скачать книгу бесплатно
Психологiя сексуальностi
Зигмунд Фройд
Зарубiжнi авторськi зiбрання
Праця «Психологiя сексуальностi» видатного австрiйського лiкаря, психоаналiтика i засновника методу психоаналiза Зигмунда Фройда (1856–1930), що з’явилась у 1905 роцi, справила на сучасникiв враження вибуху гранати i стала визначним явищем не тiльки в европейськiй науцi того часу, а й у суспiльному життi. Вона привернула увагу багатьох людей до цiеi фактично закритоi теми, тим самим значною мiрою сприяла змiнам iхнього уявлення про сексуальнiсть. Вчений вперше торкнувся питання дитячоi сексуальностi, розглянув природу статевого потягу i рiзних сексуальних вiдхилень – перверсiй.
Зигмунд Фрейд
Психологiя сексуальностi
© Є. В. Тарнавський, переклад украiнською, 2019
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019
Передмова автора до третього видання
Спостерiгаючи упродовж десятилiття за тим, як зустрiли цю працю i яке враження вона справила, я хотiв би передувати третьому виданню кiлькома зауваженнями, спрямованими проти неправильного ii розумiння та висунутих до неi нереальних претензiй. Насамперед варто пiдкреслити, що все викладене в цiй книжцi, базуеться винятково на щоденному лiкарському досвiдi, поглибленому результатами науково обгрунтованого психоаналiтичного дослiдження. Три статтi з теорii сексуальностi не можуть мiстити нiчого iншого, крiм положень, що природно випливають з психоаналiзу або пiдтверджуються ним. Тому абсолютно виключаеться можливiсть розширити iх якимось чином до цiлоi «сексуальноi теорii»; i цiлком зрозумiло, що вони аж нiяк не стосуються деяких важливих проблем сексуального життя. Не варто вiдтак думати, що цi пропущенi роздiли великоi теми залишилися невiдомими автору або що вiн надае iм другорядного значення.
Залежнiсть цiеi працi вiд психоаналiтичного досвiду, пiд впливом якого вона написана, позначаеться не лише на виборi, але й на порядку розмiщення матерiалу. Першочергове значення надаеться моментам, якi залежать вiд випадку, а тi, що пiдкреслюють схильностi, вiдсуваються на заднiй план, а також, що онтогенетичний розвиток береться до уваги ранiше за фiлогенетичний. В аналiзi випадковi переживання вiдiграють головну роль, вiн перемагае iх майже без залишку; а схильнiсть проявляеться за його спиною як щось таке, що прокинулося завдяки переживанням, але iхне значення виходить далеко за межi царини психоаналiтичноi роботи.
Така ж залежнiсть пануе й у взаеминах мiж онто- i фiлогенезом. Онтогенез можна розглядати як повторення фiлогенезу, позаяк фiлогенез не змiнюеться завдяки новим переживанням. Фiлогенетичний нахил проявляеться за спиною онтогенетичного процесу. Але, по сутi, схильнiсть е осадом колишнього переживання роду, до якого приеднуються пiзнiшi переживання окремоi iстоти у виглядi суми випадкових моментiв.
Поряд iз повною залежнiстю вiд психоаналiтичного дослiдження маю пiдкреслити, що характерною ознакою цiеi моеi працi е навмисна незалежнiсть вiд бiологiчного дослiдження. Я старанно уникав запровадження наукових гiпотез iз загальноi сексуальноi бiологii або з сексуальноi бiологii окремих видiв тварин у дослiдженнi, що дало нам можливiсть вивчити сексуальну функцiю людини за допомогою технiки психоаналiзу. Я керувався метою – дiзнатися, що можна вiдкрити засобами психологiчного дослiдження в царинi бiологii людського сексуального життя; менi вдалося вказати на зв’язки та збiги, якi я виявив при цьому дослiдженнi, але менi не варто було приховувати вiд себе ту обставину, що в деяких важливих пунктах психоаналiтичне дослiдження призвело до висновкiв i поглядiв, що значно вiдступають вiд базованих лише на бiологiчних даних.
У цьому третьому виданнi я зробив багато приписок, але не позначав iх, як у попереднiх виданнях, особливими позначками. Зараз наукова робота в нашiй галузi просуваеться повiльнiшими темпами; тим не менш, деякi доповнення цiеi працi виявилися потрiбними для того, щоб вона не вiдстала вiд новiтньоi психоаналiтичноi лiтератури.
Бонн, жовтень 1914 року
Передмова автора до четвертого видання
Пiсля того як ущухли бурхливi баталii вiйськового часу, можна iз задоволенням зазначити, що зацiкавлення психоаналiтичними дослiдженнями в усьому величезному свiтi не згасло. Але не всi частини вчення спiткала однакова доля. Суто психологiчнi положення та вiдкриття психоаналiзу про несвiдоме, про конфлiкт, що веде до недуги, про витiснення, про вигоду вiд хвороби, про механiзми утворення симптому тощо користуються зростаючим визнанням i беруться до уваги навiть принциповими опонентами. Частина вчення, що межуе з бiологiею, основи якоi викладено в цiй невеликiй працi, все ще викликае такi ж заперечення i навiть спонукала декого, хто свого часу iнтенсивно займався психоаналiзом, вiдiйти вiд нього та виробити новi погляди, завдяки яким роль сексуального моменту в нормальному та хворому душевному життi знову обмежуеться.
І все ж я не можу зважитися допустити, щоб ця частина психоаналiтичного вчення разючiше вiдрiзняеться вiд тiеi дiйсностi, яку ще потрiбно вiдкрити, нiж iнша частина. Спогади й усi повторнi дослiдження кажуть менi, що й ця частина продиктована таким самим ретельним i чужим для упередженостi поглядом i пояснення зазначеноi дисоцiацii в суспiльному визнаннi не становить проблеми. По-перше, описанi тут начала сексуального життя людини можуть пiдтвердити лише такi дослiдники, у яких не бракуе терпiння та технiчноi вправностi, щоб довести аналiз до перших дитячих рокiв пацiента. Часто вiдсутня можливiсть це зробити, адже лiкарська дiяльнiсть вимагае швидшого закiнчення лiкування, а iншим, не лiкарям, що практикують психоаналiз, узагалi закритий доступ до цiеi галузi, у них немае можливостi скласти самостiйне враження, позбавлене впливу iхнiх особистих антипатiй та упереджень. Якби люди зумiли чогось навчитися з безпосереднього спостереження над дiтьми, то цi три статтi взагалi могли б бути ненаписаними.
Необхiдно, однак, надалi пригадати, що багато з того, що складае змiст цiеi книги, пiдкреслення значення сексуального життя в усiх проявах людськоi дiяльностi та зроблена тут спроба розширити поняття сексуальностi завжди були наймогутнiшими мотивами опору психоаналiзу. Виходячи з потреби в повнозвучному гаслi, дiйшли навiть до того, що стали торочити про «пансексуалiзм» психоаналiзу та робити йому безглуздий закид, що вiн «усе» пояснюе сексуальнiстю. Можна було б дивуватися, якби ми перебували в станi самозабуття афективних моментiв, що заплутують i змушують усе забувати. Адже фiлософ Артур Шопенгауер уже давно вказав людям, наскiльки iхнi дii та думки зумовлено сексуальними прагненнями у звичному сенсi слова; й увесь свiт читачiв таким чином мав виявитися нездатним викинути зi своеi голови таку дивовижну вказiвку! Що ж стосуеться «розширення» поняття про сексуальнiсть, що стало необхiдним завдяки аналiзу дiтей i так званих перверсних, то дозволю нагадати всiм тим, хто з висоти своеi точки зору з презирством дивиться на психоаналiз, наскiльки близько розширена сексуальнiсть психоаналiзу збiгаеться з Еросом «божественного» Платона (С. Нахмансон. Теорiя лiбiдо Фройда порiвняно з вченням про Ерос Платона // Internationale Zeitschrift f?r ?rztiche Psychoanalyse. 1915. С. 111).
Вiдень, травень 1920 року
I. Сексуальнi вiдхилення
Факт статевоi потреби у людини та тварини пояснюють у бiологii тим, що у них передбачаеться «статевий потяг». При цьому допускають аналогiю з потягом до прийому iжi та голодом. Вiдповiдного слову «голод» позначення немае у повсякденнiй мовi, а наука користуеться словом «лiбiдо».
Загальноприйнятий погляд мiстить цiлком певнi уявлення про природу та властивостi цього статевого потягу. У дитинствi його начебто немае, вiн з’являеться приблизно до часу й у зв’язку з процесами дозрiвання, в перiод змужнiння, виявляться у непереборнiй привабливостi, яку одна стать становить для iншоi, а його мета полягае в статевому еднаннi або хоча б у таких дiях, якi перебувають на шляху до нього.
Але в нас е пiдстави вбачати в цих даних дуже викривлене вiдображення дiйсностi; якщо поглянути на них уважно, то можна знайти безлiч помилок, неточностей i поверхневих зауваг.
Запровадимо два термiни: назвемо особу, котра викликае статевий потяг, сексуальним об’ектом, а дiю, на яку цей потяг штовхае, сексуальноi метою; в такому випадку достеменний науковий досвiд показуе, що е численнi вiдхилення щодо обох – як сексуального об’екта, так i сексуальноi мети, i iхне ставлення до сексуальноi норми вимагае детального дослiдження.
1. Вiдступ щодо сексуального об’ектА
Загальноприйнята теорiя статевого потягу найбiльше вiдповiдае поетичнiй казочцi про подiл людини на двi половинки – чоловiка та жiнку, що прагнуть знову поеднатися в коханнi, тому вельми несподiвано чути, що е чоловiки, сексуальним об’ектом для яких е не жiнка, а чоловiк, i жiнки, для котрих таким об’ектом е не чоловiк, а жiнка. Таких осiб називають викривленосексуальними, або краще – iнвертованими, а сам факт – iнверсiею. Число таких осiб дуже значне, хоча точно встановити його дуже важко.
А. Інверсiя
Поведiнка iнвертованих
Цi особи в рiзних напрямках поводяться по-рiзному.
а) Вони цiлком iнвертованi, тобто iхнiй сексуальний об’ект може бути лише однiеi з ними статi, мiж тим як особа протилежноi статi нiколи не може вважатися у них предметом статевого бажання, а залишае iх холодними або навiть викликае у них статеву вiдразу. Такi чоловiки завдяки вiдразi виявляються нездатними практикувати природний статевий акт або при його реалiзацii не вiдчувають жодного задоволення.
б) Вони амфiгенно iнвертованi (психосексуальнi гермафродити), тобто iхнiй сексуальний об’ект може належати як до однiеi з ними, так i до протилежноi статi; така iнверсiя позбавлена характеру винятковостi.
в) Вони випадково iнвертованi, тобто за певних зовнiшнiх умов, серед яких на першому мiсцi стоять недоступнiсть нормального статевого об’екта та наслiдування, вони можуть обрати сексуальним об’ектом особу однiеi з ними статi й у такому сексуальному актi отримати задоволення.
Інвертованi надалi проявляють рiзне ставлення у своему розумiннi особливостi власного статевого потягу. Деякi з них ставляться до iнверсii як до чогось буденного, подiбно до того, як нормальний ставиться до прояву свого лiбiдо, й енергiйно вiдстоюють ii рiвноправ’я поряд iз нормальним. Іншi ж обурюються фактом своеi iнверсii та вiдчувають ii як хворобливу нав’язливiсть[1 - Такий опiр нав’язливостi iнверсii може скласти умову, що сприяе терапевтичному впливу за допомогою навiювання або психоаналiзу.].
Іншi варiацii стосуються тимчасових стосункiв. Або iнверсiя iснуе в iндивiда з давнiх-давен, наскiльки вистачае його спогадiв, або вона проявилася у нього лише певноi митi до або пiсля статевоi зрiлостi[2 - З рiзних сторiн цiлком правильно вказувалося, що автобiографiчнi данi iнвертованих про час настання iхньоi схильностi до iнверсii не заслуговують на довiру, позаяк вони можуть витiснити зi своеi пам’ятi доказ iхнього гетеросексуального вiдчуття; психоаналiз пiдтвердив цю пiдозру щодо доступних йому випадкiв iнверсii, змiнивши iхнiй анамнез усуненням дитячоi амнезii.]. Цей характер зберiгаеться на все життя, або тимчасово зникае, або становить окремий епiзод на шляху нормального розвитку. Вiн може також проявитися в пiзньому вiцi пiсля закiнчення тривалого перiоду нормальноi статевоi дiяльностi. Спостерiгалися також перiодичнi варiацii мiж нормальним та iнвертованим сексуальним об’ектом. Особливо цiкавi випадки, в яких лiбiдо змiнюеться в сенсi iнверсii пiсля того, як був набутий болiсний досвiд iз нормальним сексуальним об’ектом.
Цi рiзнi ряди варiацiй загалом iснують незалежно один вiд одного. Щодо крайньоi форми, можна завжди стверджувати, що iнверсiя iснувала вже з дуже раннього вiку i що ця особа цiлком мириться iз цiею своею особливiстю.
Багато авторiв вiдмовилися б об’еднати в одну групу перелiченi тут випадки i вважали б за краще пiдкреслювати вiдмiннiсть у межах цiеi групи замiсть властивого всiм групам загального; це залежить вiд iх прiоритетного погляду на iнверсiю. Однак якими слушними не були б такi подiли, все ж необхiдно визнати, що е безлiч перехiдних ступенiв, тому нiби самi по собi напрошуються розмiщенню в ряди.
Погляд на iнверсiю
Перша оцiнка iнверсii виявлена в поглядi, що вона е вродженою ознакою нервовоi дегенерацii; це цiлком вiдповiдало тому факту, що спостерiгачi-лiкарi вперше зустрiлися з нею у нервовохворих або у осiб, що справляли враження хворих. Ця характеристика мiстить двi вказiвки, якi необхiдно розглядати одну незалежно вiд iншоi: вродженiсть i дегенерацiю.
Дегенерацiя
Щодо дегенерацii виникае заперечення, яке взагалi стосуеться недоречного застосування цього слова. Стало звичкою вiдносити до дегенерацii будь-якi хворобливi прояви не безпосередньо травматичного або iнфекцiйного походження. Пiдроздiл дегенератiв, виокремлений Маньяном, дав змогу не виключати застосування поняття дегенерацii в найдосконалiших проявах нервовоi дiяльностi. За таких умов е можливiсть спитати, який узагалi сенс i який новий змiст передбачаеться в оцiнцi слова «дегенерацiя». Видаеться доцiльнiшим про дегенерацiю не згадувати:
1) у випадках, коли немае кiлькох важких вiдхилень вiд норми;
2) у випадках, коли працездатнiсть i життездатнiсть загалом постраждали не важко[3 - З якою обережнiстю необхiдно ставити дiагноз дегенерацii та яке незначне практичне значення вiн мае, можна побачити з мiркувань Мебiуса (Ueber Entartung – Grenzfragen des Nerv. Und Seelenleb, 1900. – № 3): «Якщо окинути поглядом велике поле виродження, на яке тут пролите певне свiтло, то без подальшого видно, що дiагноз – дегенерацiя – мае взагалi дуже мало значення».].
Чимало фактiв указують на те, що iнвертованi не е дегенератами у цьому справжньому сенсi:
1. Інверсiя зустрiчаеться в осiб, у яких не спостерiгаеться жодних iнших серйозних вiдхилень вiд норми.
2. Також у осiб, працездатнiсть яких не порушена i якi вирiзняються навiть надвисоким iнтелектуальним розвитком та етичною культурою[4 - Захисникам «уранiзму» потрiбно вiддати належне в тому, що деякi з найвидатнiших людей були iнвертованими, можливо, навiть абсолютно iнвертованими.].
3. Якщо вiдiйти вiд лiкарського досвiду та поглянути ширше, то в двох напрямках можна зустрiтися з фактами, що виключають погляд на iнверсiю як на ознаку дегенерацii:
а) чи потрiбно брати до уваги, що у стародавнiх народiв на вищому щаблi iхнього культурного розвитку iнверсiя була поширеним явищем, майже iнститутом, пов’язаним iз важливими функцiями;
б) вона була надзвичайно поширена у багатьох диких i примiтивних народiв, мiж тим як поняття «дегенерацii» застосовуеться зазвичай до високоi цивiлiзацii (І. Блох). Навiть серед цивiлiзованих народiв Європи клiмат i раса мають найбiльший вплив на поширення iнверсii та на ставлення до неi.
Вродженiсть
Цiлком зрозумiло, що вродженiсть приписують лише першому, крайньому класовi iнвертованих, на пiдставi запевнень цих осiб, що в жоден перiод життя у них не проявлялося нiяких iнших напрямкiв статевого потягу. Вже сам факт iснування двох iнших класiв важко поеднати з поглядом про вроджений характер iнверсii. Тому захисники такоi позицii схильнi вiдокремити групу абсолютно iнвертованих вiд усiх iнших, що е наслiдком вiдмови вiд узагальнюючого погляду на iнверсiю. Інверсiя з такоi точки зору в деяких випадках мае вроджений характер, а в iнших – вона могла б розвинутися в iнший спосiб.
На противагу цим поглядам iснуе й iнший, згiдно з яким iнверсiя мае набутий характер статевого потягу. Погляд цей грунтуеться на такому:
1) у багатьох (а також у повнiстю) iнвертованих можна знайти сексуальне враження, що подiяло в ранньому вiцi таким чином, що його тривалим наслiдком виявилась гомосексуальна схильнiсть;
2) у багатьох iнших можна вказати на зовнiшнi сприятливi та протидiючi впливи життя, що призвели ранiше чи пiзнiше до фiксацii iнверсii (виняткове перебування в середовищi однаковоi статi, спiльний вiйськовий похiд, утримання у в’язницi, небезпеки гетеросексуального спiлкування, целiбат, статева недолугiсть тощо);
3) iнверсiя може бути припинена за допомогою гiпнотичного навiювання, що було б дивним при вродженому ii характерi.
З точки зору такоi позицii можна взагалi заперечувати безсумнiвнiсть можливостi вродженоi iнверсii. Можна заперечити, що докладнiшi розпитування у випадках, що стосуються вродженоi iнверсii, ймовiрно, також вiдкрили б переживання в ранньому дитинствi, якi визначили напрямок лiбiдо; цi переживання не збереглися лише у свiдомiй пам’ятi особи, але при вiдповiдному впливi можна викликати й спогад про них. На думку цих авторiв, iнверсiю варто було б вважати частим варiантом статевого потягу, визначеним деякими зовнiшнiми умовами життя.
Ця, вочевидь, утверджена впевненiсть втрачае грунт при запереченнi, що багато людей вiдчувають, без сумнiву, подiбнi сексуальнi впливи (також у раннiй юностi: спокушання, взаемний онанiзм), що не стали внаслiдок цього iнвертованими або не стали такими назавжди. Таким чином, виникае припущення, що альтернатива – вроджена та набута – або неповна, або не зовсiм вiдповiдае наявним при iнверсii обставинам.
Пояснення iнверсii
Нi твердження, що iнверсiя вроджена, нi протилежне iй – що вона набуваеться, не пояснюють сутi iнверсii. У першому випадку необхiдно з’ясувати, що саме в нiй вроджене, якщо не брати до уваги поверхневого пояснення, що у людини при народженнi вже е зв’язок статевого потягу з одним певним сексуальним об’ектом. В iншому випадку виникае запитання, чи достатньо рiзноманiтних випадкових впливiв, щоб пояснити виникнення iнверсii без того, що в самому iндивiдi щось не йшло назустрiч цим впливам? Заперечення цього останнього моменту, згiдно з нашими колишнiми висновками, неприпустиме.
Запровадження бiсексуальностi
Для пояснення можливостi сексуальноi iнверсii з часiв Ф. Лiдстона, К’ернана та Шевалье користуються ходом думок, що мiстить нову суперечнiсть щодо загальноприйнятоi думки. Згiдно з нею, людина може бути або чоловiком, або жiнкою. Але науцi вiдомi випадки, в яких статевi ознаки видаються стертими i через це неможливе визначення початковоi статi з погляду анатомii. Генiталii цих осiб поеднують у собi чоловiчi та жiночi ознаки (гермафродитизм). У рiдкiсних випадках обидва статевих апарати розвиненi один поряд iз iншим (iстинний гермафродитизм); найчастiше ж знаходять двояку потворнiсть.
Цiкавим в цих вiдхиленнях е те, що вони несподiваним чином полегшують розумiння ненормального утворення. Певний ступiнь анатомiчного гермафродитизму належить до норми; у кожного нормально органiзованого чоловiчого або жiночого iндивiду е зачатки апарату iншоi статi, що збереглися як рудиментарнi органи без функцii або видозмiнилися та перебрали на себе iншi функцii.
Думка, що випливае з цих давно вiдомих анатомiчних фактiв, полягае в допущеннi початковоi бiсексуальноi схильностi, що переходить протягом розвитку в моносексуальнiсть iз незначними рештками iншоi статi.
Природно було перенести такий погляд на психiчну дiлянку та розумiти iнверсiю в рiзних ii видах як вираз психiчного гермафродитизму. Щоб вирiшити питання, бракувало лише постiйного збiгу iнверсii з душевними та соматичними ознаками гермафродитизму.
Однак це очiкування не справдилося. Залежнiсть мiж передбачуваним психiчним i легко доказовим анатомiчним гермафродитизмом не можна уявити собi настiльки тiсною. Часто в iнвертованих узагалi спостерiгаються зниження статевого потягу та незначна анатомiчна потворнiсть органiв. Це зустрiчаеться часто, але аж нiяк не завжди чи хоча б у бiльшостi випадкiв. Таким чином, доводиться визнати, що iнверсiя та соматичний гермафродитизм загалом не залежать один вiд одного.
Надалi надавалося велике значення так званим вторинним i третинним ознакам i пiдкреслювалося, що вони часто зустрiчаються в iнвертованих (Г. Еллiс). У цьому е значна частка правди, але не можна забувати, що вториннi та третиннi статевi ознаки взагалi зустрiчаються достатньо часто у протилежноi статi й утворюють таким чином натяки на двостатевi, хоча статевий об’ект не проявляе при цьому змiн у сенсi iнверсii.
Психiчний гермафродитизм вилився б у тiлеснiшi форми, якщо паралельно до iнверсii статевого об’екта вiдбувалися принаймнi змiни iнших душевних ознак, потягiв i рис характеру в сенсi типових для протилежноi статi. Однак таку iнверсiю характеру можна зустрiти з певною регулярнiстю лише в iнвертованих жiнок. У чоловiкiв з iнверсiею поеднуеться цiлковита душевна мужнiсть. Якщо наполягати на iснуваннi душевного гермафродитизму, то необхiдно додати, що у проявах його в рiзних галузях помiчаеться лише незначна протилежна умовнiсть.
Те саме можна сказати i про соматичну двостатевiсть: за Халбаном, поодинокi потворностi органiв i вториннi статевi ознаки зустрiчаються майже незалежно одна вiд одноi.
Вчення про бiсексуальнiсть у своiй вульгарнiй формi було сформульоване одним iз захисникiв iнвертованих чоловiкiв таким чином: жiночий мозок у чоловiчому тiлi. Однак нам невiдомi ознаки «жiночого мозку». Замiна психологiчноi проблеми анатомiчною такою ж мiрою безсила та невиправдана.
Крафт-Ебiнг вважае, що бiсексуальний нахил нагороджуе iндивiда як чоловiчими та жiночими мозковими центрами, так i соматичними статевими органами. Цi центри розвиваються лише в перiод, коли настае статева зрiлiсть, значною мiрою пiд впливом незалежних вiд них за своею будовою статевих залоз. Але до чоловiчого та жiночого «центрiв» можна застосувати те ж, що i до чоловiчого й жiночого мозку, i навiть невiдомо, чи варто припускати iснування обмежених частин мозку («центрiв») для статевих функцiй, таких, наприклад, як для мови.
Двi думки все ж зберiгають свою силу пiсля всiх цих мiркувань: для пояснення iнверсii необхiдно брати до уваги бiсексуальну схильнiсть, нам лише невiдомо, в чому, крiм анатомiчноi його форми, полягае цей нахил, i що мова тут iде про порушення, якi стосуються розвитку статевого потягу[5 - Першим, хто вказав на бiсексуальнiсть для пояснення iнверсii, був (згiдно з лiтературним звiтом у шостому томi «Jahrbuch’a f?r sexuelle Zwischenstufen») Е. Глей, який опублiкував уже в сiчнi 1884-го статтю «Les abеrrations de l’instinct Sexuel» у «Revue philosophique». Чудово, втiм, що бiльшiсть авторiв, що пояснюють iнверсiю бiсексуальнiстю, надають значення цьому моменту не лише щодо iнвертованих, але й усiх нормальних, отже, розумiють iнверсiю як результат порушеного розвитку. Є безлiч спостережень, iз яких, щонайменше, випливае можливе iснування другого центру (нерозвиненоi статi). Висловлюеться думка про те, що в кожнiй людинi е чоловiчi та жiночi елементи, лише, вiдповiдно до приналежностi до тiеi чи iншоi статi, однi незрiвнянно розвиненiшi, нiж iншi, оскiльки справа стосуеться гетеросексуальних осiб.].
Статевий об’ект iнвертованих
Теорiя психiчного гермафродитизму передбачае, що статевий об’ект iнвертованих протилежний щодо об’екта нормальних. Інвертований чоловiк не може встояти перед чарiвнiстю, що виходить вiд чоловiчих ознак тiла i душi, вiн сам себе вiдчувае жiнкою та шукае чоловiка.
Але хоча це i слушно щодо цiлоi низки iнвертованих, однак далеко не е загальною ознакою iнверсii. Немае жодних сумнiвiв, що значна частина iнвертованих чоловiкiв зберiгае психiчний характер мужностi, мае порiвняно небагато вторинних ознак iншоi статi й у своему статевому об’ектi шукае, по сутi, жiночi психiчнi риси. Якби було iнакше, то залишалося б зовсiм незбагненним, навiщо iснуе чоловiча проституцiя, яка пропонуе себе iнвертованим; зараз, як i в давнину, вiдбуваеться копiювання в усiх зовнiшнiх формах сукнi та манер жiнок; адже таке наслiдування мало б ображати iдеал iнвертованих. У грекiв серед iнвертованих зустрiчалися наймужнiшi чоловiки, i було ясно, що не мужнiй характер хлопчика, а тiлесне наближення його до жiночого типу, так само як i жiночi душевнi властивостi – боязкiсть, стриманiсть, потреба у стороннiй допомозi та пiзнаннi – розпалювали пристрасть у чоловiка. Як тiльки хлопчик ставав дорослим, вiн уже бiльше не був статевим об’ектом для чоловiка, а сам починав симпатизувати хлопчикам. Отже, сексуальним об’ектом у цьому, як i в багатьох iнших випадках, е не та сама стать, а поеднання обох статевих ознак, компромiс мiж душевним рухом того, хто жадае чоловiка i жадае жiнку за збереженням умови мужностi тiла (генiталiй), так би мовити, вiддзеркалення власноi бiсексуальноi природи[6 - Хоча психоаналiз досi не дав пояснення походженню iнверсii, вiн усе ж вiдкрив психiчний механiзм ii походження та значно збагатив питання, якi доводиться брати до уваги. В усiх дослiджених випадках ми встановили, що iнвертованi в пiзнiшому вiцi мали в дитинствi фазу дуже iнтенсивноi, але короткочасноi фiксацii на жiнцi (здебiльшого, на матерi), пiсля подолання якоi вони ототожнюють себе з матiр’ю й обирають себе самих у сексуальнi об’екти; тобто, виходячи з нарцисизму, шукають чоловiкiв у юнацькому вiцi, схожих на них самих, котрих хочуть любити так, як любила iх мати. Надалi ми часто вiдкривали, що тi, хто здаеться iнвертованими, жодним чином не були нечутливими до жiночих принад, а постiйно переносили на чоловiчi об’екти викликане жiнками збудження. Таким чином, вони все життя вiдтворюють механiзм, завдяки якому з’явилася iхня iнверсiя. Їхне нав’язливе прагнення до чоловiка виявилося зумовленим iхньою неспокiйною втечею вiд жiнки.Психоаналiтичне дослiдження найрiшучiшим чином опираеться спробам вiдокремити гомосексуальних вiд iнших людей як особливу групу. Вивчаючи й iншi сексуальнi вiдхилення, а не лише тi, що вiдкрито проявляють себе, можна дiзнатися, що всi люди здатнi на вибiр об’екта однаковоi iз собою статi й роблять цей вибiр у своему несвiдомому. Бiльше того, прихильностi лiбiдозних почуттiв до осiб своеi статi грають, як i фактори нормального душевного життя, не меншу, а як рушii захворювання – важливiшу роль, нiж пов’язанi з протилежною статтю.Психоаналiзу, навпаки, здаеться первинною незалежнiсть вибору об’екта вiд його статi, однаково вiльна можливiсть володiти як чоловiчими, так i жiночими об’ектами, як це спостерiгаеться в дитячому вiцi, у примiтивних станах i в епохи стародавньоi iсторii; i з цього первинного стану шляхом обмеження в той чи iнший бiк розвиваеться нормальний або iнвертований тип. За змiстом психоаналiзу винятковий сексуальний iнтерес чоловiка до жiнки постае проблемою, яка потребуе пояснення, а не чимось само собою зрозумiлим, що мае своею основою хiмiчне тяжiння. Вирiшальний момент стосовно остаточного статевого вибору приходить лише пiсля настання статевоi зрiлостi й е результатом цiлого ряду чинникiв, якi ще не пiдлягають облiку, частково конституцiйних, частково випадкових за своею природою. Без сумнiву, деякi з цих факторiв можуть виявитися настiльки потужними, що мають вiдповiдний вирiшальний вплив на цi результати. Але загалом численнiсть визначальних моментiв знаходить свое вiдображення в розмаiттi вихiдних картин явноi сексуальноi поведiнки людей. Пiдтверджуеться, що у людей iнвертованого типу загалом переважають архаiчнi конституцii та примiтивнi психiчнi механiзми. Найсуттевiшими iхнiми ознаками видаеться вплив нарцисичного вибору об’екта та збереження еротичного значення анальноi зони. Але немае жодноi користi в тому, щоб на пiдставi таких конституцiйних властивостей вiдокремлювати крайнi типи iнвертованих вiд iнших. Те, що е у таких крайнiх типiв, як, мабуть, цiлком достатне обгрунтування iхньоi ненормальностi, можна також знайти, лише не так помiтно вираженим, у конституцii перехiдних типiв i в явно нормальних. Рiзниця в результатах за своею природою може бути якiсного характеру: аналiз показуе, що вiдмiннiсть в умовах лише кiлькiсна. Серед факторiв, що спричиняють випадковий вплив на вибiр об’екта, зауважимо, що ми вiдкрили заборону (сексуальне залякування в дитинствi) та звернули увагу на те, що наявнiсть обох батькiв вiдiграе визначну роль. Вiдсутнiсть сильного батька в дитинствi нерiдко сприяе iнверсii. Потрiбно, врештi-решт, наполягати на вимозi, щоб проводилася сувора вiдмiннiсть мiж iнверсiею сексуального об’екта та змiшуванням статевих ознак у суб’екта. Певна частка незалежностi цiлком очевидна i в цьому вiдношеннi.Цiлий ряд точок зору, що мають значення, в питаннi про iнверсii виклав Ференцi в статтi «До нозологii чоловiчоi гомосексуальностi (гомоеротики)» (Intern. Zeitschrift f?r ?rztliche Psychoanalyse, 1914. – № 11). Ференцi цiлком справедливо засуджуе той факт, що пiд назвою «гомосексуальнiсть», яку вiн хоче замiнити вдалiшим термiном «гомоеротика», змiшують багато дуже рiзних нерiвноцiнних в органiчному i психiчному вiдношеннi станiв на тiй пiдставi, що у них усiх е загальний симптом iнверсii. Вiн вимагае сувороi вiдмiнностi принаймнi щодо двох типiв: суб’ект-гомоеротика, що вiдчувае i поводиться, як жiнка, i об’ект-гомоеротика, абсолютно мужнiй, що замiнив жiночий об’ект об’ектом однаковоi iз собою статi. Першого вiн вважае справжнiм «промiжним сексуальним» типом, як i М. Гiршвельд, другого, менш вдало, називае невротиком, котрий страждае нав’язливiстю. Боротьба зi схильнiстю до iнверсii, так само як i можливiсть психiчного впливу, е лише у об’ект-гомоеротика. І пiсля визнання цих двох типiв необхiдно додати, що у багатьох осiб змiшуеться певна частка суб’ект-гомоеротики з певною частиною об’ект-гомоеротики.В останнi роки працi бiологiв, передусiм Е. Штейнаха, пролили яскраве свiтло на органiчнi умови гомоеротики, як i статевих ознак загалом.За допомогою експериментального досвiду кастрацii з подальшою пересадкою зародкових залоз iншоi статi вдалося у рiзних ссавцiв перетворити самцiв на самок i навпаки. Перетворення торкнулося бiльш-менш повно соматичних статевих ознак i психосексуальноi поведiнки (тобто суб’ект- та об’ект- еротики). Носiем цiеi зумовлюючоi стать сили вважаеться не та частина зародковоi залози, яка складае статевi клiтини, а так звана iнтерстицiйна тканина цього органа («залоза змужнiння»).В одному випадку вдалася статева змiна у чоловiка, котрий втратив яечка внаслiдок туберкульозного захворювання. У статевому життi вiн поводився як пасивний гомосексуалiст, по-жiночому, й у нього спостерiгалися дуже яскраво вираженi жiночi статевi ознаки вторинного характеру (волосся на головi й обличчi, скупчення жиру в грудях i на стегнах). Пiсля пересадки крипторхiчного людського яечка цей чоловiк став поводитися по-чоловiчому та спрямовувати свое лiбiдо нормальним чином на жiнку. Водночас соматичнi жiночi ознаки зникли (A. Lipch?tz. Die Pubert?tsdr?se und ihre Wirkung. – Bern, 1919).Було б безпiдставно стверджувати, що завдяки цим прекрасним дослiдам учення про iнверсii набувае нових пiдстав, i передчасно чекати вiд них безпосередньо нового шляху до загального «лiкування» гомосексуальностi. В. Флiс цiлком слушно наголосив, що цi експериментальнi дослiди не знецiнюють учення про загальний бiсексуальний природжений нахил вищих тварин. Менi здаеться ймовiрнiшим, що подальшi дослiдження такого штибу дадуть пряме пiдтвердження передбачуванiй бiсексуальностi.].
Визначенiшими виявляються активно iнвертованi взаемини у жiнок, частина яких мають соматичнi та душевнi ознаки чоловiка та вимагають жiночностi вiд своiх статевих об’ектiв, хоча i тут, при ближчому знайомствi, ймовiрно, виявиться неабияка строкатiсть стосункiв.
Сексуальна мета iнвертованих
Важливий факт, про який не можна забувати, полягае в тому, що сексуальну мету при iнверсiях жодним чином не можна називати однорiдною. У чоловiкiв статеве спiлкування per anum далеко не збiгаеться з iнверсiею; мастурбацiя часто також становить едину мету, а обмеження сексуальноi мети – аж до самотнiх виливiв почуттiв – зустрiчаються тут навiть частiше, нiж при гетеросексуальному коханнi. У жiнок сексуальнi цiлi iнвертованих також рiзнорiднi; особливою перевагою, мабуть, користуеться дотик слизовою оболонкою рота.
Висновки
Хоча ми не вiдчуваемо в собi сил дати задовiльне пояснення утворенню iнверсii на пiдставi наявного досi матерiалу, проте помiчаемо, що в цьому дослiдженнi дiйшли до переконання, що може набути для нас бiльшого значення, нiж вирiшення поставленого вище завдання. Звертаемо увагу на те, що уявляти собi зв’язок сексуального потягу iз сексуальним об’ектом занадто щiльним. Досвiд iз випадками, якi вважаються ненормальними, показуе нам, що мiж сексуальним потягом i сексуальним об’ектом е спайка, не помiтити яку iснуе небезпека за одноманiтностi нормальних форм, в яких потяг нiбито приносить вiд народження iз собою й об’ект. Це змушуе нас послабити в наших думках зв’язок мiж потягом та об’ектом. Статевий потяг, iмовiрно, на початку не залежить вiд об’екта i не зобов’язаний своiм виникненням його принадам.
Б. Тварини та незрiлi У статевому вiдношеннi особи як сексуальнi об’екти
У той час як особи, сексуальний об’ект яких не належить до статi, що вiдповiдае нормi, тобто iнвертованi, здаються спостерiгачевi групою iндивiдiв в iншому вiдношеннi, можливо, повноцiнних, випадки, в яких сексуальними об’ектами обирають незрiлих у статевому вiдношеннi осiб (дiтей), здаються поодинокими вiдхиленнями. Лише у виняткових випадках сексуальними об’ектами стають дiти; здебiльшого вони перебирають цю роль, коли ледачий та iмпотентний iндивiд або iмпульсивний (невiдкладний) потяг не може в цю мить оволодiти вiдповiдним об’ектом. Усе ж факт, що статевий потяг допускае стiльки варiантiв i таке зниження свого об’екта, проливае свiтло на його природу; голод, набагато мiцнiше прив’язаний до свого об’екта, допустив би це лише в крайньому випадку. Те ж зауваження стосуеться статевого спiлкування з тваринами, що зовсiм нерiдко зустрiчаеться серед сiльського населення, причому статева привабливiсть переходить межi одного виду.
З естетичних мiркувань з’являеться бажання приписати це душевнохворим, як i iншi важкi випадки вiдхилення статевого потягу, але це неправильно. Досвiд показуе, що в останнiх не спостерiгаеться якихось особливих порушень статевих потягiв порiвняно зi здоровими людьми. Так, сексуальнi зловживання дiтьми з моторошною частотою зустрiчаються у вчителiв i няньок просто тому, що iм надаються для цього найсприятливiшi умови. У душевнохворих зустрiчаеться вiдповiдне вiдхилення лише в посиленiй формi, або, що мае особливе значення, воно стало винятковим i зайняло мiсце нормального сексуального задоволення. Це вдале виставлення сексуальних варiацiй за шкалою вiд здоров’я до душевноi хвороби змушуе задуматися. Менi здаеться, що потребуе пояснення факт, який слугуе вказiвкою, що душевнi рухи статевого життя належать до таких, якi в межах норми найгiрше коряться вищим видам душевноi дiяльностi. Хто в будь-якому вiдношеннi душевно ненормальний, у сенсi соцiальному, етичному, той, згiдно з моiм досвiдом, завжди е таким самим i в своему сексуальному життi. Але е багато ненормальних у сексуальному життi, що вiдповiдають у всiх iнших пунктах середньостатистичнiй людинi, що не вiдстали вiд людського культурного розвитку, слабким пунктом якого залишаеться сексуальнiсть. Як на найзагальнiшому результатi мiркувань, зупинимося на поглядi, що пiд впливом численних умов у багатьох iндивiдiв вид i цiннiсть сексуального об’екта вiдходять на заднiй план. Істотним i постiйним у статевому потягу е щось iнше[7 - Найглибша вiдмiннiсть мiж любовним життям стародавнього свiту i нашим полягае, мабуть, у тому, що античний свiт робив наголос на самому потязi, а ми переносимо його на об’ект потягу. Давнi люди поважали потяг i готовi були облагородити ним навiть малоцiнний об’ект, тодi як ми низько оцiнюемо прояв потягу самого по собi та виправдовуемо його перевагами об’екта.].
2. Вiдступ щодо сексуальноi мети
Природною сексуальноi метою вважаеться еднання генiталiй в актi, названому зляганням, що веде до позбавлення вiд сексуальноi напруги i до тимчасового згасання сексуального потягу (задоволення, аналогiчне насиченню при голодi). І все-таки вже в нормальному сексуальному процесi можна помiтити зачатки, розвиток яких веде до вiдхилень, якi були описанi як перверсii. Попередньою сексуальноi метою вважаеться такий промiжний процес (що лежить на шляху до злягання) ставлення до сексуального об’екта, як його обмацування та розглядання. Цi дii, з одного боку, самi по собi дають насолоду, а з iншого – пiдвищують збудження, яке мае тривати до досягнення остаточноi сексуальноi мети. Один визначений дотик iз iх числа, взаемний дотик слизовою оболонкою губ, перетворений на поцiлунок у багатьох народiв (зокрема i високо цивiлiзованих), мае високу сексуальну цiннiсть, хоча тi частини тiла, якi маються на увазi, не належать до статевого апарату, а являють собою вхiд у травний тракт. Цi моменти дозволяють встановити зв’язок мiж перверсiею та нормальним сексуальним життям i якi можна використовувати для класифiкацii перверсii. Перверсii являють собою або:
а) перехiд за анатомiчнi межi частин тiла, призначених для статевого еднання;
б) або зупинку на промiжних стосунках до сексуального об’екта, якi природно швидко проходять шлях до остаточноi сексуальноi мети.
А. Перехiд за анатомiчнi межi
Переоцiнка сексуального об’екта
Психiчна переоцiнка, яку отримуе сексуальний об’ект, як бажана мета сексуального потягу, в найрiдкiснiших випадках не обмежуеться його генiталiями, а поширюеться на все його тiло i мае тенденцiю охопити всi вiдчуття, якi походять вiд сексуального об’екта. Та ж переоцiнка розповсюджуеться й на психiчну царину та проявляеться як логiчне заслiплення (слабкiсть судження) щодо душевних проявiв i досконалостi сексуального об’екта, так само як готовнiсть коритися i вiрити всiм його словам. Довiрливiсть кохання стае, таким чином, важливим, якщо не найпершим джерелом авторитету[8 - Не можу не нагадати про готовнiсть гiпнотизованого коритися та вiрити гiпнотизеровi, яка змушуе мене припускати, що сутнiсть гiпнозу треба бачити в несвiдомiй фiксацii лiбiдо на особистостi гiпнотизера (за допомогою мазохiстського компонента сексуального потягу). Ференцi пов’язав цю ознаку сугестивностi з батькiвським «комплексом» (Jahrbuch f?r psychoanalytische und psychopathologische Forschungen, 1909).].
Саме ця сексуальна оцiнка так кепсько гармонуе з обмеженнями сексуальноi мети еднанням одних лише генiталiй i сприяе тому, що для сексуальноi мети обираються iншi частини тiла[9 - Однак варто зауважити, що сексуальна переоцiнка розвинена не в усiх механiзмах вибору об’екта та що нижче ми познайомимося з iншим, безпосереднiшим поясненням сексуальноi ролi iнших частин тiла. Момент «голоду», який подавали Хохе та Блох для пояснення переходу сексуального зацiкавлення з генiталiй на iншi частини тiла, як менi здаеться, позбавлений цього значення. Рiзнi шляхи, якими просуваеться лiбiдо iз самого початку, вiдносяться один до одного, як сполученi посудини, i необхiдно зважати на феномен колате- ральних течiй.].
Значення моменту сексуальноi переоцiнки найкраще вивчати в чоловiка, любовне життя якого вже стало доступним для дослiдження, мiж тим як любовне життя жiнки, частково внаслiдок культурних спотворень, частково внаслiдок конвенцiйноi скритностi та нещиростi жiнок, занурене наразi в непроникну темряву[10 - Зазвичай у жiнки не помiчаеться сексуальноi переоцiнки чоловiкiв, але вона майже завжди присутня щодо дитини, яку вона народила.].
Сексуальне застосування слизовоi оболонки рота та губ
Застосування рота як сексуального органа вважаеться перверсiею, якщо губи (язик) однiеi особи торкаеться генiталiй iншоi, але не в тому випадку, якщо слизовi оболонки обох осiб торкаються одна одноi. В останньому винятку й полягае наближення до нормального. Кому огиднi iншi прийоми перверсiй, що практикуються, ймовiрно, з найдавнiших доiсторичних часiв людства, той вiдчувае при цьому явну огиду, яка не допускае прийняти таку сексуальну мету. Але межа цього часто суто умовна: хтось пристрасно цiлуе губи вродливоi дiвчини, натомiсть лише з огидою зможе скористатися ii зубною щiткою, хоча немае жодних пiдстав припускати, що порожнина його власного рота, яка йому зовсiм не гидка, чистiша за рот дiвчини.
Тут увага привертаеться до моменту вiдрази, яка шкодить лiбiдознiй переоцiнцi сексуального об’екта, але, у свою чергу, долаеться лiбiдо. У вiдразi хочуть бачити одну з сил, якi призвели до обмеження сексуальноi мети. Певна рiч, вплив цих обмежуючих сил до генiталiй не доходить. Але не пiдлягае сумнiву, що й генiталii iншоi статi самi по собi можуть бути предметом вiдрази i що така поведiнка становить характерну рису всiх iстеричних хворих (особливо жiнок). Сила сексуального потягу охоче проявляеться у подоланнi цiеi вiдрази (див. нижче).
Сексуальне застосування заднього проходу
Ще яснiше, нiж у попередньому випадку, стае зрозумiлим при користуваннi заднiм проходом, що саме огида накладае печать перверсii на цю сексуальну мету. Але нехай не тлумачать як вiдому пристрасть iз мого боку зауваження, що виправдання цiеi вiдрази тим, що ця частина тiла служить видiленням i контактуе з найогиднiшим – екскрементами, – не бiльш переконливе, нiж виправдання, яким iстеричнi дiвчата користуються для пояснення своеi вiдрази до чоловiчих генiталiй: вони служать для сечовипускання.
Сексуальна роль слизовоi оболонки заднього проходу аж нiяк не обмежуеться спiлкуванням мiж чоловiками, перевага, що надаеться iй, не е чимось характерним для iнвертованих вiдчуттiв. Навпаки, вочевидь, педерастiя у чоловiка зобов’язана своiм значенням аналогiею з актом iз жiнкою, мiж тим як i при спiлкуваннi iнвертованих сексуальною метою швидше за все е взаемна мастур- бацiя.
Значення iнших частин тiла
Поширення сексуальноi мети на iншi частини тiла не е в усiх своiх варiантах чимось принципово новим i нiчого не додае до нашого знання про статевий потяг, що в цьому проявляе лише свiй намiр у всiх напрямках оволодiти сексуальним об’ектом. Але поряд iз сексуальною переоцiнкою при анатомiчному доланнi меж статевих частин проявляеться ще й другий момент, який, за загальноприйнятою точкою зору, здаеться дивним. Деякi частини тiла, такi як слизова оболонка рота та заднiй прохiд, завжди зустрiчаються в цих прийомах, нiби виявляючи домагання, щоб на них самих дивилися як на генiталii та поводилися з ними вiдповiдно до цього. Ми ще почуемо, що це домагання виправдовуеться розвитком сексуального потягу i що в симптоматологii деяких хворобливих станiв воно реалiзуеться.
Невiдповiдна замiна сексуального об’екта – фетишизм
Зовсiм особливе враження справляють тi випадки, в яких нормальний сексуальний об’ект замiнений iншим, що мае до нього стосунок, але зовсiм непридатним для того, щоб слугувати для нормальноi сексуальноi мети. Згiдно з принципами класифiкацii статевих вiдхилень нам краще було б згадати про цю вкрай цiкаву групу вiдхилень статевого потягу вже при вiдступах вiд норми щодо сексуального об’екта, але ми вiдклали це до моменту нашого знайомства iз сексуальною переоцiнкою, вiд якоi залежать явища, пов’язанi з вiдмовою вiд сексуальноi мети.
