скачать книгу бесплатно
Полiт крiзь бурю
Микола Бажан
ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Полiт крiзь бурю» Миколи Бажана – психологiчна поема, присвячена подiям Другоi свiтовоi вiйни***. Головною героiнею твору е юна розвiдниця, парашутистка Оксана, яка ризикуе власним життям, залишаючись вiрною великiй метi – перемозi над фашизмом. Свiтову славу письменнику принесли твори «Будiвлi», «Гофманова нiч» «Нiчнi концерти», «Гетто в Уманi», «Розмова сердець», «Дорога», «Полiт крiзь бурю», «Безсмертя», «Данило Галицький», «Нiчнi роздуми старого майстра» тощо. Микола Бажан – украiнський поет, культуролог, енциклопедист, творив здебiльшого у експресiонiстично-бароково-романтичному стилi.
МИКОЛА БАЖАН
ПОЛІТ КРІЗЬ БУРЮ
Поема
Пружнаста вiхола —
прудка пiдпора крилам.
Борiння. Зрив. Упертий рев стрибка.
Як нудно пахне тулуб лiтака
розпеченим металом i мастилом!
Як ухають, працюючи навзаводи,
мотори!
Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття.
Брести крiзь нiч,
в морознiй хузi плавати,
нести мое малесеньке життя…
Напружено, аж пальцi побiлiли,
чiпляюсь за дюралiевий плинт
i прислухаюсь, як гребе пiд крила
густенну бурю працьовитий гвинт.
Греби поглибше, далi й далi вгвинчуй
десяток тихих людських iснувань
туди,
за пруг,
за фронт,
за бiй,
за грань,
де кожен —
сам, самiтний, поединчий, —
стрибне в ревiння, в хаос, в хлань.
Це буде грань життя мого.
Не знаю, —
кiнець чи грань?
Моi сiмнадцять лiт
я в пам'ятi квапливо проглядаю,
печальний список бiдочок i бiд.
Не бiдкаюсь. Даремно. Нi до чого.
Кому? Тобi, Іване Хомичу?
От знов на мене вiн поглянув строго,
немов почув, як гiрко я мовчу.
За мною слiдом ти крiзь отвiр ступиш,
за мною звалишся у прiрву, в круговерть,
зацiпиш зуби,
сталь кiльця поцупиш
i трапиш в снiг
чи вгрузнеш в смерть.
Ти зробиш все, як я,
а може, навiть краще,
хоч я – молодша
й легше долечу,
та ти пройшов
такi безжальнi хащi,
де вмерла б я, Іване Хомичу!
Про мене знаеш бiльше, анiж кажеш.
Неприязнь тлiе нишком, наче трут.
Вдивляешся,
чекаеш,
мiриш,
важиш, —
не вiрить людям —
твiй щоденний труд.
Я знаю це, i злюсь, i зневажаю,
але убiк очей не вiдведу,
бо нi жаху, нi сумнiву не маю
перед лицем того, на що iду.
Мене вiд спiльного походу не вiддiлить
нi зiр колючий,
нi колючий дрiт,
i я зумiю тiлом власним втiлить
той досвiд мiй,
який би мiг знесилить,
але став силою прожитих трудно лiт, —
iх темний подих розпачу опiк,
жалка образа вiдшмагала iх,
у горлi згорбивсь,
зщуливсь i знемiг
моiх питань невикричаний крик.
Двi тисячi сто дев'яносто днiв, —
i в кожен з них я входила, як в бiль,
немов крiзь терня, дерлася крiзь гнiв.
Двi тисячi сто дев'яносто днiв, —
i я не впала,
й винесла звiдтiль
недоторканну кладь надiй i почуттiв,
як здобуток моiх нiмих зусиль.
Я – не сама,
була я не сама
в своiй хитливiй утлiй самотi.
Я бачила,
що не сховае тьма
великоi просвiтлостi путi.
Я бачила,
я прагнула до них,
прокладачiв незмiряних дорiг,
