скачать книгу бесплатно
Смарагдове мiсто Краiни Оз
Лiман Френк Баум
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
В iсторii, яку Лiман Френк Баум розповiдае цього разу, е багато подiй, на якi читачi давно чекали. Нарештi Доротi стае жителькою Краiни Оз. Ба бiльше: вiднинi вона не хвилюватиметься про своiх стареньких родичiв – дядька Генрi та тiтоньку Ем – iх Принцеса Озма теж запросила до своiх володiнь. І все було б добре у чарiвному королiвствi, але давнiй ворог Краiни Оз i ii правительки – Король Номiв уже виношуе зловiснi плани i збирае навколо себе ще гiрших лиходiiв. Вони мають одне бажання: зруйнувати Краiну Оз, а ii жителiв зробити рабами.
В формате PDF A4 сохранен издательский макет.
Лiман Френк Баум
Смарагдове мiсто Краiни Оз
Серiя «Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури» заснована у 2010 роцi
Перекладено за виданням:
L.Frank Baum. The Emerald City of Oz.
The Reilly & Lee Co., 1934
Переклад з англiйськоi Б. Е. Носенок
Художник-iлюстратор Д. Р. Нiл
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова
План-проспект серii затверджено Мiнiстерством освiти i науки Украiни
© Б. Е. Носенок, переклад украiнською, 2020
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
* * *
До моiх читачiв
Можливо, менi слiд було б написати на титульнiй сторiнцi цiеi книжки iншу назву – «Лiман Френк Баум та його кореспонденти», бо я використав багато пропозицiй, переданих менi в листах вiд дiтей. Колись я справдi уявляв себе «автором казок», але зараз я просто редактор чи приватний секретар для багатьох молодих людей, iдеi яких мене просять вплести в нитку моiх оповiдань.
Цi iдеi зазвичай напрочуд мудрi. Вони також логiчнi й цiкавi. Тож я використовував iх завжди, коли мав таку можливiсть, i визнаю, що багато чим зобов’язаний моiм маленьким друзям.
Боже, яка фантазiя в цих дiтей! Інодi iхня смiливiсть та генiальнiсть мене справдi вражала. Тож впевнений, що в майбутньому казкарiв не бракуватиме.
Моi читачi розповiли менi, що робити з Доротi, тiткою Ем та дядьком Генрi – i я пiдкорявся iхнiм наказам. Вони також запропонували менi теми, на якi можна писати згодом: цього насправдi достатньо, щоб у мене не залишилось вiльного часу.
Я дуже пишаюся такою спiвпрацею. Дiти люблять цi iсторii, бо допомагали iх створювати. Моi читачi знають, чого хочуть, i розумiють, що я намагаюся iм догодити.
Наслiдками такоi взаемодii дуже задоволенi не тiльки я i видавцi, а також (впевнений) дiти.
Сподiваюся, моi любi, ми ще довго разом створюватимемо цi прекраснi iсторii.
ЛІМАН ФРЕНК БАУМ
Коронадо, 1910 рiк
I
Король Номiв хоче повернути чарiвний пояс
Король Номiв був аж занадто розлючений. У такi перiоди його краще не чiпати. Тож усi пiдданi трималися вiд нього якомога далi, навiть Головний Управитель Калiко.
Через це Король, якого звали Бурим Рокватом, скаженiв у повнiй самотi. Вiн сердито мiряв кроками свою печеру, повну коштовностей, i злував немилосердно. Раптом його наздогнала думка, що наодинцi ятритися безглуздо: набагато краще й кориснiше для здоров’я зiгнати свою злiсть на комусь, принизивши його. Король пiдскочив до гонга i щосили вдарив у нього.
На поклик, тремтячи вiд страху, з’явився Калiко.
– Поклич до мене Головного Радника! – заревiв розлючений монарх.
Веретеноподiбнi ноги Калiко винесли iз зали його вгодоване тiло з максимальною швидкiстю, й незабаром Головний Радник увiйшов до печери. Король сердито мовив йому:
– Мiй Чарiвний Пояс привласнила якась дiвчина, а тебе, здаеться, це взагалi не хвилюе! Радник ти чи не радник? Як менi тепер чаклувати без Чарiвного Пояса? Я ось-ось лусну вiд злостi! Що ти на це скажеш?
– Деякi люди насолоджуються гнiвом, Ваша Величносте, – незворушно вiдповiв Радник.
– Згоден. Але скiльки ще можна злувати? Я роблю це цiлий ранок, день i вечiр. Набридло! Радь щось!
– Що ж, – зiтхнув Радник. – Отже: вам хочеться чаклувати, а ви не можете, тож, що робити натомiсть? Моя порада – треба позбавитися вiд бажання чаклувати.
Почувши це, король люто глипнув на Радника i почав смикати своi довгi бiлi вуса, поки не потягнув iх так сильно, що закричав вiд болю.
– Дурень ти, ось хто! – вигукнув вiн.
– Я подiляю цю честь iз Вашою Величнiстю, – вiдгукнувся Головний Радник.
– Хо, варто! – тупнувши ногою, заволав Король.
«Хо» – це королiвський спосiб сказати «Негайно до мене!». Почувши грiзний рик Короля, варта одразу прибiгла. Тодi Король вiддав наказ:
– Прибрати звiдси цього нахабу!
Охоронцi схопили Головного Радника i закували його в ланцюги, щоб той не пручався. Але Король розiйшовся ще дужче. Пiдскочивши до гонга, вiн щосили грюкнув у нього. І знову блiдий вiд страху Калiко постав перед грiзним монархом.
– Подати сюди мою люльку!
– Ваша люлька вже тут, Ваша Величносте, – несмiливо нагадав Головний Управитель.
– Так набий ii! – гаркнув правитель.
– Вона набита, Ваша Величносте.
– То розпали ii!
Калiко набрався смiливостi i продовжив нагадувати:
– Але люлька вже горить, Ваша Величносте, i ви навiть палите ii.
– Що? Як так? – тут монарх похлинувся димом i, нарештi, помiтив, що й справдi курить. – Але чому ти так грубо нагадуеш менi про це?
– Ваша Величностей, я лише ваш вiрний слуга, нещасний слуга, – лагiдно вiдповiв ном.
Покора Головного Управителя трохи заспокоiла Короля, тож вiн, пихкаючи люлькою, повiльно пройшовся по печерi. Але умиротворення тривало недовго i незабаром гнiв зануртував у ньому з новою силою. Зупинившись перед бiдним Калiко, монарх залементував:
– Що ти хочеш сказати своiм улесливим виглядом? Ти хочеш образити цим мене, коли я такий нещасний?
– Дозвольте запитати, що розлютило Вашу Величнiсть?
– Як що? – Король навiть зубами скрипнув вiд лютi. – Хiба ти не знаеш, що дiвчина на iм’я Доротi та ii подружка Озма заволодiли моiм Чарiвним Поясом?
– Але пояс дiстався iм у чесному бою, – наважився заперечити Калiко.
– Мене це не хвилюе! Я хочу Пояс назад i все. Половина моеi сили пропала разом iз цим Поясом!
– Щоб його повернути, треба пробратися в Краiну Оз, а це неможливо, – нагадав Головний Управитель i крадькома позiхнув. Ось уже двадцять шiсть годин вiн i на мить не стулив повiк i втома давалася взнаки.
– Чому неможливо?
– Ваша Величносте, ви забули про Згубну Пустелю, яку нiхто не в змозi перетнути! Ви знаете цей факт так само добре, як i я, Ваша Величносте. Не забувайте про втрачений Пояс, звiсно. Але пам’ятайте, що у вас залишилось багато сил, бо ви керуете цим пiдземним царством як справжнiй тиран, i тисячi номiв пiдкоряються вашим наказам. Раджу випити склянку розтопленого срiбла, щоб заспокоiти нерви, а потiм лягти спати.
Король схопив великий рубiн i жбурнув його в Калiко. Головний Управитель хутко присiв, щоб ухилитися вiд важкоi коштовностi, яка врiзалася у дверi просто над його лiвим вухом.
– Геть звiдси! Зникни! – розбушувався Король. – Щоб ноги твоеi тут не було! І пришли сюди Головнокомандувача Блуга!
Калiко поспiшно вийшов, а за кiлька хвилин до печери увiйшов Головнокомандувач королiвськоi армii. Цей ном був вiдчайдушним воiном i жорстоким полководцем. Пiд його орудою несли службу п’ятдесят тисяч добре навчених номiв-солдатiв. Вони нiчого i нiкого не боялися, крiм свого суворого генерала. І все-таки у Блуга щось тенькнуло всерединi, коли вiн побачив надзвичайно розлюченого Короля Номiв.
– Прибув за вашим наказом!
– Нарештi! Зараз же вирушай у Краiну Оз й принеси менi Чарiвний Пояс!
– Ви збожеволiти, – спокiйно завважив Головнокомандувач.
– Га? Що? Ти що таке сказав? – Король вiд лютi почав навiть затинатися, а потiм йому наче зацiпило.
Головнокомандувач, своею чергою, побачивши, що монарх мовчить, остаточно осмiлiв i сiв на величезний дiамант, який лежав посеред печери.
– Раджу порахувати до шiстдесяти, перед тим, як ви знову щось скажете. Це дасть вам змогу опанувати себе.
Король роззирався довкруж, шукаючи, чим можна жбурнути в Головнокомандувача Блуга. Не знайшовши поблизу нiчого пiдхожого, вiн заспокоiвся, подумки завваживши, що, можливо, його пiдлеглий мае рацiю. Тож самодур плюхнувся на свiй блискучий трон, перекинув корону на вухо, загнув пiд себе ноги i злобно глянув на Блуга. А Головнокомандувач тим часом продовжував:
– По-перше, ми не зможемо пройти через пустелю. По-друге, навiть якщо пройдемо, Озма, правителька Краiни Оз, легко впораеться з нашою армiею, адже вона – фея. Аби у вас був Чарiвний Пояс, тодi ще можна було б з нею позмагатися, але Пояса немае!
– Пояс! Хочу Пояс! – знову заволав Король.
– Тодi помiркуймо, як його повернути, – вiдгукнувся Генерал. – Пояс нинi в Доротi, дiвчинки з Канзасу, що в Сполучених Штатах Америки.
– А ось i нi! Вона вiддала його Озмi.
– Як ви дiзналися про це?
– Мiй шпигун, Чорний Ворон, лiтав через пустелю i бачив мiй Пояс у Смарагдовому мiстi, в палацi Озми, – простогнав король.
– Гм-м, це дае менi надiю, – радiсно потер руки Генерал Блуг. – А що, коли пробратися в Краiну Оз, не переходячи через пустелю? Адже дiстатися туди можна ще двома способами.
– Якими? – не зрозумiв Король.
– Дуже просто: над пустелею i пiд пустелею, iнакше кажучи, повiтрям або пiд землею.
Почувши це, Король Номiв аж пiдскочив вiд радостi й, зiстрибнувши зi свого трону, почав бiгати по печерi:
– Генiально, Блуг! Я – Король Пiдземного Царства, а всi номи – землекопи! Вони можуть пробратися пiд землею куди завгодно! Ми прориемо пiдземний хiд до самого Смарагдового мiста!
– Спокiйно, Ваша Величносте, не поспiшайте, – остудив королiвський запал Генерал. – Номи – хорошi воiни, але однiеi сили й хоробростi недостатньо, щоб впоратися iз Краiною Оз.
– Ти впевнений?
– Цiлком.
– Як же нам тодi бути?
– Забудьте нездiйсненнi мрii й займiться чимось кориснiшим. Хiба мало справ у Пiдземному Царствi?
– А як же мiй Чарiвний Пояс? Я хочу його повернути!
– Я теж цього хотiв би, – зловiсно посмiхнувся Блуг.
Цього разу Король так оскаженiв, що, не довго думаючи, жбурнув у Головнокомандувача важким королiвським скiпетром iз чистого сапфiру. Вiд нищiвного удару в голову Генерал не втримався на ногах i розтягнувся на пiдлозi печери, не подаючи ознак життя. На поклик Короля з’явилися стражники i винесли геть чергову жертву.
Короля Номiв нiхто не любив. Вiн був лихою людиною i водночас могутнiм монархом, тому, аби повернути свiй Чарiвний Пояс, вирiшив знищити Землю Оз i ii чудове Смарагдове мiсто, поневолити принцесу Озму й маленьку Доротi, а разом з ними – усiх жителiв Озу.
Колись Пояс дав змогу Бурому Роквату зробити багато поганих речей. Тому Озма та ii люди рушили до пiдземноi печери i забрали його. Король Номiв не мiг пробачити Доротi та Принцесi Озмi цього вчинку i вирiшив iм помститися.
Тим часом дiвчата i думати забули, що iснуе така злобна iстота, як Король Номiв, котрий живе у пiдземнiй частинi Земель Надвечiр’я, що розташована аж за Згубною Пустелею, на пiвдень вiд Краiни Оз.
А несподiваний ворог, як вiдомо, е ворогом вдвiчi небезпечнiшим.
II
У дядька Генрi проблеми
Доротi Гейл разом зi своiми рiдними – тiткою Ем i дядьком Генрi жила на маленькiй фермi в Канзасi. Справи в них йшли не дуже добре: часта посуха знищувала всi посiви, а одного разу ураган навiть зруйнував iхнiй будиночок. Коштiв на будiвництво нового в них не було, i дядьковi Генрi довелося закласти ферму, щоб розжитися хоч якимись грошима.
До цих негараздiв додалися ще й проблеми зi здоров’ям: дядько Генрi так ослаб, що не мiг уже працювати, як ранiше. Щоправда, лiкарi запевняли: для змiцнення органiзму потрiбнi не так пiгулки, як морська подорож, тож вiн, взявши Доротi, вiдправився до Австралii, а це теж вартувало грошей, i чималих.
