скачать книгу бесплатно
Із Вариноi бiографii
Микола Хвильовий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Із Вариноi бiографii» Миколи Хвильового – соцiально-психологiчна новела, в якiй автор порушуе тему чистоти любовних стосункiв, яка здебiльшого знецiнена в сучасному для нього свiтi***. Найвiдомiшими творами автора е новели «Я (Романтика)», «Кiт у чоботях», «Арабески», «Мати», «Редактор Карк», «Свиня», «Ревiзор», «Повiсть про санаторiйну зону», незакiнчений роман «Вальдшнепи». Микола Хвильовий (справжне iм’я Микола Фiтiльов) – талановитий украiнський письменник, майстер психологiчноi новели з елементами романтизму та iмпресiонiзму.
Микола Хвильовий
ІЗ ВАРИНОЇ БІОГРАФІЇ
Народилась Варя на Слобожанщинi, в повiтовому мiстечку Богодуховi, 1900 року, здаеться. Мати ii, Ярина Федорiвна, належала до того класичного типу украiнських бублешниць, що iх, мабуть, ще нiхто в свiтi не перекричав. Батько Варин, Трохим Климентович, був, навпаки, тихенький п'яничка (за спецiальнiсть узяв собi – носити жiнчинi бублики на базар) i, можна сказати, доти не видiлявся з кола богодухiвських мешканцiв, аж поки вияснилося, що вiн, четвертий супруг Ярини Федорiвни, зовсiм не думае вмирати, як це зробили його три нещасливi попередники, цебто аж поки всi побачили, що вiн, цiлком задовольнивши ненажерливi бажання своеi грудастоi й широкозадоi дружини, примусив ii завагiтнiти й народити бистрооку дiвчинку.
Першi дитячi роки Варя провела на Монастирськiй вулицi – на тiй вулицi, де, крiм бубликiв, так багато ще виробляють паляниць та смачних брусикiв. Коли Варi було чотири роки, Ярина Федорiвна дуже вславилась своiм майстерством: кращоi за неi бублешницi уже не було в цiлому повiтi. Прецiнь приблизно бiля цього часу вияснилося, що Трохим Клементович, остаточно закрiпивши за собою славу неабиякого мужчини, все-таки не здiбний був вiдбити в Ярини Федорiвни охоту до чужих чоловiкiв i – головне – приохотити ii до народження другоi дитини.
Таким чином, бистроока Варя залишилась без брата й без сестри.
В Богодуховi, крiм вулицi Монастирськоi, е ще й так званi «Соболi». Це той закуток, що з нього колись вийшов i Трохим Клементович i де так багато рiзних кравцiв та чоботарiв тощо. Саме на Соболях Варя й розважалась, коли iй стукнуло дев'ять рокiв. На Соболi вона ходила до свого дiдуся, до батька Трохима Климентовича, вiдомого богодухiвського чинбаря. Там ii розважав, звичайно, не запах вiд кожухiв, – «чинбарський квасок» (такого, правда, на Монастирськiй вулицi не було), ii розважало там Мерло – рiчка, що тече у славетне Ворскло, оспiване поетом Щоголевим.
На Мерлi Варя гралася «у крем'яшки» з соболiвськими дiвчатами i на Мерлi ж вона пiзнавала життя та – головним чином – анатомiю вiд рiзних Петрикiв та Ванькiв, що дуже добре орiентувалися в цiй науцi i незгiрше за своiх батькiв загинали в «трьохетажних янголят». З рiчки Варя йшла до дiдуся-кожум'яки, i дiдусь-кожум'яка, теж-таки тихенький п'яничка, розповiдав iй, що Ворскло тече у Днiпро, а Днiпро – у Чорне море, так що коли захiдно-европейська культура «зачепить Расею», то з Богодухова можна буде допливти до самiсiнького океану.
Дiдусевi казки не дуже зворушували Варю, але вона iх все-таки уважно вислуховувала. Вона знала, що, розповiвши казку, дiдусь дасть iй копiйку, а на копiйку Варя купить собi цукерок.
Таким чином, уже змалку Варя зарекомендувала себе i трошки практичною людиною i людиною без зайвих романтичних ухилiв. Правда, Варя вмiла i захоплюватись, i горiти, i навiть зробити непродуманий вчинок, вона вмiла i гiрко плакати, i голосно реготати, але i смiх, i плач, i захоплення – нiщо не видiляло ii з ii ж таки сiренького оточення. Варя росла на звичайну собi украiнську жiнку, на бублешницю тощо, i можна було чекати, що в свiй час i в свою чергу вона народить якусь нову бублешницю чи то якогось нового чинбаря.
Кожна людина дивиться на свiт очима свого свiтогляду. Отже, i я iнакше не вмiю дивитись. Коли на Вариному життевому шляху були такi, скажiмо, роки, як 1905-й, то я й питаю: як же на неi вплинули вони?
1905 рiк на Варю, очевидно, нiяк не мiг вплинути, бо iй було тодi тiльки п'ять весен. Зате 1914-й, що застав ii в городськiй школi, вже трошки вплинув на неi, i саме в тому сенсi, що вона почала мрiяти про невiдомого прапорщика з золотими погонами, героя й георгiiвського кавалера, а також iй дуже захотiлося пiти на фронт сестрою милосердя. Особливо ii провокували на цей вчинок безусi добровольцi i ще особливiш – Петя Покровський, син богодухiвського старожила й домовласника. Варя була закохана в Петю, але Петя, колишнiй гiмназист, про це нiчого не знав, i от Варi дуже хотiлось, щоб вiн про це узнав, хоч на фронтi, куди вiн поiхав, про ii кохання до нього нiчого не взнавши.
З мрiй про сестру милосердя, звичайно, нiчого не вийшло.
– Ти менi гляди, Варко, – сказала колись широкозада бублешниця, побачивши Варю за iлюстрацiями «Огонька». – Гляди менi, щоб цi журнали не призвели тебе до мечтанiя.
– Ви, мамо, вiчно натякаете на щось, – кинула незадоволено Варя. – Як самi були молодi, то тiльки й знали, що до хлопцiв… Одчепiться вiд мене!
– До хлопцiв, кажеш? – здивовано промовила бублешниця. – Ну й падлюка ж ти, Варко!.. Ну й виродок! Ач, куди вже закидае: до хлопцiв! Гляди менi, щоб за цi твоi раннi слова не вибила я тебе цiею ось кочергою.
– Ти, того… не дуже, – вставив свое слово i Трохим Климентович – персона з малоросiйськоi комедii. – Щоб, значить, як мати каже…
На цьому розмову й було скiнчено. Ярина Федорiвна взяла собi в голову, що Варя не така вже маленька дiвчина, як це iй здавалося. Ярина Федорiвна подумала, що Варя пiшла саме в неi, а не в батька (бублешницi теж з 14 рокiв закортiло до хлопцiв), а Варя подумала, що iй i справдi не варто на фронт iти, коли прапорщик може й сам у Богодухiв приiхати. Словом, Варя не сперечалася.
Але коли Варя чотирнадцяти рокiв тiльки мрiяла про вищеназваних прапорщикiв з золотими погонами, то сiмнадцяти вона вже ходила з ними по алеях богодухiвського скверу – того скверу, що його мiсцевi баришнi називали чомусь «шквирею». Гуляти, до речi, було страшенно весело: по-перше, тодi якраз трапилась революцiя i були рiзнi веселi гулянки, по-друге, Ярина Федорiвна вже прямо порадила Варi, щоб вона не дуже гавила i, коли пiдвернеться порядна людина, поспiшила «закрутити любов». От що сказала Ярина Федорiвна в 1917-му.
