скачать книгу бесплатно
Шiсть казок
Максим Федорченко
Кажуть, людинi треба дорости до того, аби знову читати казки. Саме казки зустрiчають дитину, яка вперше видобула сенс iз безнадiйного мурмотiння над абеткою: А-Б-А-Б-А-Г-А-Л-А-М-А-Г-А… Далi дитинство минае, починаеться доросле життя, а казкам настае край. Та згодом дорослiшiй, досвiдченiй й спокушенiй людинi вiдкриваеться, що простенькi дитячi оповiдки не такi вже й простi. Казковi сюжети готували до справжнього життя, з усiма його прекрасними й страшними речами, з перемогами й поразками. Як стати великим, якщо ти найменший? Що робити, коли в твоему серцi оселився дракон? Чи справдi бiлий свiт, то суцiльна вода в очi? Чому важливо навчитися чекати? Що трапиться з тим, хто не володар собi? – Про це та iнше цiкаво для дiтей та захопливо для дорослих розповiдають цi казки. З iншими казками Максима Федорченка читачi вже знайомi за книгою «Сванте Свантесон. Сказки прежних времен».
Максим Федорченко
Шiсть казок
Моiй коханiй дружинi Ользi
Равлик
Жив собi колись один Равлик. Вiн мешкав у глиняному глеку, який невiдомо хто загубив у травi на луках. Може, той глек i не губив нiхто, а просто кинув, адже була в ньому дiрка. Через цю дiрку в глек i потрапив Равлик, який щойно вилупився. Також через ту дiрку в глек проростала трава, якою й харчувався Равлик. Жив собi вiн у глеку, плодився i розмножувався, як i годиться всiм живим iстотам.
Одного дня Равлик вирiшив визирнути зi свого глека та подивитися на бiлий свiт. Вилiз вiн на край глека та своi пiвпрозорi рiжки витягнув: а ну ж бо, який вiн, той бiлий свiт! А над луками саме дощик йшов. Дощовi краплини впали на рiжки Равлика, i вiн iх приголомшено сховав: це так неприемно, коли холодна вода потрапляе в очi! А, так: очi в равликiв розташованi на кiнцях iхнiх напiвпрозорих рiжок – такi маленькi цяточки.
Почекав Равлик трохи та знову рiжки з глека вистромив – i знову отримав воду в очi! Равлику це геть не сподобалось, i вiн попрямував назад, у глек, де в затишнiй темрявi мешкали iншi равлики – Равликовi дiти, онуки та праонуки.
– Бiлий свiт – то е суцiльна вода в очi! – повiдомив Равлик своiм нащадкам. – Кажу вам iстину: тримайтеся цього глека та не шукайте нiчого iншого поза ним, адже отримаете лишень воду в очi.
Ця думка поширилася глеком так швидко, як це тiльки можливо серед такого повiльного народу як равлики. Поступово вона перетворилася на пануюче серед глекових равликiв уявлення про будову свiту. Свiт складаеться з глека, де затишно, тепло, а харчi ростуть самi собою просто нiзвiдки, та з бiлого свiту, який геть увесь – суцiльна вода в очi.
Та за деякий час у равличому народi з’явився молоденький i доволi прудкий равлик. І вирiшив вiн самостiйно дiзнатися: що ж то воно таке, той бiлий свiт. Вiн потихеньку видерся на край глека та обережно вистромив своi рiжки назовнi.
А над луками буяло лiто. Соковитi трави, запашнi квiти, щедре сонечко, блакить неба з бiлими хмаринками – ось що побачив юний равлик! І вiн швиденько – так швидко, як тiльки мiг – попрямував назад, аби розповiсти всiм iншим, що бiлий свiт – прекрасний.
Йому не повiрили: вже давно всi равлики звикли вважати, що бiлий свiт за межами глека – суцiльна вода в очi. Над юним равликом глузували, над ним вiдверто знущалися, а згодом навiть почали його звинувачувати. Адже вiн не лише розповiдав нiсенiтницi про загальновiдомi речi, але й пiдривав авторитет старого Равлика!
Старий Равлик, до речi, повiвся гiдно. Вiн так сказав равличому народу:
– Я особисто перевiрю повiдомлення юного бунтiвника, – i попрямував до краю глека. Та коли вiн вистромив назовнi своi напiвпрозорi рiжки, погода вже змiнилася, як це влiтку бувае, i над луками пiшов дощик. Равлик знову отримав воду в очi та повернувся до iнших iз цiею звiсткою. Вiдтодi з юним равликом вже нiхто навiть не спiлкувався – всi вважали його небезпечним божевiльним.
Аж тут нагодилася корова. Йшла вона собi луками та зачепила копитом старий глек, в якому жили равлики, глек i розсипався на друзки! Так равлики втратили належну iм глекову частину свiту, опинилися на свiтi бiлому та розповзлися ним навсiбiч. Побачили вони чимало: i холодну воду в очi, i щедре на тепло сонце, i багатi на траву луки, i безжальну до равликiв зиму. Вiдтодi вже кожен равлик знав, що бiлий свiт – рiзноманiтний, е в ньому i вода в очi та iншi прикрощi, але трапляеться чимало смачних, цiкавих i прекрасних речей.
І тiльки старий Равлик лишився жити пiд уламками глека. Вiн настiльки звик вважати, що бiлий свiт – то суцiльна вода в очi, що навiть рiжки своi нiколи з панциру не вистромляв, берiг очi вiд води.
Так i живе досi старий Равлик пiд уламками глека на луках посеред величезного й рiзноманiтного бiлого свiту!
Опiр серця
Жив собi колись хлопчик на iм'я… втiм, його iм'я для цiеi iсторii не мае значення, адже таке могло трапитися будь iз ким. Головне ж про того хлопчика ось що: неслухняний вiн був.
Отже, жив собi неслухняний хлопчик. Вiн не слухався анi мами, анi тата, анi бабусь-дiдусiв, тiток-дядькiв i всiх iнших родичiв, анi вихователiв у дитсадочку чи просто старших роками людей – нiколи, нiзащо, за жодних обставин.
Хлопчик був настiльки впертий у непослуху, що змучена родина навiть вдавалася до хитрощiв. Йому щось суворо забороняли або, навпаки, наполегливо щось наказували – насправдi ж волiючи, аби той вчинив навпаки. Та цей вiдчайдушний обман, нехай i вимушений, викликав у батькiв хлопчика пекучий сором. А ще вони побоювалися, що в головi хлопчика, й без того непокiрливий, утвориться суцiльний безлад, i всi «добре» та «погано», «можна» та «неможна» переплутаються назавжди. Тому в такий спосiб вiд хлопчика добивалися чогось всього лише двiчi або тричi за все його неслухняне життя.
Доки хлопчача непокора лишалася горем родини, ii ще якось терпiли. Та коли хлопчик пiшов до школи, миритися з нею далi стало неможливо. Хлопчисько не слухався анi вчителiв, анi заступникiв директора, анi самого грiзного директора школи – з усiма ними вiн поводився без жодноi поваги. Вiн не зважав навiть на вахтерiв i прибиральниць, яких всi первачки чомусь боялися до запаморочення. Родина неслухняного хлопчика щодня тлiла вiд сорому за нього, але вдiяти нiчого не могла.
