скачать книгу бесплатно
Богдан Хмельницький
Ігор Анатолiйович Коляда
Знаменитi украiнцi
Богдан Хмельницький був не першим, хто розпочав боротьбу за свободу Украiни. Але саме йому вдалося створити боездатну армiю, сформувати систему гетьманськоi влади i почати розбудовувати державу. Завдяки дiяльностi Хмельницького майже все украiнство, незважаючи на становi iнтереси, виступило единою як нiколи силою в боротьбi за нацiональне визволення. І хоча Великому Гетьмановi не все вдалося зробити для збереження державностi, його дiяльнiсть не тiльки визначила долю самоi Украiни, а й вiдчутно вплинула на тогочасне европейське полiтичне життя.
Ігор Коляда
Богдан Хмельницький
Видатний украiнський полiтик, полководець i дипломат, провiдник нацiонально-визвольних змагань 1648–1657 рокiв, творець держави та ii перший гетьман. Вiн створив армiю, формував i змiцнював гетьманську владу, розбудовував державу. Саме гетьман Богдан сформулював державну iдею, що передбачала створення незалежноi соборноi Украiнськоi держави в етнiчних межах проживання украiнського народу. Проводячи виважену соцiально-економiчну полiтику, запобiг спалаху громадянськоi вiйни. Воднораз запровадив новий адмiнiстративно-територiальний устрiй, реформував Сiч, змiцнив державнi iнституцii, вдосконалював функцiонування органiв влади, вiв дипломатичну боротьбу за мiжнародне визнання молодоi держави. Враховуючи вразливiсть ii геополiтичного становища, вiн намагався зiграти на суперечностях мiж Рiччю Посполитою, Московiею й Портою (обiцяючи прийняти протекцiю вiдповiдно царя i султана), включити у сферу впливу украiнських iнтересiв Молдову i Валахiю. Пiсля укладання украiно-московського союзу 1654 року рiшуче протидiяв намiрам Москви обмежити суверенiтет козацькоi Украiни.
Незаперечною заслугою гетьмана Б. Хмельницького було те, що все украiнство, незважаючи на становi iнтереси, виступило единою як нiколи силою в боротьбi за нацiональне визволення.
Дiяльнiсть цiеi непересiчноi особистостi нашоi славетноi козацькоi минувшини не тiльки визначила долю самоi Украiни, а й вiдчутно вплинула на тогочасне европейське полiтичне життя.
Дитинство та юнiсть
На жаль, до нас дiйшло обмаль вiдомостей про батькiв Богдана Хмельницького, 'iхнiй родовiд. Вiдомо, що батьком Богдана був дрiбний украiнський шляхтич Михайло Хмельницький. Але й досi iсторикам не поталанило з’ясувати, з якого населеного пункту – Хмельника, Хмелева, Хмелiва, Хмельного, Хмелiвки, був його рiд. Наявнi джерела документально засвiдчують, що предки великого козацького полководця походять iз захiдного регiону Украiни: Руського, Белзького або Волинського воеводства.
Вiдомо також, що батько Богдана мав добру на той час освiту, був енергiйним та добре вихованим й у вiйськовому вiдношеннi вправним шляхтичем, що деякий час перебував при дворi польського магната – польного гетьмана Станiслава Жулкевського в м. Жовква (на Львiвщинi), виконуючи рiзнi доручення останнього. Тут на нього звернув увагу власник м. Олесько Ян Данилович, який, ставши корсунсько-чигиринським старостою, запросив Михайла Хмельницького до себе на службу. Сучасники характеризували батька майбутнього гетьмана як людину, не схильну до авантюр або пригод, чоловiка тверезого розуму, який без нагальноi потреби не ризикував власним життям i долею власноi родини, дбайливого господаря, що не хизувався перед мiсцевим людом своiм шляхетським походженням, ревно дотримувався православноi вiри та смiливо з iншими козаками боронив свiй край вiд татарських нападiв. тому залишаеться не з’ясованим, чому Михайло Хмельницький подався на Чигиринщину – прикордоннi землi, сповненi рiзних небезпек, особливо татарськоi. За деякими вiдомостями та припущеннями, ймовiрно, його за якусь провину було покарано польським судом на «банiцiю» чи «iнфамiю» (покарання за якесь свавiльство, борги, вiдмову коритися судовим ухвалам; полягало в обмеженнi громадянських прав та вигнаннi за межi королiвства). Так Михайло Хмельницький, рятуючись вiд ув’язнення, а то й можливоi смертi, опиняеться на степових землях Украiни – землях Дикого Поля, де вироки судiв Речi Посполитоi не мали чинностi.
До Чигирину Михайло Хмельницький прибув як представник Яна Даниловича займатися осадництвом, тобто засновувати новi поселення в районi Чигирина. Серед заселенцiв було немало козакiв – колишнiх повстанцiв, з якими в нього склалися добрi стосунки. У самому Чигиринi мешкало немало козакiв-реестров-цiв, якi несли сторожову службу, захищаючи вiд набiгiв татар. Не ухилявся вiд цiеi служби й Михайло Хмельницький. При цьому, нехтуючи становими пересудами, Михайло одружився з юною козачкою – Анастасiею Федорiвною. І це в подальшому визначило непевний шляхетський статус 'iхнього сина Богдана (який неодноразово при нагодi пiдкреслював свое шляхетське походження, але при цьому не забував i про свою козацьку кров). Невiдомо, наскiльки щасливим був цей шлюб, як i те, скiльки дiтей, окрiм Богдана, мало подружжя.
Певне, стараннiсть у виконаннi своiх обов’язкiв, добропоряднiсть i доброзичливiсть до людей i сприяли тому, що досить швидко Михайло Хмельницький стае пiдстаростою i чигиринським сотником. Посада пiдстарости була на той час досить значною та владною. Фактично пiдстароста був управителем усього старостинського замку та староства, бо сам староста рiдко коли мешкав у своiй державнiй резиденцii. За його вiдсутностi саме пiдстароста чинив суд, командував вiйськовим загоном. Нова посада забезпечувала i зростання прибуткiв пана пiдстарости. опiкуючись господарством старости, як свiдчать джерела, «сотник не забував i про себе»: на заробленi за службу кошти вiн засновуе хутiр Суботiв та слободу Новосельцi (мешканцi такого поселення тимчасово звiльнялись вiд виконання феодальних повинностей). Ще однiею важливою подiею, якою вiдзначено перебування Михайла Хмельницького на Чигиринщинi, стало народження сина Богдана.
Народився майбутнiй гетьман 27 грудня 1595 року. 27 грудня – це день святого теодора Начертаного, i хлопчики, народженi в цей день, одержували iм’я Богдан (народна форма iменi теодор). Згодом в урочистiй обстановцi козацька старшина та духовенство називатимуть Богдана Михайловича Зиновiем (що було в тi часи звичайним явищем).
Імовiрно, мiсцем народження був Суботiв, хутiр на мальовничому березi Тясмину за вiсiм верств вiд Чигирина, де й вiдбувалося формування непересiчноi iндивiдуальностi того, кого сучасники будуть порiвнювати з бiблiйним Мойсеем.
Кiлька слiв про вже згадуване шляхетство Богдана Хмельницького. Йдеться про спадкове шляхетство, яке, можливо, перейшло до нього вiд предкiв, зокрема вiд батька Михайла. Якщо погодитися з думкою, що чигиринський пiдстароста Михайло Хмелевський, який 1627 р. перебував у турецькiй неволi (згiдно з протестацiею руського воеводи Яна Даниловича, вписаного до Буськоi гродськоi книги), та Михайло Хмельницький, осадчий, козацький сотник з Чигирина й чигиринський пiдстароста – це одна i та сама особа, то шляхетство Михайла, а вiдтак його сина Богдана не пiдлягае сумнiву. Як вважають ученi, пiдстаростою мiг бути лише шляхтич, i крiм того, багатий шляхтич (полоненого Михайла Хмельницького оцiнили в дуже велику суму – 500 червоних золотих, тобто дукатiв, викупу, або мали обмiняти на знатного турка Абдрахмана, що як полонений перебував у замку Я. Даниловича в олеську).
Мiсто Чигирин стояло на торговельному шляху з Киева до Криму. І саме цим шляхом татари найчастiше пробиралися в Украiну. Цим же шляхом вiдвiдували Украiну й запорожцi. Адже Чигирин знаходився дуже близько до Запорозькоi Сiчi. І не могли не бувати тут у цi часи i Григорiй Лобода, i Федiр Полоус, i тихон Байбуза, i Петро Сагайдачний, а значить, i не поспiлкуватися з такою вiдомою i поважною людиною, як чигиринський пiдстароста й козацький сотник Михайло Хмельницький. Це, незаперечно, сприяло тому, що вiд самiсiнького дитинства Богдана захопили козацькi походи i мрiя про Запорозьку Сiч. Вiн уже змалку набирався козацького духу, рiс в обожненнi козацького лицарства. Маленький Богдан зростав серед дiтей козакiв, селян, добре знав розмовну украiнську мову, народнi пiснi, думи, приказки, легенди (не випадково навiть його офiцiйнi виступи, привiтання, листи пересипанi фольклорними вкрапленнями).
Інформатори XVII ст. повiдомляють про холеричний темперамент Богдана Михайловича. таку вдачу вiн успадкував, очевидно, вiд матерi. У дитинствi вiн був запальним, непокiрним, гордим i водночас уразливим хлопчиком. Вiд батька ж перейняв рiдкiсний дар холодного розуму, здатнiсть за будь-яких обставин тверезо зважувати ситуацiю й знаходити найоптимальнiшi рiшення. Усе це блискуче виявилося згодом, у перiод його гетьманування.
Цiлком зрозумiло, що на формування характеру, свiтогляду вразливого хлопчика не могли не впливати всi тривоги i нещастя, якi дамоклевим мечем постiйно тяжiли над його родиною, як i над усiм тогочасним украiнським населенням Степового прикордоння. Це постiйнi татарськi набiги. «Час такий був i мiсце таке, – вказуе Михайло Грушевський, – що не виростали й не ховались там люди iншi, тiльки хоробрi i завзятi. Жили на ласцi Божiй, день у день смертi в очi заглядаючи. З хутора на поле не вийдеш без рушницi. Люди косять чи орють, а вартовий на могилi стоiть, татар вартуе. Запалав вогонь на могилi[1 - Тут маеться на увазi сторожова могила, високий насип на мiсцi давнього поховання.] – ого, тiкайте, люди, чимдуж, iдуть татари, везуть аркани на вашi шиi, ведуть коней в тороках на вашi достатки. Хапайтеся на двори та берiться за рушницi – а нi, то ховайтеся десь у лiси, у болота, може, Бог пронесе…»
Природно, що за таких життевих обставин у родинi козацького сотника, який змалечку турботливо ставився до виховання свого Богом даного сина, чiльна увага придiлялась формуванню таких лицарських чеснот, як мужнiсть, вiдвага, терпеливiсть, витривалiсть у перенесеннi життевих труднощiв, товариськiсть i взаемодопомога, досконале володiння зброею, вправне поводження з конем. Помiтивши в сина великi здiбностi до навчання, Михайло Хмельницький вирiшив дати йому освiту.
Залишаеться невiдомим, в якiй украiнськiй школi навчався Богдан. Проте аналiзуючи власноручно написанi гетьманом листи та унiверсали, вченi вважають, що його почерк е характерним для киiвських шкiл. Це не могла бути Киiвська братська школа (вона вiдкрилася в 1617 р., коли Богдану вже виповнилося 22 роки). Мабуть, юний пiдлiток пiсля домашньоi освiти, десь у 1605–1607 рр., продовжив за наполяганням батька навчання в однiй iз монастирських шкiл у Киевi, мiстi з його традицiями красного письменства. У монастирськiй школi юнак опанував тогочасну лiтературну украiнську мову, дiстав вiдомостi з iсторичного минулого «Руських земель» – своеi батькiвщини Украiни, довiдався про гонiння православноi вiри з боку католицькоi та греко-католицькоi церков, польських та ополячених магнатiв i шляхти.
Задоволений шкiльними успiхами сина, чигиринський пiдстароста вирiшив навчити Богдана польськоi й латинськоi мов, без знання яких у Речi Посполитiй годi було й сподiватися на життеву кар’еру. Для цього батько обрав езуiтську колегiю, засновану в 1608 р. у Львовi Станiславом Жулкевським (можливо, з цього питання вiн порадився iз самим польним гетьманом). Богдан навчався в цiй колегii десь iз 1609-го (1610) по 1615 (1616) р., успiшно пройшовши класи граматики, поетики та риторики, опанувавши польську мову й латину, якою тодi практично писала, друкувала i спiлкувалася вся Європа. У колегiумi допитливий пiдлiток започаткував знання французькоi i нiмецькоi мов. Джерела зберегли iм’я одного з його вчителiв – Андрiя Говцеля Мокрського – доктора богослов’я, вiдомого проповiдника, автора панегiрикiв. У колегii Богдан пiзнав усi тонкощi теологiчних основ католицизму, що в майбутньому не раз ставало йому в нагодi в його наступнiй службi польськiй коронi.
Саме тодi у Львiвськiй братськiй школi навчався й майбутнiй киiвський митрополит, визначний церковний та культурний дiяч Петро Могила. І, очевидно ж, не могли вони не знати один одного. Про це свiдчить, зокрема, 'iхне пiзнiше тепле ставлення один до одного.
Характерно, що езуiти не спромоглися привити юнаковi вiдразу до православноi вiри, пiдкорити його душу та розум, навернути до католицизму, примусити зректися свого народу. Навпаки, можна припустити, що саме в стiнах колегii вiн спочатку iнтуiтивно, а потiм i свiдомо вiдчув i загострив у собi ворожiсть до езуiтiв. Ставши гетьманом, вiн, як вiдомо, добився вiд польського уряду заборони дiяльностi езуiтiв на територii Украiнськоi держави.
І хоч навчання не могло надокучати допитливому юнаковi, та вабили його Днiпро та безкраi украiнськi степи, тому i прагнув вiн повернутися назад в Украiну, де на волi ходять кiнськi косяки, де козаки переганяють вiтер на швидких конях, де просихають чайки козацькi, чекаючи походу в далекi турецькi краi за славою та здобиччю…
Роки змужнiння
Пiсля закiнчення навчання випускник Львiвському колегiуму не прагне кар’ери при королiвському дворi чи здобуття магнатськоi ласки, а повертаеться в Чигирин. Молодий, освiчений, кмiтливий у вiйськових виправах юнак не мiг бути осторонь подiй, якi гомонiли навколо. А подii цi були справдi iсторичними. Пiсля придушення в 1596 роцi повстання Северина Наливайка народнi маси та козацькi нетяги не втихомирилися, а почали новi виступи, результатом яких стало покозачення народних мас, вiдмова вiд виконання повинностей, торування стежок на Запорожжя. Це все вiдбивалося в душi юнака, зароджуючи зерна справедливостi й жалю до свого уярмленого народу.
Не полишала його в спокоi i слава запорожцiв, якi виступали на татар та туркiв, ходили походами по Чорному морю, повертаючись звiдтiля сповненими багатств та вдячнiстю людей, яких вони визволяли з неволi. Отже, незабаром пiсля повернення зi Львова, приблизно в 1617–1618 рр., вихованець езуiтськоi колегii потрапив на козацьку службу, назавжди поеднавши свою долю з козацтвом.
У цей перiод славним проводирем 'iхнiм був Петро Конашевич Сагайдачний. Не раз бував вiн у Чигиринi. Знав i поважав
Михайла Хмельницького. Вiдзначав його освiченого, ставного сина. І, може, тому, коли в 1618 р. Сагайдачному на прохання польського короля Сигiзмунда III довелося йти на Москву, то взяв вiн iз собою i Богдана. Є згадки, що хлопець виявив себе в цьому походi смiливим i вправним воiном. Вiн у скрутну хвилину врятував навiть королевича Володислава. З того часу i запам’ятав королевич козацького сина i приязно ставився до нього аж до своеi смертi.
Цiлком слушно писав з цього приводу вiдомий украiнський iсторик i фольклорист Михайло Максимович: «Зоря Хмельницького зiйшла на Чорному морi, у той час, як на Хотинському полi западала зоря старого Сагайдачного. Життя цього достопам’ятного гетьмана, який, служачи з славою Польськiй коронi i всiй Речi Посполитiй, зробив для блага Украiни все, що тiльки мiг вiн зробити тодi, не пiдiймаючи зброi на полякiв, – те життя служило прикладом для Богдана Хмельницького; його шляхом проходив вiн поприще свого догетьманства, мужньо i довготерпляче, як хоробрий воiн i чесний громадянин республiки Польськоi, як добрий i надiйний син своеi козацькоi матерi, Украiни. Але йому суджено було пройти ще своiм шляхом – поприщем гетьманського життя, i безприкладно звершити ту справу, на яку безуспiшно поривалися iншi украiнцi впродовж пiввiку».
Богдан служив у кiннiй сотнi свого батька. 1619 р. польський уряд вирiшив утрутитись у молдавськi справи. Коронний гетьман Станiслав Жулкевський розпочав збирати вiйсько пiвнiчнiше Могилева-Подiльського. Йому не вдалося залучитися пiдтримкою козакiв, i в розпачi, як повiдомив лiтописець, магнат мовив: «Не хочу з Грицями воювати, нехай iдуть до рiллi або свиней пасти». За особистим наказом самого Жулкевського Михайло Хмельницький на чолi своеi сотнi брав участь у цьому походi. Із собою в небезпечний похiд чигиринський сотник узяв i свого сина Богдана, який уперше змiг зблизька познайомитися з похiдним життям польських жовнiрiв. 22 серпня 1620 р. польське вiйсько вирушило в похiд на столицю Молдови – м. Ясси. Разом iз польською кiннотою Богдан зробив блискавичний рейд. Уранцi 8 вересня розпочалася запекла битва, яка не виявила переможця. Пiд час бою наступного дня молдавський господар Каспер Грацiанi перейшов на сторону супротивника, внаслiдок чого польське вiйсько зазнало поразки, втративши вбитими 1 тис. жовнiрiв. Найiмовiрнiше, в цей день загинув i Михайло Хмельницький. Згодом, як згадував Богдан, «батько голову свою поклав на Цецорi». Невдача викликала панiчнi настроi в польському таборi. Пiдпал наметiв й возiв, поширення чутки про втечу гетьманiв зiрвали органiзовану переправу через Прут. Мало хто залишився живим, а тi, кому пощастило залишитися живцем, потрапили до татарського полону. Серед них був i син загиблого чигиринського сотника Богдан Хмельницький.
Доля закинула Богдана до Константинополя, де, за повiдомленням турецького лiтописця Наiма Челебi, вiн перебував у неволi в одного iз старшин султанського флоту (цей старшина проживав у кварталi Касим-пашi). Як згадував потiм Богдан, вiн терпiв «два роки суворого ув’язнення». Є пiдстави стверджувати, що протягом цього часу вiн опанував основи турецькоi мови, знання якоi пiзнiше не раз ставало йому в нагодi. Поза всяким сумнiвом, суворi випробування загартували волю молодого козака, навчили володiти собою, мужньо зносити удари долi. Яким чином йому поталанило вирватися на волю, сказати напевне не можна. За одними даними, вiн був викуплений матiр’ю, за iншими – козаки обмiняли Богдана, «вдячно згадуючи його батька», на турецьких бранцiв. Існуе також припущення, що бранець утiк iз турецького полону. Ось як про це згодом у листi до польського короля писав сам гетьман: «Пiсля того як мене Господь Бог з цiеi неволi визволити зволив, я завжди був при вiрному вiйську Речi Посполитоi».
Повернувшись десь наприкiнцi 1622 р. з полону до рiдноi домiвки, Богдан у першу чергу зайнявся господарством. Вiн поновив свою службу як реестровий козак Чигиринського полку, хоча, будучи сином загиблого в бою чигиринського пiдстарости, мав можливiсть обiйняти якусь iз посад в адмiнiстрацii Чигиринського староства.
Знову ставши козаком, Богдан не мiг не вiдчувати наростання невдоволення козацьких мас полiтикою правлячих кiл Речi Посполитоi, намаганням магнатiв i шляхти звести нанiвець козацькi права та вiльностi. Не мiг вiн також не помiтити зростання самоусвiдомлення козацтвом своiх сил, своеi ролi в життi Польщi.
Богдан Хмельницький як людина
Богдан Михайлович одружився десь у 30-рiчному вiцi. Причин його такого тривалого парубкування ми не знаемо. Це тим паче викликае подив, бо вiдомо: Богдан нiколи не був байдужим до жiночоi вроди, якраз навпаки. А може, вiн уже одружувався та поривав шлюб, а документи про цей факт не збереглися… Гадати не будемо. З iсторичних джерел достеменно вiдомо лише про його подружне життя з Ганною Сомкiвною з родини заможного переяславського козака. Вони побралися, ймовiрно, близько 1625 р.
Разом iз тим про цi часи його життя ми знаемо дуже мало, хоча ще за життя Богдана Хмельницького почали виходити рiзноманiтнi працi, якi з тих чи iнших позицiй висвiтлювали дiяльнiсть цiеi видатноi iсторичноi особи. З тих пiр минуло понад три столiття, впродовж яких iсторики рiзних держав активно працювали для всебiчного висвiтлення титанiчноi постатi великого Богдана. Однак бiльшiсть учених звертала свою пильну увагу переважно на зображеннi украiнського гетьмана як державного, полiтичного та вiйськового дiяча. При цьому з поля зору дослiдникiв випадало багато деталей, що складають повноцiнний образ людини. Якими були характер та зовнiшнiсть Б. Хмельницького, чи мав вiн якiсь захоплення та як поводив себе в повсякденному життi, який одяг носив, яким напоям i стравам вiддавав перевагу, чи потрапляв вiн у «цiкавi iсторii» – цi питання i до сьогоднi залишаються маловивченими, а отже, такими, що хвилюють усiх, кому небайдуже минуле нашоi краiни. отож спробуемо охарактеризувати Богдана Хмельницького саме як людину з усiма ii позитивами та вадами.
