Основи економічних знань

3

Господарська система, або господарський порядок, – конкретна форма економічного/господарського устрою народного господарства. Включає, окрім господарської конституції (господарського права), сукупність формальних і неформальних суспільних інститутів, механізмів, варіантів дії, поведінки. Господарський порядок може бути встановлений державою, або зростати природним шляхом у ході історичного розвитку. Господарські порядки розглядаються як реальні типи господарства, наповнені конкретним емпіричним змістом та логічно систематизовані з використанням певних інструментів теоретичного аналізу. Розрізняють історично два принципово протилежних типи господарського порядку: ринкове господарство та централізовано кероване (планове) господарство. Див. Васина Л. Л. Социальное риночное хозяйство: слов. терминов. – М.: ИНФРА, 1997. – С. 153].

4

Субстанція (лат. substantia – сутність) – першооснова, сутність усіх речей і явищ. Субстанціональний – суттєвий, основний.

5

У науковій і навчально-методичній літературі, присвяченій проблемам аналізу сутності та процесу наукового пізнання оточуючого нас світу, дається характеристика сутності пізнання як форми активної діяльності людей, спрямованої на здобуття знань. Натомість розглядаються три основні види пізнання: буденне, засноване на повсякденному досвіді та здоровому глузді; художнє, що характеризується чуттєво-образним вираженням дійсності; наукове, основними рисами якого є системність, обґрунтованість, аналітичність використання спеціально розроблених методів дослідження тощо. Див. більш докладно: [5, с. 8 – 9].

Наукове мислення відрізняється від побутового, як підкреслюють учені, насамперед здатністю «створювати (конструювати) точні та однозначні абстрактні та ідеальні об’єкти, логічно взаємопов’язані системи таких об’єктів (наукову реальність), формулювати закони і принципи їх самоорганізації, зміни та розвитку, пояснювати, передбачати їх поведінку та ефективно використовувати в інтересах людини для її успішної адаптації до оточуючої дійсності, її структуризації, для контроля та управління природними та соціальними процесами» [9, с. 461].

6

Ойкумена (грец. oikumene – oikeo – населяю) – сукупність областей планети, які, за уявою давніх греків, були заселені людиною – [9, с. 343].

7

Про це йдеться, наприклад, у праці Ксенофонта «Економікос» («Домобудівництво»), працях Аристотеля (384 – 322 рр. до н. е.), який сформулював власні погляди на природу приватної власності, вартості, багатства, грошей, капіталу, ціни тощо; у Китаї того часу принципи організації економічного життя, управління економічними та соціальними процесами сформулює згодом усесвітньо відомий вчений – філософ, мислитель, педагог Конфуцій (Кун-цзи – 551 – 479 рр. до н. е.). Більш докладно про це читайте у [7].

8

Парадигма (грец. paradeigma – приклад, зразок) – висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що панують протягом певного історичного періоду у науковому співтоваристві. Зміна парадигми являє собою наукову революцію.

9

«Якщо мінова вартість товарів визначається кількістю праці, втіленої в них, то будь-яке зростання цієї кількості повинно збільшувати вартість того товару, на який вона витрачається, а будь-яке зменшення – знижувати її» [14, с. 404].

10

«Якщо ми уявимо собі стан суспільства, у якому досягнуті великі успіхи, в якому промисловість і торгівля процвітають, то ми, як і раніше, знайдемо, що вартість товарів змінюється відповідно до того ж принципу: визначаючи, наприклад, мінову вартість панчіх, ми знайдемо, що їх вартість порівняно з іншими речами залежить від усієї кількості праці, яка необхідна для виготовлення їх і доставки на ринок» [14, с. 412]. Більш детально див.: Розділ ІІІ. На вартість товарів впливає не лише праця, застосована безпосередньо до них, але й праця, витрачена на знаряддя, інструменти та споруди, які сприяють цій праці [там само, с. 410 – 416].

11

Сутність індустріалізації (лат. industria – старанність, діяльність) знаходить свій прояв у процесі формування у народному господарстві окремих країн технологічних систем, пов’язаних із масовим застосуванням машинного виробництва, домінуванням в економіці промислового виробництва.

12

До речі, німецький вчений Д. Зенгхаас визначив пряму залежність між якістю та наслідками індустріалізації для економіки країни та якістю процесів модернізації в аграрному секторі. На його думку, індустріалізація країни ніколи не досягала рівня, на якому починається самопідтримуване зростання, якщо їй не передувало або не супроводжувало її капіталістичне перетворення сільського господарства. Спроби індустріалізації у таких випадках «захлиналися», зростання економіки зупинялося, а країна опинялася перед перспективою перетворитися в експортера сільськогосподарської та мінеральної сировини для сусідів, що переживають промислове піднесення, або витіснялася на маргінальні позиції, стаючи слаборозвиненим «ведмежим кутом» Європи.

Як справедливо підкреслюють учені, чим довше промисловість, що зароджувалася в одних районах, взаємодіяла із докапіталістичним господарством інших, живлячись їх дешевою працею, продовольством, сировиною, користуючись невигідними для сільського господарства умовами обміну, тим повільніше йшло визрівання буржуазного суспільства. Це, у свою чергу, породжувало цілу низку чинників гальмування процесу системної індустріалізації, насамперед таких як: слабкість мотивів і стимулів диверсифікації структури виробництва, недостатній розвиток внутрішнього ринку, деструктивні процеси у суспільному поділі праці як у межах національної економічної системи, так і на рівні регіональної та світової економіки.

13

К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения. – 2-е изд. – Т. 20. – С. 544.

14

Синергізм, синергія (грец. synergeia) – варіант реакції організму (зокрема й соціального організму) на комбінований вплив двох або декількох лікарських речовин (чинників), який характеризується тим, що така дія перевищує дію кожного компонента, функціонуючого окремо.

15

«Закон – це суттєвий, стійкий, такий що повторюється, зв’язок між різного роду матеріальними та ідеальними предметами (природними, соціальними, психічними, розумовими). Відкриття, конструювання, формулювання та обґрунтування законів – одне з головних завдань наукового пізнання» [8, с. 200].

16

«Ентропія, соціальна ентропія – це міра неорганізованості системи. Вона тим вища, чим менша міра системної структурованості. Й тим нижча, чим більше однорідних взаємозамінних елементів містить система. Ентропія характеризує здатність системи до здійснення соціальної роботи. За тих самих енергетичних можливостей ця здатність вища у тієї системи, у якої нижча ентропія. Після досягнення деякого ентропійного бар’єру (та рівня безпорядку, хаосу) відбувається самоорганізаційний стрибок: елементи системи раптом миттєво перебудовуються, починають діяти корельовано, узгоджено, утворюючи глобальну структуру по всьому тілу системи, знижуючи цим її ентропію та збільшуючи впорядкованість. Як правило, система має кілька можливих сценаріїв припустимої перебудови, вибору шляху». – Див. Бевзенко Л. Д. Доглибнопсихологічний чинник як підстава самоорганізаційного аналізу динаміки соціальних систем // Філософська і соціологічна думка. – 1996. – № 5 – 6. – С. 45, 38 – 39.

17

Так, у главі 24 «Загальної теорії зайнятості, процента і грошей», яка має назву «Заключні зауваження про соціальну філософію, до якої може привести загальна теорія», він підкреслює, що головним завданням економічної політики держави, яка буде сформована на основі його концепції, буде саме захист капіталістичної ринкової системи, а не ліквідація основних об’єктивних засад економічної свободи, які складають суть цієї системи. «…Хоча розширення функцій уряду у зв’язку із завданням координації схильності до споживання та спонукання до інвестування здалось би публіцисту ХІХ ст. або сучасному американському фінансисту жахливим замахом на основи індивідуалізму, – пише Дж. М. Кейнс, – я, навпаки, захищаю його як єдиний практично можливий засіб уникнути повного руйнування існуючих економічних форм та як умову для успішного функціонування особистої ініціативи» [7, с. 430].

Хоча розроблена теорія і вказує на життєву необхідність створення централізованого контролю у питаннях, які нині в основному віддані приватній ініціативі, відзначає вчений, широкі сфери діяльності залишаються недоторканними. Держава повинна буде здійснювати свій керівний вплив на схильність до споживання частково шляхом відповідної системи податків, частково фіксуванням норми процента і, можливо, іншими способами. Результатом теоретичного визначення необхідності та поля втручання держави в процеси регулювання ринкових відносин, на думку Дж. М. Кейнса, повинно бути визначення умов, яких потребує вільна гра економічних сил для того, щоб вона могла привести до реалізації всіх потенційних можливостей виробництва [7, с. 428 – 429].

18

Див. Леонтьев В. Беспокоиться за свое будущее нужно, но бояться его не стоит // Известия. – 1991. – 29 мая.

19

Інваріант (фр. іnvariant – такий, що не змінюється) – математичний вираз, що залишається незмінним при певному перетворенні змінних, пов’язаних із цим виразом, наприклад, при переході від однієї системи координат до іншої.Інваріантність (див. інваріант) – 1) незмінність, незалежність від будь-чого; 2) мат. – незмінність якоїсь величини по відношенню до певних перетворень.

20

Словарь иностранных слов. – 13-е изд., стер. – М.: Рус. яз., 1986. – С. 221; [4, с. 14].

21

Позитивна економічна теорія, зокрема, визначає сутність і зміст економічних законів, що діють на певному етапі розвитку суспільства, суть і зміст категорій, за допомогою яких можна визначити принципи та характер економічних процесів господарської діяльності. Тобто «позитивна економічна теорія пояснює механізм і характер дії об’єктивних економічних законів».Нормативна економічна теорія визначає та пояснює правила і норми економічної поведінки суб’єктів економічної діяльності, які прагнуть у ході цієї діяльності досягти якихось певних нових результатів. Тобто нормативна економічна теорія прогнозує, визначає шляхи дій, рекомендує, що слід зробити, як слід діяти, щоб, враховуючи вимоги об’єктивних економічних законів, сформувати таку економічну політику держави, окремих суб’єктів господарювання, які забезпечать рух вперед як в економічній, так і в інших сферах суспільної діяльності, пов’язаних з економікою [2, с. 47 – 48].

22

Словарь иностранных слов. – М.: Рус. яз., 1986. – С. 252.

23

До речі, надзвичайно важливе значення оволодіння такою загальною методологією досліджень у процесі пізнання специфічних проблем предмета будь-якої конкретної науки, зокрема й економічної теорії, глибоко уявляли вчені ще у період становлення диференційованої системи економічних наук. Так, наприклад, видатний філософ Сергій Булгаков у знаменитій праці «Філософія господарства» (1912) підкреслював, по-перше, існування проблеми методологічного догматизму в політичній економії того часу і, по-друге, визначав шлях звільнення від такого догматизму: це «…зусилля філософського аналізу. Потрібно піддати, – писав С. Булгаков, – сумніву те, в чому не прийнято та непристойно навіть мати сумнів» [15, с. 11].

24

Підхід (як поняття та інструмент у системі методів наукового дослідження) уявляє собою дію (або комплекс дій), націлену на визначення ключових цілей, принципів, інструментів аналізу економічних явищ і процесів. Передбачає формування відповідної парадигми та методології дослідження цих явищ. Визначає ставлення дослідника до сутності та ролі певних економічних і позаекономічних підсистем у досягненні синергетичного ефекту від їх взаємодії для усієї метасистеми.

25

У науковій та навчальній літературі можна зустріти досить велику кількість визначення поняття інститут, наприклад: 1. Інститут – це прийняті у суспільстві правила взаємодії індивідів, що склалися в процесі розвитку культури та визначають звичний спосіб організації тієї чи іншої сфери суспільного життя (Корнійчук). 2. Інститути – це правила гри у суспільстві або, висловлюючись більш формально, створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємовідносини між людьми (Д. Норт). 3. Інститут – це сукупність, яка складається з правил або декількох правил та зовнішнього механізму примусу індивідів до виконання цього правила (В. Л. Тамбовцев). Перелік дефініцій можна було б продовжити, однак найважливіше нам стає зрозумілим. Кажучи словами одного з батьків неоінституціоналізму Дугласа Норта – «головна роль, яку інститути відіграють у суспільстві, полягає у зменшенні невизначеності шляхом встановлення стійкої (хоча й не обов’язково ефективної) структури взаємодії між людьми» [12, с. 21].

26

Див.: Энциклопедия предпринимателя. – СПб. ТОО «Олбис», АО «Сатисъ», 1994. – С. 198.

27

Див. докладніше: Нуреев Р. Теории развития: новые модели экономического роста (вклад человеческого капитала) // Вопросы экономики. – 2000. – № 10. – С. 138 – 187.

28

Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 46. – Ч. ІІ. – С. 222.

29

Афанасьев В. Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – С. 290.

30

В умовах трансформації економічних систем під впливом НТР, економічних і соціальних чинників філософія поглядів щодо місця та ролі людини у системі суспільного виробництва, її функцій мотивів діяльності значно поглиблюється. Це знаходить свій прояв, зокрема, у появі нової інституціональної форми визначення сутності людини – людини інституціональної.

Як бачимо, філософське розуміння Геґелем багатомірності сутності та потреб людини знаходить свій розвиток і підтвердження в умовах переходу суспільства, економічної системи до нової якості умов їх функціонування та відтворення. Отже, ігнорувати таке розуміння місця та ролі кожної окремої людини у суспільстві, в економічному житті не тільки не етично, але й не прагматично, небезпечно, оскільки найбільш раціональні економікоматематичні моделі економічного розвитку країни у посттрансформаційний період чим далі тим більше будуть наражатися на проблеми неадекватності цілей країни і системи мотивації залучення громадян до їх реалізації.

31

Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т. 1. – С. 604.

32

Нестеренко А. О чем не сказал Уильям Баумоль: вклад ХХ столетия в философию экономической деятельности // Вопросы экономики. – 2001. – № 7. – С. 8; Фукуяма Ф. Доверие, социальные добродетели и созидание благосостояния // Новая постиндустриальная волна на Западе: антология / под ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – С. 123 – 162.

33

Марч Дж. Г., Ольсен Й. Новий інституціоналізм: організаційні чинники у політичному житті // Огляд американської політичної науки. – Вашингтон, 1984. – № 3. – С. 734 – 749.

34

Формація (лат. formatio – утворення, вид) – тип, побудова чогось відповідно до певного ступеню, стадії розвитку; суспільно-економічна формація – історично певний ступінь у розвитку людського суспільства; характеризується тільки їй властивим способом виробництва та зумовленими цим способом соціальними та політичними відносинами, юридичними нормами та установами, ідеологією.

35

Философский энциклопедический словарь / гл. редакция: Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов. – М.: Сов. Энциклопедия, 1983. – С. 683.

36

Гэлбрейт Дж. К., Меньшиков С. Капитализм, социализм, сосуществование: пер. с англ. / предисл. С. Меньшикова. – М.: Прогресс, 1988. – С. 84.

37

Фуллер М. Б., Бек Д. С. Возрождение экономики самураев: пер. с англ. – М.: Добрая книга, 2007. – С. 21 – 22.

38

Див. Шульдибин Б. П. Исторический путь России в аспекте цивилизационного и формационного подходов // Социально-гуманитарные знания. – 2001. – № 2. – С. 3 – 4.

39

Громыко Ю. В. Антропология политической идентичности. Самоопределение «рашинз» в глобальном мире. Территориальное развитие, транснациональные русские корпорации и идентичность. – М., 2006. – С. 49.

40

Розинская Н. Карл Поланьи: в поисках свободы / К. Поланьи // Избранные работы. – М.: Изд. дом «Территория будущего», 2010. – С. 18.

41

Діалектична суперечність (філос.) – внутрішня суперечність об’єкта або системи, наявність у ньому таких фундаментальних сторін або властивостей, які заперечують одна одну у своєму змісті, але, разом із тим, і передбачають одна одну в рамках цілого (притягання та відштовхування у фізиці, стійкість і мінливість біологічних і соціальних систем, аналіз і синтез, дедукція та індукція у пізнанні тощо) [19, с. 34].

42

Дедукція – метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про окреме; індукція – метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет робиться умовивід про загальне; єдність логічного та історичного – метод наукового дослідження, зміст якого полягає в тому, що логіка категорій і законів економічної науки має віддзеркалювати логіку розвитку об’єктивного економічного процесу; метод абстракції – метод поглибленого пізнання реальних економічних процесів шляхом виділення основних, найсуттєвіших сторін певного явища та очищення від усього випадкового, неістотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є наукові поняття, економічні категорії та закони; метод аксіоматичний – такий метод побудови економічної теорії, за яким деякі судження приймаються як аксіоми, які не потребують доведення, а всі інші умовиводи робляться з цих аксіом за певними логічними правилами. Необхідною умовою цього методу є внутрішня несуперечливість; метод гіпотетично-дедуктивний – метод наукового дослідження, який ґрунтується на висуванні гіпотез про причини явищ, що підлягають дослідженню, та виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то гіпотеза визнається достовірним знанням; моделювання – опосередкований метод наукового дослідження, де оригінальний об’єкт дослідження замінюється ідеальною моделлю, яка існує у відповідній знаковій формі та функціонує за законами логіки, яка (логіка) відображає реальні процеси матеріального світу; синтез – метод наукового пізнання на основі уявного поєднання в єдине ціле розчленованих аналізом частин; узагальнення – метод наукового пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження від одиничних до особливих і загальних ознак і властивостей певної групи чи класу об’єктів [3, с. 11 – 15].