скачать книгу бесплатно
Кролики, ролики i Кондратюк
Станiслав Бондаренко
Ця фантастична пригодницька повiсть «для школярiв усiх часiв» – про видатного украiнського вченого Генiя Кондратюка, який зробив для людства великi вiдкриття, зокрема проклав точну мiжпланетну трасу до Мiсяця, що нею згодом скористалися американськi астронавти. На своему шляху до свiтла i свободи вчений зазнае страждань вiд пiдступного карлика дядька Джо Сталiна та його прислужникiв-жиробасiв. Але… честь могутнiша за нечисть.Читач також дiзнаеться про пригоди кмiтливих друзiв вченого – кроликiв Борика та Жорика, якi потрапляють до лiсу, допомагають звiрям побороти Лева Лiвакова, Михайла Мiнуса, Тигра Уссурiйського, а ще провести чеснi вибори i врятувати Лiсову краiну вiд хижих людей.
Станiслав Бондаренко
Кролики, ролики i Кондратюк
ВТЕЧА ВІД УЧЕНОГО
Дев’ятилiтнiй Олексiйчик ще нiколи не залишався сам у квартирi на нiч. Вiн жив з мамою, але раптом увечерi прибула бiла машина «Швидкоi допомоги» й забрала маму до лiкарнi. У хлопчини аж защемiло десь пiд серцем. За вiкном стемнiло, i стало не те щоб страшно, але надто самотньо без мами й моторошно.
Прийшов дядько Дмитро («Дядiм», як його величав племiнник) i принiс рiзнi солодощi, банани, круасани. А головне, вiн принiс… таемницi. Не всi, звичайно, – найсекретнiшi обiцяв лише через десять лiт розповiсти, коли можна буде. Тому що вiн – космiчний вчений, засекречений, хоч i не так сильно, як його давнiй учитель, до якого навiть не кожен мiнiстр мiг пiдступитися!
– А розкажiть, Дядiм, про того найсекретнiшого вченого, який першi дороги в космос проектував! – попросив племiнник.
І Дядiм цього разу швидко погодився:
– Учений на прiзвище Кондратюк, – почав Дядiм, – був настiльки неперевершений, що дорослi таких називають словом «Генiй». Але лише тодi, коли зрозумiють, що саме створив вiн або як допомiг людям на Землi своею головою.
Та про Генiя Кондратюка нiхто, окрiм кiлькох людей з уряду краiни, ще не знав. Бо був таки дуже засекречений. Уряд навiть охороняв його, побоюючись, щоб не викрали Генiя якiсь ворожi держави i не вивiдали важливi таемницi! Щоб не трапилось вiд того великоi шкоди. Адже вiн знае майже все про Землю i космос. За його точним маршрутом пiзнiше навiть вiдправлять супутники до Мiсяця, а потiм i астронавтiв. Без точного ж маршруту не тiльки автобус не дiйде куди треба, а й космiчний корабель на Мiсяць чи на Марс не дiстанеться. По-дорослому це називаеться траекторiя. І якщо вона помилкова, то промахнеться-промаже у просторi корабель, пролетить планету й загубиться у безкiнечному космосi серед зiрок.
Ось i жив мудрий учений у втаемниченому будинку не так вже й далеко вiд столицi, але ближче до великого лiсу. Як i багато iнших учених тодiшньоi краiни, Генiй Кондратюк вже пройшов i тюрми, бо тогочасний уряд не довiряв нiкому i любив лише покiрних.
У тi роки був при будинку вченого навiть парк за високим парканом, був у нього й помiчник разом з домогосподаркою. А з близьких жили поряд лише двое… кроликiв – Жорик та Борик. Обидва були Генiем дуже вченi-навченi. Друзями його були справжнiми. І збиралися завдяки його розуму полетiти, можливо, на далеку планету, де жодна людина не бувала й нiякий собака теж. От собачки Лайка, Бiлка та ще Стрiлка побували у космосi, але до iнших планет тi чотириногi космонавти не добиралися.
Генiй Кондратюк мiг бачити не лише видимий нам свiт, а й прихований, потаемний, i навчив братикiв-кроликiв мову нашу розумiти i розмовляти навiть. А на роликах, що спецiально для них придумав, вони каталися, як вiртуози. Та що там кролики, коли навiть i самi ролики вмiли, ну, не те щоб говорити, але розумiли слова хазяiв-кроликiв. Бо всерединi мали якiсь розумнi чiпи чи мiкрокомп’ютери. І коли кролик наказував «гальмуемо!», ролики миттево зупинялися. Отже – то не просто ковзани, а ролики-ко-ро-ли-ки! Але iздити по парку, хоч i красивому, iнодi набридае, хочеться чогось бiльшого. Тож закортiло кроликам провiдати своiх лiсових родичiв. І от iз самого ранку…
Братики-кролики
Взулися в… ролики,
Стильнi ковзани.
Он якi вони —
До браточка зайця
У далеку путь
Їдуть та змагаються,
Що б iще утнуть.
Їхали-iхали,
Охали, пихали —
Бум-цик-цик, свят-свят:
Закiнчивсь асфальт!..
У болото в’iхали —
Носом по пiску…
Смiх повис мiж вiтами:
«Кар-р… Цвiрiнь… Ку-ку!».
Скинули ролики
Братики-кролики,
Витерли носи,
З’iли ковбаси,
І капусти з’iли,
Вiдпочити сiли…
Не вдалось поспочивать:
Ролики хтось тихо – хвать,
Озирнулись кролики —
Поруч лиш два ролики!..
– Ов-ва, ов-ва, а де ще два? – вигукнув кролик Борик, хоча здогадувався, що нiхто йому на це нiчогiсiнько не вiдповiсть. Далi така вже пiшла нескладуха, що описати у вiршах не вистачить духу.
Кролик Жорик одразу ж припустив:
– Не сумнiваюсь – саме моi ролики поцупили!..
– Чому ти завжди думаеш про найгiрше? – поцiкавився Жорик. – Так ти у собi вирощуеш невдаху-панiкера. Може, це саме моi вкрали. В усякому разi, – додав вiн, наблизившись до мiсця, де ще зовсiм недавно лежали чотири ролики, – якщо навiть не стало твоiх, усе одно ж тi, що залишилися, будуть спiльними. То чого ж?..
– Але ж чотири ролики завжди краще, нiж два! – пiдсумував Жорик.
– Уточню: вдвiчi бiльше, а не краще, – не вгавав Борик. – Навпаки, тягнути на собi через болото два ролики рiвно вдвiчi легше. До того ж, чуе душа моя, що пропажу ми знайдемо.
Коли вони обстежили ролики, що залишилися, Борик iще голоснiше захникав, а Жорик гучнiше зареготав. Обидва лише зараз дотумкали, що насправдi зник один Жорикiв ролик i один Борикiв. Виходило, так би мовити, по-чесному. На те чiтко вказували написи-iнiцiали на кожному iз залишених роликiв: «К. Ж.» i «К. Б.».
Борик вiд здивування майже перестав хникати. А Жорик ще голоснiше засмiявся. Оскiльки побачив, що обидва ролики правi, значить, поцупили два лiвих! А це означае, що крадiй дурненький. І, мабуть, не дуже-то й зумiе кататися на двох лiвих роликах.
– А ми на двох правих?! Хоча нам це не так вже й важко, але доведеться по черзi, – пiдсумував Жорик.
Іще вiн додав: яким би не був дурненьким той крадiй, але ж слiдiв нiде не за-ли-шив!..
