скачать книгу бесплатно
Якби не було Дiни
Євгенiя Хохлова
Працiвниця маленькоi IT-компанii Дiна дратуе багатьох колег. Менеджерка з продажiв Ляля ревнуе ii до дизайнера Юхима, рекрутерка Вiруня ненавидить через те, що Дiна вмiе привертати до себе увагу, а дизайнер Юхим втомився вiд Дiниних спроб флiрту. В компанii працюють програмiст Глiб, якого позаочi називають Франкенштейном, i тестувальник Ждан, що таемно закоханий в Дiну. Ситуацiя напружена i шокова терапiя розв'язки складних стосункiв стае для всiх несподiванкою: Дiна втрачае свiдомiсть на вечiрцi i ii забирае швидка. Хто i чому отруiв дiвчину? Чи вдасться найти зловмисника? Чому деякi дiвчата змiнюють колiр помади тричi на день?
Євгенiя Хохлова
Якби не було Дiни
Роздiл 1. Останне американо
Традицiйна ранкова кава рятувала Ждановi понедiлки. Каву як важливий iнструмент тiмбiлдингу, забезпечувала компанiя, в якiй вiн працював. Ждан зазвичай обирав американо з молоком, зрiдка тягнучи руку до капучiно. Власне, капучiно вiн брав лише тодi, коли лишалось останне американо, а його слiд було берегти для Дiни. В очiкуваннi ii появи сьорбав гарячий напiй з легким ароматом корицi. Дiна зазвичай з’являлась наприкiнцi iх ранкових посиденьок.
От i сьогоднi Ждановi випало щастя вислухати всi новини вiд мiсцевих плiткарок, перш нiж вона вiдчинила дверi, неголосно з усiма привiталася i, байдуже узяла паперовий стаканчик з напiвхолодною кавою. Ждан простежив за тим, як вона вiдiйшла убiк, до компанii розробникiв, що говорили на своiй малозрозумiлiй мовi. Скреготнув зубами. Дiна любила чоловiчi компанii, отож намагалася завжди опинятися там, де не було iнших дiвчат. І говорити на теми, якi вони не могли б пiдтримувати. Божевiльна дiвка.
Ждан оцiнив погляд, яким Дiну змiряла Вiруня, неповоротка повнувата власниця маленьких заздрiсних очиць на завеликому обличчi. Вiруньчинi розповiдi про ii походеньки Ждан вiдверто недолюблював, особливо з тiеi причини, що часто опинявся в ролi единого слухача цих розповiдей. Якщо тi самi iсторii вона розповiдала i бiдолашним, що приходили до неi на спiвбесiди, Ждана не дивувало, що вiдкритi вакансii в компанii закриваються так повiльно. Хоча, це не його справи, вiн же просто тестувальник.
– Гарна помада, – улесливо мовила заздрiсноока рекрутерка, нi до кого конкретно не звертаючись.
Тiльки зараз Ждан зрозумiв, що дещо змiнилось у звичному Дiниному образi. Вiн здивувався, як вiдразу цього не помiтив, але потiм згадав, що звик дивитися на неi впiвока, нiби байдуже, вiдсторонено i холодно. Так, наче вона зовсiм його не цiкавить. Так, нiби йому байдуже, що вчора вона виставила фото з джазового концерту в iнстаграмi, на якому був i дизайнер Юхим. Так, наче вiн не розумiе, що вони були там разом, просто не виклали спiльних фото, аби не шокувати колег. Службовi романи – це зовсiм не iнструмент тiмбiлдингу. Аж нiяк.
Дiна кинула через плече «Дякую» своiми незвичними яскраво нафарбованими губами i продовжила розмову. Чого раптом вона вирiшила так нафарбуватись? Вишнева помада пломенiла на блiдому обличчi, примушуючи погляди затримуватись на нiй. Краем вуха Ждан слухав розмову за столом.
– Я приiхала, вiдкрила холодильник, а там нiчого немае. Щоправда нi, дещо було – якийсь дивний запах, – розповiдала Ляля, темнокоса i довгонога менеджерка з продажiв.
– То ти забрала з собою на обiд джерело запаху? – iронiчно уточнив Юхим, з пiдозрою дивлячись на ii ланчбокс. Дiна ледь помiтно смикнулась на звук його голосу.
– Нi, обiд довелось готувати. Джерело запаху я з’iла на снiданок, – усмiхнулась йому у вiдповiдь Ляля.
На Лялiну iсторiю озирнулись розробники. Дехто пiдiйшов i вмостився на диванi, аби дослухати, хоча, як пiдозрював Ждан, на цьому iсторiя закiнчувалась. Лялiнi iсторii всi такi – смiшнi i лаконiчнi. Їх хочеться слухати, ними хочеться надихатися. Хтозна, можливо, Ждан закохався б у Лялю, якби одного ранку не побачив Дiнинi синi очi на пiвобличчя i свiтле волосся до плечей. Ця вишнева помада теж личила iй, однак Ждановi не подобалась ii раптова змiна iмiджу. Такими помадами могла фарбуватися Ляля, пiдкреслюючи iдеальний вигин своiх тонких губ i нiжно-смаглявий колiр обличчя. Навiть Юхим якось сказав, що йому подобаеться яскрава помада на жiночих тонких губах, скоса поглядаючи на темнокосу. До дивакуватих дизайнерiв чомусь завжди прислухаються дiвчата, вважаючи iх експертами в питаннях краси. Ждану лишалося мовчки ковтати образу, запиваючи ii холодною гiркою кавою.
Час iти працювати. Перерва на каву в понедiлок зранку – десятихвилинна, а робочий день нескiнченний, наче якась дивакувата спiраль, яка, закручуючись, сама втрачае свiй початок, не пам’ятаючи, де кiнець. Ждану час повертатися у свiй кабiнет, туди, де на нього чекае нудний до розпачу монiтор i розпашiлi вiд кави i вранiшнiх плiток обличчя дiвчат, менеджерок з продажiв, рекрутерки, тестувальницi та маркетолога. Чого його запхали в цей кабiнет, вiн не знав. Пояснили: на деякий час, поки компанiя зможе розширити офiс i команда розробки, включаючи дизайнерiв i тестувальникiв працюватиме в одному примiщеннi. Про «розширення» вiн до кiнця не розумiв – портал в паралельний вимiр вони вiдкриватимуть в стiнi кабiнету чи добудують щось неоковирне на рiвнi третього поверху? Існувала iмовiрнiсть, що iх сусiди – якась редакцiя – врештi-решт збанкротуе i вони зможуть зайняти iх офiс.
Поки банкрутство сусiдiв вiдкладалося на невизначений термiн, Ждан сумно плiвся в кiнець коридору, намагаючись не озиратися на струнку постать Дiни, що впевнено крокувала в протилежному напрямку у супроводi своеi чоловiчоi компанii. Дiна була верстальницею. Дiвчата з його кабiнету не надто любили ii i часто жартували про те, що мовляв, верстка – стеля Дiниноi кар’ери, адже до бекэнд розробки вона навряд чи доросте. Однак в iх словах Ждан чув iнтонацiю отруйноязиких заздрiсниць i подумки усмiхався.
