скачать книгу бесплатно
Наймичка
Іван Карпенко-Карий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Наймичка» Карпенка-Карого – соцiально-психологiчна п’еса, в якiй автор торкаеться болючоi на той час теми збезчещення простоi дiвчини паном***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Безталанна», «Сава Чалий», «Бурлака», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.
Іван Карпенко-Карий
НАЙМИЧКА
Драма в 5 дiях
ДІЄВІ ЛЮДИ:
Василь Микитович Цокуль – 45 лiт, багатий хазяiн.
Робiтники його: Мелашка – молодиця, Дiд – мiрошник, Панас – парубок.
Маруся – дiвчина.
Пилип – молодий москаль, гусарин.
Аблакат.
Борох – шинкар.
Рухля – його жiнка.
Янкель – iх син, лiт 15.
Харитина – сирота, наймичка iх.
Парубки, дiвчата, молодицi i москалi.
ДІЯ ПЕРША
Сiльський вид. Улиця. Збоку шинк.
ЯВА І
Бiля самих дверей шинку стоять Харитина й Рухля. Харитина переклала з свого хвартуха у хвартух Рухлi курячi яйця.
Рухля(дивиться на яйце против свiту). Може, вони нечистi, попорченi?
Харитина. Божилась баба Палажка, Що свiжi. На тiй недiлi тiлько знесли кури.
Рухля. Ну, нехай! Тепер же ти побiжи зараз до Соломii, вiзьмеш у неi курку i мiрку картоплi – вона менi винна; потiм забiжи до баби Горпини – нехай дасть молока зараз вiд корови. Тiлько мерщiй, бо панич Сруль як проснеться без тебе, то буде плакать! Чуеш? Не сиди менi там, скоренько справляйся, бо вже нерано, а поки води наносиш, чай поставиш, то й нiч… ще й пелюшки треба постирать, i дiл помазать… Ну, iди, чого стоiш?
Харитина. Загадали увечерi. Як же я все разом зроблю?
Рухля. Хiба я кажу разом? Я тобi загадую тiлько, бо ти без загаду не зробиш…
Харитина. У чому ж я ту картоплю принесу? У нас нема мiшка.
Рухля. Нехай дасть у свiй мiшок, завтра вiднесеш.
Харитина. Не поспiю я сьогодня всього зробить, уже вечiр…
Рухля. Ну, не галамагай! Роби, як велю. (Пiшла у шинк).
ЯВА II
Харитина, а потiм Цокуль i Борох.
Харитина(одна). Отак день у день! Як муха в окропi крутюсь… (Дражне). «Харитино! Сруль плаче. Харитино – Гершка одягни. Харитино – поведи Рiвку надвiр!..» Не знаеш, до котрого й кинуться, а тут знову: принеси води, бiжи туди, бiжи сюди!.. Та все швидше, i мушу терпiть… Е, терпи, душа: спасенна будеш! (Пiшла).
Борох i Цокуль.
Цокуль(дивиться вслiд Харитинi, набiк). Як картинка! (До Бороха). Проворна у тебе дiвчина оця, Харитина… вiдкiля вона?
Борох. Я й сам не знаю, – сирота.
Цокуль. Гарна дiвчина! Я давно збираюсь ii переманить до себе.
Борох. Борони боже! Рухля моя буде репетувать на все село. Ну, а що ви скажете за овес? Єй, таковоi цiни, як ви правите, теперечки нема.
Цокуль. Як нема, то не продам.
Борох. Краще пущай мишi з’iдять, нiж бiдний человiк што-небудь заработае.
Цокуль. І мишам треба що-небудь iсти. А коли вже на те iде, щоб заробить, то чом же й менi бiльше не заробить?
Борох. Ви все свое, все шуткуете, – ой, какой ви! Нi, справдi, Василь Микитович, поговорим насурйоз: продайте менi овес i ячмiнь, дайте што-небудь заработать.
Цокуль. Купуй!
Борох. Заходьте до мене, ми побалакаем, ми зойдемся: ви штось-небудь уступите, я чого-небудь прибавлю.
Цокуль. Не пiду я. Там набереться усякоi голоти, та й лiзуть у вiчi, щоб поставив горiлки.
Борох. А чого ми будем сидiть у шинку? Хiба у мене нема кiмнати? Заходiте до меня, нiхто не буде мiшать. (Одчиня дверi). Пожалуйте!
Цокуль. Ну, добре. А як я в тебе наймичку одiб’ю, то що ти тодi скажеш?
Борох. Ха-ха-ха! Єй-богу, ви веселий человiк, усе з шутками… только не шутiть так при Рухлi… Милостi просю.
Цокуль. Без шуток…
Пiшли в шинк.
ЯВА III
Входить Панас.
Панас (один). І де вона, тварюка, лазить? Цiлий день вештаеться, а тут треба! То до кума залiзе, то до московки, – ну й бабiй! Був i там, i там – не застав! Сказали, що москалям овес продае, ходив аж до вахмистра, знов сказали: не було. Чорт його знае, де й шукать. А тут хотiлось би до вечера справиться, щоб хоч на хвилину до Марусi урваться. П’ятий день не бачив. Коли б уже, господи, мерщiй покрова: вiзьму у хазяiна грошi i пошлю старостiв… Маруся дума, що я нiчого не маю, i я iй нiчого не кажу, а як полiчу, скiлько-то я грошей зажив у хазяiна, то аж повищаю вiд радощiв! Горював, правда; зате ж шiстдесят п’ять карбованцiв як одна копiйка менi слiдуе!.. У Марусi е вiд покiйного батька надiл, тепер вони його здають, а я сам робитиму!.. Ну й робитиму ж, ну й робитиму ж! Вола запряжи, то впаде, а я не впаду. Одна думка: хазяiном стану – i я, здаеться, дужчий вола!.. Коли б тiлько вибиться на свое – i вночi буду робить, а на чужому обiсiло. Свое!.. На свойому… аж дух радуеться!..
ЯВА IV
Харитина несе в мiшку картоплю i в руках курку.
Панас. О! Здрастуй, Харитинко!
Харитина(до себе). Вiн радий, що мене бачить; боже, яка ж я щаслива!
Панас. А ти, як та бджола, звiдусiль таскаеш мед у жидiвський вулик?
Харитина. Свого нема, то приходиться у жидiвський.
Панас. А так. Добре, що я тебе побачив.
Харитина. Пiдожди ж мене трошки, я зараз вибiжу.
Панас. Та Стривай, менi одно слово: ти не бачила мого хазяiна?
Харитина. Хазяiна?! Так ти хазяiна шукаеш?
Панас. Та його ж. Чого ти так здивувалась?
Харитина. Я… нi… Хазяiн твiй пiшов до Бороха.
Панас. Знайшов-таки. (Пiшов у шинк).
Харитина(одна, зiтхае). А я, дурна, зрадiла, аж затрусилась, думала – мене шукав!.. Сказать би йому… коли ж соромлюсь, а господи, як люблю його!.. Коли б вибрать час – заплющу очi та й скажу. Єй-богу, скажу! Може, й вiн мене любить, та соромиться… Скажу, ей-богу, скажу. (Пiшла в шинк).
Здалеку чуть: гурт спiвае i наближаеться.
Ходiм турка воювать[1 - Ходiм турка воювать… – варiант украiнськоi народноi пiснi «Ходiм турка воювать».],
Свою землю одбирать,
Гей, горе – не бiда,
Свою землю одбирать.
Виiхали на майдан,
Ударили в барабан,
Гей, горе – не бiда,
Ударили в барабан!
Виiхали на пiсок,
Прощай, мати, на часок!
Гей, горе – не бiда,
Прощай, мати, на часок!
Виiхали за рiки,
Прощай, мати, навiки!
Гей, горе – не бiда,
Прощай, мати, навiки!
Не плач, мати, не ридай,
Дарма сльози не збавляй,
Гей, горе – не бiда,
Дарма сльози не збавляй!
ЯВА V
Харитина виходить з корчми з глечиком, а з другого боку гурт: парубки, москалi, дiвчата, молодицi, музика.
Харитина. Боже, як гарно спiвають, а тут нема часу й послухать. (Пiшла).
Тодi, мати, заплачеш,
Як на коню побачиш,
Гей, горе – не бiда,
Як, на коню побачиш.
На черкеському сiдлi,
У салдацькiм мундерi,
Гей, горе – не бiда,
У салдацькiм мундерi.
Гурт, спiваючи, iде в корчму з таким рощотом, щоб послiдне слово пiснi зникло в корчмi. Маруся перебiгае кон, за нею бiжить Пилип, доганя ii насерединi i придержуе.
Маруся. Одчепись!
Пилип. Хiба я чiпляюсь?
Маруся. Ба й нi?
Пилип. Геть його, та сюди!
Маруся. На бiса ти менi здався?
Пилип. Овва!
Маруся. Пхi!.. Не бачила цяцю! Пусти, кажу, бо кричатиму…
Пилип. Хiба ти дурна? Ну, годi, не пручайся! Побалакаем ладком.
Маруся. Нi об чiм.
Пилип. Не ти б казала, а не я б слухав. Ну, а хто вибiга раз у раз i до конюшень, i до водопою?
Маруся. Коли?
Пилип. Буцiм i не знаеш? І вчора, i позавчора, i…
Маруся. Угу!.. Якраз.
