скачать книгу бесплатно
Бурлака
Іван Карпенко-Карий
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Бурлака» Івана Карпенка-Карого – соцiально-полiтична п’еса, в основi ii конфлiкту – боротьба захисника iнтересiв селян бурлаки Опанаса Зiнченка проти сiльського багатiя Михайла Михайловича***. До вiдомих творiв автора належать «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяiн», «Безталанна», «Бондарiвна», «Сава Чалий», «Наймичка», «Житейське море», «Суета». Іван Карпенко-Карий – украiнський драматург, майстер соцiально-психологiчноi та сатиричноi драми.
Іван Карпенко-Карий
БУРЛАКА
Драма в 5 дiях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Михайло Михайлович – волосний старшина.
Омельян Григорович – писар.
Сидiр – збiрщик, прибiчник старшини.
Петро.
Семен.
Дiд односельчанен.
Микола.
Павло.
1-й чоловiк.
2-й чоловiк.
3-й чоловiк.
4-й чоловiк.
Опанас – бурлака.
Олекса – молодий парубок, його племенник.
Галя – Олексина молода.
Олена – сестра Олекси.
Прiська – жiнка Петрова.
Гершко – жид.
Поштар.
Громадяне, десятники, парубки i дiвчата.
ДІЯ ПЕРША
Волосне правленiе. Стiл. За столом сидять Писар, старшина Гершко.
ЯВА І
Старшина. Хто ж то базiка?
Гершко. Первий – Петро. Вiн каже, що замiсть того, щоб заплатить недоiмку, – я з вами в кумпанii куповав у мужикiв на громадськi грошi хлiб будущего урожаю з великою уступкою. Вредний зовсiм чоловiк! i так все розказуе, наче вiн там був. Декотрi хазяiни почали забивать йому баки, то вiн чуть не бив Дмитра.
Старшина. Нехай собi чешуть язики! Собака бреше, а вiтер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я iх пощитаю! А холодна нащо? Поки що цiна пiднiметься, продамо хлiб i бички, то й грошi покладем на свое мiсце; от iм i дуля, хоч би й до начальства дiйшло.
Гершко. Аби все було гаразд – ви лучче знаете.
Старшина. То-то. (Смiеться.) Ти не робiй, Гершку. Омельяне Григоровичу, що ви там записались так i не слухаете, що тут Гершко розказуе?
Писар. Тут статистiка зовсiм голову заморочила.
Старшина. Покиньте, пощитаемо своi дiла.
Писар. То iсть, хоч пропади: одно – статистiка, а другое – скопленiе большое отписки.
Старшина. Берiть щоти. Кладiть. Ну, Гершку, кажи.
Гершко. Зараз. Я купив тисячу пуд пшеницi на розi; писки. Скидки з пуда двадцять копiйок проти цiни, яка буде восени, та проценту за те, що вперед дав грошi, з кожних утрьох рублiв-мiрка жита або ячменю. Записали?
Писар. Записав.
Гершко. Тепер роздав п'ятсот рублiв тим, що не схотiли хлiба продавать пiд розписки, i кожний хазяiн з трьох рублiв принiс за процент мiрку пшеницi або двi ячменю, що у кого було. Окрiм того, кожний хазяiн повинен одробить один день за вигоду.
Старшина. Ну, це в роздiл не пiде. Це вже мое щастя, тiлько ж у мене й буде що робить! Цього ви не записуйте в щот!
Писар. А скiлько ж ячменю i пшеницi принесли?
Гершко. Це треба подивиться, я з собою записок не брав.
Писар. Ну то так не дощитаешся, це настояща статистiка!
Гершко. Найкраще ходiм до мене, ми там удвох i пощитаемось.
Старшина. Ай справдi.
Писар. Ну, а статистiка? Лежатиме?
Гершко. Полеже, хiба так ii зараз i схопиш?
Писар. Та вам байдуже, а мене становий знову буде лаять!
Старшина. Пусте дiло. А ти, Гершку, все-таки наслухайся, що там горлата голота базiка, хоч вона i не страш? все ж лучче, коли знаеш. Тепер, слава богу, страшних немае. Був тут у нас митець бунтовать громаду. О, тодi погано, а як Панаса не стало, то хоч дехто i дере горло, але на бо нiчого не тямлять!
Гершко. Що ж то за птиця, той Панас?
Старшина. Не бiйся, його тут нема: вiн десять лiт уже в Криму чабануе, навряд чи й прийде!
Гершко (смiючись). Нехай його там вовки з'iдять, коли вiн страшний.
Писар. Та йди вже – може, хоч горло даси промочити, а то зовсiм засохло. (Склада бумаги.) Ну й надоiла менi та статистiка, ви не повiрите! Через неi i лишню чарку вип'еш.
Виходять.
ЯВА ІІ
Старшина (один). Ехе-хе! Дiла, дiла! Коли-то ти iх покiнчаеш? i усе е, благодарить бога, а ще мало! Що б то задовольниться. Отже нi, така вже пелька людська несита. Другу тисячу доклав, а хлiб та скот продам, то з баришiв закладу третю, i всi грошi громадськi треба здать у казначейство, щоб не скушали. Ще щоб не пiйматься! Хоч i не показуеш виду, що страшно, а на душi якийсь неспокiй раз у раз: ну, як начальство довiдаеться, що я на громадськi грошi баришую, пропаде багато працi! Наче аж легше, як тiлько подумаеш, що вернеш грошi – i грiхiв нiяких! Поможи боже! Тодi вже не буду зачiпать казенних грошей. Оцей тiлько раз коли б благополучно… А тут ще другий неспокiй! Ну, що ти будеш робить на свiтi божому? Запала в око дiвка, тут е у бiдноi вдови – Галею прозиваеться, – i нудюсь свiтом! Та вже ж стара Марiя не сказилась, щоб не вiддала своеi дочки за мене замiж. Та й дiвчина ж! Чорт ii знае, в кого вона игуродилась така хороша! Там така дiвка, що тiлько гляне… А!.. Аж тодi вже буду задовольнений, як висватаю Галю. Послав оце Сидора до староi Марii – почуемо, що скаже! Не думав уже й жениться, а от розбагатiв – гарноi жiнки захотiлось… Хто його зна, коли вже тi дiла покiнчаю… Що ж це Сидора так довго нема? (Загляда у вiкно.) Здаеться, вiн iде. Аж тремтю: що то вiн скаже?
ЯВА ІІІ
Входить Сидiр.
Сидiр. А я думав, що ще застану дома, та заходив до вас.
Старшина. Ну що, бачив?
Сидiр. Та чи ви знаете, що Параска провiдала якось, що ви сватаетесь, там репетуе – мало не вискочила на хату.
Старшина. А нехай iй бiс, тiй Парасцi, – обридла вже вона менi! Кажи, що Галя, чи согласна?
Сидiр. Та де там вам согласна, не хоче: в нього е вже, каже, Параска.
Старшина. Та що ти менi з Параскою лiзеш у вiчi? Хiба я з нею вiнчаний, чи як? Ти дiло менi кажи.
Сидiр. Не хоче в одну душу: лисий, каже, старий!
Старшина. Тю на ii батька! Який же я старий? Адже ж нехай прирiвняе до мене якого парубка, чи справиться зо мною?
Сидiр. Коли ж, бачите, дiвчина вона дуже молода, красива, то де вже iй iти замiж за вас.
Старшина. А чому ж i не йти! Яка ж розумна дiвка не пiде за багатого хазяiна, хоч би й немолодого?
Сидiр. От бачите, а вона каже: яка розумна дiвка пiде, хоч би й за багатого, та за старого.
Старшина. Чи не брешеш ти?
Сидiр. І, ей-богу, правду вам кажу, не хоче: й руками, й ногами брикаеться. Мати каже, що вона кохаеться з Олексою Жупаненком, а примусить ii, каже, не маю сили: як не, схоче, каже, то вона й повiситься, я ii знаю.
Старшина. То ти так i кажи! Тепер я бачу, через що я й старий, i сякий, i такий. Це друга рiч! Ну, то постривай, я покажу iй Олексу! Постривай… Он що!.. Постривай!.. Еге! Сидоре! Я тебе зробив хазяiном, помагай же менi!
Сидiр. Кажiть, я все зроблю. Менi аби отвiту нiякого.
Старшина. Який там отвiт! Вiзьми ти Олексу зараз пiд арест, у мене конi на тiй недiлi, покраденi, скажи, що на його пада пiдозрiнiе. Галя вiд нього вiдкинеться, як вiд злодiя, а там ми ще помiркуемо з писарем, якщо буде стоять на свойому, чи не можна його в москалi запроторить. Пiсля завтрього якраз прийом в нашому участку. Так, так! А може, ще що видумаю. iди зараз та гукни Омельяна Григоровича, вiн тут, у Гершка у шинку.
Сидiр виходить.
ЯВА ІV
Старшина (один, гука в дверi). Мерщiй писаря зви! От тобi й раз! Хто ждав, щоб дiвчина, гола як бубон, не пiшла за мене замiж? Але я хочу, щоб вона була моею жiнкою. Хотiв я розбагатiть – розбагатiв; хотiв я почету – маю; тепер хочу красиву молоду жiнку – та й не добуду?! Нi, добуду! Я Олексу того й у Сибiр пошлю, як на те пiде! Все спродам… Нi, це вже лишне: цiлий вiк наживав, та й збуть? Можна й так обiйтись!.. Старий, каже, дурна, дурна! А грошi, а худоба!! Хотiв би я тепер упирем буть, щоб причарувать ii…
ЯВА V
Входить писар.
Писар. Пощитались. Виходить баришiв п'ятсот рублiв. Сотняжка и менi перепаде!
Старшина. Двi! Тiлько зробiть дiло. Омельян Григорович, скажiть менi: чи можемо ми з вами вкупi заправить так, щоб супротивникам нашоi волi прийшлося i свербляче, i боляче?
Писар. Як у якому дiлi, а до того ще й як кому, треба знать послiдовательно.
Старшина. Ви вiд мене не обiженi? Еге, нi? То й знайте: помагаете менi – собi помагаете.
Писар. Істина. Я всегда так думав i так поступав, що це ви так збентеженi? Яке там дiло? Мабуть, круте?
Старшина. Многосложне дiло, Омельяне Григоровичу, але як i виграемо, то й могорич буде!..
Писар. Многосложний?
Старшина. Он який!
Писар. Кажiть.
Старшина. Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумiете. Єсть тут дiвчина прехорошая собою – Галя Королiвна. Менi захотiлось ii взять за жiнку. Послав сватать, а вона не захотiла.
Писар. Це дiло трудне: В душу не залiзеш i туди ii не навернеш, куди сама не схоче.
