скачать книгу бесплатно
Никифор Дровняк
Ростислав Григорович Коломiець
Украiнський художник Никифор Дровняк (1895–1968) утвердився в iсторii як Никифор, якого i без прiзвища знае весь свiт. В iсторii украiнськоi культури не так багато постатей, якi б, досягши свiтового визнання, увiйшли в аннали свiтового мистецтва ще за життя. Так склалося, що Никифора краще знають у свiтi, нiж в Украiнi… Одна з найзагадковiших й не до кiнця розгаданих мистецьких постатей XX столiття. Довгi роки митець фiгурував у мистецьких енциклопедiях свiту принаймнi пiд 17 iменами – «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Лемко Никифор», «Майстер з Криницi», «Никифор Дровняк»… Хоча б тому, що поляки вважали його польським художником Никифором Криницьким (Nikifor Krinicki), а нашi спiввiтчизники – украiнським лемкiвським художником Никифором Дровняком. Поява цiеi постатi у серii «Знаменитi украiнцi» зрозумiла: Никифор мае увiйти у колективну свiдомiсть украiнцiв саме як украiнський художник.
Ростислав Коломiець
Никифор Дровняк
© Р. Г. Коломiець, 2020
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009
Домовимось iз читачами
Украiнський художник Никифор Дровняк (1895–1968), пройшовши шлях вiд обивательського дiагнозу – «божевiльний» до затертого сьогоднi до дiр визначення – «генiальний», утвердився в iсторii як Никифор, якого i без прiзвища знае весь свiт. В iсторii украiнськоi культури не так багато постатей, якi б, досягши свiтового визнання, увiйшли в аннали свiтового мистецтва ще за життя. Причому так склалося, що Никифора краще знають у свiтi, нiж в Украiнi…
Одна з найзагадковiших й не до кiнця розгаданих мистецьких постатей XX столiття. Довгi роки митець фiгурував у мистецьких енциклопедiях свiту принаймнi пiд 17 iменами – «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Лемко Никифор», «Майстер з Криницi», «Никифор Дровняк»… Хоча б тому, що поляки вважали його польським художником Никифором Криницьким (Nikifor Krinicki), анашi СП iввiтчизники – украiнським лемкiвським художником Никифором Дровняком.
Створення цiеi книги викликане тим, щоб в колективну свiдомiсть украiнцiв Никифор увiйшов саме як украiнський художник.
З висоти часу, озираючи творчiсть Никифора, якось не хочеться розумувати щодо «примiтивiзму», «наiвного реалiзму», чим люблять займатися дослiдники його творчостi. Тут iнколи доходить до абсурду: «…номiнативнiсть перцепцiй. На всiх картинах Никифор робить своi iнскрипцii. Як анальфабет вiн вбачав у письмi свiй ритуал, свою демiургiчну функцiю». Так розумуе Лесь Белей у статтi «Никифор Дровняк. Митець вигнання», надрукованiй у 2009 роцi в «Украiнському журналi»…
Тож не станемо нагромаджувати на його мистецтво глибокодумноi термiнологii… Феномен Никифора Дровняка не мае аналогiв у свiтовому мистецтвi: вiн не вписуеться у жоднi рамки – i як людина в життi, i як художник у мистецтвi. Скiльки б його не порiвнювали з представниками так званого «наiвного мистецтва», «примiтивiзму», Никифор е Никифор!
Коли в наявностi обмаль документальних свiдчень, в обiгу з’являються чутки, якi ширяють в iнформацiйному просторi. Значна частина бiографii Никифора грунтуеться на припущеннях, нерiдко довiльних, якi з часом видаються за iстину. Ця загадкова бiографiя також овiяна легендами, що видаються за невiдпорнi факти. У той же час е вiдомостi, якi не були анi спростованi, анi пiдтвердженi, i так i лишилися на рiвнi гiпотез. Створюючи портрет Никифора, я користувався нечисленними дослiдженнями його творчостi, що створили украiнськi i польськi митцi i мистецтвознавцi, де е уривчастi вiдомостi про нього, а також бесiдами iз земляками, якi особисто знали митця або передавали вiдомостi про нього, котрi побутували серед них.
Не все тут правда. Хтось у розповiдях про Никифора видавав бажане за iстину, причому, навiть брешучи, брехали щиро, не сумнiваючись, що говорять правду. Чого не скажеш про бiльшiсть дослiдникiв, якi нерiдко, говорячи про Никифора, свiдомо керувались виключно полiтичними мотивами.
У цiй непростiй ситуацii я брав до уваги великий обсяг особистих вражень вiд оригiналiв його картин, побачених в украiнських i польських музеях. Зовсiм не схильний переоцiнювати iхне значення, але ж iгнорувати те, що через них вiдбувалося мое проникнення у таiну Никифора, означало б погрiшити проти iстини. Дотримуватимусь мудрiй настановi давньогрецького iсторика Геродота, якою вiн нiби подiлився зi мною: «Я зобов’язаний передати, що про це говорять, але не маю всьому вiрити, i це стосуеться до всiеi моеi розповiдi».
Попередне прохання. По-перше. Багато картин Никифора можна знайти у вiдкритому Інтернетi. Будь ласка, залучiть iх до читання, що бiльше – то краще – i не пошкодуете. По-друге. Прошу не починати читання з розгляду картин i малюнкiв Никифора. Бо дуже вже своерiдний цей митець, щоб сприймати його без попереднiх роз’яснень щодо особистостi, образу життя i способiв вiдтворення свiту в його творах. Розпалiть свою уяву, а потiм, вже за моiм запрошенням, розглядайте мистецькi шедеври художника. Дякую за розумiння.
І найголовнiше. Сподiваюсь, що, читаючи цю книгу i розглядаючи репродукцii, ви складете уявлення про творчiсть Никифора. Але…
Але секрет остаточноi розгадки його мистецьких одкровень ви спiзнаете тiльки перед самими картинами. Нiякi фотографii, навiть найякiснiшi, не замiнять оригiналу. Тiльки в оригiналi шедевру мiститься заряд небесного натхнення, яким був одержимий вiдправник i який мае передатися отримувачу. Хотiлося б, аби ця книга стала спонуканням до того, щоб за першоi ж можливостi ви зустрiлись з оригiналами картин Никифора у музеях усього свiту. Почнiть зi Львова, далi – польськi музеi Криницi, Нового Сонча, Кракова, Варшави… i численнi приватнi колекцii.
А зараз, озброiвшись розумiнням того, що подивування i фантазування, питання i осяяння при розгляданнi життя Никифора починаються вiд самого початку його земного iснування, приступимо до розгадки таемниць творчостi украiнського генiя-самоука. При цьому мушу застерегти, що не претендую на остаточну категоричнiсть своiх оцiнок i висновкiв. Пiдкреслюю, вони покликанi спонукати до самостiйних вражень вiд споглядання його картин i самостiйних роздумiв про життя i творчiсть Никифора.
Моя ж самонастанова у дослiдженнi: оцiночнi визначення «ймовiрно» «напевно» виключають категоричне «було», а в разi неможливостi довести правомiрнiсть припущення, позначати його, як таке, що «наче» могло б трапитись. Тож озброiмося однозначно мiкроскопом, розглядаючи окремi моменти його життя i творчостi, i телескопом, оглядаючи все це з висоти часу.
І – вперед!
Ростислав Коломiець,
член-кореспондент НАМУ, професор, режисер, мистецтвознавець
I. Беззаперечне i гiпотетичне
Хто ти, Никифоре з Криницi?
Одне з сiмнадцяти iмен?
Ти жив, як вiльнолюбнi птицi,
Без стiн. Без грошей.
Без письмен…
Леся Сидорович
Озираючи життя Никифора з висоти часу, бачимо як наявнiсть незаперечних фактiв, так i велику кiлькiсть ймовiрних i малоймовiрних версiй, ба навiть фантастичних припущень. Коли правда влаштовуе не всiх, з’являються легенди…
Спробуемо розiбратися в усьому цьому за допомогою рiзноракурсного сприйняття особистостi Никифора.
Достеменно вiдомо, що Никифор:
– малописьменний,
– нiде й нiчому не вчився,
– нiде й нiколи не працював,
– проживаючи на Лемкiвщинi, територii Польщi, заселеноi лемками, нiколи не бував в Украiнi,
– майже все життя прожив пiд чужими iменами,
– майже до кiнця життя не мав власноi адреси мiсцеперебування,
– усе життя – вiд дитинства i до останнiх крокiв – малював, малював, малював – i пропонував намальоване людям.
І останне з достовiрних вiдомостей. Що б не траплялося в життi Никифора, завжди, я пiдкреслюю – завжди, на допомогу йому приходили люди, то рятуючи його вiд голодноi смертi, то – вiд переслiдувань польськоi влади, то – вiд самотностi, то – вiд хвороб, якi обступили його наприкiнцi життя. Рятiвниками були украiнський художник, польськi мистецтвознавцi, нарештi, численнi земляки-лемки, якi вважали за свiй обов’язок оберiгати Никифора вiд рiзних бiд i негараздiв.
А от наступнi твердження не варто сприймати на вiру, хоча варто взяти до уваги:
– вiн не брав участi у громадсько-полiтичному життi. Хоча як сказати… Так, вiльна людина, вiн тримався осторонь суспiльного життя, не ставав членом якихось партiй, суспiльних або мистецьких угрупувань, та його й не залучали. Але чого вартий його впертий опiр – як виклик вiд свого iменi! – насильницькому переселенню лемкiв iз батькiвськоi землi, здiйснюваного польською владою у 1944—1945-х i у 1947 роках минулого столiття?..
– вiн не мав друзiв. Схоже, в реальному життi единим його другом був великий бiлий пес Гавка, з яким i на старiсть рокiв Никифор не розлучався… Але скiльки опiкунiв, охоронцiв, оборонцiв, я вже некажу – шанувальникiв його творчостi… У своему внутрiшньому свiтi вiн перебував в оточеннi святих…
– вiн не був одруженим, не мав романiв iз жiнками. Якi там романи за його образу життя… Але малював вишуканi еротичнi сюжети…
Одне беззастережно: непереборне бажання Никифора малювати, i тiльки малювати! Як би не складалися обставини життя. Нiчого iншого вiн не умiв i не хотiв робити. У малюваннi i обнародуваннi своеi творчостi вiн бачив сенс життя. Це був для нього чи не единий спосiб спiлкування з людьми i небожителями i, головне, спосiб надати змiст своему земному iснуванню.
Не дивно, що Никифору належить фантастична кiлькiсть картин i малюнкiв – неможливо полiчити. Дослiдники стверджують, що десятки тисяч, називають рiзнi цифри – вiд 30 до 40 тисяч творiв. Чи е в свiтi iнший художник, який мав у доробку таку кiлькiсть мистецьких творiв? Але…
Але, при тому, що його зображення охоплюють ледь не всi сфери людського життя, вiн писав не все, що потрапляло в око, а тiльки те, що западало в душу…
* * *
Зберiглось майже три сотнi фотографiй Никифора, вiн любив фотографуватись i його любили фотографувати. Роздивляючись лишень деякi з них – iх повно у вiдкритому Інтернетi, – звернiмось до Чезаре Ломброзо, автора «Генiальностi i божевiлля».
І одразу шок! З першого погляду – спотворене гримасою обличчя… Скажiмо м’якiше: фас, посiчений зморшками уздовж i впоперек, жодного живого мiсця, нижня щелепа висунута вперед… саме обличчя нiби викривлене судомою – слiди хвороб?.. уроджений дефект?.. вираз внутрiшнього стану?.. Уiдливий у своiй спостережливостi французький письменник-моралiст Франсуа де Ларошфуко стверджував, що тiльки великi люди мають серйознi вади.
Ось ще фотографii:
– вiн зосереджений у собi… наглухо закритий… не обличчя – маска… що вiдбуваеться в його душi?.. Як там у Ломброзо: «Генiй потрапляе у цiль, яку нам навiть не видно»…
– оце прямуе на роботу… урочисто як на свято… в костюмi, з чудернацькою краваткою на шиi… краватка… краватка, краватка – хорвати?.. ми ще повернемось до цього… поруч бiла собачка, оберiгае хазяiна, бо на вiддаленнi хлопчики й дiвчата спостерiгають за ним, готовi наблизитись… а вiн готуеться до малювання… зосереджений… i зморшки нiби розгладились… та нiчого не прочитаеш на його обличчi… бо, як помiтив Ломброзо, «залишаються вони, схибленi, усе життя самотнiми, вiдлюдкуватими, байдужими або невразливими до того, що хвалить рiд людський, начебто iх оточуе якась особлива, тiльки iм притаманна атмосфера»…
І ось – нарештi! Я сподiвався на це – вiдкриваеться нам у своiй сутностi, яку прекрасно сформулював Ломброзо: «Генiю невiдома обдуманiсть своiх дiй, творча дiяльнiсть генiя несвiдома»…
Вiн тепло всмiхаеться… всмiхаеться всупереч життевим негодам… i вже нiщо не нагадуе про його «потворнiсть»…
Вiн вiдкритий свiту, людям… нiби, та чому нiби – насправдi випромiнюе у свiт добро, набожнiсть, безкорисливiсть, щирiсть…
Вiн i знову всмiхаеться, i випромiнюють очi – я художник… я щасливий: пiдходьте – намалюю… i подарую на добру пам’ять…
У своiх роздумах про Никифора я нерiдко звертатимусь до iмпресiй проникливого украiнського поета, публiциста, перекладача, палкого «никифорознавця» Вадима Лесича (справжне iм’я Володимир Кiршак), який вiд 1948 рокi мешкав у США, автора монографii «Никифор з Криницi», виданоi украiнською мовою в Мюнхенi у 1971 роцi. Того Лесича, про якого сучасники писали, що кожну зустрiч вiн починав i закiнчував розмовою про Никифора.
Так от, стосовно фотографiй Никифора. Лесич, за його словами, побачив «дивне обличчя Никифора, схоже на обличчя однiеi зi старовинних скульптур, якi прикрашають собор у Реймсi. Але та скульптура мае заплющенi очi, а очi Никифора широко вiдкритi на свiт…»
Я вiдшукав фотографiю цiеi скульптури – i здригнувся. Справдi, нiби з Никифора знятий злiпок… А заплющенi очi? Вони немовби символiзують таiну його творчостi. Може, таким вiн i мав би увiйти в iсторiю?..
* * *
А якщо спробувати «озвучити» цi фото спогадами сучасникiв, свiдкiв його земного iснування?
В наявностi безперечне:
– мав поганий зiр, ходив у великих круглих окулярах, нiбито жартував: земля, мовляв, кругла, i окуляри мають бути вiдповiдними. Мiг не розшукати пензля, який випав з рук. Але ж – увага! – схоже на те, що бачив у навколишньому те, чого не бачили iншi… Це саме той випадок, коли що менше бачать очi, що менше чують вуха, то бiльше працюе уява. Як кажуть лемки, «не каждий вiдiт, хто ма очi».
– так, мова була нерозбiрливою… причому говорив украiнською – лемкiвським дiалектом. Його не завжди розумiли оточуючi. Але – i це важливо! – не стiльки вiд нерозбiрливостi вимовленого, скiльки вiд незвичностi мовленого…
– так, писав iз помилками… Але слова, винесенi ним на люди, звучали як фiлософськi афоризми… i передавалися з уст в уста…
– пiвжиття його вважали напiвбожевiльним. Але – i це важливо теж! – вiн просто був «iнакшим», «несхожим», не таким, як усi… Як зауважив Ломброзо: «Не пiдлягае нiякому сумнiву, що мiж схибленим пiд час нападу i генiальною людиною, що обдумуе i створюе свiй шедевр, iснуе найповнiша схожiсть». Хiба не так у випадку з Никифором?..
* * *
Якщо заглянути в його паспорт, прочитаемо дивне – жебрак.
Лiна Костенко дивувалась: хто тiльки не був поетом, поетом у широкому розумiннi слова:
Поетiв нiколи не був мiльйон.
Не кожен з них був засновником.
Розбiйником був Франсуа Вiйон,
а Гете, Вольфганг, сановником.
Були серед них дипломати, купцi,
сангвiнiки i холерики.
Були рiзночинцi, лорди, ченцi,
лунатики i венерики.
Хто завгодно – тiльки не жебрак. Никифор – чи не перший: незвичайний жебрак – жебрак-художник:
– його картинками, якi вiн довгi роки дарував перехожим задарма або продавав за кiлька злотих, розпалювали печi, а вiн втiшався: «Не бiда, у такий спосiб я спiлкуюся iз Всевишнiм… Не в грошах справа…»
– копирсаючись у смiтниках, виживаючи продажем за безцiнь своiх картин на вулицях i перехрестях, стае на старiсть рокiв заможною людиною. За його картинами полюють колекцiонери, готовi заплатити будь-яку суму. А вiн продовжуе спати на пiдлозi…
– поневiряючись пiвжиття безбатченком у лемкiвському мiстечку («була б хлiб та вода, то не е голода», як кажуть лемки), вiн нiколи не зраджував своему мистецькому покликанню i, зрештою, прославив лемкiв – складову частину украiнського етносу – на весь свiт…
– не пройшов професiйноi школи малярства, а картинами художника-самоука захоплювався Пабло Пiкассо, його картини мають розголос в усьому свiтi.
* * *
Природно, виникае питання – звiдки? Звiдки в цiеi майже неграмотноi, з порушенням мови, зору i слуху i, за поговором, несповна розуму людини взявся неповторний талант? Заiнтригованi?..
І досi побутуе наукове, вiрнiше – науковоподiбне пояснення феномена Никифора. Нiбито у деяких хворих на розумову недугу (а Никифора довгий час вважали таким) сильно уражена лiва пiвкуля головного мозку, натомiсть права, що вiдповiдае за творчi здiбностi, розвинена надзвичайно виразно. Такi люди не можуть подбати про себе, але своею творчiстю здатнi дивувати та приносити людям справжню радiсть.
Може, воно i так, не беруся судити, але набагато ближче сприймати феномен Никифора поза рацiональних пояснень. Це той щасливий випадок, коли люди кажуть – так i казали, – що натхнення в нього з Неба.
Тобто Никифор мав ТАЛАНТ ВІД БОГА, БОЖИЙ ДАР.
Сам вiн – ХУДОЖНИК ІЗ БОЖОЇ ЛАСКИ.
І цим все сказано…
Звiсно, не я перший це вiдзначив. Знавець творчостi Никифора, директор Музею Никифора у мiстi його народження Збiгнев Воланiн, на все життя спокушений магiею його живопису, збуджено зiзнавався: «В картинах Никифора справдi е Бог. Я вже 30 рокiв проводжу з його творами i щоразу знаходжу щось нове у змiстi та у символiцi…»
Та й сам художник вiдчував свое Боже призначення, i тому е чимало свiдчень.
Чимало зображувальних елементiв вiн запозичив зi святих образiв греко-католицькоi церкви у Криницi, що стало у певному сенсi його школою малювання. Сакральнi зображення, що iх бачив Никифор, зрештою, i сформували його життевий i мистецький свiтогляд. Святi, священники, вiн сам у священницькому вбраннi, церкви належать до тих мотивiв у никифорових картинах, якi постiйно повертаються. Не повторюються, але повертаються.
У сферi сакрального лежало i його уявлення про справедливiсть. Вiн вiрив, що справедливiсть неминуче переможе на тому свiтi, де злi будуть покаранi, а добрi винагородженнi. Саме це – i я не перший, хто це помiтив – до того ж з огляду на його iзоляцiю i вiдчуженiсть, робить картини Никифора такими цiкавими для психологiчноi iнтерпретацii.
Якось вiдомий польський «никифорознавець» Олександр Яцковський, який готував першу закордонну виставку творiв Никифора у Лондонi у 1956 роцi, поставив перед ним, сказати б, екзистенцiальне питання: «Для чого малюеш?» І неговiркий Никифор, нiби вiдчуваючи недозволенiсть iнтересу до себе, вiдповiв: «Щоб люди знали, яке е небо, а яке пекло. Щоб знали…» Так могла сказати тiльки та людина, яка вiдчувала себе посланцем Бога…
Маючи свое мiсце на лавi у храмi св. Петра i св. Павла – праворуч вiд головного проходу до престолу, Никифор завжди мав при собi молитовник, в якому вималював 172 чорно-бiлих зображення з iсторiями Старого i Нового завiтiв. І молився, черпаючи натхнення у «живописному текстi» свого «Молитовника».
Никифор, дякуючи Богу, перевтiлювався у своiх живописних одкровеннях у священнослужителiв, навiть – у святих, часто зображував себе в образi святого Миколая. Нiби хотiв вписати себе у святiсть… Як лемки наближали у своiх молитвах Бога до себе, так Никифор у своiй творчостi прагнув наблизити себе до Бога.
Нiби про внутрiшнiй свiт Никифора фантазував його молодший сучасник лемкiвський поет Богдан-Ігор Антонич:
Народився бог на санях
в лемкiвськiм мiстечку Дуклi.
Прийшли лемки у крисанях
i принесли мiсяць круглий.
…
Нiч у снiговiй завii
крутиться довкола стрiх.
У долонi у Марii
мiсяць – золотий горiх.
