скачать книгу бесплатно
Сiм’янин
Пол Дезмонд
Френк пiсля одруження з Меган став люблячим чоловiком, пiсля народження дiтей – кращим у свiтi батьком, але одного разу щось пiшло не так… Дивнi нiчнi видiння заполонили його розум, а життя покотилося пiд три чорти. Що ж саме сталося: нервовий зрив, стрес, галюцинацii, таемний зговiр чи може прояви шизофренii? Знайти вiдповiдь на це питання може лише сам Френк, але для цього йому доведеться здiйснити вбивство.
Пол Дезмонд
СІМ’ЯНИН
1
Нiч була прохолодною, але вiкно спальнi все одно було вiдчинене. Прохолода не завадила Френку прокинутися, стiкаючи потом. Вiн мало не закричав та стримався, бо поруч солодко спить Меган. Хоча це не допомогло: крiзь сон вона вiдчула його iмпульсивнi рухи, якi вiн здiйснював прокидаючись.
– Знову кошмари? – запитала вона не розплющуючи очей.
– Так, кохана, – вiдповiв Френк тремтячим голосом.
– Що цього разу?
– Не важливо люба, вибач, що розбудив. Поговоримо завтра, а зараз спи, – промовив вiн цiлуючи ii в щiчку, – солодких снiв.
– Як хочеш, Френку, – невдоволено вiдповiла вона, повернувшись до нього спиною. Їй не подобалось, що вiн не хоче дiлитися з нею своiми переживаннями, кожного разу обiцяе поговорити про це вранцi. Щоразу робить все, щоб не говорити про це. Френк i Меган були одруженi вже п’ятнадцять рокiв, а вiн не хоче казати iй, що за нiчнi страхiття його тривожать. Дружину це дуже дратувало, а вiн так кохав ii, що намагався берегти вiд таких речей.
Цього разу чоловiковi наснилося власне самогубство. Вiн сидiв на стiльцi, приклав до скронi свого револьвера i натиснув на курок. Далi пролунав дуже гучний пострiл. На цьому моментi вiн i прокинувся. Сон наче i не був надто страшним, але його правдоподiбнiсть лякала Френка. Тим паче, що вдома вiн дiйсно тримав револьвер, точнiсiнько такий, яким зносить собi мiзки у снi.
Йому здавалося, що Меган не варто знати таких речей, щоб вона не хвилювалася. Тому часто змiнював тему розмови, жартував, мовляв: «Наснилися, що твоi батьки переiхали жити до нас назавжди». Як же йому набридли цi кошмари, не менше, нiж iй.
Чекаючи, доки дружина засне, вiн втупився поглядом у стелю. Коли вона заснула, то повiльно i дуже обережно пiднявся з лiжка, попрямувавши до дивану на перший поверх, у вiтальню.
2
Вранцi Френк прокинувся вiд галасу дiтлахiв. Голова у нього трiщала, поганi сни бiльше цю нiч не тривожили, але на диванi спати дещо затiсно.
– Тату, ми запiзнимось до школи, – звернувся до нього старший син, Уiл.
– Так-так, зараз встаю, снiдаемо i iдемо в школу, – сонним голосом вiдповiв Френк, – хоча татко напевне не снiдае, а лише п’е каву, – додав, поглянувши на годинник, час якого свiдчив про те, що вiн мае бути вже скоро на роботi.
– Уiле, Роне, йдiть по своi портфелi, скоро татко вас вiдвезе, – вiдiслала дiтей, щоб поговорити з чоловiком, – знову ти на диванi спав? Треба щось з цим робити, якщо не хочеш говорити зi мною, то звернiмось до професiонала, – запропонувала Меган.
– Е нi! Нi до яких психотерапевтiв я не ходитиму. Не переживай, люба, все минеться, обiцяю, – спробував заспокоiти дружину, на що вона дуже шалено вiдреагувала.
– Скоро? Вже рiк тобi сняться кошмари, вiд яких ти прокидаешся з криками або пiдскакуеш з лiжка, стiкаючи холодним потом, i говориш що скоро мине? Френку, задумайся, – цiлий рiк.
– Дай менi ще трохи часу, люба, якщо кошмари не припиняться, то я пiду до терапевта.
– Добре, а тепер снiдай, пий каву i вiдвези дiтей до школи.
– Я не встигаю поснiдати, просто вип’ю кави, мав би й так вже виiхати.
– Ну добре, випий кави й не забудь свiй обiд.
– Дякую, кохана.
Пiсля обiцянки Френка Меган почувала себе краще, напруга зникла з ii обличчя та i йому самому стало легше, знаючи, що дружина заспокоiлась. Вiн пiднявся з лiжка, поцiлував ii та пiшов на кухню, випивши швиденько каву, схопив коробку для обiду i попрямував до дверей.
– Дiти, пора iхати, спускайтеся скорiш! – покликав iх батько.
Уiл i Рон швидко спустилися вниз зi своiми портфелями.
– Не забудьте своi обiди – Меган дала дiтям по пакунку.
– Дякуемо, матусю – вiдповiли вони та побiгли навипередки до машини.
– Все, ми поiхали, люба, – промовив Френк, поцiлувавши ii перед тим, як перейти порiг.
3
Вiдвiзши дiтей до школи, вiдразу поiхав на роботу. Так поспiшав, що навiть штраф за перевищення швидкостi отримав. Перед дверима до офiсу на нього вже чекав шеф.
– Френку, ти запiзнився на п’ять хвилин, – звернувся той.
– Так, вибачте, пане Вуйле, знаете, як воно бувае… дiтей в школу вiдвести треба, на дорогах пробки, – почав виправдовуватися, але це йому як завжди не допомогло, адже Йон Вуйл був ще тим скнарою.
Звiсно нiчого серйозного Вуйл нiколи не робив через запiзнення та iншi дрiбницi, але нотацii читав довго, iнодi штрафував на невеликi суми в залежностi вiд кiлькостi вiдсутнього часу на робочому мiсцi. З нього часто кепкували поза спиною, виглядав вiн трохи незграбно, мав лисину на головi, був низьким i трохи товстим. Особливо весело було споглядати, як вiн пiдходив до найвищого працiвника на всьому поверсi – Кайла. Йон дивився йому в обличчя знизу вгору i кричав через якiсь помилки, запiзнення, чи просто показуючи всiм свiй авторитет, а Кайл дивився на нього опустивши голову, як на маленького злого карлика. Ще бiльшоi комiчностi Йону надавав азiатський акцент, бо частково вiн був китайцем.
– Сьогоднi ти заробив на десять баксiв менше, – немовби погрожуючи вiдповiв начальник.
– Добре, пане Вуйле, як скажете.
– Чому ти ще досi тут? Ану йди працювати, бо ще десять баксiв знiму!
– Вибачте, вже бiжу, пане Вуйл, – з цими словами Френк побiг на свое робоче мiсце, штраф його не дуже злякав, навiть пiдняв настрiй, начальник повеселив його ще на початку робочого дня.
Френк сiв у крiсло та увiмкнув комп’ютер. Почав заповнювати електроннi документи, роздруковувати iх, перечитувати, вiдповiдати на дзвiнки, простiше кажучи – нарештi почав працювати. Таких самих працiвникiв як i вiн сам було ще з десяток i всi працювали в однiй кiмнатi, роздiленiй метровими перегородками, свiй власний офiс був лише у пана Вуйла та його секретаря. Робота в офiсi кипiла. В торгових компанiях завжди так, лиш встигай заповнювати папери та вiдповiдати на дзвiнки клiентiв.
Нарештi робота пригальмувала. Настала обiдня перерва. Як же дiстали цi клятi клiенти, iнодi телефонують й самi не знають чого хочуть, а бува, такi недоумки дзвонять, вiд яких голова болiти починае, а у Френка вона i так болiла пiсля майже безсонноi ночi. Інодi, пiд час обiдньоi перерви, коли не було нiяких дзвiнкiв, йому здавалося, що його хтось кличе. Вiн вважав це наслiдком робочоi перевтоми та безсоння, дивним маревом.
– Френку, Ви тут? – звертався до нього уявний голос, – Френку, Ви ще з нами? Ви чуете мене?
– Френку! Френку, агов!
– Га? Що? – пiдскочив Френк.
– Що, знову не виспався i заснув пiд час обiду? – запитав Нiл.
– А, це ти, друже? Я вже думав, знову той Вуйл причепився…
– Чув, вiн штраф тобi зробив на цiлих десять баксiв? – поцiкавився посмiхаючись Нiл.
– О так, закладаемось, вiн вiдрахуе цi десять баксiв собi у кишеню i купить на них пончикiв? – пожартував Френк.
– А чом би й нi, – пiдхопив Нiл
– Я так розумiю, тобi знову жахiття снилися? – запитав у Френка Нiл.
– Ще б пак! Як же вони мене дiстали!
– То що наснилось цього разу? – обличчя Нiла вже не було таким веселим, як тодi, коли вони обговорювали шефа.
Вiн був кращим другом Френка i його дiйсно хвилював його стан, адже Френк вже давно у його очах був як сам не свiй, неначе його пiдмiнили. Все свое життя активний i життерадiсний, а тут рiк, чи навiть бiльше, весь час сонний, трохи апатичний та, навiть, дещо занудний тип.
– Давай, я тобi пiзнiше розповiм, друже.
– У такому випадку, пропоную тобi пiсля роботи сходити та випити чогось, розслабитися тобi не завадить.
– Ну, не знаю, напиватись я точно не збираюсь, дружина i так на мене зла трохи, бо не розповiдаю iй про своi кошмари, намагаючись уберегти ii, а то ще подумае що у мене дах iхати починае.
– Нiхто не буде напиватись, просто розповiси менi про своi страшнi сни за келихом пива.
– Якщо так, то умовив, але тодi з тебе пиво, – посмiхнувся Френк, – i безалкогольне, нам ще за кермо сiдати потiм.
– Домовилися, друже, а зараз з’iж уже свiй обiд нарештi, обiдня перерва не для того щоб спати. Думаю, десять хвилин тобi мае вистачити, а я пiду за свiй стiл або може до Кейт, позалицятись, – посмiхнувся Нiл, який все-таки пiшов до Кейт, отримувати черговоi прочуханки.
