скачать книгу бесплатно
Ревiзор
Микола Хвильовий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Ревiзор» Миколи Хвильового – сатирично-побутова новела, у якiй викриваеться матерiально-плотський вимiр особистих стосункiв***. Головна героiня твору Леся флiртуе з ревiзором, але згодом дiзнаеться усю його правдиву потворну сутнiсть. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов)– талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.
Микола Хвильовий
РЕВІЗОР
І
На кватирi Валентина Бродського, репортера провiнцiальноi газети, з раннього рання готувалися до прийому надзвичайного гостя. Власне, «товариш iз центру» мусiв обiдати в редактора, але редактор, Іван Сiрко, нiяк не мiг його прийняти: по-перше, жив Сiрко в надто маленькiй кiмнатi (в нiй навiть двом тiснувато було), а по-друге, його спартанському помешканню замкнутого одиночки нiяк не личило виконувати роль закутка для бенкету хоч би й з «товаришем iз центру».
Репортерова дружина – Леся – як тiльки прокинулась, одразу ж метнулася по сусiдах. Хотiлось прийняти гостя як слiд, хотiлось навiть купити вина, горiлки та консервiв тощо, але, на жаль, не було бiльш-менш пристойного посуду i, головне, не було грошей на вищепоiменованi закупки. Правда, Сiрко з охотою допомiг би Лесi карбованцями зi свого утримання, але Валентин був рiшуче проти того. щоб вона улаштовувала обiд на кошти редактора, i навiть проти того, щоб вона робила позичку в того ж таки Сiрка. Бродський був не тiльки великим хлiбосолом, але й по-своему шанобливою людиною.
Грошi Леся з великими труднощами дiстала. Та коли прибiгла додому, щоб забрати кошика й коопiвську книжку, Валентин зустрiв ii незадоволеним обличчям i категорично заявив:
– Я зараз iду. Не можна ж, Лесiчко, так довго бiгати! Невже ти не розумiеш, що ревiзор давно, мабуть, в редакцii?
– Почекай, Валю! – сказала Леся. – На кого ж я дiтей покину? Дай же менi хоч до коопу збiгати.
Чотирилiтня Нелiчка заплакала. Зайорзався й двохлiтнiй Мурзик. Дiти одразу ж зрозумiли, що iхня мама знову збираеться iти з дому.
– Ну, от бачиш, Валю? Як же я покину дiтей?
Бродський занервувався. І занервувався вiн саме тому, що «це – просто нетактовно ставити його в таке нiякове становище». Вiн добре розумiе, що дружина не хоче покинути дiтей, але хай же i вона збагне, що приiзд ревiзора – дуже небуденна подiя в його газетi i що вiн нiяк не може бути дома в той час, коли «товариш iз центру» сидить у редакцii. Можна, скажiм, попрохати сусiдку, щоб доглянула за дiтьми… Нарештi, що це за фокуси? Що за буржуазнi замашки? Хiба можна так виховати справжню робiтничо-селянську дiтвору? Отже, Валентин радить взяти на ключа Нелiчку й Мурзика i таким чином припинити дискусiю. Хай кричать: покричать, покричать i замовкнуть.
Хоч репортер i не переконав свою дружину, але вона вже не сперечалася. Вона поспiшила вiдпустити чоловiка i, залишивши дiтвору пiд доглядом сусiдки, побiгла до коопу.
О десятiй годинi ранку на квартирi Бродських шипiв примус, а о дванадцятiй був готовий уже й обiд. Нарештi, за якийсь час не треба було думати й про стiл: i пляшка горiлки, i пляшка шатоiкему, i коробка сардин, i картопля – все було на мiсцi i чекало споживача. Гiсть мiг вiльно заходити до кiмнати.
Але гостi, на жаль, публiка дуже капризна. Погодившись зайти до когось о першiй годинi, скажiм, вони о першiй нiколи не приходять, i iх мають чекати до четвертоi. Але й о четвертiй вони, на жаль, не являються, i iх чекають до сьомоi. Нарештi годинник показуе пiв на восьму, i тодi виявляеться, що гiсть не може прийти.
Так було i з «товаришем iз центру». Увечорi прибiг Валентин i сказав Лесi, що ревiзор просить в неi «пробачення за турботи», але сьогоднi вiн у Бродських нiяк не зможе бути… певнiше, не змiг, бо ревiзор i вiн, Валентин, уже «пошамали» в б'ергальцi.
– Ти хочеш сказати, що вiн завтра буде в нас обiдати? – сказала Леся.
– Завтра?.. – Валентин зам'явся. – І буде i не буде. Завтра ж, Лесiчко, недiля i, значить… Що значить?
Репортер з захопленням потер руку об руку i з не меншим захопленням почав iнформувати свою дружину про план i перспективи на завтрашнiй день. За репортеровим планом виходило так, що вранцi вони (себто Леся, вiн, редактор i ревiзор), забравши з собою всю закуску i всi напоi, що iх наготувала Леся, сiдають на пароплав i iдуть до Берестечка. Зiйшовши на берег, вони йдуть до виноградаря Бергмана i там улаштовують маленький пiкнiк. Додому вони повернуться вечiрнiм херсонським пароплавом. Поiздка (Валентин клянеться чесним комунiстичним словом!) обiцяе багато непоганих хвилин, i треба тiльки якось улаштувати з дiтьми.
Репортер все-таки почував себе трохи нiяково перед дружиною.
(Хiба, мовляв, не можна було ранiш сповiстити про таке вирiшення? Навiщо ж вiн мучив ii цiлий день бiля примуса?) Репортер, нарештi, побоювався, що ображена дружина не захоче пiдтримати компанii «на пiкнiк», саме тому вiн так гаряче й насiдав на Лесю. Але вияснилося, що вiн зовсiм даремно робив це, бо, як тiльки вiн змовк, Леся одразу ж схопила його в обiйми i сказала, що вона дае змогу iхати до Берестечка i що вона дуже задоволена з плану. Бiльше того, вона, не довго думаючи, навiть легко розв'язала справу з дiтьми:
– З понедiлка, – сказала вона, – до нас мусить прийти праля. Але я ii попрохаю, щоб вона прийшла в недiлю. Пiд ii догляд ми i залишимо дiтей.
– От i добре! – сказав трохи здивований Валентин (вiн все-таки не чекав такоi швидкоi згоди) i, трохи погравшись iз дiтьми, лiг на свое лiжко. Б'ергальський обiд, треба гадати, не обiйшовся без пива, i тому в скорому часi репортер солодко i безм'ятежно хропiв.
