скачать книгу бесплатно
Вашi пальцi пахнуть ладаном
Валентин Л. Чемерис
Історiя Украiни в романах
Роман «Вашi пальцi пахнуть ладаном» розповiдае про драматичну долю та коротке життя знаменитоi «королеви екрана» епохи нiмого кiно – Вiри Холодноi, а також про легендарного «короля шансонье», артиста-виконавця своiх пiсень, композитора, поета Олександра Вертинського. Обое – знаковi постатi свого часу. Їхнi долi на зламi епох, вiйн i революцiй химерно переплелися, вона стала його Музою, великим коханням – на все життя. Вiдлуння цього почуття у його вiршах-пiснях i сьогоднi викликае незмiнний iнтерес. Як i барвисте богемне тло неординарних i колоритних постатей Срiбного вiку: Ахматовоi, Цветаевоi, юного футуриста Маяковського… Усi вони, так чи iнакше, були причетнi до життя i доль наших героiв. Письменник залучив багатющий фактографiчний матерiал, мемуари, спогади людей, що знали Вiру Холодну та Олександра Вертинського.
Читачевi буде також цiкавий погляд автора на цi далекi подii – з проекцiею у сьогодення.
Валентин Лукич Чемерис
Вашi пальцi пахнуть ладаном
Роман-есей про Вiру Холодну та Олександра Вертинського
Їi врода з першого погляду вражала всiх – i чоловiкiв, i жiнок.
Вона була не просто вродливою, у нiй була якась незвичайна привабливiсть, повна очарування й принад, що кiнокамера тiльки пiдсилювала.
Вона була вражаюче кiногенiчна, а на фотографiях виходило ще краще.
Особливо вабили ii великi, з поволокою, сiрi очi – хай i без яскравого блиску, але сповненi млостi та нiжностi…
Цi очi буквально заворожували глядачiв…
Це, власне, кажучи, роман (може бути iсторичним, бiографiчним, а може, й сучасним) про…
Про роман знаменитоi «королеви екрана» i такого ж знаменитого короля шансонье, поета, артиста i композитора, роман, який буде названо дослiдниками загадковим i таемничим.
Обое вони вже легендарнi: i Вiра Холодна, i Олександр Вертинський.
Про них i роман – про всi таемницi екранноi суперзiрки i про нього, короля шансону, «руського П’еро» та про iхне справдi незвичайне, загадкове i досi нерозгадане захоплення одне одним.
«У ii смерть нiхто не хотiв вiрити – всi вважали, що це якась там шпигунсько-контррозвiдницька iнтрига.
До всього ж подiбний полiтичний колорит зафарбовуе i присвячений iй фiльм «Раба любви» – з газет.
Трагедii часто починаються з пророцтв i зловiсних призвiсток
Можна вважати, що все, що написане нижче, i що ви, сподiваюсь, прочитаете якось при нагодi, було саме так, як тут розповiдаеться…
А може, це белетристика, де розгулялася авторова фантазiя.
Може, було не зовсiм i так.
А може, було… майже так. Як тут розповiдаеться, бо все ж таки ця iсторiя взята з ЇЇ життя.
«Пора жити, тобто пiзнавати щастя», – писав якось Олександр Пушкiн, i це роман про те, як героi нарештi почали жити.
Себто пiзнавати щастя. Але…
Сказано ж бо в старовинному манускриптi:
«Ця жiнка не буде щасливою, я у цьому впевнений. А тому, що вона носить на чолi печать страждання.
Краса для жiнки – це як «лихо з розуму» для чоловiка i, якщо красива жiнка ще й розумна – це зовсiм непосильний тягар».
Трагедii часто починаються з пророцтв i зловiсних призвiсток, – сказано в старовинному манускриптi, що його якось автор читав на дозвiллi.
…Якийсь грек-вiщун в Одесi возив актрису мiсячноi ночi в поле i, запитавши день i рiк ii народження та зробивши заклинання, сказав, що ii погубить «Великий нiмий», який заговорить лише тодi, коли ii вже не буде у цьому свiтi…
– Вiро Василiвно, звiздарями називають тих, хто займаеться ворожiнням на планетах i зiрках, пророкуе-вiщуе… Вже в нашi днi одне з наукових видань писало: «Лжевченi-астрологи, або, як iх ще називають, звiздарi, вважають, що доля людей нiбито залежить вiд руху планет i зiрок…»
– Не знаю, що там у вашому часi пишуть, а в моему часi звiздарiв сприймали серйозно.
– Ходить яса, що по вашому приiздi до Одеси якийсь грек-звiздар, ворожбит i вiщун, возив вас уночi в поле, пiд небо зоряне, i ворожив вам, i щось лихе пророкував…
– Так. Якоiсь ночi з греком-ворожбитом я виiздила у поле, але не сама, зi мною були моi друзi, i вони вам пiдтвердять: так, усе, що навiщував тодi менi грек-ворожбит, збулося.
– Вiн навiщував вам загибель вiд «Великого нiмого»?
– Так, напророкував. І додав: а коли «Великий нiмий» заговорить, панi Вiри вже не буде у цьому свiтi… І знаете, все так i збулося. Великий нiмий заговорив уже пiсля моеi смертi…
ХОЛОДНА ВІРА ВАСИЛІВНА
Актриса.
Дата народження – 9 серпня 1893 року.
Мiсце народження – Полтава, Росiйська iмперiя.
Дата смертi – 16 лютого 1919 року.
Мiсце смертi – Одеса, Украiна.
Їi називали то королевою екрана, то рабинею кохання.
Вiра Холодна створила образ печальноi жiнки, вродливоi, обманутоi i покинутоi…
Вперше знялася в кiно у 1914 роцi, це була епiзодична роль у фiльмi «Анна Каренiна».
Широку знанiсть i популярнiсть до того нiкому не вiдомий Вiрi Холоднiй принесла роль Олени, зiграна у 1915 роцi в картинi «Песнь торжествующей любви».
Сьогоднi невiдома точна кiлькiсть фiльмiв, у яких знялася Вiра Холодна. За одними даними iх було близько 40, за iншими – приблизно 80. На жаль, тепер установити точну кiлькiсть зiграних Вiрою Холодною ролей уже неможливо – не збереглися не тiльки копii багатьох фiльмiв, але навiть назви деяких невiдомi.
Вiра Холодна знiмалась у режисерiв Є. Бауера, В. Висковського, В. Гардiна, Ч. Сабiнського, П. Чардинiна.
А коротка фiльмографiя Вiри Холодноi (данi про яку збереглися) така (мовою оригiналiв):
1914 – Анна Каренина
1915 – Песнь торжествующей любви
1915 – Пламя неба
1915 – Дети века
1915 – Пробуждение
1915 – Миражи
1916 – Шахматы жизни
1916 – Столичный яд
1916 – Ради счастья
1916 – Одна из многих
1916 – Лунная красавица
1916 – В мире должна царить красота
1916 – Жизнь за жизнь (Сестры-соперницы, За каждую слезу по капле крови)
1917 – Человек-зверь
1917 – Блуждающие огни
1917 – На алтарь красоты
1917 – Пытка молчания
1917 – Почему я безумно люблю
1917 – У камина (Позабудь про камин, в нем погасли огни)
1917 – Истерзанные души
1918 – Красная заря
1918 – Живой труп
1918 – Молчи, грусть… молчи… (Сказка любви дорогой)
1918 – Тернистый путь славы
…Про майже фантастичне, хоч i таке коротке, але слiпучо-осяйне життя Вiри Холодноi ходили численнi – не менш фантастичнi – чутки та рiзнi байки. Плiтки роздувалися одна одноi неймовiрнiша – зовсiм як у Голлiвудi. Чутки та поголоси в ранзi яси розповiдали, наприклад, що син одеського «чайного короля» застрелився через невдалий роман з актрисою! Або: Вiра Холодна застрахувала своi очi на пiвмiльйона рублiв! Усi, хто хоч раз мав щастя побачити ii, неодмiнно в неi напропале закохувалися – це була чи не едина у всiй тiй фантасмагорii правда. Чи не тому всiх партнерiв актриси зараховували iй якщо й не в чоловiки, то принаймнi в коханцi.
У тiм числi й молодого Олександра Вертинського, виводячи його на першi ролi в iнтимному життi великоi королеви нiмого кiно.
А вiн…
Вiн ii таки любив.
Вона теж любила.
Але… кiно. Та ще свого чоловiка Володимира Холодного i своiх дочок. А Вертинський – артист, спiвак, поет i композитор, що вже тодi за популярнiстю чи не рiвнявся iй, – майже щодня приходив до неi, сiдав на стiлець, зiтхав i мовчки дивився на свою богиню. А потiм читав вiршi, пронизливо-щемкi вiршi, присвяченi iй, серед яких шедевром був той, що починався рядком: «Вашi пальцi пахнуть ладаном…»
Про це i роман…
«Вiра завжди пам’ятала, що це я вперше штовхнув ii на той шлях, на якому iз нiкому не вiдомоi молодоi жiнки вона зробилась кiнозiркою. Я багато своiх нових пiсень присвячував iй. Якось, пригадую, принiс iй показати свою останню рiч, називалась вона – «Вашi пальцi пахнуть ладаном». Я вже вiддав ii видавцевi до друку i, як завжди, присвятив Холоднiй. Коли я прочитав iй текст пiснi, вона замахала на мене руками:
– Що ви зробили! Не треба! Не треба! Не хочу! Щоб я лежала в трунi! Нi за що!..
Вона дуже розхвилювалася:
– Це смерть! Знiмiть зараз же присвяту!
Пам’ятаю, я трохи навiть образився. Я зняв присвяту.
…Через кiлька рокiв, коли Вiра Холодна виступала в Одесi, а я спiвав у Ростовi-на-Дону, в номер готелю менi подали телеграму з Одеси:
«Померла Вiра Холодна».
І я до пiснi «Вашi пальцi» вiдразу ж повернув присвяту…»
ВАШИ ПАЛЬЦЫ
Вере Холодной
Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо Вам,
Никого теперь не жаль.
И когда Весенней Вестницей
Вы пойдете в синий край.
Сам Господь по белой лестнице
Поведет Вас в светлый рай.
Тихо шепчет дьякон седенький.
За поклоном бьет поклон.
И метет бородкой реденькой
Вековую пыль с икон.
Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо Вам,
Никого теперь не жаль…
