скачать книгу бесплатно
Омелян. Що я буду собi господарювати, за вчительство грошi брати, а на показ для iнспектора хлопцiв iз другого села позичати?
Вiйт. А чому ж би-сте не мали так робити? Що вам за неволя нашi дiти мучити i вiд господарськоi роботи вiдривати?
Омелян. Але ж, вiйте, я мушу! Чи ви не розумiете, що значить обов’язок? Я задармо хлiба iсти не хочу. А хочете мати такого вчителя, щоби по-вашому робив, то зараз подавайте до ради шкiльноi, щоб вам iншого дали.
Вiйт. Е, стрiбуемо ще з вами.
Омелян. І не зачинайте! Кажу вам крайне слово: як менi нинi – ну, завтра – дiти до школи не прийдуть, то всiх на кару подаю.
Вiйт. Та куди подасте?
Омелян. До староства.
Вiйт. А як?
Омелян. Як то як? На письмi.
Вiйт. А ваше письмо мае ноги або крила, щоби до староства дiйшло?
Омелян. Що се ви? Як то?
Вiйт. А так. Вiдси до староства п’ять миль возовою дорогою, а три милi верхами. А як я знаю, що ви хочете нам шкодити, то жадного вашого письма до пошти не передам.
Омелян. Як то? Ви би смiли урядовi письма…
Вiйт. А чи я знаю, котре урядове, а котре нi? Жадного з села не пущу. Хiба бисте хотiли самi пiшки нести, бо фiри не дiстанете. А пiшки йти вiдси i назад, то треба трьох рiчей: добрих нiг, добрих грудей i три днi часу. А як пiдете, то ми вас заскаржимо, що ви школи не пильнуете, а до мiста без потреби волочитеся. (Омелян, котрий пiд час розмови з вiйтом увесь час неспокiйно кидався з мiсця на мiсце, нараз пiдбiгае до стовпа i починае щосили дзвонити.) А вам що, пане навчителю? Чого дзвоните?
Омелян (задиханий). Пане вiйте!.. Або йдiть вiдси… або зарiжте мене зараз!.. Не можу слухати… Господи! Що се зо мною? За якi грiхи ти мене вкинув у сесю западню? Як пророка Данила в львину яму[4 - Даниiл, 14, 28 – 42]
