скачать книгу бесплатно
Вiрний домоправитель
Дмитро Добровольський
В основi книги сповiдь людини, якiй Бог довiрив незвичайне служiння: фiнансово допомагати слугам Божим в особливо важкi перiоди iхнього життя. Перед читачем постають яскравi образи служителiв, людей вiри, що зберегли уповання на Господа навiть у кризовi моменти. Чудо Божого позбавлення наповнюе кожну сторiнку цього незвичайного твору.Автор книги надихае своiх читачiв вiрити в те, що Отець може чудесним чином позбавити вiд негод всiх, хто надiеться на Нього.
Вiрний домоправитель
Дмитро Добровольський
© Дмитро Добровольський, 2022
ISBN 978-5-4474-1041-4
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
1 глава
Нечестивий збирае
Бо людинi, що перед лицем Його добра,
дае Вiн премудрiсть, i пiзнання, i радiсть;
а грiшниковi Вiн роботу дае, щоб збирати й громадити, щоб пiзнiше вiддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота i це все та ловлення вiтру!…
Бiблiя, Еклесiяст 2:26
Переднiй автомобiль звучно розсiкав високу траву, яка поглинула ледь помiтну дорогу. Два автомобiлi слiдували ззаду. Пилу майже не було. Ось, нарештi, група зупинилася в самому центрi великого поля. З середнього автомобiля незграбно вилiзли двое людей i стали неспiшно вiддалятися вiд броньованого гiганта. Надходив вечiр, але сонце нещадно обрушилося на непокритi голови немолодих уже чоловiкiв.
Хто повинен почати розмову, було видно вiдразу: сивочолий лiтнiй джентльмен випромiнював владу: його постава, трохи пiднесене пiдборiддя i погляд видавали людину, звиклу керувати iншими.
– Я прожив в Цюрiху все життя, але такоi спеки не пригадаю… Хочу узгодити з Вами, пане Окрог, кiлька питань, – почав розмову сивочолий.
Спiврозмовник, респектабельного вигляду чоловiк, одягнений явно не по погодi в дорогий костюм i краватку, не мiг приховати свого обурення:
– Мене обшукують! За мною постiйно стежать Вашi люди! Я не звик до такого поводження! Я ледь стримую службу безпеки банку. Ви ж знаете, пане Кiншерг, що усiх керiвникiв нашого банку постiйно охороняють.
– Прошу пробачення. Я збiльшу Ваш гонорар у двiчi. Зрозумiйте, грошi, якi я збираюся покласти на рахунок, дуже, дуже великi, тому я обережний… Тут нас нiхто не чуе.
– Розумiю. Все готово до прийняття вкладу, – банкiр взяв себе в руки i його голос зазвучав спокiйнiше i впевненiше. – Повною iнформацiею володiють тiльки трое, включаючи мене. Але ця Ваша умова! Вона повнiстю порушуе прийнятi банком правила!
– Цю умову не можна змiнити! – вiдрiзав Кiншерг, його жорсткий i холодний погляд, здавалося, мiг знищити спiврозмовника.
– Але, послухайте! – не здавався банкiр. – Якщо Ви втратите ключ, ми не зможемо повернути Вам грошi!
– Це виключено! Ключ буде в надiйному мiсцi.
– Воля Ваша, – Окрог тремтячою рукою послабив краватку i випалив свiй останнiй аргумент, – будь-якiй людинi з вулицi, яка впише свое iм'я в документи, ми будемо змушенi видати всi грошi! Це немислимо!
– Я знаю, – Кiншерг явно вирiшив закiнчити розмову, – завтра о десятiй годинi машини з вантажем пiд»iдуть до сховища. Як тiльки формальностi будуть улагодженi, прошу до мене в гостi. А тепер нам пора повертатися. Ходiмо!
***
Наступного дня, в призначений час, кiлька величезних вантажiвок зникло за безшумними воротами сховища банку. Нечисленнi перехожi, якi спостерiгали за цим, навiть уявити собi не могли, що повз них провезли одне з найбiльших станiв Європи.
«Потрiбно було вiдмовитися вiд зустрiчi пiд якимось приводом, – думав Окрог, в»iжджаючи на територiю фешенебельного замку багатiя, – ну, що ж, при першiй же можливостi втечу!» Господар замку особисто зустрiв гостя у розкiшних дверей i проводив його в свiй кабiнет.
– Я Вам вдячний, пане Окрог, гонорар сьогоднi переведений на вказаний Вами рахунок. Пропоную випити за взаемовигiдне спiвробiтництво, – з цими словами Кiншерг рiзким рухом вiдкрив бар i взяв два келихи.
– Чисто символiчно, я знаю, що Ви за кермом, – промовив, широко посмiхаючись, гостинний господар.
Іскристе вино швидко наповнило келихи.
– Дякую! За благополучне завершення дуже непростоi справи, – червонiючи, промовив гiсть.
– Ходiмо, покажу Вам мiй сад, – запросив багач, даючи зрозумiти, що пiсля нетривалоi екскурсii вiзит буде закiнчений.
Коли автомобiль банкiра зник за деревами алеi, Кiншерг подумав: «Добрий чолов’яга. Жаль його. Отрута дуже сильна, потрiбно добре вимити келих».
***
Через тиждень Окрог несподiвано помер. Серце. А ще через пiвроку тихо пiшли з життя всi, хто хоч щось знав про незвичайний вклад.
2 глава
Нечестивий впав у рiв
Ото, беззаконня зачне нечестивий,
i завагiтнiе безправ'ям, i породить неправду.
Вiн рова копав, i його викопав,
i впав сам до ями, яку приготовив,
обернеться зло його на його голову,
i на макiвку зiйде його беззаконня!
Бiблiя, Псалми 7:15 – 17
Ледве секретар Кiншерга встиг доповiсти, що начальник служби безпеки просить його прийняти, як дверi кабiнету рiзко вiдчинилися, i на порозi з'явився високий спортивного вигляду чоловiк.
– Ти хотiв мене бачити? Що трапилося? – Кiншерг помiтно нервував, вставши з-за столу.
– Так, шеф! – очi широкоплечого iнтелектуала блиснули недобрим вогнем. – Я вiрно служив Вам багато рокiв. Я особисто виконав пiвроку тому Ваше доручення, взяв грiх на душу! – голос головного охоронця звучав все голоснiше i все бiльш загрозливо.
– Я вдячний тобi. Що ти хочеш?
– Я вiдчуваю, що ти отруiв мене так само, як i iнших! – розлючений слуга кинувся на свого господаря, але пострiл в груди його зупинив.
***
Вбiгшие через декiлька секунд охоронцi побачили страшну картину: начальника служби безпеки з спотвореним вiд лютi обличчям лежачого в кровi бiля свого шефа, переляканий погляд якого застиг назавжди: в його шиi стирчав химерноi форми шип, такий же, як i в руцi мертвого головного охоронця.
3 глава
Господь захищае сина
Тодi iх було невелике число, нечисленнi були та приходьки на iншiй землi,
i вiд народу ходили вони до народу, i вiд царства до iншого люду.
Не дозволив нiкому Вiн кривдити iх, i за них Вiн царям докоряв:
Не доторкуйтеся до Моiх помазанцiв, а пророкам Моiм не робiте лихого!
Бiблiя, 1 Хронiки 16:19 – 22
Двадцять рокiв потому
У цю дорадчу кiмнату керiвники одного з найбiльших банкiв Швейцарii заходили рiдко: особливоi необхiдностi в настiльки суворих заходах безпеки майже нiколи не виникало. Але цей випадок був особливий: було видно, що керуючий банку, зазвичай спокiйна, врiвноважена людина, сьогоднi нервував надзвичайно. Тому, коли вiн заговорив, нечисленна аудиторiя слухала його в повнiй тишi.
– Панове, я керую банком бiльше п'ятнадцяти рокiв, ви також все не новачки, – було видно, що банкiр не знав з чого почати, – загалом, ви знаете, що значну частину активiв нашого банку становить цей незвичайний вклад.
Присутнi схвально закивали головами.
– Не приховую, – продовжив керiвник, – я хотiв навести довiдки про власника. Нiчого не вийшло. Я обережно радився з юристами, консультувався в рiзних iнстанцiях…
– Можеш говорити з нами вiдверто i прямо: чого ти хочеш? – вступив у розмову впевнений у собi чоловiк рокiв п'ятдесяти.
– Вiдверто?! – керуючий схопився з-за столу. – Багато рокiв власник вкладу не з'являвся, i тут до нас звернувся цей дивний чоловiк з Росii! Без супроводу, без охорони, вiн прийшов як звичайний вiдвiдувач i пред'явив своi права на такий внесок! – глава банку впав у знемозi на стiлець, вийняв бездоганну хустку i закотив очi.
– Послухайте! – закричав огрядний чоловiк з жорстким поглядом. – Ви знаете, що за iнтереси банку я готовий перегризти горло будь-кому, не дарма я очолюю юридичну службу нашого банку. Я вирiшив знищити цього росiянина, ви мене знаете.
Вiн приiхав з родиною, але я нi перед чим би не зупинився! Але тут… – голос товстуна затремтiв, на сiрих очах виступили сльози. – Три днi тому раптово померла моя мати. Я знаю, розумiете, знаю, що це покарання! Бiльше того, мене постiйно переслiдуе думка: якщо я зроблю зло цьому росiянину, то помруть всi, всi! Моi родичi, моi дiти… – чоловiка струсонули ридання.
– Так, так i менi теж учора приснився сон: хтось дуже суворо попередив мене, щоби я не робив йому нiчого поганого! – прошепотiв у вiдчаi керуючий.
– Що ж, – важке мовчання перервав наймолодший з присутнiх банкiрiв, – я пропоную з ним домовитися: нехай знiмае з рахунку будь-якi суми. Будемо молити Бога, щоб основна частина вкладу залишилася. Менi особисто цей хлопець з Росii здався скромною людиною, не думаю, що вiн почне витрачати багато.
– Добре, на цьому i зупинимося, – з полегшенням пiдвiв пiдсумок наради керуючий банку, – прошу, якомога швидше все оформите, я чув, що наш найголовнiший клiент живе з родиною в готелi i в усьому собi вiдмовляе.
4 глава
Таемниця переселення
Так говорить Господь, що чинить оце,
Господь, що вформовуе це, щоб поставити мiцно оце, Господь Його Ймення:
Покликуй до Мене i тобi вiдповiм,
i тобi розповiм про велике та незрозумiле, чого ти не знаеш!
Бiблiя, Єремii 33:2 – 3
Вiсiмнадцять рокiв потому
Погожого травневого вечора в потопаючому в зеленi невеликому особняку в центрi Цюрiха за всiма ознаками готувалися до свята. Невеликий дворик перед будинком i вся найближча брукiвка були заставленi автомобiлями, прибулi гостi при входi весело i голосно вiталися з господарем будинку та його синами, через прочиненi вiкна на вулицю лилася приемна музика.
О сьомiй годинi вечора почалося свято. Всi присутнi в просторiй залi на першому поверсi схилилися перед Богом у молитвi, а потiм струнко заспiвали християнськi гiмни. Коли через кiлька годин гостi почали роз»iжджатися, кожен з них намагався пiдiйти до двох молодих чоловiкiв з тим, щоб обiйняти iх i поцiлувати.
– Микита i Петре! – вимовив, поперемiнно стискаючи в своiх мiцних обiймах братiв, невисокого зросту лисуватий чоловiк. – Щиро вiтаю вас з днем народження! Двадцять один рiк – це важлива вiха на вашому життевому шляху. Надiюсь, що ви вже отримали одкровення вiд Господа, чим будете займатися пiсля закiнчення навчання? Адже залишився всього рiк.
– Ми продовжуемо молитися! – майже хором вiдповiли брати, приймаючи вiтання оточуючих iх гостей.
***
Молода гарна жiнка, що допомагала господинi будинку прибирати посуд зi столу, неголосно запитала:
– Мамо, ти пiдготувала тата до розмови?
– Машуню, чому сьогоднi? Вже пiзно, всi втомилися. Тато теж втомився.
– Ти ж знаеш своiх синiв! Вони будуть питати саме сьогоднi! Ти казала татовi?
– Так, говорила. Все це, доню, дуже не просто…
– Тодi зробимо так: ви з татом пiднiмiться на другий поверх, думаю, вам потрiбно пiдготуватися до розмови, помолитися. А ми з братами проводимо гостей.
Чекайте нас хвилин через двадцять.
– А як же твоi дiти, чоловiк?
– З Тедом я домовилася, вiн вже повiз дiтей додому i сам укладе iх спати. Я залишуся сьогоднi на нiч у вас, допоможу тобi.
***
Коли господар будинку i його дружина пiднялися на другий поверх i прикрили за собою дверi, вони, не змовляючись, встали на колiна i почали молитися. Усе ще стоячи на колiнах пiсля молитви, чоловiк прошепотiв:
– Настуню, Господь мене зараз змiцнив, я готовий почати розмову з синами.
– Так, мiй коханий, я тобi допоможу.
Через кiлька хвилин почулися кроки, дверi вiдчинилися, i увiйшли розчервонiлi дiти: всi переживали важливiсть моменту, помiтно хвилювалися.
– Тату, ти обiцяв вiдкрити таемницю нашого переселення з Росii, коли нам виповниться двадцять один рiк. Сьогоднi наш двадцять перший день народження. Ти розкажеш нам? – звернувся до батька найсмiливiший – Петро.
«Володiння двома мовами позначилося на тому, як нашi дiти будують речення», – подумав батько i посмiхнувся.
