скачать книгу бесплатно
Безликий: Остання справа
Євген Камiнський
Херсон – тихе i спокiйне мiсто. Але його розмiрене життя сколихуе черга жорстких i кривавих вбивств. Двое детективiв починають розслiдування i шукають найманого вбивцю з псевдонiмом «Безликий». Але таке завдання не з простих. Бо кiлер ховае свое понiвечене обличчя за рiзноманiтними масками. Кожне наступне вбивство вiдрiзняеться своею жорстокiстю i виконанням. Детективи навiть не пiдозрюють, що Безликий пiдготував для них…
Євген Камiнський
Безликий: Остання справа
Пiд редакцiею Янiни Бронiславiвни Смiлiченко
Глава 1
Осiннiй Херсон. Мiсто з головою поринае у жовте листя. Всi жителi вiдходять вiд лiтньоi пори, хоча спека все ще залишилась i тихенько навiювала спогади про лiто. Єдиним, кому осiнь робила багато клопотiв – це двiрники. Якi з байдужим виглядом прибирали вулицi.
На всю цю красу спостерiгав дiдусь, який йшов по вулицi Суворова. Вiн був одягнений у сiрий костюм радянськоi епохи. І повiльно перебирав своiм цiпком, який був гарно оздоблений. Повiльними, але впевненими кроками, дiйшов до мiського драмтеатру.
Зайшовши в хол театру, вiн вiдразу почав розглядати все навколо. Там була купа людей, яка хотiла насолодитися виставою. Пройшовши процедуру розривання бiлету, дiдусь пройшов до глядацькоi зали. Зайняв свое мiсце, бiля виходу у коридор, вiн поставив пiд ногами свiй цiпок. Пролунали три дзвiнки, погасло свiтло i заграла музика. Гамiрний зал затих, всi почали дивитися на початок акту. Тiльки погляд однiеi людини був направлений на лiвий партер, а не на сцену. Там сидiв чоловiк в солiдному костюмi разом зi своею дружиною, з якою вiн постiйно обговорював виставу. Прискiпливий погляд не зупинявся нi на хвилину.
Ось уже i пiдiйшов антракт. Навiть в буфетi, попиваючи фiлiжанку кави, не зводив погляду дiдусь з того чоловiка, який не помiчав цього. Повернувшись у глядацьку залу, спостереження продовжилося. Але при темрявi дiд помiтив, що його цiль почала вставати i виходити зi свого партеру. Дiдусь теж тихенько встав, попросивши людей, по сусiдству, дати йому пройти.
– Вибачте, а як пройти до вбиральнi? – запитав дiдусь працiвницю театру, перед виходом з зали.
– Чоловiча вбиральня на другому поверсi.
Побачивши, що в коридорi нiкого не було, дiд почав швидко бiгти по сходах на другий поверх. Опинившись на другому поверсi, вiн якраз помiтив, що дверi вбиральнi закриваються. Почав одягати чорнi рукавицi. Зайшовши туди, побачив молодого чоловiка, який на ту мить мив руки. Дiд похлопав його по плечу. Як тiльки чоловiк повернувся, на зустрiв йому був хук у щелепу. Вiд удару той впав непритомний.
– Що там коiться?! – пролунав голос з кабiнки.
Посмiшка з’явилася на обличчi дiда. Чоловiк почав виходити з кабiнки, але удар ногою по дверях вiдштовхнувши його назад. Вiдкривши дверi, дiд почав гамселити свою жертву ногою. Намагання встати, зустрiчалося новими ударами. Коли вже дiд зупинився, взяв свiй цiпок, i на ii рукоятцi зажав частину вiзерунка. Миттево з неi вилiз невеликий клинок. Замахнувшись над собою, вiн почав колоти лежачу жертву. Стогони ставали все сильнiшими з кожним ударом. Кров почала текти по пiдлозi. Коли вже стогони затихли, дiд зупинився. Дiставши хустинку, вiн витер клинок, i засунув його всередину рукоятки. Перевiривши, що жодна капля кровi не потрапила йому на одежу, спокiйно видихнув. Дiстав з кишенi папiрець, засунув його в кишеню пiджака своеi жертви. Вийшов з вбиральнi i спокiйно зняв своi рукавицi. Швиденько спустившись, вiн попрямував до виходу. На вулицi його зустрiв тихий осiннiй вечiр.
* * *
Кава i цигарки. Це двi речi, без яких не проходить буднi днi капiтана вiддiлу з розкриття вбивств – Беспалого Вiктора Анатолiйовича. Вiн був прагматичною людиною, i завжди вiв своi справи до кiнця. Недаремно вiн кращий у вiддiлi. Сьогоднi сталося нове вбивство. Вiн пiд’iхав до драмтеатру на службовому авто. Тримаючи вже холодну каву, бiг на другий поверх. Його зустрiла купа людей, якi загородили вхiд до чоловiчого туалету. Бiля дверей плакала молода жiнка i кричала. Прориваючись крiзь натовп шокованих людей, капiтан нарештi пройшов до мiсця злочину. Судмедекспертиза вже оглядала тiло, яке лежало в калюжi кровi.
– Що тут у нас? – запитав капiтан i почав пити каву. Вiн звик до мерцiв, i нiякоi огиди вже не вiдчував.
– Бiзнесмен Артур Соловйов. Закололи. 18 колотих ран. – вiдповiв експерт, який оглядав труп.
– Свiдки е?
– Є, зараз в лiкарнi, отримав добряче по щелепi. Працiвники театру кажуть, що ранiше всiх вийшов старий дiд з цiпком.
– Менi здаеться, що вбити чоловiка вiн не змiг би. Вiдбитки пальцiв?
– Ми перевiрили, немае. Є тiльки вiдбиток ступнi вбивцi 44 розмiру i записка в кишенi пiджака вбитого.
– Оригiнально, i що там?
– Та нiчого такого. Там було надруковано одне слово – «Безликий».
– «Безликий»? Це менi нiчого не каже. Гаразд, забирайте тiло до моргу.
* * *
Наступного дня, отримавши всi висновки вiд експертизи i матерiали з вбивства, капiтан сидiв у своему кабiнет перебираючи все. Зрозумiло було вiдразу, що працював професiонал. Фiлiгранна точнiсть в часi, швидкiсть вбивства i майстерне зникнення з мiсця злочину. Побиття свiдка, який був бiльшим i молодшим за нього. У свiдка була вивихнута щелепа.
До цього всього, вбивця не залишив жодного слiду. І коли капiтан дивився на запис камер спостереження, то не вiрив, що це мiг зробити дiдусь з цiпком. Жаль у туалетi немае камер, i е тiльки записи, як дiд швидко заходить у туалет. Але найбiльше запитань викликав папiрець, з единим написом «Безликий». Може це iм’я замовника вбивства? А конкурентiв було багато в жертви. Все-таки вiн був бiзнесменом в аграрнiй справi. Згадки з дев’яностих? Брудна конкуренцiя? Кинутi партнери?
– А до бiса все це! – не витримуючи цих роздумiв, вимовив капiтан, взяв цигарки i пiшов на вулицю.
Глава 2
– Як тут все таки гарно. – сказав про себе молодий чоловiк, який сидiв в гущавинi Цюрупинського лiсу. Бiля нього стояла старенька Волга, i стiл, на якому було декiлька мiшкiв. В сто метрах вiд столу стояли картоннi мiшенi. Вiн ходив по колу, щоб трохи зiгрiтися. Чорне пальто, в якому вiн був, не занадто його грiло. А довге i пряме волосся рухалось вiд шквального вiтру. Раптово почувся шум автомобiля. І через декiлька хвилин бiля нього зупинився дорогий джип. З нього вийшли трое кремезних чоловiкiв в спортивних костюмах. Найбiльшу увагу привертав самий товстий iз них. Вони разом пiдiйшли до нього.
– Ну що, показуй товар. – промовив товстун.
Чоловiк з довгим волоссям посмiхнувся i пiдiйшов до столу. З одного мiшка дiстав автомат Калашникова.
– АК 47,– сказав вiн i пересмикнув затвор – Цiна 3500 гривень.
– Непогано.
– Пiстолет ПСМ, – дiставши з другого мiшка пiстолет у гарному станi – Цiна тисяча гривень.
– У нас такi е. Є щось серйознiше?
– І «гiсть програми» – рушниця Taurus ST-12. – дiстав останню рушницю – Рушниця дванадцятого калiбру, мiсткiсть магазину сiм патронiв. Цiна п’ять тисяч гривень.
– Чому у вас такi низькi цiни?
– Ми пограбували один зi складiв зброi, i тому хочемо швидко все продати. Будемо перевiряти зброю?
Вiн взяв автомат i почав вести прицiльний вогонь по мiшенях. Вiд точностi пострiлiв вони всi попадали. Це придало поваги у замовникiв зброi.
– Як бачимо, автомат працюе вiдмiнно. Потрiбно поставити мiшенi знову, щоб продемонструвати вам рушницю. Хтось з вас повинен зробити це.
– А чого це ми? Ти ж нам пропонуеш товар.
– Тому що вас трое, а я один. Плюс, бiля вас буде зброя.
Товстун згодився на аргумент i послав одного зi своiх на цю справу. Компаньйон копирсався в пiску i поставив усi мiшенi. За ним пильно дивився торговець зброi, який вже тримав заряджену рушницю. Як тiльки вiн поставив всi мiшенi, то змахнув рукою. По змаху руки торговець пiдняв рушницю i вистрелив у нього. Вiд подiй, що сталося покупцi зброi були шокованi. Повернувшись, торговець вистрелив у другого, який не встиг дiстати пiстолет. Товстун вiдкрив рота, коли дуло рушницi було направлено на нього. Пролунав пострiл у ноги останнього. Картеч пролетiла наскрiзь, i товстун впав на землю. – Хто ти в бiса такий? Тебе знайдуть шматок лайна. – кричав на всю горлянку товстун вiд болю. – Климе, повiр, менi чхати на твоi погрози. – вимовив стрiлець – Невже Виродка не впiзнаеш?
