скачать книгу бесплатно
Я не зрозумiв, чому було так важливо, що баранцi iдять кущi. Але Маленький принц додав:
– Отже, вони i баобаби теж iдять?
Я заперечив, мовляв, баобаби – не кущi, а величезнi дерева заввишки з дзвiницю, i якщо вiн приведе навiть цiле стадо слонiв, iм не з’iсти i одного баобаба.
Почувши про слонiв, Маленький принц засмiявся:
– Їх довелося б поставити один на одного…
А потiм сказав розважливо:
– Баобаби, поки не виростуть, бувають зовсiм маленькi.
– Це вiрно. Але навiщо твоему баранцевi iсти маленькi баобаби?
– А як же! – вигукнув вiн, нiби мова йшла про найпростiшi, азбучнi iстини.
І довелося менi поламати голову, поки я змiркував, в чому тут рiч.
На планетi Маленького принца, як на всiх iнших планетах, ростуть трава i бур'ян. А отже, е там добре насiння корисного зiлля i погане насiння шкiдливого зiлля, бур'яну. Але ж те насiння невидиме. Воно спить, сховане пiд землею, поки одне якесь не надумае прокинутися. Тодi воно пускае паросток; вiн розправляеться i тягнеться до сонця, спершу такий милий, нешкiдливий. Якщо це майбутнiй редис або кущ троянди, хай собi його росте на здоров'я. Але якщо це якийсь бур'ян, треба вирвати його з корiнням, щойно його впiзнаеш. На планетi маленького принца було жахливе насiння… Це насiння баобабiв. Грунт планети був геть ним уражений. А якщо баобаб не розпiзнати вчасно, то вже нiколи його не позбудешся. Вiн заволодiе усiею планетою. Вiн прониже ii наскрiзь своiм корiнням. І якщо планета дуже маленька, а баобабiв забагато, вони розiрвуть ii на клаптики.
– Є таке тверде правило, – сказав менi пiзнiше Маленький принц. – Встав вранцi, вмився, привiв себе до ладу – i одразу ж наведи лад i на своiй планетi. Неодмiнно слiд кожного дня виполювати баобаби, щойно iх можна буде вiдрiзнити вiд рожевих кущiв: молодi паростки у них майже однаковi. Це дуже нудна робота, але зовсiм не тяжка.
Якось вiн порадив менi постаратися намалювати таку картинку, щоб i на моiй планетi ii добре зрозумiли дiти.
– Якщо iм колись доведеться подорожувати, – сказав вiн, – це iм стане у пригодi. Інша робота може i почекати трохи, шкоди не буде. Але якщо даси волю баобабам, лиха не минути. Я знав одну планету, на нiй жив ледар. Вiн не виполов вчасно три кущики…
Маленький принц докладно менi все описав, i я намалював цю планету. Терпiти не можу читати людям мораль. Але мало хто знае, чим загрожують баобаби, а небезпека, якiй пiддаеться всякий, хто потрапить на астероiд, дуже велика – ось чому цього разу я наважуюся зрадити своiй звичайнiй стриманостi. «Дiти! – кажу я. – Стережiться баобабiв!» Я хочу попередити моiх друзiв про небезпеку, яка давно вже на них чатуе, а вони навiть не пiдозрюють про неi, як не пiдозрював колись i я. Ось чому я так трудився над цим малюнком, цей час я витратив не дарма. Можливо, ви запитаете: чому в моiй книжцi немае бiльше таких помiтних малюнкiв, як цей, з баобабами? Вiдповiдь дуже проста: я намагався, але у мене нiчого не вийшло. А коли я малював баобаби, мене надихало усвiдомлення того, як це важливо i невiдкладно.
VI
О, Маленький принце! Потроху я зрозумiв, яким сумним i одноманiтним було твое життя. Тривалий час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечiрнiм сонцем. Я дiзнався про це вранцi четвертого дня, коли ти сказав:
– Я дуже люблю захiд сонця. Ходiмо подивимося, як заходить сонце.
– Ну, доведеться почекати.
– Чого чекати?
– Щоб сонце зайшло.
Спочатку ти дуже здивувався, а потiм засмiявся над собою i сказав:
– Менi все здаеться, що я у себе вдома!
І справдi. Всi знають, що коли в Америцi полудень, у Францii сонце вже заходить. І якби за одну хвилину перенестися до Францii, можна було б помилуватися заходом сонця. На жаль, Францiя дуже, дуже далеко. А на твоiй планетi тобi досить було пересунути стiлець на кiлька крокiв. І ти знову i знову дивився на небо, коли тiльки бажав…
– Одного разу я за один день бачив захiд сонця сорок три рази!
І трохи згодом ти додав:
– Знаеш… Коли стане дуже сумно, приемно помилуватися, як заходить сонце…
– Отже, у той день, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобi було дуже сумно?
Але Маленький принц нiчого не вiдповiв.
VII
На п'ятий день, знову-таки завдяки баранцевi, я дiзнався секрет Маленького принца. Вiн запитав несподiвано, без передмов, наче дiйшов цього висновку пiсля довгих мовчазних роздумiв:
– Якщо баранець iсть кущi, то вiн, мабуть, i квiти iсть?
– Вiн е все, що попадеться.
– Навiть такi квiти, у яких шипи?
– Так, i тi, у яких шипи.
– Тодi навiщо шипи?
Цього я не знав. Я був дуже зайнятий: в моторi заiло одну гайку, i я намагався ii вiдкрутити. Менi було не по собi, ситуацiя ставала загрозливою, води майже не залишилося, i я вже побоювався, що моя вимушена посадка погано скiнчиться.
– Навiщо потрiбнi шипи?
Поставивши будь-яке запитання, Маленький принц нiколи не заспокоювався, поки не отримував вiдповiдь. Непiддатлива гайка виводила мене з терпiння, i я вiдповiв навмання:
– Колючки нi для чого не потрiбнi, квiти випускають iх просто вiд злостi.
– Он як!
Запала тиша. Потiм вiн сказав майже сердито:
– Не вiрю я тобi! Квiти слабкi. І простодушнi. І вони намагаються додати собi хоробростi. Вони думають, якщо у них колючки, iх всi бояться…
Я не вiдповiв. В ту хвилину я казав собi: якщо ця гайка i зараз не пiддасться, я так стукну по нiй молотком, що вона розлетиться на друзки.
Маленький принц знову перебив моi думки:
– А ти гадаеш, що квiти…
– Так нi ж бо! Нiчого я не гадаю! Я вiдповiв тобi перше, що спало на думку. Ти бачиш, я зайнятий серйозною справою.
Вiн подивився на мене здивовано:
– Серйозною справою?!
Вiн все дивився на мене: забруднений мастилом, з молотком в руках, я нахилився над незрозумiлим предметом, який здавався йому таким потворним.
– Ти говориш, як дорослi! – Сказав вiн.
Менi стало соромно. А вiн нещадно додав:
– Все ти плутаеш… Нiчого не розумiеш!
Так, вiн не на жарт розсердився. Вiн хитнув головою, i вiтер розтрiпав його золоте волосся.
– Я знаю одну планету, там живе такий собi чолов’яга з багряним обличчям. Вiн за все свое життя жодного разу не понюхав квiтки. Жодного разу не подивився на зiрку. Вiн нiколи нiкого не любив. І нiколи нiчого не робив. Вiн зайнятий тiльки одним: складае цифри. І з ранку до ночi твердить одне: «я людина серйозна! Я людина серйозна!» – Зовсiм як ти. І аж роздуваеться вiд гордостi. А насправдi вiн не людина. Вiн гриб.
