скачать книгу бесплатно
Справжнi таемницi е простi й доступнi всякому, iх видно кожний день. Картина нашого життя – шамотна дошка. Чорне i бiле необхiдне однаково, бо на границi – перехiд до розвитку. Тодi е рiвновага.
– Що нам робити?
– Прийняти Темряву, у нiй знання. Вона жива.
– Як можемо не помiчати болю, любити за зневагу?
– Вона тут нi до чого, це звiрi чужi.
– Хворiють дiти. Це навiщо?
– Спасiння ваше. В них любовi i сили вижити найбiльше.
– А сльози матерiв? Нестерпно! І муки вiчнi…
– Скiльки жалю вiд спiвчуття приреченим! Не будь такого болю великодушного – загинуло б життя! Моi вони, тi дiтки. Чистi! Взiрець вони, добра складова. Всi невдоволенi – дивiться! Не смiйте плакати над тим, що не рiвняеться i близько до болю матерi святого. Слiпi ви стали, нерозумнi… Це вам наука! Не жорстокiсть, – любов моя i жертва дiток. Вiдомо iм було про муки ранiше, нiж народились. Посланцi це моi – для свiтла. Це ангели земнi. Так треба. Не в змозi ви все осягнути, тiльки крупицю… Не наробiть ви стiльки зла, – не було би такого. Та iх все бiльше… На жаль, серця жорстокi не пробити добром моiм, потрiбнi муки дiтей невинних… Рятуйте iх, пора змiнитись!
– А вiйни що? Також наука?
– Те ж саме майже, – i ще бiльше. Не було виходу тiй лютi i неспокою в серцях ваших. Немае винних i невинних, – едине тiло ви…, i хворе – пiддались нелюбовi тяжкiй. Агресори в сiм’i те ж саме, що у масштабi бiльшому – лиш хворi. Та в лютi вам не зрозумiти… Бо роздiлилися тiлами, забули едностi всю силу. Не знаете землi подяки, бо губите ii щоднини. Та, варта вам себе пiзнати, – все змiниться. Немае чарiв, що сковують людей навiчно. У вас живу. І цiннiсть ваша в тому, щоб воскресали ви. Щоб здогадались…
– Тебе я бачила у цвiтi. Це ти був?
– Я була.
– Ти жiнка?
– Я не маю статi. Для сина – батько, для дочки – мати. І там, i тут я одночасно. Як ваша мати, життя вам дала та волiла щасливими вас знати, дiти!
– Чому мене не зупиняла, коли я злилась на образи?
– Ти маеш право творити все на власний розсуд. Як хто сягав на твою волю, – ти так хотiла, нервувала. Твоi емоцii, дитинко, перетворились на отруту, якою нечисть вся наiлась, i збiльшилася сила зла на свiтi всiм.
– Якщо в менi ти, то чому не зупиняеш ворога мого?
– Не знаеш ти, що було би, коли б не втрутилося свiтло. Вiд долi злоi зупиняють завжди обох, наскiльки е можливим. Все ж, основнi творцi свого життя – е ви. І заражаете навколо всiх – як радiстю, так гнiвом – не говорячи нiчого! Дiточки, що помiж вас живуть, перепускають через себе усi вашi думки. А потiм вторять навiть мовi.
