скачать книгу бесплатно
Звичайнi незвичайнi iсторii
Наталiя Гриняева
Один поважний лiтературознавець сказав, що це симпатичнi тексти "для хатнього вжитку", якi мають занадто мало спiльного з художньою лiтературою. Вважаю його слова гарним комплiментом, бо саме для родинного дозвiлля вони й були написанi… Якщо у вашiй родинi пiдростае маля, почитайте йому цю книжечку. В нiй зiбранi невеличкi казочки та повчальнi iсторii, в яких головнi героi звичайнi «малюки» з якими трапляються незвичайнi речi. Сюжети добрi та повчальнi, динамiчнi та часом дуже милi. Сподiваюсь, вони допоможуть вам виховати дитину з добрим серцем, розвинути в нiй почуття прекрасного, навчити жити в гармонii з навколишнiм свiтом, стануть правильним орiентиром у життi…
Наталiя Гриняева
ЗВИЧАЙНІ НЕЗВИЧАЙНІ ІСТОРІЇ
Збiрка казок для дошкiльнят та дiтей молодшого шкiльного вiку
Звичайнi iсторii зайчика Тимка
Навеснi в заячiй родинi знайшлися зайченята. Цiла дюжина веселих, активних, сiреньких пухнастикiв. Гомiнкою юрбою бiгали вони лiсовою галявиною, шукаючи собi смаколики…
І лишень найменше зайченятко, на прiзвисько Тимко, майже не вiдходило вiд мами.
Тимко був слухняним, але дуже непосидючим i допитливим. Вiн часто потрапляв у чудернацькi iсторii i тому повсякчас потребував маминоi пiдтримки…
Дзвiночок
Якось рано – вранцi вибiг Тимчик на лiсову галявину. В небi вже весело сяяло сонечко… Усi квiточки попiднiмали до нього своi голiвки, купаючись у теплих сонячних променях.
Випадково Тимко зачепив кущик дзвоникiв. Один дзвiночок захитався i…
– Бр-р-р!.. – Тимковi прямо на мордочку з квiтки пролилася вода…
– За що? – з образою гукнув зайчик до квiтки.
– Заспокойся, синку. То так дзвiночок з тобою привiтався i допомiг тобi швидше прокинутися…, – тихо промовила мама, лагiдно витираючи мокрий носик сина.
Сонечко
Опiвднi сонечко добряче припiкало, тож Тимко, ховаючись вiд спеки залiз пiд кущик та там i задрiмав. Аж раптом хтось торкнувся його носика…
Вiн поволi розплющив своi соннi оченята i побачив, що в нього на носi сидить якесь велетенське червоне у чорну цятку створiння…
– Рятуйте!.. – заволав малий i стрiмголов побiг до мами.
– Ма-ма!.. Та-ам…!.. – запинаючись, намагався пояснити зайчик, показуючи лапкою на кущик.
– Заспокойся, синку, то Сонечко, – лагiдно промовила мама, махаючи на прощання вiдлiтаючiй комасi…
Тимко подивився на небо. Звiдти йому весело всмiхалось сонечко.
– Мамо, але ж воно не червоне у цяточку…
Схованки
– Матусю, а давай-но пограемо у схованки, – якось попросив маму Тимко.
– Добре, бiжи ховайся, – сказала мама i заплющила очi.
Тимко мерщiй пiдбiг до великого дерева, присiв i щiльно-щiльно закрив собi очi лапками…
– Раз, два, три, чотири, п’ять… я iду тебе шукать, – промовила мама i розплющила очi.
– Синку, але чому ти не сховався?… Я ж тебе бачу… – здивовано запитала вона.
– А я тебе – нi!.. – задоволено вигукнуло зайченя.
Мама засмiялась i лагiдно погладила синочка по голiвцi…
Туман
Інодi мама водила Тимка на узлiсся, щоб познайомити його з навколишнiм свiтом.
В селi, яке розташувалось бiля лiсу, жили люди та рiзнi чудернацькi птахи й тварини…
Мама терпляче розповiдала синочку про той свiт i вчила бути уважним, щоб раптом не потрапити в халепу…
Одного разу, коли вони вибiгли з лiсу, за селом паслась руда корова, а луками стелився густий туман…
Тимко здивовано подивився на ту корову i пошепки запитав:
– Мамо, а навiщо корова порозливала свое молоко?…
– Синку, зачекай хвилинку. Зараз сонечко зiйде й молочко те прибере…
Так воно й сталося: з того молока на небо випливло яскраве сонце i туман враз зник.
Мама звелiла синочку сховатись пiд кущик, бо саме в той час до корови з вiдром йшла молода жiнка.
Вона усмiхалась сонечку та тихо спiвала: «Туман яром, туман долиною…»
Морква
Ранесенько, поки зайченятко ще спало, мама принесла з сiльського городу декiлька морквин та, щоб своiх малих повеселити, «посадила» iх у пiсочок бiля нiрки.
Хоч i спросоння, але Тимко одразу побачив листя тiеi моркви. Вiн здивовано звернувся до мами, простягаючи до них своi лапки:
– Мамо, поглянь: у нас виросла мор-«Ква!» – рявкнуло жабеня, що сидiло поруч…
Зайченя з переляку аж пiдскочило i вмить сховалось пiд сусiднiм кущем… А мама й жабка ще довго смiялися…
Кульбабка
Якось бiг собi Тимко понад лiсовим озером. Бiг собi бiг та раптом зупинився… Йому аж дух перехопило – таку красу побачив!..
Перед ним на тоненькiй нiжцi стояла бiла пухнаста куля…
– Яка краса! – захоплено вигукнув Тимко i простягнув до кульки лапку, – я подарую тебе своiй мамi!
Та тiльки-но вiн зiбрався зiрвати квiтку, як налетiв вiтер i, зiрвавши з рослини бiлий пух, понiс його над травою. Тимко, увесь облiплений тим пухом, побiг слiдом, намагаючись його зупинити…
А оголена кульбабка заплакала: «Ой, коси-коси ви моi…».
Мурахи
Сидiв якось Тимко без дiла на лiсовiй стежцi. Та раптом щось його штовхнуло в бiк. Вiн аж пiдскочив вiд несподiванки i здивовано почав озиратись навколо.
Лишень зараз вiн побачив на дорiжцi юрбу малесеньких мурах, якi зосереджено тягли дорiжкою величезну соломинку.
Виявилося, що вiн iм заважае…
Тимко з повагою пропустив роботящу компанiю i чимдуж побiг до мами:
– Мамо, мамо! Дай менi якесь завдання! Я ж не ледащо – буду працювати! Бо навiть малi мурахи працюють…
Небо впало…
Цiлий день iшов дощ…
Всi звiрята ховались вiд нього по нiрках.
Нарештi пiзно ввечерi вiн припинився, залишивши пiсля себе на лiсовiй галявинi безлiч маленьких калюж…
Коли нарештi Тимко з мамою вибралися зi своеi схованки, мале зайченя аж зойкнуло вiд здивування й переляку…
– Ой, лишенько!.. Небо впало i роз-би-лось!.. – схвильовано вигукнув Тимко.
Мама тiльки посмiхнулась до синочка i лагiдно повернула його голiвку до гори.
– В-а-у! – промовив Тимко, зачарований нiчним небом з безлiччю яскравих стожар…
А десь здалеку вiд села лунало: «Нiч яка мiсячна, зоряна…»
Як зернятко мишку врятувало
Ранок…
Над лугом стелиться туман…
З того туману визирнуло сонечко…
Яскравими променями освiтило все навколо й повiльно поплило вгору.
Якось несмiло, тихенько квакнула жабка, подув легенько вiтерець, загойдалося колосся на краю поля…
Зернятко, що солодко спало у своiй малесенькiй кiмнатцi, прокинулось…
– Мамо?
– Що, синку?
– Вже ранок?
– Ранок, але полежи тихенько, бо усi ще сплять.
– Мамо, а, мамо! – не здавалось зернятко.
– Що?
– Ми вже виросли?
– Виросли.
– Дозрiли?
– Дозрiли.
– То чому сидимо в цих тiсних коморах? Я гуляти хочу…
– Синку, сиди собi тихенько, ще не час… За нами скоро прийдуть…
– Ой, не можу я, мамо, бiльше отак си-дi-т-и… – тiльки й встиг промовити мамин шибеник i впав на землю.
То було звичайне пшеничне зернятко, але, на вiдмiну вiд iнших, дуже непосидюче.
Отже, зернятко впало на землю, вдарилось i зомлiло…
А навколо вирувало життя!
Вздовж поля бiгла маленька сiра мишка.
– Ой, щастя привалило! – радiсно вигукнула мишка, схопила зернятко i мерщiй побiгла до своеi домiвки. Та сховатись не встигла, бо схопив ii орел, що кружляв високо у небi.
Сiв орел на гiлку старого дуба й уже зiбрався мишкою поласувати, та саме в цей момент отямилося зернятко й заволало, щоб мишка його вiдпустила…
– І справдi, навiщо обом помирати? – подумала мишка та й викинула зернятко.
Летить зернятко в повiтрi, перекидаеться, вiд страху на весь голос лаеться.
Побачив його орел, вiдволiкся вiд обiдньоi справи та й не втримав мишки. От вона й утекла…
