скачать книгу бесплатно
Холоднi шляхи
Марiя Берберфiш
Збiрка горор-оповiдань «Холоднi шляхи» провадить вас крижаними дорогами страху разом iз персонажами восьми оповiдань, якi входять до ii складу: «Пiдвал», «Небезпечний», «Картина», «Лiкарня», «Помилка», «Тенета невiдомостi», «На вокзалi» й «Метро». Героi творiв – нашi сучасники. У збiрцi спiвiснують та переплiтаються реалiстичнi й мiстичнi колiзii. Оповiдання зацiкавлять вас динамiчними сюжетами й неочiкуваними кiнцiвками.
Марiя Берберфiш
Холоднi шляхи
Пiдвал
– Шановнi першокурсники, другоi пари у вас не буде, – поважно мовив сивий чоловiк, декан факультету. – Але дуже прошу вiдвiдати третю. У розкладi все написано.
Студенти зашумiли зошитами, пiдручниками й розмовами.
– Круто! Маемо вiльний час, – iз посмiшкою сказала Ганна своiй сусiдцi по пюпiтрi Оленi, злегка штовхнувши ii пiд бiк. – Куди пiдемо?
– Треба вирiшити, – мовила та, застiбуючи рюкзак. – Можемо пройтися районом, випити десь кави. Чи маеш якусь iншу пропозицiю? – глянула на спiврозмовницю, закусивши губу.
– Я бачила, що у старому корпусi пiдвал вiдчинено, – захоплено прошепотiла Ганна. – Подивiмося, що там…
– Класна iдея, – перебила ii Олена, весело пiдскочивши з мiсця.
Дiвчата швидко пiшли до виходу з аудиторii. Вони обидвi цiкавилися закинутими мiсцями, пiдвалами й дахами. Познайомившись мiсяць тому на першiй у навчальному роцi парi, вони почали часто спiлкуватися. Нерiдко разом проводили дозвiлля.
Дiставшись старого корпусу унiверситету й увiйшовши всередину, студентки поспiшили до заповiтних дверей.
– Хоч би нас нiхто не «спалив», – прошепотiла Ганна.
– Ми ж обережнi, – тихо мовила Олена, озирнувшись.
Дiвчата спустилися короткими сходами й зайшли до пiдвалу, причинивши за собою пошарпанi дверi. Кiлька секунд вони мовчки дивилися вглиб напiвтемного коридору, з одного боку якого простягалися iржавi комунiкацii, а з iншого тьмяно свiтили старi лампочки. Усе це було рясно вкрите пилюкою й павутинням.
– Вiдпадне мiсце, – прошепотiла Ганна, запаливши цигарку.
– Еге ж, – пiдтвердила ii супутниця.
Студентки пiшли вперед, намагаючись поводитися тихо. Було прохолодно й сиро. У кiнцi коридору iх чекали старезнi дверi, на яких висiла зламана ручка, що, здавалося, ось-ось упаде. Олена повiльно вiдчинила… Дiвчата побачили великий i темний вiдсiк пiдвалу. Ганна зробила крок уперед.
– Я чула, що тут, пiд старим корпусом, привиди е, – тихо мовила вона.
Олена ледь не вронила цигарку. Здригнулася.
– Хто таке сказав? – прошепотiла, увiмкнувши лiхтарик.
– Неважливо, один знайомий, – вiдповiла Ганна.
– Вiн тебе, мабуть, просто налякати хотiв.
Раптом позаду щось гупнуло, нiби впало. Студентки озирнулися.
– Мабуть, одна з нас, iдучи, зачепила якийсь непотрiб, – пошепки мовила Ганна. – Або ми обидвi… Спричинили його падiння, – всмiхнулася.
– А якщо тут i справдi привиди? – тихо пробурмотiла Олена.
– Ти ж наче не повiрила, коли я сказала…
– Слухай, менi вже моторошно, – дiвчина рiзко перервала свою супутницю. – Може, пiдемо назад?
– Чого це? Ми ще, мабуть, багато цiкавого не бачили тут, – прошепотiла Ганна. – Заспокойся.
– Гаразд, ходiмо вперед, – мовила Олена, щосили стискаючи в руцi лiхтарик.
Наступний вiдсiк пiдвалу був уже не зовсiм темним, але дуже широким i довгим. Його трохи освiтлювала одна-едина лампочка. Брудна й слабка. Виднiлися старi меблi. Поцвiлi стiни справляли гнiтюче враження.
Студентки пiшли обстежувати примiщення.
– Дивись, – Олена, здригнувшись, показала своiй супутницi на тiнь, яка була поряд iз рiзним мотлохом.
– То й що? Це вiд вiшалки чи ще якогось непотребу, – вiдповiла Ганна, махнувши рукою.
– Але вона дивна…
– Як падае, така i е. Твоя нажахана уява вже й мене лякати починае.
Олена важко зiтхнула й знов заговорила до своеi супутницi:
– Слухай, а хiба привиди мають тiнi?
– Не знаю, це спiрне питання, – кинула Ганна у вiдповiдь i гучно чихнула. – Пилюка! Хай iй…
Дiвчата обiйшли ще кiлька пiдвальних вiдсiкiв.
– Ходiмо вже назад, – мовила Олена. – У мене погане передчуття…
Не почувши жодноi вiдповiдi, озирнулася навколо.
– Ганно! – покликала.
Тиша. Дiвчина кiлька секунд простояла на мiсцi, розмiрковуючи, чому ii супутниця кудись подiлася. «Я чула, що тут, пiд старим корпусом, привиди е», – засiли в головi слова одногрупницi. Побiгла шукати Ганну. Олена обходила рiзнi примiщення, гучно кликала, забувши про обережнiсть. У сусiдньому вiдсiку почулися кроки.
– Ганно! – крикнула дiвчина.
Знов тиша. Олена ледь не втратила свiдомiсть. Притислася до стiни. «Що робити? Хто там ходить?» – крутилися в головi запитання без вiдповiдей. «Людина б озвалася!» – подумала дiвчина. Мовчки сховалася за старою шафою. Кроки повторилися. Олена тремтiла, наче в гарячцi. Замружилася. Вiдкривши очi, побачила, як недалеко вiд неi рухаеться якась довга тiнь. Студентка вискочила зi схованки й побiгла геть. Але зрозумiла, що заблукала. «Я ж не була ранiше в цьому вiдсiку… Куди тепер?» – думала дiвчина.
Штовхнула черговi пошарпанi дверi. Знов – незнайоме примiщення. Олена вхопилася за голову. Озирнулася навколо. Почула шум, але не вловила, звiдки саме. «Годi панiкувати! Треба шукати вихiд!» – подумки вмовляла себе. «А Ганна? Я маю вибратися звiдси й покликати на допомогу, врятувати ii…» – мiркувала дiвчина. Серце наче збиралося вискочити з грудей. Раптом студентка почула, що хтось мчить до неi.
– Ганно!
Мовчанка. Олена кинулася тiкати. Нарештi побачила знайоме примiщення. Дiвчина ще чула чийсь бiг позаду. Раптом зачепилася плечем об шухлядку на стiнi. Зсередини разом з якимсь мотлохом випала увiмкнена вiдеокамера. Студентка на мить сторопiла, але помчала далi. «Звiдки це тут?» – думала, бiжучи.
Упала. Вiдчула сильний бiль у нозi. «Наче не зламала… Мабуть, вивих», – вирiшила. Спробувала пiдвестися. Насилу вийшло. Кульгаючи, дiвчина пiшла в напрямку виходу з пiдвалу.
– Олено! – почулося ззаду.
– Де ти була? Що сталося? – дiвчина кинулася до Ганни.
– Я заблукала, – кинула та. – Потiм розповiм, – додала задумливо.
Студентки покрокували до виходу на перший поверх корпусу. Вже замайорiли попереду заповiтнi дверi. Дiвчата вибралися з пiдвалу. На третю пару трохи спiзнилися.
