скачать книгу бесплатно
Свиня
Микола Хвильовий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Свиня» Миколи Хвильового – сатирична новела, присвячена розкриттю сутностi пристосуванства***. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.
Микола Хвильовий
СВИНЯ
І
Це каже зоологiя:
«…мае сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська i ще багато. І ще: sus scrofa: дик, вепер – е в Азii, залишився i в Європi».
Іще треба розповiсти про Карла Івановича i про Хаю – мiж iншим, а про свиню буду говорити потiм.
А тепер iще про будинок, а може, ще про кого-небудь.
Будинок…
Будинок мае чотири виходи, входи. Вихiд вiсiм квартир, квартира чотири-п'ять кiмнат, а кiмнати (назад!) – дають ще квартири. У кiмнатах, у квартирi, де Хая, не де Карло Іванович, нижче поверхом, – чотири квартири: Хая, сiм'я товаришки Зоi з Зоею i два товаришi: один товариш з товаришкою, тепер жiнка (чи як там?): Райський i вона, Яблучкiна. Четвертий – Петушков.
От.
А от припустiм.
Два балкони: один вище, другий нижче.
…Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильця… (Є такi ярки – цвiркунячi, повно точiння, коли вечiр, коли в степу блукае таемно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть… не знаю). Двадцять крокiв гримае духовна музика – це сад «Гастроль». А коли стихае, тодi симфонiчна оркестра.
Дивлюсь – лiхтарi, лiхтарi, лiхтарi, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.
…А десь збираються iхати кудись. Пiд'iдуть до семафора, а там iще семафор, iще семафор…
Так от – пiд балконом гризуться собаки, зрiдка плачуть коти, мов тi дiти.
Вечiр. А потiм – нiч.
– Мяу-у-у!
Садок. Із садка арiя з «Івана Сусанiна». І тому, що Глинка великий композитор, i мiсто не мiсто, i огнi не огнi, сумно, тоскно, радiсно… І знову сумно…
Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильцями…
А коли вистукував цвiркун (тодi прийшов вечiр), Хая пiшла на балкон i через бильця перехилилась, щоб покликати:
– Ка-арль! Ка-арль!
Це так: язик до пiднебiння. От повторiть голосно:
– Ка-арль! Ка-арль!
Чоловiк живе i вiн не знае, що вiн мавпуе. Один зробить «гав» – другий зробить «гав!», бо в природi теж: весна заплаче дощами, а потiм i осiнь заплаче дощами. Мiж iншим, чом ми бабники. Ви як гадаете? А от Латвiя нiбито рiка i тихенько струмкуе, це тому, що Латвiя нагадуе латаття, а бiля латаття вода якось завжди струмкуе.
