скачать книгу бесплатно
Застромить погляд свiй глибокий.
Іду по вулицi, а скляр
Яскравко – ранок кучерявий —
На мiй дзвiнкий крокуе шлях
В палаючiй i голоснiй загравi.
Один лиш мент – i дiамант
Його i мiй – веселi друзi
Назустрiч пiдуть крiзь туман.
І заспiвае серце в блузi.
Ах, я не маю теплих слiв
Намалювати ту хвилину.
Я потiм довго-довго млiв
І досi плавко лину-лину…
«Не шкодуй, моя мила мати…»
Не шкодуй, моя мила мати,
Що я степ рясний залишив —
Я говiрку свою кострубату
Заплiтаю в русявий кужiль.
Подивись в моi очi прозiрнi —
Журавлинii там ягiдки:
Твойому заповiту я вiрний.
Як i завжди, вихревий, меткий.
Ледве ранок тремтячий, рожевий
Заголити темряву пiдскоче,
Я, як сонце безкрайо веселе,
На завод положу своi очi.
Не шкодуй, моя мила мати,
Твоiм серцем я всiх надiлив,
Подивися на ранок мiй радо
Пiсля грому i зоряних злив.
Весняне оповiдання
Гiсть-веснянка! Гiсть-веснянка!
І полетiло по покрiвлi злото.
Ранком
Цвiте глодом.
Ранком
Беру я квач, цебрайко
І по дахах залiзних
В блакитнiй пiснi
Розстеляю i розстеляю фарби китайку.
Гiсть-веснянка! Гiсть-веснянка!
Моя паланка
Червонiе…
До мене, малеч, молодь… всi!
Коханко-сонце, потруси
Своi срiблястi, яснi вii.
Малюю.
По даху мiй квач пливе, пливе…
Чую…
Неначе поруч хтось зi мною,
І нiби другий
Квачуе iншою рукою…
Незримi рухи…
Стiй!.
…І розсмiявся раптом дзвiнко:
То пензель – промiнь золотий —
В покрiвлю заздро з чохом дзiнькав.
Пiсля громовицi
Ох, нарештi!.. Прокотилась!..
Гармати грому в далечiнь,
Нема хмарин важкого тiла
І бавиться, i бавиться вiдмолодiла височiнь…
І лише iнодi бабриськi
Вiд блискавок – жарин
По обрiю так низько-низько,
Неначе крила золотих пташин.
Басейну бовна бiрюзова
Рядниною безмежно простяглась…
Живи! – срiблясте, вiчне слово
Я чую в цей бадьорий час.
На тротуари жвавi очi —
Калюжi викраянi там
Безкрайо, заздро i охоче,
Кравець я, по бульках-голках.
Цей ясен зовсiм збожеволiв
– Нащо прискавкою? не мить!
А проте промiнь ще не кволий,
Як прас по змоклi побiжить…
Не витримав, хапнув сорочку
І голкою стьобнув притьмом
І ниток бiлii рядочки
Вперед, вперед! бiгом, бiгом!..
«Млiти в полум’i вiк, без кiнця…»
Млiти в полум’i вiк, без кiнця
По машинах очима плигать,
Верещать, як мале порося,
Все полапать, пiзнать.
У обiймах гартованих днiв
Розправляти залiзнi м’язи,
Повну дiжку червоних огнiв
По шляхах i по стежках носить.
В краевидах сичать, шелестiть
І сягати вiдважно вперед.
Шлакiв золотом свiт запалить,
У повiтрi хапаючи мед.
О життя, громострiльний коваль,
І ти, кузня – земля громовиць,
Я, ваш син, – хуртовина i сталь,
Ваша мiць.
Соняшна вага
Рудii соняшнi м’язи
В обiймах мiцно тиснуть-тиснуть…
Але вагу я цю носив,
Як сурма срiбноструйну пiсню.
Гнiдоi спеки оберемок
Лежить у мене на спинi,
І в далечiнь неначе йдемо
З тобою, золотий палiе.
Куди? Навiщо це!
Лиш би туди, за обрiй чалий…
…Я вдарив ще раз топiрцем
І грюки лунко поплигали.
Швець працюе
Цок! Цок! по цвяшках
На пiдошвi стежки двi —
Це я вам —
Чобiтки.
Не дивiться, що я плюну,
Розiтру, як скло блищить.
А який, який я юний
В цю веселу мить.
Аж по лiкоть голi руки:
Праця в хатi, а важка…
Цитьте, йдуть до мене з бруку…
Цок-цок! по цвяшках!
……………..
Пальцi правоi в живицi —
Сучу дратву я, шарпак,
Але очi – зоряницi,
А на серцi – мак.
Вiск пролинув
Раз i… два.
І зiгнув я знову спину —
Пара буде ще нова.
Шило в шкiру зашилив я,
Дратва шие, шаркотить,
Шепiт в шварi… Шив я, шив я —
Швидко в шевнi все бiжить.
Раз-два! Раз-два!
Пара буде ще нова!
На колодцi маю чобiт,
Прошу тих, хто з смаком робить,
