скачать книгу бесплатно
У Музеi книги i друкарства Украiни у вiддiлi рукописноi книги представлено для споглядання цiкавий експонат – пряслицю, знайдену пiд Киевом, у Лютежi. Пряслиця – кружальце з глини або шиферу, яке жiнки крiпили до веретена. З метою не переплутати знаряддя працi пiд час гуртовоi роботи (примiром, на вечорницях), не прихопити чужого веретена, на пряслах робили позначки, зарубки. Як доводять вченi, представлена в Музеi пряслиця виготовлена в VII–VIII ст. На нiй бачимо не пiктограму, а писемнi знаки. Можливо, вони е чертами i рiзами, про якi писав Чорноризець Храбр. Знайдена пряслиця сфотографована, знiмок збiльшений в багато разiв i представлений у вiтринi в розгорнутому виглядi. Прикро, що вченi досi не прочитали напис.
Перекладали Святе письмо для слов’ян зрозумiлою для них мовою «слов’янськi апостоли» рiднi брати Кирило (826–869) i Мефодiй (820–885). Вони походять з портового мiста Солунь, що в Македонii, заселеного греками i слов’янами. Старший Мефодiй спочатку служив вiйськовим, потiм стратигом в однiй iз вiзантiйських провiнцiй. Вiдiйшовши вiд свiтських справ, став монахом, а згодом – iгуменом у монастирi Полiхрон. Молодший Кирило, здобувши гарну освiту, працював патрiаршим бiблiотекарем у Константинополi. У складi iмператорських мiсiй Кирило бував у рiзних краiнах, де навертав язичникiв до християнства. Для того, щоб вести дискусii зi злiсними язичниками, Кирило вивчав iхнi мови. Як блискучий полемiст, мав дар переконувати людей.
Наприкiнцi 862 року до Константинополя прибуло посольство вiд моравського князя Ростислава. Посли просили iмператора Михайла направити до Моравii мiсiонерiв, якi б проповiдували Євангелiю зрозумiлою для ii мешканцiв мовою.
Не пiзнiше 863 року Костянтин Фiлософ (Кирило) та його брат Мефодiй вирушили до Великоi Моравii. Судячи з усього вони везли з собою вже перекладенi церковнi книги, записанi новоствореною абеткою.
З виявлених пам’яток слов’янськоi писемностi найдавнiшими е написи на стiнах та керамiчних плитах церкви болгарського царя Симеона (893–927) в Преславi, давнiй столицi Болгарii. Написи вiдносять до кiнця ІХ ст. Вони створенi частково кирилицею, частково глаголицею – двома абетками слов’янського письма.
Ми знаемо, що кирилиця, бiльш просте i зручне письмо, витiснила глаголицю. Однак глаголиця остаточно не зникла: до кiнця ХVІІІ ст. нею користувалися мешканцi Хорватii та Далматii.
Отже, в ІХ ст. суспiльний розвиток схiдних слов’ян досяг такого рiвня, коли усне мовлення не вповнi задовольняло людей. Адже постiйно виникала потреба в обмiнi iнформацiею та ii збереженi. Цей час, «як правило, збiгаеться з появою адмiнiстративних, культурних, релiгiйних та iнших iнститутiв». [21, 19]
І щодо матерiалiв, на яких писали нашi пращури. Широко використовували бересту i дощечки. Також писали на стiнах, глиняному посудi, карбували слова на камiнних плитах.
У давньоруських текстах слово «книга» вперше зустрiчаеться в Остромировiй Євангелii (1056–1057), де вжите у множинi. Це свiдчить про трактування слова у ширшому, нiж конкретний предмет, розумiннi. В однинi слово «книга» зафiксовано 1263 року в рукописному списку. У тi часи пiд книгами розумiли твори лiтургiйного i церковно-повчального характеру. Це й не дивно. Адже першi книги на наших землях були християнськими, богослужбовими. Згодом назва «книга» поширилася на всi кодекси.
Згiдно з перiодизацiею давньоi руськоi книги, перший перiод ii розвитку почався в Х ст. i тривав до середини ХVІ. Особливостi цього перiоду такi.
З прийняттям християнства в Киiвську Русь поступали богослужбовi книги, написанi грецькими лiтерами. Завдяки книгам русичi знайомилися з культурними надбаннями Вiзантii. У ХІ ст. писемнiсть поширилася землями Киiвськоi Русi. Вiдсоток писемного населення мiст становив до 5 % усього дорослого населення. Цей факт дае пiдставу гадати, що нашi предки ще за столiття до хрещення знали грецьке лiтеро-звукове письмо. І мають рацiю тi науковцi, що вiдмiчають: «лише за одне поколiння переписувачiв та книжникiв не могли скластися такi стиль i правопис русько-слов’янськоi чи слов’яно-руськоi мови, якi ми бачимо в перших наших письменникiв». [21, 17]
Незважаючи на мiжусобнi вiйни, культурне надбання русичiв було спiльне. Книга, переписана в Киевi, Чернiговi чи Галичi, сприймалася однаково по всiй Русi. Ставлення до книги було вельми шанобливе. У князiвських палатах увечерi, при свiчi, грамотний чоловiк читав уголос i на розпiв книгу, а всi присутнi уважно, з благоговiнням його слухали. Напевно, кожен присутнiй знав повчальну проповiдь Нестора Лiтописця, складену року Божого 6545 (за нашим лiточисленням – 1037 рiк): «Велика бо користь бувае людинi од учення книжного. Книги ж учать i наставляють нас на путь покаяння, i мудрiсть бо, i стриманiсть здобуваемо ми iз словес книжних, бо се е рiки, що напоюють всесвiт увесь. Се е джерела мудростi, бо е у книгах незмiрна глибина. Ними бо в печалi ми втiшаемось. Вони е уздою стриманостi. А мудрiсть великою е, бо й Соломон же хвалив ii [i] говорив: «Я, премудрiсть, вселила пораду, i розум, i тяму. Я призвала страх Господнiй; у мене – порада, у мене – мудрiсть, у мене – сила; мною царi царствують i владарi узаконюють правду; мною вельможi возвеличуються i деспоти держать землю; я люблю тих, якi люблять мене; тi, що шукають мене. знайдуть благодать», – повчав Лiтописець, послуговуючись притчами Соломона. – Якщо бо шукаеш ти в книгах мудростi пильно, то знайдеш ти велику користь душi своiй. Бо коли хто часто читае книги, то бесiдуе вiн iз Богом або зi святими мужами». [10, 89–90]
Щороку в скрипторiях, вiдкритих при монастирях i князiвських дворах, переписували десятки книг. За пiдрахунками вчених, протягом ХІІ – ХІІІ столiть загальний книжковий фонд становив близько 140 тис. томiв. Пам’ятниками тiеi пори е Реймська Євангелiя (перша пол. ХІ ст.), Остромирова Євангелiя (1056–1057), Ізборники Святослава (1073 i 1078).
Поряд iз перекладною творилася оригiнальна лiтература: складання художнiх творiв, лiтописiв. Житiй святих. Перлина художньоi лiтератури Киiвськоi Русi – «Слово о полку Ігоревiм» (друга пол. ХІІ ст.).
Татаро-монгольське нашестя, а згодом польське владарювання негативно позначилися на твореннi руськоi книги. Книг, написаних або переписаних в тi часи, до нас дiйшло дуже мало. Але тi, що дiйшли, переконливо свiдчать про високий рiвень украiнського книжкового мистецтва. Отак, книга «Киiвський псалтир», що написана уставом, прикрашена багатьма мiнiатюрами на евангельськi теми. А в Радзивiлiвському лiтописi, що близький до списку «Повiстi врем’яних лiт», нараховуемо понад 600 мiнiатюр з iсторii Украiни – Руси.
Тепер про пiдготовчi дii, що передували написанню книги. Спочатку вибирали текст, який хотiли переписати. Потiм готували знаряддя для писання та художнього оформлення книги.
Пера (гусячi чи лебединi) замочували в спецiальному розчинi, старанно iх чинили. Ми вже знаемо, що на дощечках, залитих воском, писали бронзовими стилосами. Але цими iнструментами зазвичай користувалися пiд час навчання грамотi, або побутових записiв. У давнi часи не виробляли еластичних сортiв металу. З цiеi причини металевi пера з’явилися лише в серединi ХІХ ст.
Ось давнiй рецепт чорнила: «Горiшкiв (з дуба) зважити стiльки ж, що i клею з вишнi, i стiльки вони разом заважать взяти меду. Клей замочити в меду в кислому, доброму. За двi недiлi чи пiзнiше, коли стане як дрiжджi, вiзьми доброго меду, потовчи орiшки, просiй через сито i лий на орiшки меду кислого три яечнi шкаралупки i додай клей i змiшай. Приготуй залiзячки довгi. Прив’яжи iх до шнурка, щоб було iх потiм добре витягувати, i опусти iх в посуд з розчином i постав в теплi i зважай, щоб не застудити, i тричi на день помiшуй i процiджуй, як встояться, то куштуй, i якщо не солодке, то додавай медку». [21, 29–30]
Пiдготовлене в такий спосiб чорнило набирали в каламар, розводячи квасом чи водою. Воно не псувалося, але могло висохнути. Недбало приготовлене чорнило руйнувало папiр i линяло.
Давнi руськi книги прикрашенi вiзерунками, для виконання яких використовували як природнi барвники, так i золото.
Як правило, текст писав один чоловiк. Якщо виникала потреба швидше написати книгу, то ii дiлили на зошити, якi роздавали монахам. За таких умов переписування значно пришвидшувалося. Монах-переписувач сам прикрашав рукопис, вписуючи червоним чорнилом рубрики, заголовки, кольоровi iнiцiали i навiть мiнiатюри. В монастирi iснував розподiл працi, починаючи з виготовлення пергамену, чорнил, фарби до обрiзання аркушiв, виготовлення оправи та ii тиснення. Художник працював iз рукописом пiсля написання тексту. Отож не дивно, що в ХІІІ ст. ходило прислiв’я: «Простiше орiентуватись у лiсi, нiж у книгах».
Наприкiнцi першого перiоду в розвитку кириличноi книги спостерiгаеться занепад: з’являлося дуже мало нових творiв та перекладiв, небагато робилося копiй, були вiдсутнi новi тенденцii та iдеi в оформленнi книги. Все це призводило до того, що професiоналiзм майстрiв з виготовленнi книги втрачався. Але побожне ставлення русичiв до книги не проходило.
Другий перiод розвитку давньоi книги в Украiнi окреслений серединою ХVI i кiнцем ХVIІІ столiть
Рукописна книга на вiтчизняних теренах побутувала довше, нiж у краiнах Захiдноi Європи, яку потiснила друкована книга. Проте наша книга теж зазнала змiн. Оформлення ii значно демократизувалося, текст переписували в основному пiвуставом. Паралельно з пiвуставом пишуть i скорописом. Щоправда, книг, написаних скорописом, маемо не багато. Для прикладу назвемо конспекти студентiв Киево-Могилянського колегiуму.
Спецiальних центрiв з переписування книг не iснувало. Необхiдну книгу переписували як у мiстах, так i в селах. Через це серед книг, створених iз середини XVI ст. в рiзних регiонах, е специфiчнi вiдмiнностi. Видiлялися книги Киiвщини, Волинi, Галичини. Михайло Грушевський називав Волинь «найбiльш аристократичною украiнською землею». [21, 113]
Яскравим самобутнiм пам’ятником рукописноi книги стоiть Пересопницька Євангелiя. Книга писалася впродовж 1556–1561 рокiв. Мiсце ii створення – Волинь, село Пересопниця. У книзi оригiнально поеднанi елементи захiдноевропейського Ренесансу з художнiми традицiями вiтчизняноi книжковоi культури. Книга е видатною пам’яткою украiнськоi мови та високохудожнього оформлення.
Реформацiйнi вiяння, що охопили краiни Європи, долетiли й на нашi землi. Культурна ситуацiя змiнилася. Виникае мережа освiтнiх закладiв. Книжковий репертуар стае секулярним, вiльним вiд церковного впливу.
У зв’язку з виникненням та розповсюдженням друкарства, книгу вже сприймають вiзуально, як рiч. Адже ранiше ii бачили тiльки твором для читання вголос.
Початок книгодрукування на украiнськiй територii пов’язаний з Іваном Федоровим. Пiсля вигнання з Москви та утискiв на теренах Бiлорусii, талановитий друкар знайшов притулок у Львовi. Завдяки пiдтримцi ремiсничого люду, 1572 року Іван Федоров заснував друкарню. Перша друкована книга на наших землях – «Апостол», побачила свiт у 1574 роцi.
Книга стае масовим явищем. Цей перiод характеризуеться появою великоi кiлькостi освiчених людей. Їхне життя тiсно пов’язане з книгою. У книзi шукали також вiдповiдей на питання, що ставило життя. З кiнця ХVIІ ст. з’являються новi переклади та оригiнальнi книги. Рукописна книга поступаеться друкованiй, тиражi якоi постiйно зростають. Змiнюеться вигляд книги, ii оформлення. Пiднесення украiнського книгодрукування тiсно пов’язане з козацьким рухом.
Невдовзi розвiй творення книги чахне. Його потiснила iмперська росiйська культура, бiльш потужна, модернiзована. Украiнська книга втратила свою незалежнiсть i, як наслiдок, – свою iндивiдуальнiсть. Хоча вряди-годи з’являлися оригiнальнi рукописнi й друкованi книги, але вже як виняток.
У другiй половинi ХVIІІ ст. виникае iнтерес до давньоi книги, старих рукописiв. Книги колекцiонують, дослiджують. З Киева, давнього центра книготворення, вивозять скринями книги. Вони осiдають у книгосховищах Росii, Польщi, приватних колекцiях.
Наприкiнцi ХVIІІ ст. творення книги пов’язане з використанням нових способiв виготовлення паперу, металевих верстатiв для друкування та нових способiв друку. Змiнився зовнiшнiй вигляд книги у бiк його спрощення. Це дало можливiсть при менших затратах збiльшити тиражi. Книга стае дешевшою, доступнiшою.
Типи кириличного письма
У процесi свого розвитку кирилиця модифiкувалася в рiзнi типи письма. Розрiзняють устав, пiвустав, скоропис i в’язь.
Найдавнiшi книги писалися уставом. Уставне письмо можна характеризувати як святкове, парадне, гарне, старанне. Воно дихае церковним благочестям. Лiтери писали прямо, з прямими лiнiями i заокругленнями. Форма лiтер близька до квадрата. Букви розташовували на однаковiй вiдстанi одна вiд одноi. Писали iх у рядку. Прикметно, що елементи лiтер не виходили за межi рядка. Це письмо творилося без скорочень, без надрядкових знакiв.
Книги, якi використовували пiд час лiтургii, написанi уставом. Уставне письмо пiддавалося змiнам повiльно.
Наприкiнцi XIV ст. уставне письмо здае позицii, повiльно поступаеться пiвуставу. Що й казати. За умови багатого фiнансування з боку вищих церковних iерархiв, установами та заможними свiтськими особами, книгу писав досвiдчений писар уставним парадним письмом. Але для широкого кола споживачiв, а також з метою здешевлення книги та швидшого ii написання, все частiше послуговувалися пiвуставом. Лiтери пiвуставу меншi за розмiром, а за формою бiльш округлi. При цьому принцип геометричностi порушувався. Кожна лiтера мала багато варiантiв написання, вiльно розташовувалась i могла бути з нахилом. Згодом у письмi з’явилися лiгатури, тобто нероздiльнi букви, також титли – надрядковi знаки, що позначали скорочення. В пiвуставi вживалися сили – знаки наголосу та виноснi лiтери – буквенi знаки, що пишуться над рядком.
Отже, письмо еволюцiонувало вiд складних форм уставу до бiльш простих «демократичних» варiантiв пiвуставу.
Паралельно з пiвуставом творився скоропис – вид прискореного пiвуставу, в якому лiтери стоять окремо одна вiд одноi. Пiвустав утвердився як канцелярське письмо. Ним складали листи та дiловi документи.
У скорописi однi й тi самi букви характеризувалися багатоварiантнiстю графiки. Вони з виносними елементами, що виходять за межi рядкiв. Їх швидше писати за рахунок скорочення слiв i значноi кiлькостi лiтер над рядком. Щоб прочитати такий текст треба було додатково вчитись. Адже графiка деяких букв зовсiм не нагадувала однойменнi, уставнi та пiвуставнi.
Через те, що переписування богослужбових книг вважалося богоугодною справою, то з середини XIV ст. лiтургiйнi книги скорописом не писали.
В’язь – письмо, яким писарi оформляли книги. В’яззю писали заголовки. Лiтери в’язi переплiталися мiж собою, створюючи дивовижнi вiзерунки. Читати текст, написаний в’яззю, здатна спецiально пiдготовлена людина.
Оздоблення давньоi книги
Давня украiнська книга красиво художньо оздоблена. До оздоб вiдносять орнаментальнi прикраси та мiнiатюри.
Мiнiатюри присутнi не на всiх фолiантах. Зате iншi елементи художнього оздоблення присутнi практично на всiх книгах, створених до ХІХ ст. включно.
До орнаментальних прикрас вiдносимо:
Заставку. Так називаеться графiчне декоративне чи сюжетно-декоративне зображення прямокутноi форми на початку роздiлу чи пiдроздiлу книги. Заставка передуе текстовi. Вона розмiщена у верхнiй частинi сторiнки. Бувають заставки, що займають половину сторiнки. Пiд деякими заставками можна прочитати назву фрагменту рукопису;
Кiнцiвку, яку розмiщують в кiнцi роздiлу чи книги. Заставка скромнiша нiж заставка;
Інiцiал. Назва походить вiд латинського слова initium (початок). Інiцiал – лiтера, яка бiльша текстовоi лiтери. Інiцiал розмальований або орнаментований рiзними декоративними елементами, що починають текст книги чи роздiлу, рiдше абзацу;
Декоративнi прикраси на полях. Вони виступають у виглядi квiтково-рослинних розеток.
Щодо мiнiатюр, абоiлюстрацiй, то назва походить вiд латинського minium (сурик) i miniatus (розмальований суриком). Виконували iх чорнилом, фарбами, iнодi золотом. Мiнiатюра займала окремий аркуш чи сторiнку, рiдше була у текстi або на полях. Рукописи, оздобленi мiнiатюрами, росiяни називають «лицевыми».
Трапляються рукописи з пустими сторiнками, з чорновими замальовками. Це свiдчить про те, що оздоблюванням книги займалася навчена цiй справi людина. Звичайно, пiсля повного написання тексту.
Найдавнiшi кириличнi рукописи наслiдували вiзантiйськi. Раннiй стиль в оформленнi кириличних рукописiв Х – ХІ ст. склався пiд безпосереднiм впливом вiзантiйськоi книжковоi орнаментацii. Проте в процесi творення вiн пристосувався до мiсцевих художнiх смакiв, уявлень та майстерностi мiсцевих малярiв, отримавши назву старовiзантiйського (Остромирова Євангелiя). Цей стиль, що з’явився в Болгарii в Х ст., а на Русi пiзнiше на столiття, характеризуеться зображенням рослин з переплетеними геометричними фiгурами. У заставках та iнiцiалах бачимо зооморфнi зображення птахiв, тварин, людських облич та фiгур. В iнiцiалах повторюеться один невеликий симетричний елемент. Інодi застосовуеться плетiнка. У часi цей стиль збiгаеться з пануванням уставного письма.
У ХІІІ – ХIV ст. оформляли книги у тератологiчному стилi. Для нього характерним е зображення фантастичних звiрiв, птахiв i людей у неймовiрних позах та перевитих складним переплетенням ременiв чи гiлок. В окремих рукописах того перiоду надибуемо iнiцiали, що зображенi за правилами «страхiтливого» стилю. Зображення таких iнiцiалiв бувае такою мiрою складним, що самоi лiтери не видно. Контури промальовувалися червоною або голубою фарбою. Завдяки дослiдженням стало вiдомо, що тератологiчний стиль виник у Киевi.
Орнамент ХV–XVI ст. умовно розпадаеться на балканський (сплетений iз концентричних кiл чи прямокутникiв) i ново вiзантiйський. Останнiй застосовували пiд час оздоблювання найцiннiших книг. Йому притаманний рослинний орнамент на золотому тлi, оточений геометричною рамкою. В iнiцiалах стилiзованi рослиннi елементи заповнювали та пiдкреслювали геометричний контур лiтер.
З ХV ст. з’явився новий тип iнiцiалу в недорогих рукописах. Контур iнiцiалiв заповнювали кiновар’ю. Сама ж буква прикрашалася декоративними рослинними вiдростками. Такi iнiцiали тонкi, простоi конструкцii, висотою 2–3 рядкiв тексту.
Орнамент ХVІ – ХVІІІ ст., що виник пiд впливом бароко, називають квiтковим, або трав’яним стилем. Для нього характерне дивовижне поеднання реалiстичного та фантастичного зображень рослин, тварин, людей. В окремих випадках спостерiгаються спроби наслiдувати захiдноевропейськi зразки (Пересопницька Євангелiя).
Новi елементи в оформлення кириличноi книги принесли стародруки. Особливiсть iх оформлення полягае в чорно-бiлому орнаментi на паперi. Його отримували за допомогою дерев’яноi дошки з рiзьбленим вiзерунком. Таку дошку називали дереворитом. На дошку наносили фарбу й видруковували прикрасу. При цьому виступаючi частини орнаменту залишали на паперi чорний слiд, а на мiсцi вибраного дерева папiр залишався без змiн, тобто був бiлим. Таку технiку друку прийнято називати ксилографiею.
Слiд сказати: створити дереворит досить складно. Бувало, друкарi iмiтували ксилографiчний вiдбиток, виконуючи орнамент пером. Орнамент нагадував оздоблення в стародруках, через що отримав назву стародрукованого.
Добре знання стилiв оформлення книги та палеографiчних особливостей тексту допомагае дослiдникам визначити час i мiсце написання нововиявленого рукопису.
Взаемовплив рукописноi книги на друковану
Книгодрукування, що прогресувало в краiнах Захiдноi Європи, призвело до занепаду переписування книг. Якщо книги i переписували, то хiба що подарунковi, параднi, або ж вели приватнi конспекти. У нас вiд середини XVI до середини XVIІ ст. рукописна книга досягла свого найбiльшого розквiту. Рукописна книга стае взiрцем майстерностi. Переписуванням книг займалося багато фахiвцiв. Переписують як рукописнi, так i друкованi книги, переслiдуючи мету отримати копiю чудовоi книги, задля навчання. Писцi пiдходили до переписування, як до богоугодноi справи.
Пiсля того, як виникло кириличне друкарство, практично починають переписувати стародруки.
Вiдомi рукописнi книги, скопiйованi з Євангелii Учительноi, що вийшла друком у Заблудовi (1569), Апостола i Букваря Івана Федорова (1574). Ученi вiдмiтили, що графiка шрифтiв Острозькоi Бiблii Івана Федорова близька «з лiтерами документального письма волинських судово-адмiнiстративних книг 1560–1580 рокiв». [21, 130]
Заради iстини скажемо: створити рукописну книгу з друкованоi чи навпаки не складно. Друкарi, виготовляючи шрифти, тримали перед собою рукописнi книги i копiювали з них лiтери, якi потiм карбували для друку. Правда, в друкованiй книзi ми не побачимо того розмаiття почеркiв, яке присутне в книзi рукописнiй. На завадi цьому, звичайно, стояли фiнансовi та технiчнi обмеження друкарiв.
Зв’язок друкованоi книги з рукописною вбачаемо у традицiйнiй побудовi сторiнок, в пропорцiях орнаментальних плям, у способах обрамлення.
В украiнськiй рукописнiй книзi з’явився друкарський орнамент. Для цього чорно-бiлий орнамент на стародруках (отриманий iз граверних дощок) вiдтворювали рукою в рукописнiй книзi.
Отже, завдяки рукописним копiям маемо змогу бачити, як виглядала та чи iнша друкована книга, що, на жаль, втрачена.
До кiнця ХVІІІ ст. двi форми книги (рукописна i друкована) мирно спiвiснували. Вченi пояснюють це тим, що друкарнi до середини XVIІ ст. не могли задовольнити потреби всiх бажаючих у книзi, яка тодi мала мiсце. Однак на прикладi Киево-Печерського монастиря, де для органiзацii та обладнання друкарнi були видiленi значнi кошти, стае зрозумiлим: книгописання здавало позицii перед книгодрукуванням, як бiльш прогресивним способом розмноження, копiювання книг.
Висновок
Отже, основнi принципи створення книги на украiнських теренах принципово не вiдрiзнялися вiд захiдноевропейських. До створення книги за всi часи заохочували i писцiв, i ремiсникiв. Створення книги вважалося справою богоугодною.
Лiтература
1. Владимиров Л. Всеобщая история книги. – М.: Книга, 1988.
2. Гессен Л. Книжка для автора. Об изготовлении рукописи. – М. —Л.: Государственное соц. – эк. издательство.
3. Гуссман Г. О книге / Пер. с нем. – М.: Книга, 1982.
4. Лю Го-цзюнь. Рассказ о китайской книге. – М.: Искусство, 1957.
5. Кеснер И. Йоган Гуттенберг. – Львов: Высшая школа, 1987.
6. Киселева Л. О чем рассказывают средневековые рукописи? – Л.: Наука, 1978.
7. Книга i друкарство на Украiнi / Ред. Х.Ю. Берлiнська. – К.: Наукова думка, 1964.
8. Книговедение. Энциклопедический словарь / Ред. коллегия Н.М.Сикорский (глав. ред.) и др. – М.: Советская энциклопедия, 1982.
9. Кондратенко Л. Золотi перлини. Хрестоматiя для домашнього та позакласного читання. 4 клас. – Кам’янець-Подiльський: ФОП Сисин О.В., 2010.
10. Лiтопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. Вiдп. ред. О.М. Мишанич. – К.: Днiпро, 1989.
11. Немировский Е., Горбачевский Б. Рождение книги. – М.: Советская Россия, 1957.
12. Огiенко І. Історiя украiнського друкарства. – К., 1994.
13. Огiенко І. Історiя украiнськоi лiтературноi мови. – К., 2001.
14. Паль Р. Человек придумал книгу. – М.: Сов. Россия, 1983.
15. Рихлiк С. Друкарська технiка. – Державне видавництво Украiни, 1925.
16. Рукописная и печатная книга / Ред. кол.: Т.Б. Князевская и др. – М.: Наука, 1975.
17. Текст оглядовоi екскурсii по експозицii Музею книги i друкарства Украiни. – К., 2000.
18. Утевська П. Невмирущi знаки. – К.: Веселка, 1981.
19. Энциклопедический словарь. Томъ XV. – С.-Петербургъ: Издатели Ф.А. Брокгаузъ (Лейпцигъ), И.А. Ефронъ (С.-Петербургъ), 1985.
20. Фаст А., Фотиев С. Производство бумаги. – М. – Л.: Гос. Изд-во, 1927.
21. Фрис В. Історiя кириличноi рукописноi книги в Украiнi. – Львiв, Львiвський нацiональний унiверситет iм. І. Франка. Наукова бiблiотека. 2003.
2011 року
«Слово о полку Ігоревiм»
у виданнях та iлюстрацiях за 200 рокiв
ПЛАН
І. Вступ.
1. Виставка «Слово о полку Ігоревiм» у виданнях та iлюстрацiях за 200 рокiв.
