Про Гетьмана Сагайдачного

скачать книгу бесплатно

Про Гетьмана Сагайдачного
Адрiан Феофанович Кащенко

Адрiан Кащенко

ПРО ГЕТЬМАНА САГАЙДАЧНОГО

Про гетьмана Сагайдачного

Тi часи, коли жив i гетьманував Сагайдачний, були добою найбiльшого пiднесення козацькоi слави. Родився Петро Конашевич-Сагайдачний наприкiнцi XVI вiку в Галичинi, недалеко города Самбора. Батьки його були шляхетного роду i дали синовi добру освiту в украiнськiй вищiй школi князя Острозького. Проте молодий Петро Сагайдачний не пiшов шляхом тодiшнiх вчених, а, маючи зроду войовничий хист та рухливу вдачу, захопився думкою про боротьбу з татарами, що на початку XVII вiку майже щороку набiгали на Украiну великими загонами – палили й плюндрували мiста й села, вирiзували старих, не здатних до невольницькоi роботи, людей, витоптували кiньми малих дiтей, а всю молодь: парубкiв, дiвчат, чоловiкiв та молодиць, забирали у бранцi i, пов’язавши одного до одного, величезними натовпами, мов отару, заганяли в Крим, щоб звiдтiля продати: вродливих дiвчат та молодиць у гареми до туркiв, а всiх останнiх – у тяжку неволю.

Бiля 1590 року мрii про оборону Украiни од бусурманiв та про визволення землякiв з неволi привели Сагайдачного на Запорожжя, де, починаючи ще з кiнця XV вiку, невеличка громада одважних козакiв-лицарiв, шр звалася Вiйськом Запорозьким низовим, смiло стояла з зброею у руках на татарських шляхах – перешкоджала бусурманам перевозитись через рiчки на Украiну i чинила iм всяку шкоду, нападаючи на татарськi загони та визволяючи на волю захоплених iми бранцiв.

Пiд час другого гетьманування славнозвiсного козацького ватажка Самiйла Кiшки (роки 1598—1602) Сагайдачний повинен був брати участь у всiх його походах, а саме: на Чорне море – рятувати запорозьке товариство, що року 1598-го десь загинуло разом з гетьманом Скалозубом; на Молдаву – допомагати волохам визволитись з-пiд турецького ярма та за рiчку Нiман у Лiвонiю – допомагати полякам воювати шведiв. Хоч нiяких документiв про участь Сагайдачного в тих походах i не лишилося, та, проте, вiдомо, що в 1606 роцi вiн уже виступае в ролi козацького ватажка, а для того треба було ранiше здобути собi помiж козаками слави своiм войовничим хистом. I справдi, Сагайдачний мав такий хист, бо сучасник його поляк Собеський, що не один раз був з ним у походах, так писав про нього: «Був се чоловiк великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життя, в битвi був перший, коли ж доводилося одступати – останнiй, був жвавий, дiяльний, в таборi сторожкий, мало спав i не пиячив, на нарадах був обережний i в усяких розмовах маломовний».

Коли саме Сагайдачний став гетьманом Вiйська Запорозького, з певнiстю невiдомо. Бантиш-Каменський та Антонович кажуть, що з року 1606-го, та тiльки перший з них додае, що через дуже сувору розправу Сагайдачного з неслухняними козаками запорожцi не один раз скидали його з гетьманського уряду, а згодом, пiд час рiшучих подiй та коли стаiало скрутно, знову обирали гетьманом.

Чи був Сагайдачний гетьманом у 1606 роцi, чи ще не був, а тiльки з певнiстю можна сказати, що славний поход запорожцiв в тому роцi на море одбувся не без його участi. Запорожцi над осiнь 1606 року вийшли на чайках у море, вистежили недалеко од турецького города Варни десять турецьких галер, несподiвано уночi атакували iх, повлазили по линвах у самi галери i вигубили всiх туркiв, а невольникiв зрятували.

Розправившись з турками, запорожцi попереносили з галер гармати на своi чайки, а пiсля того атакували й добули штурмом саму Варну.

Про цю подiю зберiгся уривок народноi думи:

А в недiлю пораненьку
Зiбралися громадоньки
До козацькоi порадоньки.
Стали раду радувати,
Вiдкiль Варни добувати:
Ой чи з поля, ой чи з моря,
А чи з рiчки невелички?
Ой, в недiлю пораненьку
Бiжать, плинуть човенцями,
Поблискують весельцями,
Ударили iз гармати,
Стали турки утiкати,
Тую рiчку проклинати:
«Бодай рiчка висихала,
Що нас, туркiв, в себе взяла».
Була Варна здавна славна —
Славнiшii козаки,
Що ту Варну дiстали
I в нiй туркiв забрали.

З цiеi пiснi можна собi уявити, що запорожцi атакували Варну i з моря, i з берега, причому, мабуть, як i звичайно вони робили, – виманили туркiв з города за рiчку, вдарили там на них з усiею силою i потопили в тiй рiчцi, а пiсля того, вже коли турецьке вiйсько зменшилося, атакували Варну разом i з моря, i з суходолу i добули ii штурмом. У Варнi козакам досталися великi скарби i сила всякого добра, як говорить iсторик, на 180 000 золотих. Опрiч того, вони визволили тут кiлька тисяч невольникiв i чимало самi побрали туркiв у бранцi, щоб потiм взяти за них викуп або помiняти на своiх товаришiв, що загибали в турецькiй неволi.

Року 1608-го, коли бiльшiсть Запорозького Вiйська була з Лжедмитрiем Другим пiд Москвою, Сагайдачний з невеликою силою запорожцiв вийшов потайно з Сiчi, пiдступив до мiцного татарського города Перекопа i, виманивши хитрощами татарське вiйсько в степ, погромив його, а самий город пошарпав i спалив. Року 1609-го, коли бiльшiсть козакiв ходила пiд рукою самого польського короля воювати Московщину i була пiд Смоленськом, Сагайдачний знову не був там, а вийшов з запорожцями у Чорне море i поруйнував дунайськi турецькi городи: Ізмаiл, Килiю та Бiлгород (Аккерман). Через це треба гадати, що у цi роки Сагайдачний не був гетьманом, бо iнакше вiн мусив би водити вiйсько туди, куди ходив король. Такi ж самi напади на турецькi городи робив вiн до 1613 року. У цьому ж, останньому, водив запорожцiв на Московщину i, руйнуючи московськi городи, доходив аж до Калуги.

Повернувшись з Московщини, Сагайдачний знову псвiв козакiв на Чорне море i, пошарпавши береги Криму, зруйнував город Ахтiяр, що стояв там, де зараз город Севастополь.

Почувши про цей козацький напад, турецький султан вислав до Очакова кiльканадцять галер та сандалiв, щоб там погромити козакiв, як вертатимуться до Днiпра, та вийшло навпаки, – запорожцi серед темноi ночi самi напали на туркiв i, погромивши iх, безпечно пiднялися у Днiпр i повернулися на Сiч.

Славнi походи Сагайдачного на турецькi городи роздратували султана, i вiн почав страхати польського короля вiйною. Туреччина була тодi наймогутнiшою державою в свiтi, воювати з нею Польща нiяк не мала сили, i через то король Жигмонт, щоб заспокоiти султана, зараз же видав унiверсал, котрим рiшуче забороняв запорожцям виходити на Чорне море, хоч i знав, що запорожцiв спинить тим унiверсалом було неможливо.

Воюючи з татарами й турками, Сагайдачний не забував, що Украiнi треба було боротися ще й з Польщею, бо, починаючи з половини XVI вiку, вона все бiльше роздавала украiнських земель польським панам, все мiцнiше пiдгортала украiнське селянство пiд тих панiв, все дужче обмежувала права украiнського шляхетства й мiщанства i все тяжче утискувала православну вiру, поширюючи на Украiнi унiю та католицтво. Пiд тими утисками украiнське нацiональне жйття наприкiнцi XVI вiку зовсiм занепало, а з смертю князя Острозького 1608 року загинули й останнi огнища украiнськоi культури – Острозька школа й друкарня, а сам стародавнiй рiд украiнських князiв Острозьких пiшов слiдом бiльшостi украiнськоi шляхти i скатоличився.

Сагайдачний давно почував потребу розпочати боротьбу з Польщею, та, маючи за спиною бусурманський Крим, вiн вважав за неможливе для Украiни боротися з Польщею зброею, бо, на його думку, тiею боротьбою скористувалися б татари, щоб вкрай сплюндрувати Украiну. Вiн був певний, що боротися з Польщею треба було не зброею, а лише культурними засобами, i через те звернув свою увагу на пiднесення нацiональноi украiнськоi культури.

Майже одночасно з Сагайдачним на Украiну вийшло з Галичини чимало й iнших освiчених та вчених украiнських дiячiв, котрi з початку XVII вiку скупчилися в Киевi i взялися до вiдновлення на Украiнi православного церковного устрою та до пiднесення украiнськоi культури й нацiонального життя. Сагайдачний ввесь час був у найтiснiших стосунках з гуртком тих дiячiв, його землякiв, i, маючи великий вплив на козацтво, пiдтримував iхнi заходи iнодi навiть узброеною рукою.

З початком 1614 року Сагайдачний прибув у Киiв i взявся до спiльноi працi з галичанами Плетенецьким, що був уже iгуменом Киево-Печерського монастиря, та Борецьким, вченим з Львова. Вони купили монастирським коштом друкарню Балабанiв i року 1615-го вже видрукували в Киевi першу книжку. Далi вони заснували Киiвське украiнське братство на зразок Львiвського братства, i до того братства зразу почали приписуватись всi свiдомi украiнськi люде, що мали на метi боротьбу з Польщею; приписався до братства й сам Сагайдачний, а слiдом по ньому i все Вiйсько Запорозьке, так що Киiвське братство, опираючись на козацьку силу, зразу стало на мiцний грунт.