скачать книгу бесплатно
Слово Боже – живе i дiяльне. Проповiдi та промови 2011–2013. Т. 1
Блаженнiший Святослав Шевчук
«Ознайомлюючись iз калейдоскопом проповiдей Блаженнiшого Святослава Шевчука, Отця i Глави УГКЦ, читач входить у глибини правд вiри, яка струмуе до вiчного життя. Промови архиерея багатограннi, виголошенi з рiзних нагод та в рiзних мiсцях, i це дае змогу побачити його титанiчну працю…»
В формате PDF A4 сохранен издательский макет.
Блаженнiший Святослав Шевчук
Слово Боже – живе i дiяльне. Проповiдi та промови 2011–2013. Т. 1
© Святослав Шевчук, 2020
© о. Роман Островський, упорядкування, 2020
© вл. Ігор Возьняк, передмова, 2020
© М. О. Сяркевич, художне оформлення, 2020
Передмова
Ознайомлюючись iз калейдоскопом проповiдей Блаженнiшого Святослава Шевчука, Отця i Глави УГКЦ, читач входить у глибини правд вiри, яка струмуе до вiчного життя. Промови архиерея багатограннi, виголошенi з рiзних нагод та в рiзних мiсцях, i це дае змогу побачити його титанiчну працю.
Кожне повчання вiдзначаеться простотою, а богословськi думки поясненi в такий спосiб, що читачевi легко збагнути представлений матерiал. Слова Блаженнiшого Святослава яснi, мудрi й доступнi всiм слухачам: чи то Святiшому Отцю, чи то членам Синоду та Собору нашоi Церкви, чи то учасникам велелюдних прощ, чи то невеликiй аудиторii. Читач вiдразу розумiе та вiдчувае глибину знань промовця, коли перечитуе пояснення евангельських текстiв або промови з нагоди рiзних церковно- суспiльних подiй, наприклад проголошення митрополii, хiротонii епископа, представлення Катехизму тощо.
Рекомендуемо глибоко пережити прочитаний матерiал, умiщений у цьому першому томi зiбрання проповiдей i промов Блаженнiшого Святослава. Духовнi слова приносять позитивну змiну вiруючiй людинi, як у цьому нас переконуе святий апостол: «Вiдродженi наново не з тлiнного насiння, а з нетлiнного: словом Божим живим i вiчним» (1 Пет. 1, 23).
Книжка видана до п’ятдесятирiччя з дня народження Отця i Глави нашоi Церкви. Сердечно вiтаемо Вас, Ваше Блаженство! Дякуемо Боговi за дар Вашого життя. Щиру подяку складаемо також Вашим батькам. Хай Господь благословить Вас щедрими духовними дарами та добрим здоров’ям на багато рокiв гiдного життя.
+ Ігор Возьняк, архиепископ i митрополит Львiвський
Проповiдi на рухомi свята лiтургiйного року
Недiля Митаря i фарисея
м. Киiв, каплиця Згромадження сестер служебниць Непорочноi Дiви Марii, 5 лютого 2012 року
Лк. 18, 10–14
Дорогi сестри!
Сьогоднi ми робимо ще один крок в напрямку до Господа. Недiля Митаря i фарисея – це день, коли ми, молячись на Утренi, вже починаемо спiвати покаяннi стихири, тобто готуемося до часу Великого посту.
Роздумаймо нинi над постатями митаря i фарисея. Лука, описуючи тих двох людей, вказуе на два екстреми тогочасного юдейського народу. Слово «фарисей» означае «вiдокремлений». Фарисеi прагнули бути дуже добрими, святими, досконалими людьми i вiдокремитися вiд iнших – нечистих, грiшних, щоб цiлковито вiддатися праведностi в Божому Законi. Митар, навпаки, був публiчним грiшником. Вiн вважався iдолопоклонником, бо збирав мито не на користь храму, до якого прийшов молитися, а на пiдтримку iмператора, що було релiгiйним актом почитання останнього як тогочасного божества.
Цiкава iхня поведiнка у храмi, яке мiсце вони собi вибрали. Очевидно, що фарисей пiшов наперед, до самого жертовника, i там молиться. Але куди зверненi його очi? Стоячи спереду, вiн бачить митаря, який стоiть ззаду. Його молитовна постава показуе, в який спосiб вiн молиться. Перебуваючи перед Божим обличчям, чоловiк не бачить Бога, не бачить Божоi святостi. Не порiвнюе свого життя з Господньою святiстю i досконалiстю. Натомiсть зауважуе того, хто стоiть далеко позаду. Порiвнюе себе з митарем i почуваеться щасливим.
А митар, який стоiть далеко позаду, бачить Боже обличчя. Каже Лука, що цей чоловiк не смiв очей звести до неба. Бо вiн своiм серцем споглядав Божу святiсть. А в присутностi святостi Бога будь-яка людська досконалiсть е нiкчемною. Порiвнюючи свое життя зi способом iснування самого Бога, ми завжди вiдчуваемо себе до нiчого не здатними i не гiдними пiдвести очей до неба. Маючи таку поставу, митар почав каятися. Бив себе в груди, кажучи: «Боже, милостивий будь менi, грiшному».
Цiкавим е також закiнчення цiеi притчi. Не всi ii героi виходять з храму виправданi. Слово «виправдання» тут, у евангелиста Луки, який вжив його слiдом за апостолом Павлом, мае дуже глибокий змiст. Зазнати внутрiшньоi перемiни, бути учасником святостi Бога, можна лише за дiею Господньоi благодатi. Митар, який вiдчував свою грiховнiсть i просив помилування, став учасником тiеi святостi, хоч навiть на неi не сподiвався i вважав себе не гiдним пiдвести очей, щоб подивитися на Боже обличчя. Вiн просив тiеi святостi, бо розумiв, що своiми дiлами не виправдаеться. Натомiсть фарисей пiшов таким, яким був, тому що вiн не потребував святостi. Був упевнений, що виправдаеться лише своiми дiлами, вважаючи, що через вчинки приходить святiсть. Це велика iлюзiя i духовна небезпека.
Наша Церква у своiх пiснеспiвах закликае нас приймати позицiю митаря. Слiд пам’ятати, що не можемо здобути святостi тiльки людськими силами. Коли хочемо справдi пiзнати цiну нашим дiлам або правду про самих себе, не треба дивитися на iнших грiшникiв. Потрiбно споглядати на самого Бога, навiть якщо почуваемося грiшними, i тодi зможемо бути виправданими.
Недiля Митаря i фарисея
м. Львiв, Львiвська духовна семiнарiя Святого Духа, 24 лютого 2013 року
Лк. 18, 10–14
Всесвiтлiшi отцi-ректори!
Високопреподобнi та всечеснi отцi – настоятелi й викладачi нашоi Львiвськоi духовноi семiнарii Святого Духа!
Преподобнi сестри!
Любi брати-семiнаристи!
Дорогi в Христi брати i сестри!
«Будьте досконалi, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5, 48). Цей загальний поклик до досконалостi, до святостi, який Ісус Христос залишив як великий наказ для всiх християн, е переспiвом однiеi заповiдi, яку знаходимо ще у Старому Завiтi, у книзi Левiт (19, 2). Господь каже до всiх людей: «Будьте святими, бо Я святий».
Що означае святiсть Бога? Пророк Ісая часто називае Бога, якого вiн об’являе i вiд iменi якого говорить до людей, такими словами: «Вiн е святий Ізраiлю» (пор. Іс. 12, 6; 30, 12, 15). Святiсть Бога – це не лише Його безмежнiсть, досконалiсть, вiдвiчна слава, чистота, бо вiд Божого буття не можна нiчого забрати чи вiдняти. Слова пророка означають iще те, що Бог Ізраiлю е особливий, не пiдвладний нашому уявленню на основi того, що ми знаемо, вмiемо чи переживаемо у Його створеному свiтi. Жодна уява i думка людини, базована на людському досвiдi, не може описати Божу святiсть.
Господь вибрав собi народ, вiдокремивши його вiд iнших людей, дав йому особливе завдання, щоб той наслiдував великого i святого Бога. Проте людина у Старому Завiтi не могла ввiйти в Божу святiсть. Мiж людською i Божою досконалiстю була величезна, незбагненна прiрва.
Тодi Отець посилае свого единородного Сина, який е святим для нас. Ми зможемо досягти досконалостi, про яку говорить Господь, лише тодi, коли станемо учасниками, причасниками досконалостi Ісуса Христа за дiянням Святого Духа. Бо людина може досягти святостi, коли «набереться» ii в Сина Божого.
У сьогоднiшньому евангельському читаннi ми бачимо двох людей, якi перебувають у храмi на молитвi, – митаря i фарисея. Фарисей стояв у храмi спереду (у дослiвному перекладi слово «фарисей» означае «вiдокремлений»), бо хотiв бути далеко вiд безбожникiв та грiшникiв, але близько до Бога, стати святим i досконалим завдяки докладному виконанню правил старозавiтного Закону. Проте ми бачимо, що його праведнiсть е зовнiшньою.
Митар, який був публiчним грiшником i який не мав добрих дiл, що iх мiг би представити Боговi, стояв у храмi ззаду, не смiв пiдвести очей до неба, а лише молився: «Боже, милостивий будь менi, грiшному».
Ісус Христос каже, що пiсля цiеi молитви фарисей вийшов осуджений, а митар – виправданий. Чому?
Митар, зрозумiвши, що не мае нiчого, жодноi людськоi праведностi, яку може представити Господевi на свое оправдання, просив про Боже милосердя. Тiльки тодi, коли людина стане перед Господом Богом не в зовнiшньому вимiрi людськоi побожностi, а в глибокiй скрусi серця, коли вона своiм внутрiшнiм зором побачить рiзницю мiж власною грiшнiстю i Божою праведнiстю, – Вiн зможе зробити ii досконалою i святою.
Бути досконалими, як наш Небесний Отець, – це Божий наказ, який звернений до кожноi людини. Отцi Другого Ватиканського Собору говорили про загальне покликання до святостi. Стати святим – це завдання кожного з нас.
Одного разу в Матерi Терези з Калькутти запитали: «Чи е для вас тягарем те, що всi вас вважають досконалою?» А вона вiдповiла: «Святiсть – це не розкiш, а перша необхiднiсть». Для того щоб бути людиною з великоi букви, треба щодня прямувати до святостi, зростаючи в розумiннi того, що досконалiсть може прийти тiльки вiд Бога, i своiми дiлами цю святiсть роздавати iншим людям.
Будьте досконалими, як Отець ваш Небесний досконалий, – це Божий наказ для братiв-семiнаристiв. Бо час у семiнарii – це перiод боротьби за досконалiсть. Щоб бути священником, треба спочатку бути доброю людиною, добрим християнином. Якщо семiнарист, переходячи з року в рiк, з курсу на курс, не позбавляеться фарисейства i не зростае в глибокому особистому зв’язку з Христом, то готуеться бути не досконалим, не святим священником, а релiгiйним бюрократом. Це про такого священнослужителя, що чiтко виконуе всi вимоги i приписи, якi дае Церква i до яких зобов’язуе епископ, каже псалмоспiвець Давид: «Маснiшi вiд сметани його губи, серце ж його завжди готове до бiйки» (Пс. 55, 22).
Ми сьогоднi пiд час Лiтургii висвятимо чотирьох нових дияконiв. За допомогою цього Таiнства Священства цi молодi хлопцi ще глибше з’еднаються з единим святим – Ісусом Христом, силою i дiянням Святого Духа. Змiст iхнього дияконського служiння – бути iконою Христа-Слуги. Адже Бог прийшов до нас нам служити. Поняття «дияконiя» означае «служiння». Церква сьогоднi хоче, щоб у рiк Дияконii, в останнiй рiк пiдготовки до Тисячодвадцятип'ятирiччя Хрещення Русi-Украiни, цей заклик до служiння один одному в родинi, у суспiльствi, у Церквi вийшов на перше мiсце, як заклик до християнськоi та людськоi досконалостi.
«Якщо ваша побожнiсть не перевершить побожностi фарисеiв i книжникiв – не увiйдете в Царство Небесне!» – каже Ісус Христос до своiх учнiв. Я невипадково хотiв цей акт свячення здiйснити у Львiвськiй духовнiй семiнарii. Прагну, щоб вiн став закликом для семiнаристiв не шукати зовнiшньоi вигiдноi життевоi позицii, а йти за нами. Виходьте далеко за межi Галичини, де е сотнi тисяч ваших братiв i сестер, котрi чекають, щоб iм збудували церкву i призначили доброго священника, аби iх навчив того, як тепер бути людьми; аби поеднав iх iз единим святим – Ісусом Христом, своiм словом i служiнням; аби ми, украiнський народ, пiсля тисяча двадцяти п’яти рокiв християнства були далi вiруючими людьми.
Нехай постать цього митаря-каяника буде для нас всiх прикладом того, що кожен, хто вивищуеться, буде принижений, а хто в покорi схилиться з Христом, – виправданий. Пам’ятайте, що царювати з Ісусом Христом – означае служити з Ним.
Недiля Блудного сина
м. Киiв, Патрiарший собор Воскресiння Христового, 3 березня 2013 року
Лк. 15, 11–32
Преосвященний владико Йосипе!
Всечеснi отцi!
Преподобнi брати i сестри!
Дорогi в Христi брати i сестри!
У Святому Письмi ми часто натрапляемо на один глибокий символ, який розповiдае нам про Бога, – Боже око. Думаю, багато з вас бачили той знак Божого ока у трикутнику, який споглядае на Всесвiт. З одного боку, цей символ означае неустанне чування i Божий захист над праведником, а з iншого – проникне, глибинне бачення всього створеного, зокрема людського серця. Псалом 139 каже нам: «Боже, Ти знаеш мене, коли сиджу i встаю я. Ти знаеш глибину мого серця. Пронизай мене Твоiм оком. Якщо я е на неправдивiй дорозi, скеруй мене на путь iстини». Можливо, цей символ Божого батькiвського ока, яке все пронизуе, е гарним вступом для нас у цю недiлю, – для нас, якi слухаемо притчу про блудного сина.
У цiй притчi е три дiйовi особи: батько, молодший i старший сини, кожен зi своею iсторiею. Але сьогоднi я б хотiв запросити всiх вас приглянутися до батька, через образ якого Ісус Христос хоче розповiсти нам про те, ким е наш Бог Отець, – ким Вiн е для своiх дiтей, для кожного з нас.
Батько у цiй притчi характеризуеться трьома рисами. Перша риса – вiн дивиться i бачить. Чоловiк бачить своiх дiтей, якi ростуть коло нього, вiн знае iхнi бажання, – «бачить» свого сина навiть тодi, коли той е далеко. Каже Євангелiе, що батько першим його побачив здалека, як той обiрваний, з порожнiми руками, з понурою головою вертався додому.
Що ж той батько бачить у своiх дiтях? Вiн бачить споживацьке ставлення до себе, бо так стаеться, що синам (i старшому, i молодшому) в певний час тато вже став непотрiбний, iм лише потрiбне його майно. Часто i наше ставлення до Бога та iнших людей стае споживацьким. Всевидяче Боже око, яке дивиться сьогоднi на нас, мабуть, простежуе те саме. Ми так звикли використовувати одне одного: дiти – батькiв, батьки – дiтей, влада – своiх громадян, що часом iнакше не вмiемо ставитися до iнших. І така споживацька позицiя, коли особа для нас начебто знецiнюеться, важливим е лише ii спадок, майно, те, що ми можемо вiд неi отримати, спричиняе взаемне вiддалення. Тут iдеться не тiльки про фiзичний простiр: можна жити разом в одному домi, а бути далеко одне вiд одного.
Друга риса батька – це його милосердя, яке найбiльше виявляеться пiд час його зустрiчi iз сином. Євангелист Лука розповiдае, що коли батько побачив свого сина, вiн над ним змилосердився. Але це е не тiльки якесь почуття. Тут Лука вживае грецьке слово «еспланхнiсте». Це означае, що все батькове нутро стрепенулося, кинулося до сина, бо для батька важливо не те, що вiн мае, а його син, найдорожчий скарб i найбiльше багатство.
А третя риса цього батька, яка проявляеться наприкiнцi притчi, – це радiсть. Батько сумував не за втраченим майном, а за втраченим сином. І коли хлопець повертаеться – батько тiшиться, наказуе вчинити великий бенкет, бо його син був пропав i знайшовся, був мертвий i ожив.
У славному творi Достоевського «Ідiот» описана цiкава iсторiя. Молода жiнка тримае на руках новонароджене дитя, яке часто плаче. І в певний момент мама вперше побачила на обличчi своеi дитини усмiшку. З радостi жiнка перехрестилася. Той, хто бачив це, спитав: що ти робиш? А мама вiдповiла: «Щоразу, коли грiшник клякае перед Богом, Господь до нього усмiхаеться». Наш Небесний Отець хоче нас усiх зробити учасниками своеi радостi, – учасниками того, ким е Вiн, i тодi, будьмо певнi, матимемо все те, що мае Вiн.
Дорогi в Христi брати i сестри, кажуть, що ця притча про блудного сина навернула до Бога набагато бiльше грiшникiв, нiж проповiдi всiх священникiв разом узятих. Навiть тодi, коли грiшник тiкае вiд Бога i Церкви, покидае все: хрещення, вiд якого вiдмовляеться, церковну спiльноту, над якою смiеться, до його свiдомостi постiйно промовляе притча про блудного сина, що, наче внутрiшнiй голос, кличе його назад до батька, назад додому.
Я хочу всiм вам побажати, щоб над вами, особливо в покаянний час Великого посту, до якого ми готуемося, засяяла Божа усмiшка, щоб ви вiднайшли нашого Небесного Отця i справдi по-синiвськи до Нього вiдкрилися, щоб на своiй шиi вiдчули обiйми того Бога, який у милосердi та всепрощеннi рухаеться до нас. Його око не осуджуе, а визволяе i спасае, щоб у глибинi нашого серця прозвучали Божi слова: «Треба веселитися, бо мiй син (моя донька) був мертвий i ожив, пропав був i знайшовся».
М’ясопусна недiля
с. Княжичi (бiля Киева), Киiвська Трьохсвятительська духовна семiнарiя, 18 лютого 2012 року
Мт. 25, 31–46
Преосвященний владико Богдане!
Всесвiтлiшi отцi ректори Львiвськоi та Киiвськоi духовних семiнарiй!
Всесвiтлiшi та преподобнi отцi!
Любi сестри!
Шановна панi голово наших славних Княжичiв!
Високоповажний депутате районноi ради, пане Миколо!
Вельмишановнi нашi добродii та друзi!
Дорогi в Христi брати та сестри!
Передусiм я хочу всiх нас привiтати з урочистiстю, яку ми сьогоднi здiйснюемо, – освяченням нового iконостаса в цiй духовнiй семiнарii. Ця дата залишиться в iсторii семiнарii як день, коли семiнаристи отримали дуже важливий елемент iхнього духовного виховання i зросту.
Сьогоднi, у М’ясопусну недiлю, як ми чули в Євангелii, Матей говорить про важливу iстину нашоi християнськоi вiри: що Ісус Христос вдруге прийде у славi, щоб судити живих i мертвих. Однак про цю iстину християнськоi вiри ми часом забуваемо, – забуваемо, що одного дня кожен iз нас стане на судi перед очима Творця i Спасителя.
Пригадую розповiдь одного чоловiка, який працював у ресторанi. Вiн зауважив: «У ресторанi сильно вiдрiзняеться поведiнка тих людей, якi мають платити за свiй обiд, i тих, якi не мають платити. Вони по-рiзному дивляться на те саме меню, замовляють iншi страви». Тому ця iстина християнськоi вiри – що кожен з нас стане на Господньому судi – надае певною мiрою стилю i способу життю людини.
Пильнiше пригляньмося до опису цього Страшного суду. Каже Матей, що коли Ісус Христос удруге прийде у славi, то всi народи стануть перед Його обличчям. Той суд вiдбуватиметься iнакше, як державний суд. Бо державний суд мае слухання, тобто е адвокати, захисники, обвинуваченi тощо. Таких елементiв тут не спостерiгаемо. Суддя чинить один-единий факт: вiн вiддiляе одних вiд iнших. Одних ставить праворуч, а iнших – лiворуч за якимись ознаками, якi вони самi вже принесли iз собою на цей суд, ба бiльше, видимими ознаками, що iх всi можуть бачити. Святi Отцi кажуть, що на Страшному судi буде дуже багато несподiванок, бо все таемне стане явним, i не лише для Суддi, а й для Всесвiту.
Тi ознаки, якi приноситимуть люди на Страшний суд, е наслiдком iхнiх вчинкiв. Бо ми часом думаемо, що те, що ми робимо, не впливае на наше життя, або те, що робимо таемно, нiяк не впливае на нас. Однак насправдi той, хто краде, – не може не стати злодiем, чи той, хто е немилосердним, не може не стати жорстоким. Кожен вчинок людини позначаеться на нiй, залишае слiд у ii серцi, а вiдтак надае iй певних ознак, що пiзнiше поставить ii праворуч або лiворуч вiд Небесного Суддi, тобто вiн приведе особу або на вiчну погибель, або на вiчне щастя в Небесному Царствi. Святий Григорiй Нiський каже, що ми, живучи, певною мiрою е батьками самих себе, бо через своi вчинки наче породжуемо в собi той образ, в якому станемо колись на Страшному судi.
Прикметно, що ми посвячуемо цей iконостас у недiлю, коли роздумуемо над цiею правдою вiри. Чому? З одного боку, ми хочемо подякувати нашим жертводавцям, добродiям, якi вчинили добре дiло, i таким чином цей iконостас не лише навiчно закарбуеться тут, у семiнарii, у пам’ятi семiнаристiв, а й у душi жертводавцiв. Ми просимо, щоб Бог пам’ятав про цей добрий вчинок тодi, коли буде судити живих i мертвих.
На початку я згадав, що iконостас е важливим способом виховання семiнариста. Вам, напевно, вiдомий славний вислiв Федора Достоевського про те, що краса врятуе свiт. Вважаю, що молодiй людинi можна багато чого пояснювати, навiть можна на неi впливати через дисциплiну, але краса – це найсильнiший засiб, як вплинути на розум, уяву, духовний свiт юнака чи юначки.
Святi Отцi вважали, що в людини, яка споглядае iкону, тiльки дивиться на неi, преображаються очi, ця особа стае iнакшою. Бо iкона – це не тiльки витвiр мистецтва певного столiття. За християнським вiровченням, iкона – це вiкно у невидимий свiт. Вона робить видимим те, що звичайним нашим тiлесним очам е невидиме.
Часом можна почути питання вiд наших людей про те, навiщо в церквах iконостаси, мовляв, вони закривають престол i те, що вiдбуваеться навколо нього. Я вiдповiдаю, що все навпаки: iконостас вiдкривае те, що iнакше було б для нас невидимим. Вiн показуе, хто присутнiй пiд час Лiтургii навколо престолу: Ісус Христос, Богородиця i всi святi. Дае нам можливiсть споглядати невидиме i бачити невидимого Бога.
Святий Іван Дамаскин говорив: «Якщо хтось тебе запитае, якою е твоя вiра або в що ти вiриш, то покажи йому iкону. І будеш сповiдувати вiру в единого Бога в Трьох Особах, який воплотився i став видимим, помер на хрестi задля нашого спасiння i вiдкрив нам можливiсть споглядати Небесне Царство та бути його учасниками».
Нехай Господь буде для нас милостивим Суддею у день свого славного пришестя. А ми готуймося до цього дня добрими дiлами, молитвою, преображенням на нашiй духовнiй життевiй дорозi, щоб колись разом, як сьогоднi в цьому храмi, могли зустрiтися праворуч нашого Небесного Отця i почути слова: «Прийдiть, благословеннi, i благословенне Царство Небесне, яке вам пiдготоване вiд створення свiту».
М'ясопусна недiля
м. Вишневе (Киiвська область), парафiя Святоi Анни, 10 березня 2013 року
Мт. 25, 31–46
Дорогi в Христi!
Насамперед хочу сердечно подякувати всiм вам за можливiсть разом iз вами помолитися. Прибув до вас, щоб засвiдчити вам свою повагу, пам’ять про вас, щоб ви почувалися справдi любленими синами i доньками своеi Церкви. Оскiльки ця невеличка громада е однiею з наймолодших у нашiй Церквi, то вона, можливо, найбiльш люблена, i про неi нам потрiбно найбiльше дбати й пам’ятати.
Ось уже за тиждень починаеться Великий пiст. І сьогоднi, у цю недiлю, яка називаеться М’ясопусною, ми чуемо Євангелiе, що розповiдае нам про Страшний суд. Для того щоб правильно зрозумiти це Боже слово, яке Христос сьогоднi до нас промовляе, ми повиннi передусiм побачити в тому Євангелii добру новину.
У чому ж полягае ця добра новина? Насамперед у тому, що Господь Бог, згiдно з нашою вiрою, е Богом всюдисущим. «На всякому мiсцi володiння Його, благослови, душе моя, Господа», – так спiвае псалмоспiвець Давид (Пс. 103, 22). Однак Його присутнiсть не е нерухомою, статичною. Господь Бог приходить, наближаеться до людини. Одного дня Вiн прийшов на землю, народившись i ставши людиною. Вiдтак приходить до нас щодня через тих людей, яких нам посилае, скеровуе до нас Боже слово людською мовою. Проте в повний спосiб Вiн прибуде тодi, коли завершиться iсторiя цього свiту. Господь тодi прийде в славi та засяде на ii престолi i збере до себе всiх людей вiд початку й до кiнця свiту. Всi люди стануть перед Ним на Страшному судi, щоб здати звiт з усiх своiх вчинкiв.
Описуючи це всесвiтне судилище, Євангелiе розповiдае нам, що Пастир, який знае кожного з нас, одних поставить праворуч, а iнших – лiворуч. Чому? Тому що кожен iз нас прийде в цей момент зустрiчi з Христом iз чимось, що принесе у своему серцi. Той Добрий Пастир на тому Судi не буде нам чогось давати або кудись нас скеровувати. Просто виявиться все те, чим ми все свое життя жили. Святi Отцi кажуть: куди людина йшла всю свою земну дорогу, туди прийде i на Страшному судi.
Та Христос говорить про ще одну важливу рису: Вiн до нас приходить щодня в особi найбiльш потребуючоi людини. Господь не запитае нас, в яких квартирах ми жили, в яких храмах молилися, на яких автомобiлях iздили… Вiн нас запитае, що ми зробили для Його найменших. Бо Христос каже: «Те, що ви зробили одному з Моiх найменших, ви Менi зробили». Цiкаво, що коли ми чинимо дiло милосердя комусь, коли вiдвiдуемо хворого чи в’язня, коли годуемо голодного, напоюемо спраглого, з нами щось вiдбуваеться. Той вчинок милосердя нас змiнюе, робить нас такою особою, яку на Страшному судi Христос виявить i скаже: «Прийдiть, благословеннi Отця Мого, i наслiдуйте Царство, яке пiдготоване вам вiд створення свiту».
Наша Церква проголосила М’ясопусну недiлю Днем соцiального служiння, коли нашi вiрнi мають подбати про ближнiх, якi найбiльше потребують допомоги. Служачи таким людям, ми служимо самому Боговi. Отже, цей вчинок милосердя – це не просто прояв якогось суто людського братерства чи солiдарностi, а релiгiйний акт. Ми тодi справдi вшановуемо Бога, який присутнiй в образi цього ближнього i потребуючого.
У цей день хотiв вшанувати вас, цю, можливо, одну з найбiльш потребуючих громад Киiвськоi архиепархii, i показати вам, що ви е синами й доньками великого Бога, до яких Вiн щодня приходить. Нехай цей мiй вiзит до вас буде знаком того, що Господь Бог про вас пам’ятае i вас любить.
Бажаю вам, щоб ви мали вiдкрите духовне око i побачили того Бога, який наближаеться до вас. Будьте багатi на вчинки милосердя, бо тодi ставатимете тими, кого Господь Бог покличе i поставить праворуч вiд себе в Царствi Небесному. Бажаю вам також Божоi сили i того величезного натхнення, щоб ви любили Господа Бога i свою Церкву так, як ви це робите сьогоднi.
Четвер першого тижня Великого посту
с. Унiв (Львiвщина), Свято-Успенська Унiвська лавра, 29 лютого 2012 року
