скачать книгу бесплатно
Таемниця Золотого ключика
Роман Канiвець
У цiй книзi йдеться про виникнення золотого ключика i про те, як вiн потрапив до черепахи. Про те, як черепаха потрапила в ставок i провела там багато рокiв. А також про те, як головнi героi казки знайшли свое мiсце в життi.
Роман Канiвець
Таемниця Золотого ключика
Роздiл 1
Мiсячне сяйво ледь освiтлювало маленьку кiмнату, пробиваючись крiзь запилюжене вiкно. Уже давно в комiрцi тата Карло нiхто не живе, крiм хiба що маленького Цвiркуна, чие улюблене мiсце – за старовинним годинником, який висить на обдертiй i полущенiй стiнi… Раптом тишу порушило дивне шурхотiння: звук iшов саме з-за цього годинника. Спочатку над дерев’яними вiзерунками, що прикрашали циферблат, з’явилися двi антенки тоненьких вусикiв, потiм маленькi лапки спритно вчепилися за вигадливi завитки – i ось уже наш давнiй знайомий гордо випростався на весь зрiст на верхiвцi годинника, неначе охоронець цiеi спорожнiлоi кiмнати.
– Вiтаю вас, моi любi хлопчики й дiвчатка! Так, я той самий Цвiркун, що живе в тихiй i затишнiй комiрцi тата Карло. Тут я можу насолоджуватися тишею та грати на своiй скрипцi. Але моя iсторiя, та й уся ця iсторiя iз золотим ключиком почалася вже дуже давно й не тут, а в старiй харчiвнi бiля ставка. Сiдайте зручненько, я розповiм вам усе спочатку. Ось як це було.
Трапилося все це дуже давно, коли я ще жив у старiй тавернi поблизу озера. У нiй збиралося чимало вiдвiдувачiв, якi часто-густо за кружкою мiцного напою розповiдали рiзноманiтнi, часом зовсiм неймовiрнi iсторii. Заходили туди й подорожнi, щоб трохи перекусити й вiдпочити в кiмнатках нагорi. І цi постояльцi у свою чергу, сидячи за довгими дерев’яними столами, теж розповiдали своi чудовi iсторii про мiста й краiни, у яких вони побували. Мiсцевi завсiдники й навiть самi господарi завжди були радi таким вiдвiдувачам, адже iхнi розповiдi були дуже незвичайнi, часом навiть казковi.
Так серед диму кухнi й тютюну, слухаючи всi цi iсторii, жив я. Через цей гамiр мене нiхто нiколи не помiчав, i лише пiзно вночi, коли всi розходилися спати по кiмнатах, я мiг пограти на своiй улюбленiй скрипцi, хоч якось нагадуючи про себе.
Роздiл 2
Якось пiсля довгих мандрiв через наше мiстечко проiжджав лялькових справ майстер. Вiн пiшки подорожував свiтом, переймаючи досвiд найкращих майстрiв-лялькарiв, вивчав таемницi виготовлення ляльок i мистецтво оживлювати iхнi дерев’янi й ганчiр’янi тiла, адже на сценi театру вони повиннi мати вигляд живих, щоб кожна з них мала свiй образ, заради якого ii створили.
Вiн провiв багато рокiв поруч iз найкращими спецiалiстами й наприкiнцi свого навчання отримав золотий ключик майстра й маленьку черепаху.
– Що менi з нею робити? – запитав лялькар.
– Перш нiж ти почнеш робити своiх ляльок i iхня гра на сценi буде такою чудовою, що всi дiти й дорослi, подивившись спектакль, аплодуватимуть iм, як живим акторам, мине чимало часу, черепаха встигне пiдрости, i iй вiдкриеться таемниця золотого ключика, яку вона повiдае й тобi. Бережи iх, адже вони з ключиком едине цiле.
Так iз цим напуттям наш герой вирушив до себе додому.
Їхав лялькар у розкiшнiй чорнiй каретi, вишукане дерев’яне рiзьблення й найтоншi кованi завитки прикрашали ii з усiх бокiв, указуючи на бездоганний смак замовника. Лiхтарi, що висiли з бокiв даху, непогано освiтлювали дорогу в присмерку згасаючого дня. Хоча зовнi карета видавалася невеликою, але всерединi була доволi просторою, навiть затишною, i була зручною для таких подорожей. Пара запряжених коней вигравала в останнiх променях сонця позолоченими пряжками на бiлоснiжних пружних боках. Погойдуючись, карета мчала дорогою, легко долала нерiвностi й залишала клуби пилу далеко позаду. Майстер не мiг дочекатися тiеi митi, коли у своiй майстернi вiн торкнеться iнструментiв i, забувши про все, вiзьметься до створення власних шедеврiв. Мрii про дiм i улюблену роботу заполонили всi його думки, i лише щебетання птахiв, що лунало звiдусiль, i яскравi барви природи iнколи вiдвертали його увагу.
Раптом, проiжджаючи мостом через ставок, карета рiзко зупинилася, i майстер побачив попереду банду розбiйникiв, котрi несподiвано перегородили йому дорогу.
Зблиснули шаблi й пiстолети в iхнiх руках, i зловiснi вирази облич розбiйникiв не вiщували нiчого доброго вiд цiеi несподiваноi зустрiчi. Оточивши карету з усiх бокiв i вiдрiзавши майстровi шлях до втечi, бандити взялися грабувати й витрушувати вмiст лялькаревих скринь у дорожнiй пил. Майстер iз жахом дивився на все це й зрозумiв, що ось-ось дiйде черга й до нього. У панiцi вiн схопив черепаху, засунув iй пiд панцир золотого ключика й викинув ii крiзь прочинене вiкно карети в ставок, сподiваючись, що коли все закiнчиться, вiн ii знайде.
І вiн був правий: за мить розбiйники витягли майстра з карети й, вигукуючи загрози та регочучи, узялися вивертати його кишенi. Вони хапали все, що знаходили, i вiдразу запихали собi за пазухи. Зрештою, залишивши розкиданi непотрiбнi речi й очманiлого та розгубленого лялькаря, злодii хвацько завантажилися всiею гамiрною компанiею в карету й погнали коней у напрямку лiсу.
Почекавши, поки карета з розбiйниками розтане в сутiнках, i прийшовши до тями, майстер побiг униз до ставка шукати свою черепаху. До самоi темряви, пильно вдивляючись у дзеркало води й нерiвностi берега, вiн намагався знайти обриси маленькоi черепахи. Але настала нiч, i пошуки були марними. Майстровi нiчого не залишалося, хiба що знайти нiчлiг, заспокоiтися й вiдпочити до наступного ранку. Зiбравши з дороги своi залишенi як непотрiб речi, вiн побрiв до найближчоi таверни, де й жив я.
На тi невеликi грошi, якi вдалося виручити пiсля продажу решти речей, майстер винайняв найменшу кiмнатку для гостей на другому поверсi, жив, суворо економлячи й харчуючись скоринками хлiба. Кожного дня на свiтанку вiн збирався й iшов до ставка з надiею все ж знайти черепаху, але, крiм гамiрливих жаб i сплескiв грайливих риб, якi щохвилини вискакували з води, вiн так нiчого й не побачив. Качки, що жили поруч iз водоймою й ховалися в очеретi, з недовiрою спостерiгали за незнайомцем.
Так минали днi за днями, i надiя майстра поступово танула. Наближалися холоди, птахи збиралися й вiдлiтали у вирiй, уже не дзижчали бабки, i зiрване вiтром листя щiльним килимом укривало дзеркало води.
«Можливо, черепаха розбилась об камiння, коли я поспiхом викинув ii з вiкна карети, – мiркував лялькар, – i таемниця золотого ключика так i залишиться на днi цього ставка…» З такими думками майстер востанне вийшов на середину мосту, кинув на ставок прощальний погляд, дiстав iз кишенi останню жменю срiбних монет, кинув iх у воду й похнюплений побрiв до себе додому, у мiсто майстрiв, зупиняючи дорогою старi вози.
Роздiл 3
А що ж трапилося з черепахою пiсля того, як вона з такоi висоти шубовснула у воду?
Жабенята наперебiй розповiдали мiсцевим коникам i бабкам iсторiю про те, що невiдомо звiдки в ставку з’явилася невiдома особа, яка нiчого не розумiе й нiкому гаразд не вiдповiдае, заховалася в очеретi, говорить якось незрозумiло й усiх боiться. Їi незвичний вигляд цiкавив i дивував усiх.
Але минув час, i черепаха роззнайомилася з мешканцями ставка, вивчила iхню мову й усiм полюбилася, адже з-помiж них вона одна була такою незвичайною особою.
З часом вона розповiла свою iсторiю про те, що колись жила дуже далеко й що зовсiм маленькою ii зловили у великому ставку, де все було iнакше: i рослини, i мешканцi були iншi, берег був жовтий, а вода – солона. Пiсля того, як ii зловили, вона довго мандрувала, поки пiсля одного нетривалого польоту не опинилася в озерi.
– Я дуже налякалася, – говорила черепаха своiм уважним слухачам, – i, забившись в очерет, довго не могла зрозумiти, що вiдбулося й що буде зi мною далi. Я довго прислухалася й приглядалася до того, що вiдбуваеться навкруги, боялася навiть поворухнутися, не могла зрозумiти того, що ви говорите. І ось я вивчила вашу мову й розумiю вас усiх, ми потоваришували, i цей ставок став для мене домiвкою, а ви – рiдними й близькими.
