скачать книгу бесплатно
Етап, пересилка, етапна арештантська колона i з неi ж таки витiкае скупою сльозою каторжника, вже не здатного на бiльше, арештантська трагедiя… А десь там, поза межами тiеi реальностi, в котрiй ти опинився, неборако, спить твое натомлене мiсто мирним, лагiдним сном…
Десь там твоя Наталя, не факт, звiсно, що ще твоя, але по факту – дружина, притуляеться до чужого чоловiка й намагаеться зiгрiтися в його обiймах. І вона iсть дрижаки, та нiяк iй не стае теплiше в обiймах того, iншого. Хоча вже й бузок перецвiв за вiкном. Але зимно iй, холодно, лячно… Не за себе боiться, нi… За синiв.
Вдома на розмови про тебе – табу. Не те, щоб зовсiм було не можна… однак, всi мовчать. Наталя, бо боiться. Їй страшно. Їi вже двiчi викликали до страхiтливого сiрого монолiту, де ти працював стiльки рокiв!.. Вона навiть кiлькох твоiх колег пiзнала, i вони ii, однак удали, що ii не iснуе. Вона, було, подалася до одного з них, зрадiла, що бачить знайоме обличчя, але вiн шарахнувся в бiк, а караульний на входi сказав таке: «Проходiм, женщiна, проходiм. Ви на допрос? Вас сейчас проведут». Той самий дядя Мiтяй, iз котрим ти здоровкався вряди-годи, i, коли не забував, той аж вилискував своею значущiстю на всi боки: майор його, значить, пам’ятае, фронтового, бувалого.
