скачать книгу бесплатно
Я розписав би iх по власнiй волi!
Із свiту вигнав би всi смутки, болi,
Чолом небес досяг, не жив би долi!
28
Твiй ворог – небеса коловоротнi.
Без друзiв ти, всi днi твоi самотнi.
Будь сам собою, не гадай про завтра,
В минуле не дивись, живи сьогоднi!
29
Минають весни, зими пробiгають,
Листочки книги нашоi гортають.
Пий, не журись! I лiкарi, крiм хмелю,
Нiяких лiкiв од журби не знають.
30
Хай кожна мить, що в вiчнiсть промайне,
Тебе вщасливлюе, бо головне,
Що нам даеться тут, – життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
31
Що глина гончарам? Не варт нiчого!
Нiкчемний прах! А розсудили б строго,
Вони б ii не м’яли й не топтали:
Це прах батькiв, хай мають жаль до нього!
32
Наказують: «Не пий, тепер у нас шабан!»
I знов: «Тепер раджаб, не заглядай у жбан!»
Ну що ж! Коли цi два для Бога та Пророка,
Ми надолужимо у мiсяць рамазан!
33
Чому, о небеса, у недотепи-скнари
Є лазня, млин i сад, е табуни й отари,
А праведному й корж нелегко дiстаеться?
Не шани вартi ви, а злого глуму й кари!
34
Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;
Тi, що пiшли вiд нас, пiшли без вороття;
Із рук не випускай нi серця, нi коханки,
Будь завжди з келихом – i не марнуй життя!
35
Не тi тепер часи, щоб друзiв добирати.
З людьми на вiдстанi привчайся розмовляти.
До найвiрнiшого пригляньсь розумним оком —
I ворога в ньому зумiеш розпiзнати.
36
Що знаеш ти? Адже ти сам – нiщо!
Ти вiтер, дим, i весь твiй крам – нiщо!
З обох бокiв у тебе небуття,
Ти весь в ньому, ти й тут i там – нiщо!
37
Ми загубили все, що назбирали;
Нам кiгтi смертi серце роздирали;
Нiхто не повернувся з-за могили
Розповiсти про тих, що змандрували.
38
Вино й пихатому додолу шию гне,
Вузли розв’язуе, розплутуе складне.
Налий Іблiсовi[7 - Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамовi.] – i вiн перед Адамом
Двi тисячi разiв чолом землi сягне.
39
Ти вродою б затьмить Джемшiдiв келих мiг,
О чашнику! Кладу тобi життя до нiг.
Дрiбненька курява, очей моiх вiдрада,
Встае роями сонць вiд пiдошов твоiх!
40
Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли пiду я геть, що в свiтi я порушу?
Кого я не питав, нiхто не пояснив,
Чому я в свiт прийшов,
чому я зникнуть мушу.
41
Я не шукаю втiхи у винi,
Аж поки горе не налле менi;
В чужу сiльницю не вмочу я хлiба,
Аж поки серце не спряжу в вогнi.
42
Я за Джемшiдiв трон i черепка не дам.
Вино поживнiше за страви Марiам[8 - Мати Ісусова.].
Зiтхання вранiшне з грудей п’яницi краще,
Нiж довгi молитви, що мурмотiв Адхам[9 - Суфiйський шейх.].
43
До гончара недавно я забрiв,
Що з глини й Бога б вилiпить зумiв.
Та бачив я (слiпий хiба не бачив),
Що вiн не глину мне, а прах батькiв.
44
Як скажуть вам, що я лихий пияк,
Невiрний i найгiрший iз гуляк, —
Це правда. В кожного своя вподоба.
I в мене теж. Такий у мене смак!
45
Навiщо хмуриться i день у день журиться?
На цiм шляху тобi не трапиться криниця.
Не в наших-бо руках всi нашi справи.
Долi Скорися загодя – так мудрому годиться.
46
Цi трави, чашнику, що мерехтять у полi,
За тиждень схиляться i спорохнiють долi.
Тож наливай вина, збирай квiтки, бо швидко —
I не зоглядишся – як стануть луки голi.
47
Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.
Той свiт надiйнiший за це життя обманне.
Дав душу в позику менi Господь – i я
Знов поверну ii, коли мiй строк настане.
48
Цей свiт – прихилище для звiрiв i людей,
Свiтань i сутiнкiв стобарвний мавзолей,
Нiкчемний залишок Джемшiдових бенкетiв,
Кiстки Баграмовi, що поглинае глей.
49
Що я живу й помру – хто з того користь мае?
З верстата нашого хто полотно знiмае?
Небесне полум’я найкращим людям очi
Щодня випалюе – й хоч би димок! Немае.
50
Нiхто з нас тайн одвiчних не прогляне,
Нiхто не розбере письмо незнане.
Є наша бесiда бiля завiси:
Завiса упаде – i нас не стане.
51
В життi недовгому не сподiвайсь вiдради:
Тут кожна грудочка – Джемшiди й Кай-Кубади.
Цей свiт – та що цей свiт?
Увесь великий всесвiт —
Нiкчемний сон, мана, невпиннi злети й спади.
52
Чи дiждемо жаданого спокою,
Чи дiйдемо до хати над водою?
О, як я хочу пiсля тисяч рокiв
Зiйти з землi хоч травкою малою!
53
Найкращу з гурiй дай, замiсть вина налий
Живущоi води у келих золотий,
Дай слухати Зухру, з Ісою[10 - Зухра – легендарна красуня, Венера, «небесний музикант». Іса – Ісус.] розмовляти —
Навiщо це менi, коли мiй дух смутний?
54
Немов на грищi м’яч, тебе життя ганяе.
Корись, бо виходу в нас iншого немае!
Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну,
Один керуе всiм, один про все гадае.
55
Шукав поради я у зошитах сторiч —
I скорбний друг менi таку промовив рiч:
«Щасливий тiльки той,
