скачать книгу бесплатно
Генератор вiчного життя
Олена Федорова
Іншi свiти
Пiд час польоту на повiтрянiй кулi, Тревор Данко й Елiя Вранчковськи випадково стають свiдками вознесiння древнього жителя i голограми «ангела» на космiчний корабель, яке сталося в далекому минулому. Пiсля цього життя друзiв докорiнно змiнюеться.
Тревору увi снi приходить дивне видiння, яке вiн намагаеться розгадати.
Елiя гине в автокатастрофi. Пiд час бiологiчноi смертi ii дух потрапляе до Творця Землi. Їй вдаеться звернути Його увагу на те, що людство гiдно бути рiвним iншим цивiлiзацiям вищих створiнь. Мiж нею i Координатором Землi виникае суперечка, яка може вирiшитися лише згодом.
Чи вдасться Тревору створити Генератор воскресiння i розгадати код вiчного життя? Чи зможе Елiя повернутися в свiт живих? Чи змiнить Творець Свое ставлення до людей?
Отримати вiдповiдi на цi та iншi питання, а ще й помiркувати над застереженням «казка – брехня, та в нiй натяк …», Ви зможете, прочитавши цю повiсть.
Олена Федорова
ГЕНЕРАТОР ВІЧНОГО ЖИТТЯ
Всесвiт такий великий, що в ньому немае нiчого такого, чого б не могло б бути.
Р. Шеклi
Є на небi Бог, що вiдкривае таемницi.
Дан. 2:28
Не забувайте, що i бацили дивляться на нас з iншого боку мiкроскопа.
Марк Твен
Вступ
Наш звичайний усталений свiт, насправдi, iснуе не так просто. Невидимi нитки пов'язують його з безлiччю iнших, альтернативних свiтiв i систем. Деякi обивателi, якi вважають себе вiнцем творiння, навiть не припускають, наскiльки нiкчемними е iх потуги довести, що майже кiнцевий результат Вищого Експерименту може претендувати на, скiльки-небудь, вагому роль в Планi Всесвiту.
Вiдлуння реалiстичних сумнiвiв щодо своеi «великоi ролi» одиниць просунутих нижчих створiнь втiленi в Священних книгах, легендах i переказах. Але кому пiдвладно побачити всю картину Плану Всесвiту, свою Чарунку i роль у нiй? І вже тим бiльше, вплинути на нього?
…У системi, яка сама себе органiзуе (СОС), яка для бiльшостi створiнь е Абсолютом або Богом, всiм керуе i сама е матерiею у вiчностi, iснуе iерархiя ступенiв органiзаторiв: Управителi Всесвiтiв, галактик i Зоряних Систем; Управителi: Ворги (вищi) – Координатори Проектiв, Норги (нижчi) виконавець, Демiурги…
І що таке для Них особа, мураха або бацила? Чи може i чи гiдна така iстота звернути на себе увагу цiеi iерархii?
Частина перша
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Якби було можливо, то сторонне око побачило би безкрайню матерiю, нескiнченну в своему прекрасному рiзномаiттi. Всюдисуща темрява не була абсолютно чорною. Вона мала свiтлi вiдтiнки навколо локальних зоряних скупчень. Це тiльки здавалося, нiби Галактики iснують незрозумiлими конгломератами зiрок. Насправдi вони перебували в постiйнiй фiзичнiй взаемодii й врiвноважували одне одного. Рiзнi зорянi системи сяяли то холодним блакитно-бiло-жовтим свiтлом, то радiсно пiдморгували помаранчево-рожевими вiдтiнками свiтил. Але це могло бути лише оманливим зовнiшнiм враженням.
На окремих планетах деяких зоряних систем починала вiдбуватися змiна клiмату. А це спричиняло поступову змiну всiх галактик i всесвiтiв, i змiну самоi Матерii. Однак, матерiя унiверсальна i може змiнюватися, якщо вважае це за потрiбне, але не тодi, коли цi змiни можуть привести до гiршого.
Самоорганiзована система почала проводити самодiагностику…
На це пiшла цiла вiчнiсть. Але СОС встановила, що в одному мiсцi простору утворилася «дiра», яка, щоб уникнути небезпечного викривлення простору, повинна бути врiвноважена з iншою матерiею створенням матерiального тiла.
СОС поставила до вiдома про термiнове завдання свого помiчника – Управителя вiдповiдноi Всесвiту. Той, в свою чергу, – Ворга – Управителя Сонячною системою. КСС призначив одного з Норгiв Координатором проекту «Земля». Координаторовi належало розрахувати щiльнiсть i розмiри створюваноi планети i ii орбiту, щоб згодом нове небесне тiло затягло дiру, i СОС змогла урiвноважитися. Добре, що в багатовимiрному просторi час е непорушною константою, iнакше стороннiй спостерiгач давно втратив би терпiння.
Отримавши результати своiх обчислень, Координатор звернув до себе увагу СОС i доповiв, що для досягнення стабiльностi матерii, нова планета повинна стати жилою. Пiсля розгляду доказiв Координатора, СОС погодилася. В ii пам'ятi було багато подiбних здiйснених проектiв. В основному, це були вдалi експерименти. Але iнодi траплялись i помилки. СОС намагалася локалiзувати такi небеснi тiла, аби вони не могли негативно впливати на iншi. Для цього вона гальмувала рiзними способами розвиток прогресу на неслухняних планетах i забороняла високорозвиненим створiнням спiлкуватися з неугодними.
– Признач здатного Демiурга. Щоб все було без ускладнень.
– Так, Абсолюте.
Координатор вiдправився пiдшукувати вiдповiдну кандидатуру. Демiургiв було багато: i маститих, i початкiвцiв. Тому вибирати було з кого. Нарештi, Координатор зупинив свiй вибiр, в якостi головного Єгови («Того, Що Дае всьому становлення») – на досвiдченого Альтийца, а його помiчника – наганiна Цефера. Координатор мав на думцi, що в творчiй i врiвноважуе роботi завжди повиннi брати участь рiзнi космораси. Кожен повинен був пiдiбрати собi команду помiчникiв i потiм спiльно приступити до роботи.
Коли всi приготування до творчостi були закiнченi, величезнi кораблi Альта i Цефера зiбралися на майбутнiй орбiтi планети. Зорельоти були зiстиковано, i була утворена едина творчо-житлова лабораторiя Всесвiту. Оскiльки даний Проект на найближчий час став прiоритетним для самоi СОС, на цю творчу роботу були направленi найкращi сили Простору: тисячi тисяч розумних iстот, краща технiка, найнадiйнiшi космiчнi комплекси, пiдготовленi найпередовiшi технологii.
– Ну що ж? Хай буде свiтло! – проголосив головний Демiург i кивнув Цеферу.
Той привiв фокусувальне свiтло лабораторii в дiю.
… У зазначенiй точцi координат закипiла робота. Незабаром простiр в потрiбнiй точцi почав свiтлiшати.
Почали утворюватися творчi днi для створюваноi планети…
Час, який безтурботно зупинився саме у цiй Сонячнiй системi, почав прокидатися i повiльно обтiкати обумовлену точку простору…
Частина друга
СУЧАСНА ІСТОРІЯ
Друзi прозвали Тревора Данко Чайкою – за iм’ям головного героя книги Ричарда Баха. Вiн весь час прагнув до чогось нового. Талановитий хлопець ще в пiдлiтковому вiцi прочитав чудову поему в прозi про Джонатана i закохався в цей персонаж. Ось з кого йому потрiбно було брати приклад в життi. Присвятити себе тому прекрасному i великому, що може пiдняти людство на новий i кращiй ступiнь. Устремлiння Данко були прекрасними. До того ж, у нього були й всi iнструменти для досягнення своеi мрii. Як вiдомо, талановитi люди талановитi в усьому. Тревор всiею своею натурою абсолютно пiдтверджував це висловлювання.
Хоча найбiльше всього вiн тяжiв до математики i астрономii, але й насолоджувався i розбирався в мистецтвi й лiтературi, музицi та психологii. Його можна було б вважати просто екстравертом, який захоплювався всiм пiдряд. Але, на подив оточення, вiн зазвичай доводив до логiчного кiнця всi своi задуми. Прагнув психологiю – вивчав. Забажав навчитися танцювати запальних танцiв – навчився.
При цьому, на наукових конференцiях, вiн був молодим вченим, i нiкому б не спало на думку, що пiсля такого серйозного заходу вiн буде танцювати шалену ламбаду з молодими студентками. Тревор своiм прикладом перекидав поняття «вчений сухар» i «ботанiк». Вiн був сучасним представником молодоi генерацii всебiчно розвинених вчених. Дiвчата – однокурсницi порiвнювали Данко з героями «Великого вибуху», але говорили, що вiн був набагато цiкавiшим за тих своiм оптимiзмом i розкутiстю.
Веселий Тревор подобався дiвчатам. Високий пiдтягнутий кучерявий шатен з усмiхненими зеленими очима, гострий на язик, але серйозний в справах, душевний товариш, – як вiн мiг iм не подобатися? До речi, чарiвнiсть Данко поширювалась не тiльки на молоденьких студенток, але i на поважних чоловiкiв вiд науки. У хлопця був легкий характер i необхiдна серйознiсть в потрiбний момент. Тому, не дивлячись на його молодий вiк (а йому було всього 28 рокiв), його цiнували, як в наукових колах, так i серед друзiв.
Навколо нього постiйно кружляли дiвчата, але поки вiн не вiддавав особливу перевагу нiкому, вважаючи за краще спiлкуватися з ними по-дружньому. Крiм усього цього, з недавнього часу у Тревора з'явилася таемниця. Інший вiдразу б роздзвонив про неi i став би заробляти шаленi грошi. Але Данко, як справжнiй учений, хотiв розiбратися в причинi своеi, раптово виниклоi на рiвному мiсцi, екстрасенсорики. Точнiше, вiн навiть не знав, як правильно називати те, що стало iнодi вiдбуватися з ним.
Спочатку вiн став бачити дивнi сни. То бачив, нiби вiн летить з розкинутими руками, немов крилами, в декiлькох метрах над землею. І бачить прекраснi картини пiд собою… То бачив себе якимось древнiм персонажем, котрий переживав якiсь, справдi, трагiчнi подii! Але вiн пов'язував сон з впливом книги, яку читав перед сном. Сила персонажiв книг Баха була така велика, що цiлком могла матерiалiзуватися увi снi. А ось сни про сиву давнину? Вiн не був настiльки фанатиком iсторii, щоб увi снi мучитися iдеями про порятунок свого народу?
… Сьогоднi Тревор дуже поспiшав. Починалася конференцiя, присвячена вивченню взаемовпливу простору-часу. До початку залишалися лiченi хвилини, а вiн ще не зайняв почесне мiсце гостя. Поспiшно зарееструвавшись, вiн стрiмголов помчав в зал i бiля входу мало не збив з нiг якусь дiвчину. Побiжно глянувши на ii бейджик, вiн допомiг пiдняти теки, якi впали в неi на пiдлогу, i не втримався, щоб не поцiкавитися, яким боком на астрофiзичноi конференцii присутнi психологи.
– Все дiзнаетеся свого часу, – загадково посмiхнулася дiвчина, пiднявши на нього погляд блакитно-сiрих очей.
«Елiя Вранчковськи» – прочитав Данко, кивнув iй i помчав до першого ряду крiсел. Почулися оплески. На сценi з'явився розпорядник. Сама цiкава подiя астрофiзичного року почалася.
Спочатку виступали поважнi астрономи й фiзики, космонавти, якi провели на орбiтi тривалий час. А в кiнцi першого пленарного дня Тревор побачив, як на сцену пiднiмаеться дiвчина-психолог. Що ж такого цiкавого може вона повiдомити, щоб астрономи iй видiлили аж сiм хвилин для виступу? Данко зацiкавлено засувався в крiслi.
– Одразу перепрошую, але трапилася помилка, – почала доповiдачка. – Я – психолог, але мiй виступ присвячено фiлософським аспектам таких понять, як «простiр» i «час».
Помiтивши збентеження цiкавоi доповiдачки, вченi мужi пiдбадьорливо зааплодували. Згiдно з фiлософським дослiдженням Вранчковськи, iснував повний взаемозв'язок цих явищ рiзних всесвiтнiх вимiрювань мiж собою. А також iснувала еднiсть iх i боротьба взаемних протилежностей, таких, як iх незмiннiсть в однiй осi координат, так i iх змiни по вiдношенню одне до одного – в iнший (як, наприклад, на нашiй планетi, в Сонячнiй системi).
– Ну, в принципi, нiчого нового вона не сказала, – пробурмотiв Тревор, повернувшись до сусiда.
Але в кулуарах з нею, напевно, буде цiкаво поспiлкуватися.
Пiсля офiцiйного закриття першого дня конференцii, вiн пiдсiв до Елii в ресторанчику самообслуговування i розпочав обмiн думками з тих питань, якi його цiкавили. Виявилося, що вона теж глибоко цiкавиться тими ж самими проблемами. І зараз вона вже не здавалася йому обмеженою «фiлософинею». Захопившись розмовами на незвичайнi теми, вiн непомiтно для себе, провiв ii до готелю. Дiвчина, яка була зовсiм далека вiд фiзики, але при цьому читала теорiю струн, цiлком заслуговувала на його увагу.
– Ви не тут оселилися?
– Я зупинився у друга, з яким пару рокiв не бачився, – дещо пожалкував Тревор, який вже не бажав так швидко переривати розмову, але не мiг нiчого змiнити на сьогоднiшнiй вечiр.
– Тодi завтра ще поспiлкуемося, – попрощалася з ним психолог. Прийшовши до Валентина, Тревор всi вуха прожужжав йому про психолога, яка цiкавилася астрофiзикою.
– Чи не закохався ти в неi? – глузливо здивувався друг.
– Чому вiдразу «закохався»? Просто незвично, коли лiрики цiкавляться фiзикою! Адже така вiйна йшла у твого батька, коли вiн жив у СРСР?
– Так, начебто була у них така заморочка. Краще розкажи менi про своi дослiдження.
– Про них я завтра для всiх доповiм. Ось i послухаеш. А чому я цiеi Елiею зацiкавився…
«Знову Елiя!» – подумки простогнав Валентин.
– … Тому, що вона говорила менi про речi, якi стали трапляться зi мною. Ти можеш менi пообiцяти, що не станеш смiятися, а спокiйно дослухати до кiнця? Друг серйозно кивнув.
– Все почалося зi снiв… То, менi наснилося, нiби я лечу, немов безтiлесний дух, над землею… І це було саме чудове почуття, яке я вiдчував у своему життi! То через кiлька днiв, прямо на роботi, я якимось внутрiшнiм (?) зором побачив дивну картину. Немов я – який-небудь патрiарх, тому що на менi була стародавнiй одяг. Я стояв i дивився в небо. І був чимось дуже стурбований. Раптово на пiсок у моiх нiг впала страшна темна тiнь. Менi стало моторошно, але я знайшов в собi сили знову подивитися вгору. І побачив зорелiт, що стрiмко наближався, а потiм завис прямо передi мною…
– О, та ти фантастики надто перечитався!
– Ти ж обiцяв!
– Все, мовчу-мовчу! Розповiдай далi.
– Невiдома сила пiдхопила мене й понесла вгору. Я одночасно хотiв цього, i – боявся!..
– Ух ти! І що?
– Видiння припинилося.
– Ти думаеш, це було видiння?
– Я спочатку боявся, що це – галюцинацiя.
– Я читав десь, що абсолютно здорових психiчно зараз немае. Так що розслабся: ми всi трохи шизофренiки.
– Так i я – про те ж. Прочитав все про шизофренiю i навiть пiшов до знайомого психiатра, i зробив всiлякi тести.
– Ну i?
– І виявилося, що з усiх можливих шизофренiкiв, я – самий нормальний!
– Цiкаво! Слухай, ти ж можеш писати фантастику i заробляти ще i на цьому!
– Мене фантастика турбуе лише в одному. У тому, що вся вона поступово збуваеться! – похмуро зауважив Данко.
– Ну-у, це була б випадкова омана сприйняття або не видiння. Чи не галюцинацiя, а… iлюзiя.
– Слухай, я як раз вже знаю, чим цi два поняття вiдрiзняються один вiд одного. Галюциноз – це ж дiагностична ознака шизофренii! Ілюзiя – це таке спотворення сприйняття, яке вiдбуваеться, коли в основi його лежить якесь об'ективне явище. Наприклад, за вiкном летить жук. Але, пiд час пориву вiтру, його вид спотворюеться, i менi здалося, що це – летючий об'ект. Це iлюзiя. А ось якщо я бачу НЛО, а його або жука насправдi немае, це вже – галюцинацiя.
– Дякую за таку професiйну консультацiю. Тепер, коли у мене вiд монiтора в очах скакатимуть зеленi вогники, я буду чiтко знати – шизофренiя пiдкинулася, або я просто перевтомився! – засмiявся Валентин.
– І як все пройшло?
– А це не пройшло! Воно тривае…
– Так ти став ясновидцем? – здивувався приятель.
– Я не знаю, як це називаеться. Менi здаеться, що ясновидiння – це коли ти бачиш конкретнi картини, що можуть комусь допомогти, а не якiсь абстрактнi, як у мене. Я вже читав про досвiд безтiлесного пересування i контакту… Але не знаю, що зi мною вiдбуваеться.
– Тут я не можу тобi допомогти. Я в цьому не розбираюся. Чесно кажучи, я все це ерессю вважаю. Вважав, поки тебе не почув. І хто ж може тобi допомогти? Уфологи якiсь, екстрасенси? Хто у нас професiйно займаеться такими феноменами? Адже всi вважають це несерйозним?
– Я знаю, хто цим займаеться. Зона 51.
– Ой, ну не смiши мене!
– В тому то й справа! Як до неi дiстатися?
– Менi здаеться, що це – не те питання, яким ти повинен займатися. Ось, припустимо, ти доберешся до зони. А що ти iм розкажеш? Це патрiархальне видiння?
– Нi. Видiння грандiозного космiчного корабля. І бачив я: «… Шати Його сяяли в променях невидимого сонця. Обличчя було прекрасним, а волосся свiтилися бiлизною. Навколо Нього простягалося безкрае чорне небо, з безлiччю небесних свiтил. По праву руку Його на бiлому постаментi горiли рiзнокольоровим незгасним вогнем безлiч малих свiтил. А по iншу – тисячi тисяч посланцiв, яким Вiн вiддавав накази, i тi iх виконували! Вiн простяг долоню, i палати вмить освiтилися денним свiтлом»…
