скачать книгу бесплатно
Гнат Хоткевич
Ростислав Григорович Коломiець
Знаменитi украiнцi
Гнат Хоткевич (1877–1938) – митець небаченого в украiнськiй художнiй культурi масштабу творчостi: бандурист, письменник, мистецтвознавець, театральний дiяч, iсторик, педагог, етнограф, художник… Украiнський Леонардо до Вiнчi – таким вiн уявляеться сьогоднi. Своею творчiстю i органiзацiйно-творчою дiяльнiстю вiн охопив усю Украiну – вiд Слобожанщини до Карпат. Нiщо – нi матерiальнi нестатки, нi вимушена емiграцiя, нi переслiдування з боку царизму, нi терор за часiв радянськоi влади – не могло вгамувати його спраги до творчостi. Митець украiнського розстрiляного Вiдродження, романтик у життi i провидець у творчостi, вiн був потрiбен своему народовi у найважчi для нього часи. Потрiбен вiн i нам, його нащадкам, якi вибудовують украiнську державу.
Ростислав Коломiець
Гнат Хоткевич
© Р. Г. Коломiець, 2018
© С. М. Кошелева, художне оформлення, 2018
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009
Украiнський Леонардо да Вiнчi
«Лiнiя людського життя й людськоi дiяльностi мусить iти так, що кульмiнацiйна точка мае падати швидко i чим довший кут дае, тим краще: природа розчищае мiсце для новоi творчостi. А може ж, моя лiнiя йде ще вгору? А може, я ще «подаю надii»… Кажуть же, що бувае «друга молодiсть». А якщо бувае «друга», то чому ж не буть третiй, четвертiй i т. д.?»
Гнат Хоткевич
Так сталося, що, беручи участь у створеннi серii книжок «Знаменитi украiнцi», я пишу тiльки про тих митцiв, до яких маю безпосередне або опосередковане вiдношення. Так було з монографiею про батька украiнського театру Марка Кропивницького. Я, напевно, останнiй з живих, хто розпитував про нього дружину Івана Карпенка-Карого Софiю Тобiлевич, дiзнався стiльки цiкавого. Або з монографiею про основоположника авторськоi пiснi Олександра Вертинського – був знайомий з ним особисто, присвятив йому вiрш на власну музику для поповнення репертуару. Чи з монографiями про Остапа Вишню, Михайля Семенка – «познайомився» з ними з щоденникiв та бесiд з моею бабусею, поетесою символiстського кола Наталiею Козловською (Родiоновою), яка знала iх особисто…
Усе це так, зауважить допитливий читач, але яке вiдношення мае автор до Гната Хоткевича?
Опосередковане i несподiване. Шлях до осягання художньоi особистостi Хоткевича я прокладав, зрозумiйте мене правильно, у паралелях iз власним шляхом у мистецтвi.
Гнат Хоткевич усе життя займався полiмистецтвом: музикою, лiтературою, театром, перекладацькою дiяльнiстю, музичною педагогiкою. Вiн з посмiшкою називав цю дiяльнiсть – «працювати за чотирьох душ, щоб скрiзь було повно Хоткевича».
Усе життя займаюсь полiмистецтвом i я: режисурою – поставив 50 вистав в Украiнi та за кордоном; iсторiею театру; театробаченням – написав 21 монографiю про театри та видатних театральних дiячiв; перекладацькою дiяльнiстю – переклав шекспiрiвського «Гамлета» (i це пiсля Гната Хоткевича), «Фауста» Йоганна Вольфганга фон Гете (i це пiсля Івана Франка), «Пер Гюнта» Генрiка Ібсена (а це уперше); театральною педагогiкою – 16 учнiв моеi режисерськоi майстернi очолюють театри в Украiнi та за кордоном, написав кiлька адажiо «Кольори настрою» i романси на власнi вiршi.
Сподiваюсь, шановний читачу, ви зрозумiли, що в жодному разi не йдеться про спiвставлення творчих доробкiв, але про щастя осягання мiсii, з якою Господь послав нас на землю – розповсюдження творчих зусиль у рiзних напрямках творчостi в усвiдомленнi цiлiсностi розвитку украiнськоi культури. Це стало для мене, так би мовити, емоцiйним приводом для написання монографii про Гната Хоткевича. Пiзнаючи змiст i динамiку його творчостi, я продовжую свое творче самовиховання – самовiдкриття. І в своi 75 я не певен, що воно завершилось…
Мета ж створення цiеi книжки полягае в тому, щоб вписати постать Гната Хоткевича в iсторiю украiнськоi художньоi культури XX столiття, де б вона зайняла почесне мiсце, адже такого багатогранного у творчих проявах, довершеного у мистецьких здобутках й водночас вiльного i неповторного у своiх звершеннях митця Украiна не знала. З висоти часу дуже точно висловився про постать Хоткевича сучасний украiнський поет, прозаiк i драматург Леонiд Тома: «Є постатi, якi, на зразок збiльшуваного скла, фокусують у собi найбiльшi соцiальнi й культурнi зрушення, передають через складну оптику власноi душi тi поривання й сподiвання, що, власне, й визначають характер та вiдмiннi риси народу. Серед них видатний украiнський митець Гнат Хоткевич».
Але як створити у вашiй уявi образ Гната Хоткевича? Хiба що:
• осягаючи синтез мистецтв у його творчостi, слiдкуючи за його то вимушеними, то продуманими географiчними перемiщеннями у просторi й розгадуючи творчi здобутки, новацii i вiдкриття на кожному поворотi долi?
• розглядаючи паралельно його громадську дiяльнiсть, лiтературну, театральну, музичну, педагогiчну творчiсть…
• користуючись неоднозначними оцiнками його творчостi лiтературознавцями, музикознавцями, культурологами i, звiсно, його самооцiнкою.
1895–1906 роки. Хоткевич творить в Украiнi, що перебувала тодi у складi Росiйськоi iмперii: село Деркачi – Харкiв – Киiв – Полтава – Слобожанщина…
1906–1912 роки. Хоткевич творить в украiнськiй Галичинi, Буковинi, Гуцульщинi, якi перебували тодi у складi Австро-Угорськоi iмперii…
1912–1914 роки. Хоткевич творить в Украiнi, що перебувала тодi у складi Росiйськоi iмперii…
1914–1916 роки. Хоткевич творить у Росiйськiй iмперii, у Воронежi, Петербурзi, Москвi…
1917–1938 роки. Хоткевич творить у радянськiй Украiнi: Киiв – Харкiв – Полтава – село Високе Харкiвськоi областi…
8 жовтня 1938 року – його життя було перерване на злетi пострiлом…
Як бачимо, Хоткевич охопив – просякнув своею творчiстю i органiзацiйно-творчою дiяльнiстю всю Украiну вiд Слобожанщини до Карпат. Нiщо не заважало йому творити. Тiльки пострiл!
Нiщо не могло вгамувати його спраги до творчостi на нивi украiнськоi художньоi культури: нi матерiальнi нестатки, а вони супроводжували його все життя; нi вимушенi перемiщення у просторi, пов’язанi iз переслiдуванням з боку царизму; нi терор за часiв радянськоi влади, а пiд контролем вiдповiдних державних органiв вiн перебував завжди. Тiльки пострiл!
Це тiльки на перший погляд, Хоткевич – людина, складена з протирiч:
• герой революцiйних подiй 1905 року, якого бачили на барикадах, член Украiнськоi народноi партii (УНП) за царизму, i безпартiйний за часiв радянськоi влади,
• талановитий iнженер-винахiдник, автор проекту чотирьохцилiндрового дизельного двигуна за три десятилiття до американського винаходу, – i майже не працював за фахом, натомiсть винайшов сучасну удосконалену украiнську бандуру,
• чудовий письменник, перекладач, музикант, педагог, художник – а його вважали «дилетантом», бо не мав вищоi гуманiтарноi освiти.
Як збагнемо, шлях Хоткевича в украiнському мистецтвi вторований:
• iнтуiтивним прозрiнням своеi мiсii в життi, здiйсненностi своiх найфантастичнiших творчих можливостей i уподобань;
• осмисленим осяганням свого шляху в мистецтвi i, вiдповiдно, усвiдомленим прямуванням обраними напрямками мистецьких шукань;
• оригiнальними, вагомими i перспективними досягненнями в усiх обраних напрямах мистецтва.
В iсторii розвитку украiнськоi художньоi культури кiнця XIX – 30-х рокiв XX столiття не знайти постатi, подiбноi Гнату Хоткевичу. І тим не менш його внесок у розвиток украiнськоi художньоi культури належно не оцiнено. Гнат Хоткевич мае увiйти в iсторiю як будiвничий украiнськоi художньоi культури, як накреслювач ii перспектив, як видатний митець украiнського розстрiляного Вiдродження, як непоправна втрата для украiнського мистецтва майбутнього. Пам’ятатимемо, що без розумiння минулого не може бути розумiння теперiшнього, тим бiльше неможливi якiсь уявлення про майбутне. Тому iнтерес до творчостi Хоткевича набувае, так би мовити, iсторичного значення.
Перечитайте, будь ласка, епiграф до цiеi глави. Для Хоткевича, людини величезноi творчоi енергетики, найдинамiчнiшоi постатi в украiнському мистецтвi першоi третини XX столiття, жити повнокровно – це, як вiн визнавав, «жити на всi боки»: пiзнавати нове, горiти творчими задумами, запалювати ними людей, вести iх за собою, весь час рухатись вперед – у незвiдане. І все це – невiддiльне одне вiд одного – наповнювало його життя тiею величезною кiлькiстю творчих проявiв, здiйснити якi, здавалося, не пiд силу однiй людинi. Без зайвого пафосу скажу, що вiн творив як одержимий: iнколи записував своi музичнi твори на клаптиках паперу, якi потiм роздавав виконавцям; романи i п’еси – на аркушиках блокнота, якi потiм збирав докупи, приводив у порядок написане i вiдносив до видавництва; створював театри там, де не знали, що це таке; провiв велику кiлькiсть вистав нового жанру – лекцiй-концертiв для найрiзноманiтнiшоi аудиторii.
Хоткевич – людина думки i дii, як визначила його особистiсть сумлiнний дослiдник життя i творчостi митця, доктор мистецтвознавства Надiя Супрун-Яремко. Справдi, мабуть, не було жодноi галузi гуманiтарних знань, де б не творила ця людина, не шукала iстини, не порiвнювала рiзнi нацiональнi мистецькi прояви – i украiнськi, i рiзночасовi – в iх iсторичному русi. Хоткевич дослiджував украiнську культуру i творив на ii нивi в едностi iсторii, лiтератури, театрального, пiсенного, iнструментального мистецтва. У ньому переплелися теоретик i практик, гуманiст i просвiтитель, вчений з проникливим iнтелектом i артист з романтичною душею.
Здавалося, вiн не знав утоми.
Передi мною мапа Європи, де я позначив маршрути концертних виступiв бандуриста i театральних гастролей режисера Хоткевича в Украiнi, Росii, Польщi, в мiстах i селах, у концертних залах i сiльських клубах. Сама кiлькiсть i розмах його виступiв i гастролей вражае.
Як вражае кiлькiсть ним створеного:
• у музицi – понад 400 музичних композицiй рiзних жанрiв, кiлька грунтовних наукових праць з iсторii походження украiнських народних музичних iнструментiв, унiкальний пiдручник з гри на бандурi, багато втрачено;
• у лiтературi – понад 300 творiв, принаймнi 10 драматичних творiв, романiв, повiстей, новел, есеiстики взагалi не пiдрахувати, i теж багато втрачено;
• у театрi – створення украiнського сiльського театру в селi Деркачi Харкiвськоi областi, Робiтничого театру в Харковi, нарештi, Гуцульського театру в гiрському селi Красноiллi;
• у музичнiй педагогiцi – професiйна пiдготовка на базi Харкiвського музично-драматичного iнституту нового поколiння бандуристiв, якi грали на вдосконаленому Хоткевичем iнструментi i якi розповсюдили мистецтво украiнського бандуризму в усьому свiтi;
• у кiно – кiлька кiносценарiiв, знявся у стрiчцi «Назар Стодоля» у ролi слiпого кобзаря;
• у живопису – понад 300 живописних робiт – гуцульських краевидiв, портретiв видатних дiячiв украiнськоi культури та iлюстрацiй до власних книжок.
Як я розумiю природу його енергетики! Його безмежний художнiй свiт: музика, лiтература, театр, живопис, педагогiка – як можна втомлюватися, коли займаешся тим, що любиш, тим, у чому розумiешся, коли тобi е що сказати людям?!
Украiнський Леонардо да Вiнчi – таким уявляеться Гнат Хоткевич сьогоднi.
* * *
Книжка про нього побудована таким чином, що:
• кожен вид мистецтва, яким займався Хоткевич, розглядатимемо послiдовно. При цьому пам’ятатимемо, що Хоткевич займався всiм одночасно – бандурою, лiтературою, iсторiею Украiни, театром, педагогiкою, живописом. Хiба що кiнематографом – лише наприкiнцi обiрваного життя;
• враховуватимемо i те, що Хоткевич жив не згiдно заздалегiдь складеним задумам i планам, але – почуттями та вiдчуттями. І куди б не кидала його доля, вiн iнстинктивно займався тим, до чого прагнула душа, завжди дослухаючись до своiх душевних позовiв i поривань;
• ви «почуете» у книжцi голос самого Гната Хоткевича: його слова видiленi у текстi як пряма мова i курсивом. Це наблизить його образ до нас. «Почуете» ви i голос дочки Хоткевича Галини Гнатiвни, спадкоемицi його справи. І голос його сина Богдана, який не мiг змиритися iз вбивством батька;
• дослухаемось до того, що Хоткевич, нiби вiдповiдаючи на нашi запитання щодо своеi громадянсько-полiтичноi позицii, зiзнаеться в тому, що суспiльне життя сприймае вiдчуттями, емоцiйно, iнтуiтивно, а вже потiм визначаеться рацiональними самонастановами:
– Питаете мене, хто я – чи народовець, чи «родина», чи соцiалiст? Нi перше, нi друге, нi трете. Я – представник ще не iснуючоi партii, котроi ви не чули, лише провiсникiв, предтеч…
Провiсник, предтеча!
І з цього самовизнання – самовизначення – а з висоти часу тим бiльше, – стае очевидним, що Гнат Хоткевич постае перед нами насамперед як великий iсторик Украiни, який вiдстоював незалежнiсть Украiни.
Історик Украiни – у тритомнiй «Історii Украiни».
Історик Украiни – у лiтературних, драматургiчних творах як дослiдник Киiвськоi Русi, де вiн знаходить витоки украiнськоi держави; державотворчоi дiяльностi видатних борцiв за незалежнiсть Украiни – Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, видатних дiячiв художньоi культури – Григорiя Сковороди, Тараса Шевченка.
Історик украiнського народного музичного мистецтва – як автор дослiджень з iсторii кобзарського мистецтва, пiдручникiв з гри на бандурi та його творець – як упроваджувач у свiдомiсть глядачiв-слухачiв лекцiй-концертiв про чарiвний вплив кобзарського мистецтва.
Історик украiнського театру – як автор дослiджень з iсторii украiнського театру на галицьких землях i творець украiнського народного театру, сiльського, робiтничого, гуцульського.
І ось тут у знаменнику його творчостi проступае спiльна якiсть – просвiтительство. Гнат Хоткевич – великий просвiтитель украiнського народу.
У цiй якостi вiн творив вiльно – згiдно своiм уявленням про сенс свого iснування на землi, тобто був обраним, розпiзнавши Божий задум вiдносно свого життя в украiнському мистецтвi – в Украiнi. Божий задум.
Романтик! Адже що таке свобода? Їi не можна здобути, вона мае мiститись у кожному з нас.
* * *
Вiн i жив вiльно – згiдно своiм уявленням про життя в любовi.
Роздивляемось фотографii Гната Хоткевича у музеi Гната Хоткевича в селi Високому.
Ось вiн поруч iз Лесею Украiнкою, Михайлом Коцюбинським, Миколою Лисенком, Миколою Мiхновським… на святкуваннi вiдкриття пам’ятника Івану Котляревському. Вишукано одягнутий, гiдна постава, приемна посмiшка – европеець серед европейцiв…
А ось в украiнському одязi з бандурою поруч iз друзями-бандуристами – украiнець серед украiнцiв…
А ось у европейському одязi й у вишиванцi – i теж з бандурою…
А ось бравий козак у вишиванцi i шароварах серед акторiв робiтничого театру…
А це, мабуть, останне зображення – кiнокадр: в образi слiпого кобзаря…
«Так, – посмiхаеться директор музею Гната Хоткевича у селищi Високому Людмила Луценко, – вiн був красенем. На зрiст невисокий, але такий гарний, що не закохатися в нього було неможливо. – І додае, маючи на увазi легенди про харизму украiнського Дон Жуана: – А коли починав грати на бандурi, жiнки ладнi були покинути заради нього своiх чоловiкiв». І таке траплялося.
А бувало: його кидали жiнки, а вiн невтомно шукав своеi единоi любовi…
Ява перша. Музика «познайомила» молодого Гната з Катериною Рубанович, дочкою запорiзького купця. Дiвчина зналася на музицi, була захоплена виступами молодого артиста-бандуриста, i це, напевне, iх зблизило. Одружившись, вони iнколи навiть виступали разом. Разом вiдправилися у вимушену поiздку до Галичини, уже з двома дiтьми – Євгеном i Тетяною. Тут у них народилася i третя дитина – Ольга. Все нiби складалося добре, проте Катеринi почало здаватися, що вона опинилась наодинцi з прозою життя, а чоловiк жив мистецтвом, не помiчаючи анi матерiальних труднощiв, анi ii потреб, анi змiни ii настроiв. Але хiба любов потребуе доказiв?.. Вона покинула виступати з чоловiком – сiмейнi клопоти. Не витримувала напруженого ритму життя з ним? Не вистачало уваги? Чи то, весь час зустрiчаючи свого невiдпорного чоловiка в жiночому оточеннi, де вiн буквально розцвiтав, вiдчувала, що його почуття до неi блякнули? А може, просто не витримала нужденного життя? Адже сiм’я, попри страшенну популярнiсть чоловiка, ледве зводила кiнцi з кiнцями. Звiсно, важко розiбратися у розвитковi подружнiх взаемин. Зупинимось на рiвнi здогадок i припущень. І не робитимемо висновкiв.
Так чи iнакше, але факт залишаеться фактом: лишивши дiтей на чоловiка, втекла – не знайду iншого слова – до Москви, де проживали ii багатi родичi. Ну, як втекла? Спершу вмовляла себе, що iде на короткий час вiдпочити, а лишилася там на все життя. Кинула трьох дiтей – Євгена, Тетяну й Ольгу на чоловiка. Своiх дiтей вона побачить аж у 1916 роцi. Тодi ж Тетяна переiхала до матерi у Москву…
Ява друга. Тим часом, коли стало зрозумiлим, що дружина не повернеться, у покинутого чоловiка зав’язуються стосунки iз письменницею Катрею Гриневичiвною, яка була зачарована його музичними виступами. Та вона була замiжньою, мала трьох дiтей, тому вони жили у цивiльному шлюбi. З нею Хоткевич повертаеться до Харкова, де у них народжуеться син Володимир. Але й цього разу життя не склалося: цивiльну дружину, як австрiйську пiддану, вiдiслали назад, до Львова, i в майбутньому вона стала вiдомою письменницею. Стосунки мiж ними перервалися, i вони, схоже, не робили спроб поновити iх. Синнемовля залишився з батьком, виховувала його бабуся по батьковi, а мати так нiколи i не побачилася з ним…
Першi двi дружини кидали Хоткевича, лишивши на нього дiтей – це про щось говорить… В усякому разi на питання «хто винен?» так просто не вiдповiсти…
Нарештi, ява третя – остання. Повернувшись в Украiну 1917 року, Хоткевич зустрiчаеться з Платонiдою Скрипко, студенткою з Полтави. Платонiдi було 20, Гнатовi 45 рокiв. І вже вкотре вони довели, що вiк – не перешкода для кохання. Та вони й не прагнули комусь це довести. Вони любили одне одного. Вiк? Тобi стiльки рокiв, на скiльки ти себе вiдчуваеш. Нестача грошей? Виходить, треба працювати бiльше. Та й яка ж це робота, коли займаешся справами, якi любиш, у яких знаешся, а тобi ще й за це грошi платять? Чоловiк зайнятий мистецтвом, мало бувае вдома? Отже, дружинi треба все взяти на себе – виховання дiтей, господарство, впорядкування архiву чоловiка, прийом гостей i таке iнше. Вони були щасливi навiть тодi, коли не мали притулку. У 1922 роцi у них народилася донька Настя, яка померла, коли iй ледь виповнилося два роки… У 1925-му купили недобудовану будiвлю у селищi Високому, що у п’ятнадцяти кiлометрах вiд Харкова, впорядкували ii. Тут у них народилися у 1925 роцi Богдан i у 1929-му – Галина. У самовiдданiй любовi, взаеморозумiннi та злагодi прожили все життя, вiдпущене iм долею. Платонiда Володимирiвна не зреклася чоловiка, коли вiн був заарештований, i, не втрачаючи вiру в його звiльнення, лишалася вiрною йому до кiнця життя, хоч й сама вiдбула «десятирiчку» у радянському концтаборi. А наприкiнцi свого багатостраждального життя сприяла увiчненню його пам’ятi. До цього ми ще повернемось у кiнцi розповiдi…
Я пишу цю книжку i нiбито заново проживаю життя Гната Хоткевича, радiю його перемогам, засмучуюсь його поразками, перебуваю у розпачi вiд фiналу його життя. І вiн постае передi мною не як пам’ятник на постаментi, але як жива людина, якiй судилося стати iсторичною особою. Хотiлося б, щоб таким вiн постав i перед вами.
Отже…
Хоткевич: вiд кобзи до бандури, або Украiнська народна музика
бандурист-виконавець
удосконалювач iнструмента
органiзатор i керiвник капел бандуристiв
педагог по класу бандури
музикознавець
композитор
етнограф
Я дав цiлу нову галузь мистецтва – кобзарське мистецтво. Я пiдвiв пiд нього науковий фундамент.
Гнат Хоткевич
Кобза, бандура…
Гнат Хоткевич увiйшов в украiнську художню культуру насамперед як бандурист, i мистецтво бандуризму, назвемо його так, пройшло крiзь усе його життя. Вiн осягнув свое призначення iнтуiтивно, як це завжди траплятиметься з ним, i далi усвiдомлено творив на нивi украiнськоi народноi музичностi.
Як усе це починалося?
Передi мною – «Автобiографiя» Гната Хоткевича, складена ним у 1928 роцi. Написана жартiвливим тоном, жвавою народною мовою, вона нагадуе гуморески Остапа Вишнi, з яким, до речi, Хоткевич пiдтримував дружнi стосунки. Або приповiдки свого героя – оповiдача дитячих казок Дiдька. Дiдько сидить на призьбi та палить люльку, всмiхаеться i баламутить. «Автобiографiя» Хоткевича мае характернi риси художнього твору: в наявностi яскравий художнiй вимисел, проте – без порушення ходу основних подiй життя.
