Психологія сексуальності

скачать книгу бесплатно

Психологiя сексуальностi
Зiгмунд Фройд

«Психологiя сексуальностi» – один iз найвiдомiших творiв Зiгмунда Фрейда. Свого часу вiн справив на сучасникiв враження вибуху i став визначним явищем не тiльки в европейськiй науцi того часу, а й у суспiльному життi. Фрейд привернув увагу науки i суспiльства до фактично закритоi теми, його праця значною мiрою сприяла переосмисленню знань i уявлень про сексуальнiсть. Серед вiдкриттiв Фройда найбiльш важливими е розробка трикомпонентноi структурноi моделi психiки, видiлення специфiчних фаз психосексуального розвитку особистостi, створення теорii едипового комплексу i виявлення захисних механiзмiв, що функцiонують в психiцi. Праця «Психологiя сексуальностi» справила значний вплив на психологiю, медицину, соцiологiю, антропологiю, лiтературу i мистецтво XX столiття, i загалом внесок Фрейда у науку навряд чи можна переоцiнити. Переклад украiнською Наталii Івановоi.

Зигмунд Фройд

Психологiя сексуальностi

(До теорii статевого потягу)

I. Сексуальнi вiдхилення

Факт статевоi потреби у людини i тварини бiологи називають «статевим потягом». При цьому допускаеться аналогiя з потягом до прийому iжi, зi станом голоду. Вiдповiдного до слова «голод» поняття сексуального бажання в мовi немае; наука послуговуеться словом «лiбiдо».

Загальноприйнята концепцiя мiстить цiлком визначенi уявлення про природу та властивостi сексуального потягу. Передбачаеться, що в дитинствi його немае, що вiн з’являеться приблизно до часу i у зв’язку з процесом статевого дозрiвання, в пубертатний перiод, та виражаеться в проявi непереборноi привабливостi однiеi статi до iншоi, i ii мета полягае у статевому з’еднаннi або принаймнi у таких дiях, якi ведуть до нього.

Однак у нас е пiдстави вбачати у таких припущеннях спотворене вiдображення дiйсностi; якщо придивитися до них уважнiше, то вони виявляються сповненими помилок, неточностей та поверхневих висновкiв.

Введемо два термiни: особу, яка викликае сексуальний потяг, назвемо сексуальним об’ектом, а дiю, на яку цей потяг штовхае, сексуальною метою; у такому випадку точний науковий досвiд демонструе, що iснуе безлiч вiдхилень, якi стосуються як сексуального об’екта, так i сексуальноi мети, i що iх вiдповiднiсть сексуальнiй нормi вимагае детального дослiдження.

1. Вiдступ щодо вiдношення до сексуального об’екта

Загальноприйнята теорiя статевого потягу бiльш за все вiдповiдае поетичнiй казцi про роздiлення людини на двi половини – чоловiка i жiнку, – якi прагнуть знову поеднатися в коханнi, тому досить несподiвано чути, що iснують чоловiки, сексуальним об’ектом яких е не жiнка, а чоловiк; i жiнки, для яких таким об’ектом е не чоловiк, а жiнка. Таких людей називають викривленосексуальними або, краще, iнвертованими, а сам факт – iнверсiею. Чисельнiсть таких осiб е значною, хоча точно встановити ii досить важко.

А. ІНВЕРСІЯ

Поведiнка iнвертованих

Цi особи в рiзних ситуацiях поводяться по-рiзному:

а) вони абсолютно iнвертованi, тобто iхнiй сексуальний об’ект може бути тiльки однiеi з ними статi, i протилежна стать нiколи не може бути у них предметом статевого бажання, а залишае iх холодними або, навiть бiльше того, викликае у них статеву вiдразу. Такi чоловiки, вiдчуваючи вiдразу, виявляються неспроможними здiйснити нормальний статевий акт або при його здiйсненнi не отримують нiякого задоволення;

б) вони амфiгенно iнвертованi (психосексуальнi гермафродити), тобто iхнiй сексуальний об’ект може належати як до однiеi з ними, так i до iншоi статi; iнверсiя, вiдповiдно, позбавлена характеру винятковостi;

в) вони випадково iнвертованi, тобто за певних зовнiшнiх умов, серед яких на першому мiсцi знаходяться недоступнiсть нормального статевого об’екту i наслiдування, вони можуть обрати сексуальним об’ектом особу однiеi з ними статi i в такому сексуальному актi отримати задоволення.

Інвертованi по-рiзному виявляють власне вiдношення до особливостей свого статевого потягу. Однi з них сприймають iнверсiю як належне, подiбно до того, як нормальний сприймае прояв свого лiбiдо, та енергiйно вiдстоюють ii рiвноправ’я разом з нормальним. Іншi ж обурюються фактом ii наявностi та вiдчувають ii як хворобливу нав’язливiсть.[1 - Такий супротив нав’язливостi iнверсii може складати умову, що сприяе терапевтичному впливу за допомогою навiювання або психоаналiзу.]

Іншi особливостi iнверсii стосуються часових меж. Інверсiя може iснувати в iндивiда здавна, наскiльки вистачае його спогадiв, або вона проявляеться в нього лише у певний момент до чи пiсля статевоi зрiлостi.[2 - Багатьма авторами цiлком правильно вказувалося, що автобiографiчнi данi iнвертованих про час настання iх схильностi до iнверсii не заслуговують на довiру, так як вони можуть витiснити зi своеi пам’ятi доказ iх гетеросексуального вiдчуття; психоаналiз пiдтвердив цю пiдозру щодо доступних йому випадкiв iнверсii, змiнивши iх анамнез усуненням дитячоi амнезii.] Інвертованiсть може зберiгатися все життя, може тимчасово зникнути або виникнути окремими епiзодами на шляху нормального розвитку. Вона також може проявитися у пiзньому вiцi пiсля довгого перiоду нормальноi статевоi дiяльностi. Спостерiгалися також перiодичнi коливання мiж нормальним та iнвертованим сексуальним об’ектом. Особливо цiкавi випадки, в яких лiбiдо змiнюеться (в значеннi iнверсii) пiсля того, як було набуто болiсний досвiд (статевий акт) з нормальним сексуальним об’ектом.

Такi рiзнi варiанти вiдхилень загалом iснують незалежно одне вiд одного. Вiдносно крайньоi форми можна упевнено стверджувати, що iнверсiя iснувала вже з досить раннього вiку i що iнвертованi цiлком миряться зi своею особливiстю.

Багато авторiв вiдмовилися б об’еднати в одну групу перерахованi тут випадки й надали б перевагу тому, щоб пiдкреслити iх вiдмiннiсть в межах цiеi групи замiсть властивого iм всiм загального; це залежить вiд iх прiоритетного погляду на iнверсiю. Однак, якими би не були вiрними такi розподiли, все ж варто визнати, що iснуе безлiч перехiдних ступенiв, отже, потрiбна вiдповiдна класифiкацiя.

Погляд на iнверсiю

Перше визначення iнверсii мiстило припущення про те, що вона – вроджена ознака нервовоi дегенерацii; це цiлком вiдповiдало тому факту, що спостерiгачi-лiкарi вперше стикнулися з iнверсiею у нервовохворих або у осiб, що справляли враження хворих. Така характеристика iнверсii мiстить двi першопричини, якi необхiдно розглядати незалежно одна вiд одноi: вродженiсть та дегенерацiю.

Дегенерацiя

Стосовно дегенерацii виникае питання щодо доречностi застосування цього слова. Звичним явищем стало вiдносити до дегенерацii усякi хворобливi прояви не травматичного або iнфекцiйного походження. Класифiкацiя дегенератiв, розроблена Магнаном, дала можливiсть в абсолютних проявах нервовоi дiяльностi не виключати застосування поняття дегенерацii. У зв’язку з цим можна спитати, який взагалi сенс i який новий змiст мiститься в оцiнцi слова «дегенерацiя». Видаеться бiльш доцiльним не говорити про дегенерацii у таких випадках: 1) коли немае декiлькох важких вiдхилень вiд норми; 2) коли працездатнiсть та життездатнiсть загалом не сильно постраждали.[3 - З якою обережнiстю необхiдно ставити дiагноз дегенерацii i яке незначне практичне значення вiн мае, можна бачити з мiркувань Мебiуса (Moebius) (?ber Entartung // Grenzfragen des Nerv und Seelenlebens. 1900. № 3): «Якщо оглянути велике поле виродження, на яке тут пролито деяке свiтло, то без подальшого видно, що дiагноз – дегенерацiя – мае взагалi дуже мало значення».]

Численнi факти вказують на те, що iнвертованi не е дегенератами у прямому значеннi цього слова:

1. Інверсiя зустрiчаеться в осiб, у яких не спостерiгаеться нiяких iнших серйозних вiдхилень вiд норми.

2. Також в осiб, працездатнiсть яких не порушена i якi вiдзначаються високим iнтелектуальним розвитком та етичною культурою.[4 - Захисникам «уранiзма» потрiбно вiддати належне в тому, що деякi з найвидатнiших вiдомих нам людей були iнвертованими, може бути, навiть абсолютно iнвертованими.]

3. Якщо вiдступити вiд лiкарського досвiду i подивитись ширше, то можна навести наступнi факти, якi виключають погляд на iнверсiю як на ознаку дегенерацii:

а) варто взяти до уваги, що у давнiх народiв на вищому щаблi iх культури iнверсiя була частим явищем, майже iнститутом, який виконуе важливi функцii; б) вона надзвичайно розповсюджена у багатьох диких i примiтивних народiв, мiж тим як поняття «дегенерацiя» застосовуеться зазвичай до високоi цивiлiзацii (І. Блох). Навiть серед цивiлiзованих народiв Європи клiмат i раса мають найбiльший вплив на розповсюдження iнверсii та на вiдношення до неi.

Вродженiсть

Цiлком зрозумiло, що вродженiсть приписують тiльки першому, крайньому класу iнвертованих на пiдставi запевнень цих осiб, що в жоден перiод iхнього життя в них не проявлялося нiяких iнших нахилiв у сексуальному потязi. Вже сам факт iснування двох iнших класiв, особливо третього, складно поеднати з гiпотезою про вроджений характер iнверсii. Тому захисники цiеi теорii схильнi вiдокремити групу абсолютно iнвертованих вiд усiх iнших, вiдмовившись вiд узагальнюючого погляду на iнверсiю. Інверсiя, на iх думку, в цiлiй низцi випадкiв мае вроджений характер, а в деяких випадках вона могла б розвиватися в iнший спосiб.

На противагу цiй концепцii iснуе iнша, згiдно з якою iнверсiя мае набутий характер. Ця версiя грунтуеться на наступному: 1) у бiльшостi (а також в абсолютно) iнвертованих можна виявити у ранньому перiодi життя вплив емоцiйного сексуального враження, тривалим наслiдком якого стае гомосексуальна схильнiсть; 2) у багатьох iнших можна вказати на зовнiшнi сприятливi та протидiючi впливи життя, якi ранiше чи пiзнiше призвели до фiксацii iнверсii (спiлкування виключно з особами однiеi статi, спiльний вiйськовий похiд, утримання у в’язницi, небезпеки гетеросексуального спiлкування, целiбат (безшлюбнiсть), статева слабкiсть тощо); 3) iнверсiя може бути зупинена за допомогою гiпнотичного навiювання, що було б дивним при вродженому ii характерi.

З цього кута зору можна взагалi пiддавати сумнiвам вроджений характер iнверсii. Можна заперечити, що бiльш докладнi опитування у випадках, якi вiдносяться до вродженоi iнверсii, ймовiрно, також вiдкрили б якесь переживання у ранньому дитинствi, яке визначило напрям лiбiдо; це переживання не збереглося лише в свiдомiй пам’ятi особи, але при вiдповiдному впливi можна викликати спогад про нього. На думку цих авторiв, iнверсiю варто було б вважати окремим (одиничним) варiантом статевого потягу, що визначаеться деякими зовнiшнiми умовами життя.

Ця впевненiсть, очевидно, втрачае силу при запереченнi того, що чимало людей, без сумнiву, вiдчувають подiбнi ж сексуальнi впливи (в раннiй юностi: спокушання, взаемний онанiзм), не ставши внаслiдок цього iнвертованими або не ставши ними назавжди. Отже, виникае припущення, що альтернатива: вроджений або набутий характер – або недосконала, або не враховуе умови набуття iнверсii.

Пояснення iнверсii

Нi положення, що iнверсiя вроджена, нi протилежне йому – що вона набуваеться, не пояснюють ii сутностi. По-перше, необхiдно з’ясувати, що саме в нiй врождене, якщо не брати до уваги загального пояснення появи людини на свiт iз вродженим статевим потягом до певного сексуального об’екта. В iншому разi виникае запитання, чи достатньо рiзноманiтних побiчних впливiв для пояснення виникнення iнверсii без того, що в самому iндивiдi дещо не пiддалося цим впливам. Заперечення останнього моменту, згiдно iз викладеним ранiше, е недопустимим.

Введення бiсексуальностi

Для пояснення можливостей сексуальноi iнверсii з часiв Франка Лiдстона, К’ернана й Шевалье наводять висловлювання, якi мiстять новi суперечностi iз загальноприйнятою думкою. Вiдповiдно до цiеi думки, людина може бути або чоловiком, або жiнкою. Проте в науцi вiдомi випадки, в яких статевi ознаки видаються стертими, i через це важко визначити стать спочатку в областi анатомii. Генiталii цих осiб поеднують в собi чоловiчi й жiночi риси (гермафродитизм). У рiдкiсних випадках обидва статевi апарати розвиненi (iстинний гермафродитизм); здебiльшого мае мiсце подвiйна потворнiсть.

Насправдi значення цих ненормальностей полягае в тому, що вони несподiваним чином полегшують розумiння норми. До певноi мiри анатомiчний гермафродитизм насправдi е нормою: у кожного нормально влаштованого чоловiчого i жiночого iндивiда наявнi зачатки апарату iншоi статi, якi збереглися як рудиментарнi органи без функцii або як такi, що перетворилися та взяли на себе iншi функцii.

Гiпотеза, яка випливае з цих давно вiдомих анатомiчних фактiв, полягае в допущеннi початковоi бiсексуальноi схильностi, яка перетворюеться протягом розвитку в моносексуальнiсть з незначними залишками iншоi статi.

Досить природним було перенести цю думку в психiчну царину i розумiти iнверсiю в рiзних ii видах як вираз психiчного гермафродитизму. Щоб вирiшити питання, бракувало тiльки постiйного збiгу iнверсii з душевними i соматичними ознакми гермафродитизму.

Однак це очiкування не справдилося. Залежнiсть мiж передбачуваним психiчним i легко доказовим анатомiчним гермафродитизмом не е такою тiсною. Часто в iнвертованих спостерiгаеться i зниження статевого потягу, i незначна анатомiчна потворнiсть органiв. Це трапляеться часто, але нi в якому разi не завжди або хоча б у бiльшостi випадкiв. Таким чином, доводиться визнавати, що iнверсiя i соматичний гермафродитизм загалом не залежать один вiд одного.

Велике значення також надавалося так званим вторинним i третинним ознакам i пiдкреслювалось, що вони зустрiчаються в iнвертованих (Г. Еллiс). І в цьому е значна частка правди, але не можна забувати, що вториннi й третиннi статевi ознаки загалом зустрiчаються досить часто в iншоi статi та утворюють, таким чином, натяки на двостатевiсть, хоча сексуальний об’ект не проявляе при цьому змiн в планi iнверсii.

Психiчний гермафродитизм набув би тiлесних форм, якби паралельно до iнверсii сексуального об’екта вiдбувалися принаймнi змiни iнших душевних властивостей, потягiв та рис характеру в значеннi типових для iншоi статi. Однак детальну iнверсiю характеру можна зустрiти з деякою регулярнiстю тiльки в iнвертованих жiнок. У чоловiкiв з iнверсiею поеднуеться повна душевна мужнiсть. Якщо наполягати на iснуваннi душевного гермафродитизму, то необхiдно додати, що в його проявах в рiзних сферах помiчаеться лише незначна протилежна обумовленiсть.

Те ж стосуеться i соматичноi двостатевостi: за Хальбаном, часткова потворнiсть органiв та вториннi статевi ознаки зустрiчаються майже незалежно одне вiд одного.

Вчення про бiсексуальнiсть у примiтивнiй формi сформульовано одним iз захисникiв iнвертованих чоловiкiв таким чином: жiночий мозок в чоловiчому тiлi. Однак нам невiдомо риси «жiночого мозку». Замiна психологiчноi проблеми анатомiчною рiвною мiрою нерозумна й невиправдана.

Крафт-Ебiнг вважае, що бiсексуальна схильнiсть нагороджуе iндивiда як чоловiчими i жiночими мозковими центрами, так i соматичними статевими органами. Цi центри розвиваються тiльки в перiод настання статевоi зрiлостi, бiльшою мiрою пiд впливом незалежних вiд них за своею будовою статевих залоз. Але до чоловiчих i жiночих «центрiв» можна застосувати те саме, що й до чоловiчого i жiночого мозку, та, зокрема, навiть невiдомо, чи варто нам припускати iснування обмежених частин мозку («центрiв») для статевих функцiй, як, наприклад, для мовлення.

Двi версii все ж залишаються актуальними пiсля всiх цих роздумiв: перша – для пояснення iнверсii необхiдно брати до уваги бiсексуальну схильнiсть, але нам лише невiдомо, у чому, окрiм ii анатомiчноi форми, полягае цей нахил, i друга – йдеться тут про порушення, якi стосуються розвитку статевого потягу.[5 - Першим, хто вказав на бiсексуальнiсть для пояснення iнверсii, був (згiдно з лiтературним звiтом в 6-му томi «Jahrbuch f?r sexuelle Zwischenstufe») E. Глей (Е. Gley), який опублiкував вже в сiчнi 1884 р. статтю «Les aberrations de l’instinct sexuel» в «Revue philosophique». Чудово, втiм, що бiльшiсть авторiв, якi пояснюють iнверсiю бiсексуальнiстю, надають значення цього моменту не тiльки по вiдношенню до iнвертованих, але i всiх нормальних, i, отже, розумiють iнверсiю як результат порушеного розвитку. Є безлiч спостережень, з яких щонайменше випливае можливе iснування другого центру (нерозвиненоi статi). Висловлюеться положення про те, що в кожнiй людинi е чоловiчi i жiночi елементи, тiльки, вiдповiдно до приналежностi до тоi чи iншоi статi, однi незрiвнянно бiльш розвиненi, нiж iншi, оскiльки справа стосуеться гетеросексуальних осiб.]

Сексуальний об’ект iнвертованих

Теорiя психiчного гермафродитизму передбачае, що сексуальний об’ект iнвертованих е протилежним до об’екта нормального. Інвертований чоловiк не може встояти перед чарiвнiстю чоловiчих тiлесних i душевних принад, вiн вiдчувае себе жiнкою i шукае чоловiка.

І хоча це вiрно стосовно цiлоi низки iнвертованих, однак далеко не загальна ознака iнверсii. Не пiдлягае нiяким сумнiвам, що бiльша частина iнвертованих чоловiкiв зберiгае психiчний характер мужностi, мае вiдносно небагато вторинних ознак iншоi статi i в своему сексуальному об’ектi шукае, по сутi, жiночi психiчнi риси. Якби було iнакше, то залишилось би незрозумiлим, для чого iснуе чоловiча проституцiя, яка пропонуе себе iнвертованим, – тепер, як i в давнину, – копiюе у всiх зовнiшнiх формах одяг i манери жiноцтва; адже таке наслiдування мало б ображати iдеал iнвертованих. Для грекiв, у яких серед iнвертованих зустрiчаються наймужнiшi чоловiки, було очевидним, що не мужнiй характер хлопчика, а тiлесне наближення його до жiночого типу, так само як i його жiночi душевнi властивостi – скромнiсть, стриманiсть, потреба в стороннiй допомозi й порадах – розпалювали в чоловiка кохання. Як тiльки хлопчик дорослiшав, вiн переставав бути сексуальним об’ектом для чоловiка i сам починав цiкавитися хлопчиками. Вiдповiдно, сексуальним об’ектом в цьому, як i в багатьох iнших випадках, виявляеться не належнiсть до однiеi статi, а поеднання рiзних статевих ознак, компромiс мiж душевним прагненням до чоловiка i жiнки при збереженнi умови мужностi тiла (генiталiй), так би мовити, вiдображення власноi бiсексуальноi природи.[6 - Хоча психоаналiз досi не дав пояснення походження iнверсii, вiн усе ж таки вiдкрив психiчний механiзм ii походження та значно збагатив питання, якi доводиться брати до уваги. В усiх дослiджених випадках ми встановили, що iнвертованi в бiльш пiзньому вiцi пройшли в дитинствi через фазу дуже iнтенсивноi, але короткочасноi фiксацii на жiнцi (здебiльшого на матерi), по подоланнi якоi вони ототожнюють себе з матiр’ю i обирають себе самих в сексуальнi об’екти; тобто, виходячи з нарцисизму, шукають чоловiкiв в юнацькому вiцi, схожих на них самих, яких хочуть любити так, як любила iх мати. Далi ми часто вiдзначали, що тi, якi здаються iнвертованими, жодним чином не були нечутливими до принад жiнки, а постiйно переносили на чоловiчi об’екти викликане жiнками збудження. Таким чином, вони все життя вiдтворюють механiзм, завдяки якому з’явилася iх iнверсiя. Їх нав’язливе прагнення до чоловiка виявилося обумовленою неспокоем втечею вiд жiнки.Психоаналiтичне дослiдження щонайрiшучiше опираеться спробам вiдокремити гомосексуалiстiв вiд iнших людей як особливу групу. Вивчаючи й iншi сексуальнi порушення, а не тiльки тi, що вiдкрито проявляють себе, ми дiзналися, що всi люди здатнi на вибiр об’екта однаковоi з собою статi i проробляють цей вибiр в своему несвiдомому. Крiм того, прив’язанiсть лiбiдозних почуттiв до осiб своеi статi вiдiграють, як фактори нормального душевного життя, не меншу, а як рушiйнi сили захворювання – бiльшу роль, нiж пов’язанi з протилежною статтю. Психоаналiзу, навпаки, здаеться первинною незалежнiсть вибору об’екта вiд його статi, однаково вiльна можливiсть розпоряджатися як чоловiчими, так i жiночими об’ектами, як це спостерiгаеться в дитячому вiцi, в первiсних умовах i в епохи стародавньоi iсторii; i з цього первинного стану шляхом обмеження в ту чи iншу сторону розвиваеться нормальний або iнвертований тип. За змiстом психоаналiзу винятковий сексуальний iнтерес чоловiка до жiнки е проблемою, яка потребуе пояснення, а не чимось, що саме собою зрозумiло i що в основi мае хiмiчне тяжiння. Вирiшальний момент в остаточному статевому виборi приходить тiльки пiсля настання статевоi зрiлостi i е результатом цiлоi низки чинникiв, якi ще не пiддаються облiку, частково конституцiйних, частково випадкових за своею природою. Безсумнiвно, деякi з цих факторiв можуть виявитися настiльки сильними, що мають вiдповiдний вирiшальний вплив на цi результати. Але загалом чисельнiсть визначальних моментiв знаходить свое вiдображення в рiзноманiттi вихiдних картин явноi сексуальноi поведiнки людей. Пiдтверджуеться, що у людей iнвертованого типу загалом переважають архаiчнi конституцii i примiтивнi психiчнi механiзми. Найсуттевiшими iх ознаками видаються вплив нарцисичному вибору об’екта i збереження еротичного значення анальноi зони. Але немае нiякоi користi в тому, щоб на пiдставi таких конституцiйних властивостей вiдокремлювати крайнi типи iнвертованих вiд iнших. Те, що знаходиться у таких типiв як, мабуть, цiлком достатне обгрунтування iх ненормальностi, можна також знайти, тiльки менш вираженим, в конституцii перехiдних типiв i у явно нормальних. Рiзниця результатiв за своею сутнiстю природою може бути якiсного характеру: аналiз показуе, що вiдмiннiсть в умовах тiльки кiлькiсна. Серед факторiв, що випадково впливають на вибiр об’екта, ми знайшли вимушену вiдмову (сексуальне залякування в дитинствi) i звернули увагу, що наявнiсть обох батькiв вiдiграе велику роль. Вiдсутнiсть сильного батька в дитинствi нерiдко сприяе iнверсii. Необхiдно, нарештi, наполягати на вимозi, щоб проводилося суворе розмежування iнверсii сексуального об’екта i змiшання статевих ознак у суб’екта. Вiдома частка незалежностi абсолютно очевидна i в цьому вiдношеннi.Цiла низка серйозних точок зору на питання про iнверсii висунув Ш. Ференцi (J. Ferenczi) в статтi «До нозологii чоловiчоi гомосексуальностi» (гомоеротика) (Zeitschrift f?r ?rztlich Psychoanalyse. II. 1914). Ференцi цiлком справедливо засуджуе той факт, що пiд назвою «гомосексуальнiсть», яке вiн хоче замiнити бiльш вдалим словом «гомоеротика», змiшують багато дуже рiзних, нерiвноцiнних в органiчному i психiчному сенсi станiв на тiй пiдставi, що у них всiх е загальний симптом iнверсii. Вiн вимагае суворого розрiзнення, принаймнi двох типiв: суб’ект-гомоеротика, вiдчувае i веде себе, як жiнка, i об’ект-гомоеротика, абсолютно мужнiй, який замiнив жiночий об’ект об’ектом однiеi з собою статi. Першого вiн вважае справжнiм «промiжним сексуальним» типом в сенсi М. Хиршфельда (М. Hirschfeld), другого вiн – менш вдало – називае невротиком, що страждае нав’язливiстю. Боротьба зi схильнiстю до iнверсii, так само як i можливiсть психiчного впливу, е тiльки у об’ект-гомоеротика. І за визнанням цих двох типiв необхiдно додати, що у багатьох осiб змiшуеться певна частка суб’ект-гомоеротики з певною часткою об’ект-гомоеротики.В останнi роки роботи бiологiв, в першу чергу – Е. Штейнаха (Е. Steinach), пролили свiтло на органiчнi умови гомоеротики, як i статевих ознак загалом.За допомогою експериментального досвiду кастрацii з подальшою пересадкою статевих залоз iншоi статi вдалося у рiзних ссавцiв перетворити самцiв в самок i навпаки. Перетворення бiльш-менш повно торкнулося соматичних статевих ознак i психосексуальноi поведiнки (тобто суб’ект i об’ект-еротики). Носiем цiеi зумовлюючоi пiв сили вважаеться не та частина статевоi залози, яка становить статевi клiтини, а так звана iнтерстицiальна тканина цього органу (пубертатна залоза, або «залоза змужнiння»).В одному випадку вдалася змiна статi у чоловiка, який втратив яечка внаслiдок захворювання на туберкульоз. В статевому життi вiн поводився по-жiночому, як пасивний гомосексуалiст, i у нього спостерiгалося i у нього спостерiгалися дуже ясно вираженi жiночi статевi ознаки вторинного характеру (особливостi волосяного покриву на головi та обличчi, вiдкладення жиру в грудях i на стегнах). Пiсля пересадки крiпторхiчного людського яечка цей чоловiк став поводитися по-чоловiчому i направляти свое лiбiдо нормальним чином на жiнку. Одночасно зникли соматичнi жiночi ознаки (А. Лiпшуц (A. Lipchutz). Die Pubertatsdruse mid ihre Wirkung. Bern, 1919).Було б безпiдставно стверджувати, що завдяки цим дивовижним дослiдам вчення про iнверсii набувае новоi пiдстави, i передчасно чекати вiд них вiдразу ж нового шляху до спiльного «лiкуванню» гомосексуальностi. В. флiс (W. Fliess) справедливо наголосив, що цi експериментальнi дослiди не знецiнюють вчення про загальний бiсексуальний природжений нахил вищих тварин. Здаеться ймовiрним скорiше, що подальшi подiбнi дослiдження дадуть пряме пiдтвердження передбачуваноi бiсексуальностi.]

Бiльш визначеними е вiдносини у жiнок, де активно iнвертованi особливо часто мають соматичнi й душевнi ознаки чоловiка i вимагають жiночностi вiд своiх сексуальних об’ектiв, хоч i тут, при ближчому знайомствi, може виявитися бiльша розмаiтiсть стосункiв.

Сексуальна мета iнвертованих

Важливий факт, про який не можна забувати, полягае в тому, що сексуальнi прагнення (цiлi) при iнверсiях нi в якому разi не можна називати однорiдними. У чоловiкiв статеве спiлкування per anum[7 - Через анальний отвiр (лат.).] далеко не завжди спiвпадае з iнверсiею; мастурбацiя також часто являе собою едину мету, i обмеження сексуальноi мети – аж до самих тiльки виявiв почуттiв – зустрiчаються тут навiть частiше, нiж в гетеросексуальному коханнi. І в жiнок сексуальнi цiлi iнвертованих рiзнорiднi; особлива перевага, як видно, надаеться дотикам слизовоi оболонки рота.

Висновки

Хоч ми поки не можемо дати задовiльного пояснення утворенню iнверсii, однак, аналiзуючи наявний матерiал, помiчаемо, що в результатi дослiдження доходимо до думки, яка може стати для нас бiльш значущою, нiж вирiшення поставленого вище завдання. Зазначимо, що ми уявляли собi зв’язок сексуального потягу iз сексуальним об’ектом занадто тiсним. Досвiд iз випадками, якi вважаються ненормальними, доводить, що мiж сексуальним потягом i сексуальним об’ектом iснуе спайка, яку можливо, i це становить небезпеку, не помiтити через одноманiтнiсть нормальних форм, в яких потяг неначе приносить iз собою вiд народження й об’ект. Це заставляе нас послабити в наших судженнях зв’язок мiж потягом i об’ектом. Виникнення статевого потягу спочатку, iмовiрно, не залежить вiд об’екта i вiд його принад.

Б. ТВАРИНИ І НЕЗРІЛІ У СТАТЕВОМУ ВІДНОШЕННІ ОСОБИ ЯК СЕКСУАЛЬНІ ОБ’ЄКТИ

У той час як особи, сексуальний об’ект яких не належить до вiдповiдноi норми (протилежноi) статi, тобто iнвертованi, сприймаються спостерiгачем як група iндивiдiв, що знаходиться в iнших вiдносинах, можливо, навiть в повноцiнних. Випадки, коли сексуальними об’ектами обираються незрiлi в статевому планi особи (дiти), видаються одиничними вiдхиленнями. Тiльки зрiдка сексуальними об’ектами стають виключно дiти; частiше вони виконують цю роль, коли iндивiд став лiнивим та iмпотентом i не може певноi митi пiд час iмпульсивного (невiдкладного) потягу оволодiти бажаним об’ектом. Усе ж той факт, що статевий потяг допускае стiльки вiдхилень i таке приниження свого об’екта, проливае свiтло на його природу; голод, набагато сильнiше прив’язаний до свого об’екта, допустив би таке лише у виняткових обставинах. Така ж заувага стосуеться i статевого акту з тваринами, який зовсiм нерiдко вiдбуваеться серед сiльського населення, причому сексуальна привабливiсть долае межi виду.

З естетичних мiркувань з’являеться бажання приписати це душевнохворим, як i iншi важкi випадки збоченого статевого потягу, але це неправильно. Досвiд демонструе, що в останнiх не спостерiгаеться якихось особливих сексуальних вiдхилень у порiвняннi зi здоровими людьми. Так, сексуальнi зловживання дiтьми з моторошною частотою зустрiчаються серед вчителiв i няньок просто тому, що для них створено для цього найбiльш сприятливi умови. У душевнохворих зустрiчаються вiдповiднi вiдхилення тiльки в посиленiй формi, або, що мае особливе значення, воно стало домiнуючим i зайняло мiсце нормального сексуального задоволення.

Це спiввiднесення сексуальних змiн, вдало виставлене за шкалою «здоров’я – душевна хвороба», змушуе замислитись. Менi здаеться, подiбний факт вказуе на те, що прагнення статевого життя вiдноситься до таких, якi в межах норми гiрше за все коряться вищим проявам духовноi дiяльностi. Хто у будь-якому вiдношеннi е психiчно нестабiльним в соцiальному i психiчному сенсi, той, що випливае з мого досвiду, завжди е таким самим в своему сексуальному життi. Однак е багато ненормальних в сексуальному життi, але якi за усiма iншими критерiями вiдповiдають звичайнiй людинi, що не вiдстае в iнтелектуальному розвитку, проте iх слабким мiсцем е сексуальнiсть. Як на загальному результатi роздумiв, зупинимося на тому, що пiд впливом численних умов у величезноi кiлькостi iндивiдiв рiд i цiннiсть сексуального об’екта вiдступають на другий план. Істотним i постiйним в статевому потягу е щось iнше.[8 - Найглибша вiдмiннiсть мiж любовним життям в стародавньому свiтi i нашiй полягае, мабуть, в тому, що античний свiт наголошував на самому потязi, а ми переносимо його на об’ект потягу. Стародавнi поважали потяг i готовi були облогородити ним i малоцiнний об’ект, тим часом як ми низько оцiнюемо прояв потягу самого по собi i виправдовуемо його достоiнствами об’екта.]

2. Вiдступ вiд сексуальноi мети

Нормальною сексуальною метою вважаеться з’еднання генiталiй в актi, що називаеться коiтус, який веде до позбавлення сексуальноi напруги i до тимчасового згасання сексуального бажання (задоволення, аналогiчне насиченню при голодi). І все ж уже за нормального сексуального процесу можна помiтити елементи, розвиток яких приводить до вiдхилень, якi були описанi як перверсii. Попередньою сексуальною метою вважаються вiдомi промiжнi процеси (що лежать на шляху до злягання), пов’язанi зi ставленням до сексуального об’екта – обмацування та розглядання його. Цi дii, з одного боку, самi собою дають насолоду, з iншого – пiдвищують збудження, яке мае тривати до досягнення сексуальноi мети. Один певний дотик з iх числа, взаемний дотик слизових оболонок губ, що перетворився на поцiлунок у багатьох народiв (у тому числi i високоцивiлiзованих), отримав велику сексуальну цiннiсть, хоча задiянi при цьому частини тiла не вiдносяться до статевого апарату, а являють собою вхiд до травного каналу. Усе це – моменти, якi дозволяють встановити зв’язок мiж перверсiею та нормальним сексуальним життям i якi можна використовувати для класифiкацii перверсiй. Перверсii являють собою або: а) вихiд за анатомiчнi межi частин тiла, призначених для статевого возз’еднання, або б) зупинку на промiжних вiдносинах до сексуального об’екта, якi, як правило, швидко закiнчуються на шляху до остаточноi мети.