скачать книгу бесплатно
Дуже добра книга казок про ведмедика Ташика
Валентина Басан
Одного разу ведмедик Ташик вирiшив знайти казкову галявину з ягодами i заблукав у лiсовiй гущавинi. Ташик зустрiв бiлочку на iм'я Абрикоска, яка пригостила його горiшками, старого i мудрого вовка, який допомiг знайти йому дорогу додому, а також, ведмедик дiзнався, чому не можна iсти красивi, але смертельно отруйнi гриби маленьким i дорослим. Ведмежа Ташик зустрiчае на березi рiчки дуже дивного хлопчика. У дитини немае волосся на головi, немае вiй i брiв. Хлопчик розповiдае ведмежатi, чому вiн такий i з сумом додае, що тепер над ним всi смiються. Хлопчик заблукав у лiсi i не може знайти дорогу додому. Ведмежа Ташик заспокоюе хлопчика i допомагае йому вибратися з лiсу. У лiс прийшла холодна i снiжна зима. Ведмедик Ташик лiпить снiговика бiля будинку i розглядае снiжинки, якi падають йому прямо на лапки. Ведмежа Ташик вперше дiзнаеться, що таке Рiздво, пiде в гостi до лiсових духiв, зустрiне своiх старих i нових друзiв, i загадае найзаповiтнiше бажання!
Валентина Басан
Дуже добра книга казок про ведмедика Ташика
Присвячуеться моiй подрузi НаТАШІ Ларiнiй.
Передмова.
Надiя, Вiра i Любов – це три зiрочки, якi ведуть людину, починаючи з самого першого його дня народження. Вони свiтять i сяють, висвiтлюючи життевий шлях. На жаль, цей шлях iнодi бувае складним i тернистим для великих i для маленьких.
Чому?
Я мiльйон разiв задавала це питання собi i iншим, але нiхто не знае на нього вiдповiдь. В основному, всi розводять руками i вiдповiдають: без поняття.
Я написала цi казки для всiх дiток на землi. Єдине, чого я хочу, щоб хворi дiтки одужували, а здоровi не хворiли. А ще щоб цi казки несли доброту, любов i надiю всiм, хто iх потребуе. Цi казки розповiдають про страх, про важливу роль сiм'i i друзiв в життi кожного без винятку, про силу волi i духу, про те, що нiколи не треба здаватися, а вiрити лише в найкраще.
Дорога НаТАША!
Без тебе не було б цi трьох чудових казок, на створення яких ти мене надихнула. Ти-справжнiй герой, прямо як в цих казках. Я бажаю тобi здоров'я i сил на довгi роки. У тебе попереду ще багато доброго, цiкавого i важливого. Я бажаю, щоб твоi проекти були успiшними, а новi iдеi нiколи не закiнчувалися.
З повагою i любов'ю,
Автор.
Казка 1.
Як ведмедик Ташик у лiсi загубився.
Ведмедик Ташик крокував по лiсi, наступаючи лапками на густий килим з голок, шишок i маленьких ягiдних кущикiв. Лiс був великий i темний, а ведмедик зовсiм маленький. Вiн пiднiмав вгору носик i принюхувався до повiтря, щоб визначити, де ж живе його сiм'я. Вiн заходив в густу i темну гущавину все далi i далi вiд рiдного, свiтлого i сонячного узлiсся, де був будиночок його великоi i дружноi сiм'i.
Ведмедик Ташик прислухався i притиснув вуха до голови. Страшнi i чорнi крони дерев скрипiли, як гiганти з великими ялиновими лапами. Крихiтний ведмедик пiдбiг до пеньочку i сховався за ним. У лiсi починалася справжня гроза i ведмедик затремтiв вiд холоду i страху. Вiтер розгойдував височеннi дерева з боку в бiк зi страшними звуками. Ташику здавалося, що на його пеньочок впаде одна зi старих i товстих сосен, яка сипiла i скрипiла, як прабабуся Ташика. Вiн закривав очi лапками i схлипував, витираючи сльози на маленьких оченятах.
– Мам! Мам! – Ташик вiдчайдушно кликав маму, бо завжди знав, коли страшно мама захистить його вiд будь-якоi небезпеки.
Одного разу ведмедик звалився з берега прямо в вируючу рiчку, яка несла його потоком прямо на каменi. Ташик вiдчайдушно бив лапами воду, але не мiг виплисти на берег, до нього було занадто далеко. Ще трохи i Ташик би розбився об скелястi кручi, але хтось схопив його за шкiру i потягнув до безпечного пологого берега. Це була найсильнiша i найсмiливiша в свiтi мама. Ташик обiйняв маму за шию, а вона суворо покарала Ташика, залишивши ввечерi без меду i малини. Але ведмежа не сердився, вiн знав, що мама любить його i дуже злякалася, що вiн потоне.
А ще мама читала йому на нiч казки про горщик кашi i про ягiдну галявину. Це були улюбленi казки ведмедика. Вiн уявляв, як знайде горщик кашi i буде iсти ii лапками, а каша в горщику не буде закiнчуватися. А ще вiн мрiяв знайти галявину, де буде багато червоних, солодких i соковитих ягiд. Вiн буде збирати iх лапками прямо собi в рот.
Блиснула блискавка i в чорному лiсi стало свiтло, як вдень. Ведмедик побачив бiля пеньочка за яким ховався, велике дупло i побiг до нього. Гуркiт грому з трiском розiрвав небо i землю. Ташик стрiмголов вкотився в дупло, перед тим, як почалася страшна злива. Великi краплi стукали по стовбурах дерев, змиваючи листя i слабкi голочки.
– Ти хто? – запитали звiдкись iз глибини дупла.
– Я – ведмедик Ташик. А ти хто?
– Мене звуть Абрикоска, тому що я – руда.
Зашуршали листя i перед Ташиком спочатку з'явився величезний хвiст, потiм i сама Бiлочка. Вона посмiхнулася i простягнула ведмежатi горiшок.
– Не бiйся, дощ не може йти вiчно.
– Спасибi, а я не боюся, з чого ти взяла? Ну може бути зовсiм трiшки. Особливо коли грiм гримiв.
Ташик взяв горiшок i почав гризти шкаралупу, щоб витягти серединку.
Вони гризли горiшки i базiкали з Абрикоскою, поки дощ не закiнчився.
– Спасибi тобi, Абрикоска!
– До побачення, Ташик, ще побачимося!
Ведмежа помахав своему новому друговi i попрямував далi, в пошуках виходу з цiеi темноi i страшноi хащi.
Пiсля грози в лiсi було сиро i прохолодно. На гiлках висiли перлиннi краплi, якi не поспiшали падати на землю. Ташик зауважив, що пiсля дощу щось змiнилося, але вiн не мiг зрозумiти, що ж саме. Пройшовши лiсом ще якийсь час вiн таки зрозумiв у чому справа.
Гриби.
Вони лiзли з-пiд землi прямо на очах у Ташика.
Їх капелюшки спочатку були дуже маленькi, але потiм ставали все бiльше i бiльше, перетворюючись на справжнi парасольки вiд дощових крапель. Особливо красивi були червонi гриби. Їх капелюшки були найпомiтнiшi i найяскравiшi в темно-смарагдовому лiсi. Ведмедик зацiкавився такою невимовною красою i присiв поруч з цiлим сiмейством червоних капелюшкiв, щоб помилуватися ними.
– Цiкаво, а вони смачнi? Пробурмотiв Ташик, згадуючи маминi супи з грибами i корiнням, i облизнувся. Пiсля горiшкiв, якими пригощала Абрикоска, пройшло багато часу. Ведмедик неабияк зголоднiв i поглядав на апетитнi червонi капелюшки грибiв, якi нагадували йому червонi ягiдки.
Вiн простягнув лапку i зiрвав найбiльшу i соковиту капелюшок.
– Гей! А ну-ка, викинь негайно!
Перед ним стояв величезний сiрий вовк, який безшумно пiдiйшов до маленького.
Ведмедик ташик злякано випустив грибний капелюшок з рук i позадкував назад.
– Вибачте, я не знав, що це вашi гриби!
– Не моi, а вiдьминi. Не можна iх iсти нi дiтям, нi дорослим, зрозумiв? Он струмок збiгай лапи вимий, щоб отрута не вбралася.
Ташик прополоснув лапки i попив водички з струмка, в животику зрадницьки заурчало.
Величезний вовк пiдiйшов ближче. Вiн вже не був таким страшним, його сива голова була вся в шрамах, але очi дивилися з посмiшкою.
– Пiшли на ту галявину, горе голодуюче! Дивись хоч цi ягоди i називаються вовчими для ведмежат, вовченят i лисенят – це смачна i корисна iжа, багата вiтамiнами, моi дiти постiйно роблять набiги в цi мiсця. А отруйнi мухомори я iм суворо заборонив чiпати, вони i так багато звiрiв в нашому лiсi погубили.
Ташик збирав лапками грона синяво-чорних ягiд i закидав собi в рот. Солодкий сiк тiк по лапках i по мордочцi. Наiвшись, Ташик запитав у вовка, чи знае вiн, як вийти з хащi.
– Іди в ту сторону i нiкуди не звертай. Вийдеш до рiчки, йди вздовж берега до величезного старого дуба. Там i закiнчуеться темна гущавина.
Ведмежа подякував спасителю i рушив у дорогу. Вiн спiвав пiсеньку, яку вони вивчили разом з мамою про друзiв, з якими не страшно в самому темному лiсi.
