникам, усього вiн навчиться.
Коли життепис мiй уважно прочита.
Там славнi подвиги записано й лiта,
Там приклади дано, як пiдбивать народи.
Давати вiйську лад, чинить гучнi походи
І слави славноi на полi добувать!
Граф
Та навiч бачити – то краще, нiж читать,
І книги принцовi нiякоi не треба,
Як приклади живi вiн мае перед себе.
