Дух змін

скачать книгу бесплатно

Дух змiн
Алан Грейтлак

Мабуть, ця книга – единий спосiб придбати свободу за грошi. Це не просто iсторiя про украiнську революцiю. Це роман про надiю i розпач, про мрii i бiди, про життя i смерть. Два абсолютно рiзних героя потрапляють в единий потiк iсторичних подiй, що визначають iх долю. Що чекае iх попереду i кому з них пiдготована смерть, а кому воля?

Алан Грейтлак

ДУХ ЗМІН

роман

Присвячення

Кожен рядок, написаний на бiлих аркушах цiеi книги, присвячуеться пам'ятi всiх загиблих патрiотiв украiнськоi нацii, що поклали своi життя на вiвтар свiтанку новоi Украiни, що як фенiкс вiдродиться з тлiючого попелу.

Люди, загиблi вiд сталевих наконечникiв снайперських куль, що намагались вiдiбрати у народу волю, вiддали своi життя i натомiсть отримали вiчну пам'ять i вдячнiсть своеi нацii. Їх кров, пролита на украiнську землю, стала монументом для краiни, що згадала свою iсторiю i вiдродиться в канонах благородства i нелюдськоi мужностi.

Нiщо не зможе замiнити втрату цих патрiотiв, безстрашнi душi яких зараз дивляться з небес вниз на землю, яку вони любили бiльше власних життiв. Украiнський народ пам'ятатиме цю гiрку втрату i нiколи не забуде здiйсненний ними подвиг в iм'я свободи.

Скорбота пробирае наскрiзь мое серце, але зароджуе надiю в моiй душi на свiтле майбутне вiтчизни. Коли людина гине в iм'я iдеi, що вогняним полум'ям спопеляе ii серце, вона стае безсмертною i даруе вiчний вогонь нацii, що ii створила.

В iм’я тих, хто помер, ради тих, хто живий.

    Лютий, 2014

Вiд автора

Що визначае нашу долю, сковуючи таемнi бажання ланцюгом законiв i суспiльними упередженнями? Думки iнших людей, залiзнi правила i узаконенi норми, статус в суспiльствi i матерiальне становище, або ж неприхильна доля? Для кожного iндивiдуума причини будуть настiльки ж рiзнi, як неоднаковий цвiт божественних квiтiв, якi тiшать наше око навеснi, пiсля зимовоi холоднечi. Але е один фактор, який несе свiй величезний вплив через тлiнне життя кожного з нас, багато в чому формуючи мислення i механiзм прийняття рiшень. І це, як це не дивно, – держава, в якiй ми несемо свое iснування крiзь вiчну субстанцiю часу.

Нажаль, нашим свiтом правлять далеко не духовнi iдеали, а лише одна матерiальна вигода: бруднi грошi змушують державних мужiв цинiчно брехати своему народу. Але коли влада не чуе голос майже жебручих людей i продовжуе iх грабувати, вiдбираючи все до останнього, вiдбуваються соцiальнi зрушення, котрi можна назвати iсторичною справедливiстю. Заганяючи свiй народ у вигрiбну яму бiдностi i рабства, потрiбно бути готовим до того, що вiн немов вогняний борвiй змие бруд примарноi удаваностi зi скелястих берегiв державного апарату. Життя соцiуму проходить по траекторii невидимоi спiралi, маючи своi власнi, як у фiзицi, закони i непохитнi тренди. Людський дух не можна закувати в окови убогостi i рабства. Вiн, нiби струмочок води, знайде вихiд i прорве навiть наймiцнiший заслiн тиранii i безмiрного всевладдя.

До чого я веду? Все дуже просто: iсторiя людства завжди вчить нас одному цiкавому i величному факту: найменший промiнь свободи здатен розвiяти найщiльнiшу темноту рабства. Досить згадати Греко-перськi вiйни, коли розрiзненi зародки людськоi демократii протистояли сильнiй руцi iмперii. Адже, саме свобода i вiдрiзняе людей вiд iнших земних iстот. Ми единi, хто не може iснувати без неi. Ми вiльнi думати, мрiяти i жити так, як це нам диктують нашi думки. З незапам’ятних часiв люди боролись i гинули за свободу i рiвнiсть, та ця боротьба продовжуються й досi.

Знаете, починаючи писати цей твiр, я не повнiстю розумiв значення цього слова: свобода. Що пiд ним приховано? Матерiальний достаток? Вiльне висловлювання думок? Можливiсть пересуватися територiею краiни без яких-небудь обмежень? І от, закiнчивши свою книгу, я прийшов до висновку, що свобода – це можливiсть жити так, як тобi самому того хочеться, не заважаючи iншим людям. Можливо це визначення неповне, чи навiть неправильне, але воно справедливе для мене. Сподiваюся, що ви зможете вiднайти значення своеi свободи, прочитавши мiй скромний твiр.

Тому, досить моiх мiркувань, прийшов час сказати декiлька слiв про книгу, яка вiдкрилася вашому погляду. Цей плiд авторськоi фантазii та iсторичних фактiв присвячений революцiйним подiям в Украiнi, що сколихнули бiльшiсть громадян та окреслили межу в долi держави. Вогняне протистояння полум'яноi зими двi тисячi чотирнадцятого року поглинуло схвильоване суспiльство, трансформуючи його таемне невдоволення в революцiю, що прокотилась по всiй краiнi i зiм'яла владу недолугого диктатора. Палаючi у вогнi мiста i темнi ряди мiлiцii перекочували з минулих днiв на бiлоснiжнi сторiнки цiеi книги, знову пританцьовуючи в хороводi зимового зiткнення. Тут, ланцюгом зв'язаних мiж собою слiв, зображенi долi двох рiзних людей, якi влилися в русло народноi революцii з протилежних берегiв рiчки з назвою Украiна. Гарячi подii зiштовхнули рiзнi верстви суспiльства, змушуючи людей кидатися у вуличнi боi заради того, що кожен з них називав свободою. Хтось вважав за краще битися з iлюзорними фашистами i екстремiстами, бiльшiсть же вирiшило боротись з майже сформованим тоталiтаризмом, зрубавши його дерево ще на коренi зародження.

Одна частина цiеi iсторii – чиста правда, завуальована лише iншими iменами i змiненою зовнiшнiстю героiв, iнша ж – плiд авторськоi фантазii, заснованоi на чутках i прикрашених фактах таемного минулого. Не можна вiдокремити iстину вiд вигадки, приховану за ширмою художнього твору, але, повiрте, бiльша частка цього роману – це похмура реальнiсть того, що вiдбувалося на вулицях в той час. Море горя i океан радостi, прикрий вiдчай i залiзна вiра – всi цi почуття сповнюють серця людей, крокуючих у вiдкрите полум'я новоi епохи.

Коли я починав писати цю книгу, у мене була лише одна думка – розповiсти читачевi з будь-якого куточка свiту правдиву iсторiю, що трапилась зi мною i огорнула багато громадян великоi краiни. Я твердо вважаю, що кожна людина створена на цiй планетi з певною метою, яка полягае в перемiнi нашого свiту. Мiсiя ж будь-якого письменника – донести до людей цiкаву iсторiю, в яку вони повiрять i вiзьмуть з неi щось корисне, змiнивши свое життя на краще. Напевно, це найвища радiсть для будь-якоi людини – змiнювати свiт за допомогою слова.

Сподiваюсь, ця iсторiя вiдкрие очi людям на злам у суспiльному життi, який неоднозначно висвiтлюеться в засобах масовоi iнформацii в усьому свiтi. На жаль, без розумiння нашого минулого i правильних висновкiв з нього, ми не зможемо побачити те майбутне, яке малюе нам наша фантазiя. Одного разу всiм доведеться прозрiти, дiзнавшись iстину в сформованих реалiях i жорстоко лаяти себе за свою дурiсть i обмеженiсть поглядiв. Але, без цього холодного протверезiння неможливий шлях у майбутне, яке з кожним кроком насуваеться на нас невидимою лавиною. Вiтер епох завжди невидимий для людського ока, але вiн вiчно здiймае вiтрила наших мрiй. Інодi, вiн схожий на колапс, який спопеляе людськi серця вогнем страху. Але саме з золи i уламкiв старостi будуеться новий свiт, що сповнений надiями.

Отже, друзi моi, досить красивих слiв i складних речень. Зручнiше сiдайте в своi м'якi крiсла, увiмкнiть нiжне свiтло настiльноi лампи i приготуйтеся зануритися в розбурханий свiт вуличноi вiйни, яка, на щастя, вас не зачепить. Ви побачите протилежнi свiти, де два сини однiеi великоi краiни опинились в серединi роздмуханого багаття вiйни, палаючого i донинi. Ця розповiдь пронесе вас на крилах того, що висвiтлювало шлях людства в найтемнiшi часи диктатури i феодалiзму, в перiод нескiнченноi тиранii i катуваннi вiльнодумства. Ця книга розповiсть вам, що таке справжня свобода. На останок, хочу попросити вас не судити строго цю книгу, тому що на ii сторiнках покоiться часточка моеi душi.

P.S. І пам'ятайте, наше життя дуже швидкоплинне i поспiшне, воно не завжди наповнене тим, чого нам дуже хочеться. Але воно було б зовсiм порожнiм, якщо в ньому не мае мiсця для надii, вiри i свободи. Без них ми перетворимося в порожнiх iстот, якi не знайдуть свого мiсця на цiй планетi.

    Алан Грейтлак

Глава 1. Натхнення

«Свобода варта того, щоб за неi боротися»

    Агата Крiстi

Хто ми – люди, без права жити гiдно? Приреченнi на бiднiсть, але з мрiями про достаток i свободу, чи судилося нам змiнити себе, щоб потiм змiнити свою краiну?

Безкраi поля, засiянi пахучими колосками пшеницi. Золотистi кольори цiеi злаковоi породи розкинулись далеко за горизонт, нiжно пестячи погляд будь-якоi людини, яка вiдчувала еднання з природою. Легкий, зовсiм нiжний вiтерець розвiвав цi тоненькi колоски, створюючи жовте море, що вирувало на землi. Тихесенький шум, створюваний колоссям, летiв на крилах спокою через широкi поля назустрiч вiчностi крiзь легенди предкiв.

Десь вдалинi пшеничне поле зливалось з ясно-синiм, майже прозорим небом, створюючи синьо-жовте полотно, що спокiйно колихалось на легесенькому вiтрi. Здавалося, сама природа створила цей символ для Украiни, вражаючи нацiю своею невимовною красою, що спонукала до боротьби мiльйони патрiотичних сердець. Дивовижна краса заворожувала своею простотою i одночасно глибоким змiстом, що був вкладений в цей образ. Очi багатьох великих мислителiв, поетiв i фiлософiв милувалися красою дикоi, майже незайманоi природи, зауважуючи в кожнiй дрiбницi глибоку самобутнiсть, яка належала ii народу…

Раптовий дзвiнок будильника перервав його сон, змушуючи прокинутись i витерти соннi очi. Пiзня осiнь пробивалася яскравими променями сонця через вiкно, пестячи блiду шкiру його обличчя. Починався новий день, що не мiг принести нiчого, окрiм буденних переживань. Сновидiння закiнчились i тепер йому доведеться зiткнутися з реальнiстю, що впритул оточувала його. Правда, залишалася ще одна маленька деталь, яка викривляла навколишнiй свiт – його мрiя. Чи можливо вижити в потоцi грубих буднiв, не думаючи про щось приемне або таке бажане твоему серцю?

Спустивши ноги з лiжка i пiдперши голову своiми руками, вiн задумався: коли ж його мрii втiляться в таку примарну реальнiсть? Звичайно, нерозумно було надiятись на якiсь звершення в такий вiдсталiй за розвитком, краiнi. Досвiд закордонних поiздок вiдкрив очi його душi, показавши ту картину, яка своею красою полонила його уяву, але вiн не мiг вказати дорогу до намiченоi вершини. Там, за океаном, йому вдавалося заробляти кiлька тисяч доларiв на мiсяць простою фiзичною працею i задовольнятися отриманими грошима, втiлюючи своi простi бажання. Повернувшись назад на рiдну землю, вiн нiяк не мiг вiдшукати свого шляху, щоб домогтися хоча б схожого доходу. Маленьке дiло, яке вiн почав з друзями на фiнансовому ринку, дало своi плоди, залишивши йому невеликий запас грошових коштiв, але воно швидко згасло у зв'язку з непередбачуванiстю подiй. План, збудований на фундаментi примарних iлюзiй, що залежать вiд iнших осiб – приречений на поразку. Йти на роботу, де його працю морально узурпуватиме начальство та яка не приноситиме справедливоi винагороди – здавалося останнiм варiантом, що межуе з навiженством. Залишалася остання надiя – його книга.

Ось вже майже пiв року вiн писав свiй власний художнiй твiр – роман, що присвячений Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. Майже всi його думки були зайнятi створенням сюжету та добiркою фактiв з поширених джерел, зведенням купи слiв в одну iсторiю, наповнену сенсом i просякнутою почуттям трагедii. В його уявi з'являлися сцени великих битв, колони вiдступаючих солдат i проста людська драма, що розгорнулась на тлi масштабних вiйськових дiй. Вiн згорав в надii домогтися успiху з допомогою цiеi книги, видертися на лiтературний Парнас i здобути лаври переможця, видавши свiй роман. Але поки що це були лише мрii i вiн ще мав багато написати, i ще бiльша пережити.

Раптом дверi в його кiмнату вiдчинилися, i в проходi з'явилася постать його матерi, яка увiйшла всередину щоб перервати його сновидiння. Йому довелося повернутися в батькiвський будинок пiсля фiаско на фiнансовому ринку, залишивши орендовану квартиру новому господаревi, i тепер кожен ранок в нього починався саме так. Слух в один момент вразили такi знайомi йому слова:

– А, виявляеться ти вже прокинувся. Іди iсти, все на столi.

Ця звичайна фраза привела його у якийсь стан пробудження, коли людина приходить до тями пiсля сну. Потрiбно було вставати з лiжка i йти на зустрiч новому дню, що не передбачав нiяких звершень.

Пiднявшись на ноги, його тiло повiльно пiшло у ванну кiмнату, де вiн взявся щоденну процедуру. Поки вiн чистив зуби i дивився на себе в дзеркало, його думки лiтали у вихорi творчого процесу, перероджуючись у iнтригований, навiть для самого автора, сюжет.

Зi скляного дзеркала на нього дивився молодий хлопець, зовнiшнiсть якого викривала двадцятирiчний вiк. Його постать була стрункою, але багаторiчнi заняття спортом вiдклали на нiй свiй вiдбиток – легка рельефнiсть його тiла проступала через нiчну футболку. Обличчя скривилось в похмурiй гримасi, всiм своiм виглядом викриваючи недавне пробудження господаря вiд мiцного сну. Глибокi зморшки невдоволення вкривали широкий лоб, сходячись жирними лiнiями в його центрi. Темне волосся неохайними копицями звисало бiля вух, додаючи недбалостi в його загальний портрет. Блакитнi очi дивилися в дзеркало втомленим поглядом, що зовсiм не властивий молодiй натурi. У цих двох кришталиках синього скла застиг якийсь непорушний сум, що примарним диханням обдавав його застиглу душу. Очi, в яких iскрилася байдужiсть до майбутнього.

Тарiлка з iжею стояла на дерев'яному столi, розвiваючись приемним запахом по маленькiй кухнi. Сiвши за стiл, вiн присунув ii до себе i став повiльно поглинати ii вмiст, направляючи своi думки на зовсiм рiдкiсний для них об'ект, – полiтичне майбутне краiни. Адже цьому була причина, яка невидимим ореолом лiтала над головами народу. У цей день, 29 листопада мав вiдбутися самiт Євросоюзу у Вiльнюсi, де президент Украiни Вiктор Янукович повинен був пiдписати асоцiацiю з ЄС. Цей день впливав на долю кожноi людини, що жила у великiй краiнi та марнiла в муках минулого столiття, мрiючи перейти в нову епоху розвитку. Украiна, маючи великий потенцiал до зростання в рiзних галузях життедiяльностi, терпiла крах через прокляття людськоi душi – скупостi, марнославства i лицемiрства, якi володiли помислами майже всiх чиновникiв. Краiна, яка була однiею з найбiльших в Європi, мала бiльше тридцяти вiдсоткiв свiтового запасу чорнозему i була лiдером з прокату металу, лежала у ногах мiзерних людей, що роздирали ii на частини своiми кривавими кiгтями. Скупiсть, яка в минулому керувала Іудою, що продав Ісуса Христа, Гобсеком, що вмирав в холодному будинку, але мав мiльйони на банкiвських рахунках, Рокфеллером, що постачав нафту нiмецькiй армii пiд час Другоi свiтовоi вiйни, тепер оселилася в душах цих лицемiрних покидькiв. Горстi жалюгiдних людей, якi продали своi душi за слiпучий блиск золота, не було нiякого дiла до свого народу, що з кожним днем занепадав i животiв в гiркiй злиднях.

Але тепер iм належало зробити вибiр: подарувати шанс своему народу на гiдне iснування i зменшити своi апетити, або ж знищити в серцях мiльйонiв людей ледь жеврiючу надiю. Двадцять дев’яте листопада, звичайна дата, що вiдзначила день, який треба було пережити по-iншому. Серця людей билися в унiсон, створюючи загальний резонанс вiри, що продукувала iлюзiю свiтлого майбутнього. Кожен з тих, хто з надiею чекав тiеi зустрiчi полiтикiв, якi вершили долi цiлих народiв, бажали лиш дiзнатися ii результат. Ми завжди вiдчуваемо силу, коли згуртовуемося навколо однiеi iдеi, чи людини, що несе в собi цю неприкрашену популiзмом iдею. Нам здаеться, що коли багато людей збираються разом, вони непереможнi, i iх колективнi мрii завжди перетворяться в реальнiсть. Мабуть, в цьому е якийсь прихований сенс, але все ж таки, в активному суспiльствi людина втрачае свою особистiсть, перетворюючись на одну з мiльйонiв ниток сiрого буття.

Пережовуючи свiй снiданок, вiн продовжував думати про цi непiдвладнi йому речi, потроху приходячи до тями пiсля сну i наповнюючись енергiею. Перед його очима пролiтали образи державноi символiки, змiшаноi з зiрками Євросоюзу, вiдображаючись золотистим розсипом на синьому тлi. Але, не дивлячись на всi його надii, внутрiшнiй голос пiдказував йому, що президент не пiдпише довгоочiкувану асоцiацiю. Заяви уряду напередоднi самiту i сутнiсть влади доводили, що европейськi стандарти життя iм не потрiбнi. Для тих, хто мiцно тримаеться за державний портфель, доля народу i европейськi норми не представляють нiякоi цiнностi. Головне, що грало визначальну роль у виборi корумпованих правлячих елiт – можливiсть красти в необмежених масштабах. Соцiальний обскурантизм затьмарював розум всiх вищих полiтикiв краiни, включаючи самого президента, не залишаючи в ньому мiсця для рацiонального мислення i простого розумiння, що народ був на межi зриву в затяжне пiке революцii.

«Та нiчого, це не моя справа i не менi вирiшувати державнi проблеми, тим бiльше що права вибору я позбавлений. Краще розiбратися, що менi належить зробити за сьогоднi» – промайнуло в його затьмаренiй головi. Думки знову крутилися клубом навколо його швидкоплинних планiв, якi завжди полягали лише у двох речах: дописати наступний роздiл в своему романi i потiм пiти на тренування. Двi простi речi, якi вiн шалено любив i якi навiювали йому неосяжне задоволення вiд природноi людськоi сутностi – творення.

Мрii про вихiд книги в тираж намалювали перед його поглядом зворушливу надiю про реалiзацiю бажаною долi – стати письменником. Адже, що могло бути краще, анiж спроможнiсть впливати на життя iнших людей незбагненною силою слова? Деяким найбiльш вiдомим полiтикам недостатньо навiть самих рiшучих дiй, щоб якось вплинути на суспiльство, тодi як письменнику вистачить лише однiеi фрази, щоб зародити зерно iдеi, яка буде тлiти в душах вогнем вiдродження i змiнить свiт зсередини. Державнi чиновники творили iсторiю, але письменники продукували цiлi епохи.

Закiнчивши снiдати, вiн прибрав тарiлку в раковину та покинув кухню, вiдразу сiвши за комп'ютер i взявшись за справу. У його планах було закiнчити восьмий роздiл, що ознаменувало б ще один пройдений щабель до фiналу вигаданоi ним iсторii. Руки доторкнулися до клавiатури i очi почали нишпорити по чорних рядках вже написаного тексту.

«… Всерединi мене залишалося зерно сумнiву в очiкуваннi горя. Якiсь сили, якi нам ще не вдалося пiзнати, керують людиною, вносячи своi корективи в ii життя, перетворюючи його шлях у те, що йому судилося долею. Серце вiдчувало, що сьогоднiшня зустрiч була проявом цих сил, якi заповнюють нашi долi i проти яких ми безсилi. Залишалося лише дочекатися розв'язки, що така загадкова i неминуча в своiх звершеннях. Адже щасливий випадок чи злий рок завжди мае мiсце в життi кожного з нас…»

Прочитавши надрукованi ним рядки, вiн мимохiть задумався, вiдклавши в сторону клавiатуру. Невiдома доля давала йому можливiсть барвистим полотном малювати картину надii безкраiх мрiй, до яких вiн так прагнув. Жодного разу його уява не звертала уваги на волю випадку або злий рок, що наздоганяе багатьох людей, якi залишалися у своему iлюзорному свiтi. Але ж, несприятливий шквал може спiткати i його вiтрило надii, та з силою жбурнути об гострi скелi невдач. Адже у цьому свiтi е щось мiфiчне, що визначае долю кожного з нас.

Мiркуючи про мiрило вiчностi, вiн мимоволi згадав про самiт у Вiльнюсi. У його головi iронiчним тоном вiдразу спливла сатирична фраза однiеi, знайомоi йому, людини: «Подивимося, як цей ?хозяйственник? зможе вплинути на долю свого народу, адже окрiм надii у нас нiчого не залишилося». Якби тiльки угода про асоцiацiю була пiдписана в цей вечiр. В економiчному векторi це б означало поступове падiння цiн на ряд iмпортованих товарiв, на ввiз яких знiмалися безглуздi мита. Перед зубожiлим народом вiдкрилися б новi горизонти можливостей, де вони змогли б реалiзувати своi мрii. Звiсно не миттеве полiпшення, але поступова модернiзацiя краiни мала б свое мiсце у неминучому майбутньому. На жаль, це були лише його мрii.

Спогад про майбутнiй самiт вже не дозволили йому далi займатися книгою, вiдбираючи весь творчий запал на гру уяви. Вiн кiлька разiв намагався знову зайнятися справою, але в нього нiчого не виходило. Запаленi надii знову з'являлись в його головi, затьмарюючи собою вигадану ним iсторiю. Неоправданi очiкування завжди дозволяють нам злетiти до небокраю наших мрiй.

Нарештi, припинивши марнi спроби зосередитися на романi, вiн закрив програму, дещо змiнивши текст i почав збиратися на тренування. Чорна спортивна сумка дбайливо наповнювалася старими потертими речами, якi вiн одягав, коли займався у спортзалi. Фiзичнi навантаження завжди додавали йому якусь примарну вiру в себе i в можливостi свого тiла. Вiчна битва з власним ледарством i мерзенною слабкiстю змушувала його плентатися в храм здоров'я, щоб кожен раз отримати лише одне – смак перемоги над собою.

Зiбравши речi, вiн швидко вискочив з будинку i побiг до залу, що знаходився в самому центрi мiста, де текло його життя. Мiстечко пiд назвою Ч****** було невеличким i мало населення кiлькiстю лише двiстi сiмдесят тисяч людей. Провiнцiйне мiсто не було насичене хмарочосами або великими офiсними будiвлями i мало одну центральну вулицю, що наскрiзь пронизувала весь обласний центр. З обох бокiв Вона була засаджена величезними каштанами, як це прийнято в майже кожному украiнському мiстi чи селi. Поодаль вiд проiжджоi частини стояли невеликi будинки з часiв радянського союзу, якi переважали своею архiтектурою в загальнiй картинi невеликого мiстечка. Старий, потрiсканий асфальт з кожним роком лиш ще бiльше старiв, вкриваючись квадратними латками, що недбало замiняли собою величезнi чорнi дiрки. Центральна частина мiста була всiяна рекламними вивiсками, що залучали погляди пiшоходiв своею барвистiстю та рiзноманiттям пропозицiй. І все це було оточене сiрими фасадами будiвель, якi похмуро розпливалися в осiнньому силуетi безсонного мiста.

Провiнцiйний дух панував тут на кожному кроцi, вiдсвiчуючи собою звичаi мiсцевого населення. Можливостей своiм жителям це мiстечко надавало небагато, змушуючи бiльшiсть людей вести аскетичний спосiб життя i мати буденнi турботи. Успiхом тут вважалась хороша посада, з зарплатнею в тисячу доларiв на мiсяць i пiдтримана машина iноземного виробника. Але, не дивлячись на всi цi обставини, бажання мати европейський рiвень життя тлiло в душi кожноi людини. Спопеляюче панування жебрацтва не могло витiснити з душi надiю, яка об'еднувала людей в единому поривi.

Сiвши в автобус i заплативши за проiзд, вiн одразу ж почув вiдголоски цiеi надii, яка зводилась до балачок про майбутнiй самiт, що породив навколо себе безлiч чуток i припущень, якi звучали на вустах пасажирiв автобуса. Прислухавшись, вiн з кожного боку чув схожi дiалоги:

– Як думаеш, пiдпише Янукович асоцiацiю сьогоднi чи нi?

– Та не знаю, дивлячись, що йому пообiцяла Європа.

– Або ж, що сказав Володимир Путiн.

– Теж вiрно.

Всi розмови зводилися до однiеi теми – долi батькiвщини, що стояла на роздорiжжi двох шляхiв, що вели до протилежних результатiв. Дивлячись на бездушнi обличчя пасажирiв, вiн бачив, як на них похмурим вiдтiнком лежить непривiтне сьогодення. Бiднiсть сковувала iх душi печаткою невдоволення, перетворюючи звичайних людей в злi подоби самих себе. Страшна правда полягала в тому, що неможливо бути добрим, живучи в злиднях, бо вони вiднiмали найкращi чесноти людськоi душi.

Поiздка в громадському транспортi нiколи не приносила йому особливого задоволення, i вiн весь час змушений був терпiв тiсноту в салонi автобуса. Але сьогоднi вiн якось не звертав на це уваги. Думки немов вилетiли геть з його голови, залишаючи тiло в тимчасовiй фрустрацii, пiсля якоi вiн отямився лише в залi на полотнi бiговоi дорiжки. Температура його тiла повiльно пiдвищувалась, повернувши до почуттiв i його душу. Кров все швидше розходилася по судинах та капiлярах, легенi почали прискорено працювати, насичуючи киснем цю життедайну плазму. Органiзм перестроювався зi звичайного ритму в режим пiдвищених навантажень, готуючись до посиленоi фiзичноi активностi.

Сукупнiсть усiх надзвичайних почуттiв приносила йому якусь ледь вiдчутну радiсть. У всякому поривi фiзичного зусилля, з кожним кроком на бiговiй дорiжцi або пiдняттям залiзного снаряду вiн вiдчував що живе, насичуючись монументальним прагненням до перемоги. Якою б не була вага на гантелi, скiльки б йому не вдавалося пробiгти, щось всерединi його тiла вимагало бiльшого, змушуючи переносити новi фiзичнi навантаження, спрямовуючи його до абстрактного результату. Вiн не мiг уявити кiнцевоi мети, повнiстю захопившись процесом побудови красивого та сильного тiла.

Своi фiзичнi заняття вiн порiвнював з написанням книги. У кожнiй з цих справ йому було важко. Написання чергового рядка або повторення з гантелями давались йому з подоланням труднощiв, але жага результатiв покривала всi старання новою надiею. Навiть у найвiдчайдушнiшi моменти, коли йому хотiлось забути про все i зайнятися звичайними справами, що роблять мiльйони людей, вогник, який тлiв у глибинi його душi, змушував залишатися на своему шляху. І вiн знову пiднiмав тяжку вагу, вiдчуваючи, як шкiра покриваеться дрiбними мурашками та на нiй з'являються краплi поту. Тiло все бiльше занурювалось у безодню фiзичноi працi, м'язовi волокна вкривались мiкророзривами вiд великих навантажень, приносячи йому характерне вiдчуття прокачування. Тому, хто нiколи не пiднiмав штангу, неможливо навiть уявити, якi почуття переповнюють людину пiд час занять з вiльною вагою.

Закiнчивши черговий пiдхiд, наш герой вiдiйшов на кiлька крокiв вiд займаного ним снаряда i зупинився вiдпочити. Пiт рiкою скочувався з його чола, стiкаючи по мокрiй футболцi i скрапуючи на гумовий настил пiдлоги спортивного комплексу. Голосна музика заглушала розмови iнших людей, занурюючи його в особливий свiт спортивного залу. Раптово, серед лункоi мелодii, вiн почув знайомий голос:

– Мишко, ти знов гирi пiдiймаеш? – Прозвучало у нього за спиною.

Повернувшись, щоб розгледiти спiврозмовника, вiн побачив такого ж, як i вiн хлопця, з яким познайомився в спортивному залi. Цей молодий чоловiк був невисокого зросту i мав кремезну статуру. Роки, проведенi в спортзалi, зробили його фiгуру надзвичайно мускулистою, схожою на статую мiфiчного Атланта. Широка спина важкою брилою розходилася в сторони i утворювала трикутник, увiнчаний круглими дельтоподiбними м'язами, якi мали спрощену назву: плечi. Об’емна трапецiя виходила iз-за iх обрисiв, додаючи силуету спортсмена загрозливого вигляду i уростаючись в мiцну шию. Великi руки далеко не телiпалися по сторонах, як це часто можна бачити у бiльшостi людей, що не мають навiть найменшого поняття про спорт. Все ж, не дивлячись на вражаючi розмiри його фiгури, вiн все ж змiг зберегти естетичнiсть.

Портрет юного силача увiнчали грубуватi риси обличчя, що так пiдходили пiд образ похмурого атлета. Нiс мав круглу форму та злегка нагадував картоплю, але, аж нiяк не спотворював зовнiшнього вигляду. Брови широкою лiнiею сходилися у верхнiй частинi носа, темнiючи та окреслювали лоб, що був роздiлений однiею поперечною зморшкою, яка свiдчила про часту мiмiку свого власника. Губи двома маленькими подушечками висiли бiля краю носа, маючи на собi прозору засохлу плiвку, що з’явилась вiд фiзичноi втоми. Широкi скули додавали ледве помiтного мужнього обводу очей, перетворюючи загальний вигляд його обличчя в портрет якогось античного воiна.

Провiвши своiм поглядом по фiгурi атлета i посмiхнувшись, Михайло потиснув його мiцну руку, вiдповiдаючи:

– Привiт Сашко! Та помаленьку, ось залiзяки тягаю. А ти як? Є успiхи в нашiй нелегкiй справi?

– Та все як звичайно, не можу до робочоi ваги додати, але все ж продовжую своi старання, може через мiсяць щось змiниться, – трохи знiяковiвши, почав говорити Олександр, переводячи тему розмови:

– Як думаеш, сьогоднi ввечерi президент пiдпише асоцiацiю?

Неочiкуване питання злегка здивувало Михайла, бо вiн нiколи не розмовляв на тему полiтики в спортивному залi, надаючи перевагу темi правильного харчування i системi тренувань.

– Навряд чи Янукович захоче обрубувати золоту гiлку, на якiй вiн зараз сидить. Пiдписати асоцiацiю – це на крок наблизитися до вступу в Євросоюз, а йому це зовсiм не потрiбно. Новi порядки та iншi правила гри, що скорочують корупцiю взамiн вже добре налагоджених схем – сенс йому все втрачати? Наразi нi одному полiтику в Украiнi не вигiдне европейське життя, тому що воно вимагае рiвностi всiх громадян, а ii в нас немае i, мабуть, ще довго не буде.

– Не знаю, але ж ти бачив, були мiтинги на Майданi, коли його уряд оголосив про призупинення процесу асоцiацii. Можливо, вiн все-таки побоiться початку бунту в Киевi та все ж таки пiде на поступки. Нарештi, скiльки можна красти, адже вiн мае все, що лише забажае, невже йому того не достатньо?

– Достаток? Я думаю, вiн не розумiе значення цього слова. Люди, якi володiють такими ресурсами, мислять iншими категорiями. Пересичення, ось що керуе ним. Потрапивши пiд вплив власних вад, розпалюваних надмiрною наявнiстю грошей, вже важко зупинити самого себе в цьому проклятому болотi грiха.

– Тобто, твоi очiкування скептичнi? А що скажеш, якщо люди вийдуть на вулицi? – Не вгаваючи продовжував свiй допит Олександр.

– Навряд чи щось з цього вийде. Ти ж знаеш, у наших людей дуже низький iнтерес до полiтичного життя. Якщо i вийдуть, то бiльше нiж в масовий протест обурення народу не переросте. У пам'ятi ще свiжа Помаранчева революцiя, i ii жалюгiдний результат, – не замислюючись над словами, вiдповiв Михайло, обводячи поглядом напiвпорожнiй спортивний зал. Інстинктивно вiн вiрив у свою правоту i не замислювався над реальною ситуацiею. Лише десь у глибинi його душi продовжувала тлiти малесенька вуглинка надii, що освiтлювала його мрii.

– Подивимося. Я не поспiшаю вiрити в твiй скептицизм. Як то кажуть: слiпий казав – побачим. Час розсудить, хто з нас правий, – закiнчив Олександр дискусiю, повiльно вiдходячи до снаряда i приступаючи до виконання чергового пiдходу.

Михайло так само не став продовжувати розмову, i теж пiшов займатися фiзичними вправами, знов глибоко занурюючись в своi думки i вiдчуваючи такi приемнi для нього фiзичнi вiдчуття.

Час – сама суперечлива субстанцiя, що iснуе в свiтi. Вона не пiддаеться людському впливу i продовжуе тримати в собi загадки минулого та майбутнього, зосереджуючи нашу увагу на теперiшньому. Людина пiдкорюе стихii, змiнюе природнi ландшафти, пiдлаштовуючи все своему смаку, але вона не здатна зупинити те, що впливае на неi саму. Час залишаеться невидимим супутником, що вiдмiряе довжину шляху, вiдведеного нашiй долi. Лише пiдкоривши цього невловимого i непереможного тигра, людина зможе стати володарем свiту.

* * *

Вечiрнi лiхтарi освiтлювали темнi вулички, що прямими стрiчками тяглися в рiзнi сторони, утворюючи тихе мiсто на узбережжi величного Днiпра. Синi хвилi ледве чутно плескалися об пiщанi пляжi, столiттями вимиваючи в них яри i широкi балки, змiшуючись з красою украiнськоi природи. Дихання спокою обрамляло собою потрiсканi стiни будинкiв та iх мешканцiв, чие життя розмiрено текло в буденному ритмi.