скачать книгу бесплатно
Schon schreiben
Іван Франко
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Schon schreiben» Івана Франка – психологiчне оповiдання ,в якому автор продовжуе традицiйну для його iдiостилю тему тиранiв-учителiв, якi знищують у дитинi особистiсть***. Найвiдомiшими творами Івана Франка е «Перехреснi стежки», «Лель i Полель», «Грицева шкiльна наука», «Малий Мирон», «Boa constrictor», «Украдене щастя», «Олiвець», збiрки поезiй «Зiв’яле листя», «З вершин i низин», «Мiй Ізмарагд» тощо. Іван Франко – видатний украiнський письменник, який працював у жанрах поезii, прози та драматургii, талановитий лiтературознавець i публiцист.
Іван Франко
SCHON SCHREІBEN[1 - Краснопис, калiграфiя (нiм.)]
У просторiм другiм класi нормальноi школи отцiв василiан[2 - Василiани – ченцi василiанських унiатських монастирiв.] у Дрогобичi тихо, хоч мак сiй. Наближаеться година «красного писання», страшна для всiх не так самим предметом, як радше особою вчителя. У василiанськiй школi на всi предмети вчителi – самi отцове, а тiльки для науки писання вони найняли собi свiтського чоловiка, якогось бувшого економа чи наставника, пана Валька. Пану Вальковi ще й досi здаеться, що вiн економ: хоч iз нагайкою ходити тепер не випадае, але все-таки вiн не помiтуеться[3 - Помiтуватися – цуратися.] хоч тростiвки i нiколи не занедбуе робити з неi вiдповiдного вжитку. Очевидна рiч, що дiти, пiдданi хоч би тiльки на годину властi такого вчителя, дрижать наперед i «красне писання» е для них найбiльшою мукою.
Малий Мирон один сидить спокiйний, майже веселий у лавцi. Вiн дивуеться, чому се нараз так тихо стало в класi, коли один смiльчак, висланий на коридор на звiдини[4 - Звiдини – розвiдка.], вбiг до класу i крикнув: «Валько прийшов!» В тiй самiй хвилi тихо стало в класi. Малий Мирон не знае ще пана Валька. Вiн iно що прийшов iз сiльськоi школи, батько записав його до другого нормального класу у отцiв василiан, i нинi перша година красного писання. І хоть на селi вiн у писаннi був дуже слабий, не вмiв нi пера вiдповiдно взяти в руку, нi вивести гладко та рiвно одного штриха, – то все-таки вiн дитина, не йому журитися наперед тим, чого ще не знае. Вiн здивувався, чому се нараз так тихо стало, але про причину не смiв допитуватися нiкого зi своiх сусiдiв – вiн же з ними досi дуже мало знайомий. Та й, зрештою, його се й небагато обходило. Серед тоi, для iнших страшноi й тривожноi, тишi вiн тим вигiднiше вiддався найлюбiшому заняттю – думкам про свою рiдну сторону. Не можна сказати, аби вiн тужив за нею: вiн знав, що щопонедiлка побачить i батька й матiр. Вiн тiльки думав собi, як то гарно буде, як колись, лiтом, приiде додому, буде мiг знов свобiдно бiгати по пастiвниках, сидiти над рiчкою або бродити по нiй за ковблями[5 - Ковбель – рiзновид дрiбноi рiчковоi риби.]
