скачать книгу бесплатно
Всяка-всячина
Борис Байков
У дiтей е власна здатнiсть бачити, думати та вiдчувати, тож нема нiчого божевiльнiшого, нiж бажати замiнити дитячий свiтогляд нашим дорослим. Ж. Ж. Руссо.
Борис Байков
Всяка-всячина
Казка про те, як Котик-Бурмотик провчив хитру лисицю
Жив собi на свiтi чорний котик за прiзвищем Бурмотик. А прозвали його так за те, що майже повсякчас щось собi бурмотiв пiд нiс: «Мур-р-р, м-р-р!». І от з деякого часу стало нашому Бурмотику дуже сутужно з iжею у дворi, де вiн досi мешкав, i де жили iще багато його одноплемiнникiв.
Через те вирiшив якось котик Бурмотик розпочати собi мисливський промисел у сусiднiй лiсовiй хащi. Спочатку все було напрочуд вдало.
Здебiльшого котику доводилося задовольняти себе що найменше дрiбними мешканцями лiсу: мишами та пташками. Бо на крупнiшу дичину мiсця у лiсовому мисливствi були вже зайнятi ще до прибуття Бурмотика. І був наш «мисливець» вельми задоволений своiм життям-буттям.
Та через деякий час почав котик iз великим подивом помiчати, що здобута ним та прихована про запас iжа стала кудись зникати. Це таемниче явище дуже засмучувало щасливе iснування котика, бо часто-густо залишався через те без вечерi.
Став тодi Бурмотик думати-гадати, як того злодiя упiймати. І от наступного дня пiшов вiн до лiсу та упiймав собi, як i завше, маленьке мишеня. Але на вiдмiну вiд минулих разiв, Бурмотик нiчим його не скривдив, а тiльки прив'язав до мишенятка мотузку, щоб воно нiкуди не змогло втекти.
А сам сховався у хащi та почав чекати, тримаючи мотузку у пазурах. Чекав годину, чекав другу, l ось вiн нарештi чуе, як хтось таемний пiдкрадаеться тишком- нишком до його здобичi.
Та коли той злодiй вийшов на галявину i спокiйнiсiнько ухопив котикове мишеня, то в Бурмотика вiд величезного обурення навiть i подих перехопило! Бо тим злодiем виявилася нiхто iнший, як руда хитра лисиця – лютий ворог Бурмотика. Ухопивши вмить котиковий снiданок, руда злодiйка махнула довгим хвостом та подалася собi до лiсу.
?Так от хто заважае менi полювати!?Продовжував обурюватись сам до себе Бурмотик. – Ну постривай, руда шахрайко! Я тобi зруйную назавжди потяг до злодiйства. Прийшов якось котик до свого дворового друга Полкана, що завжди захищав його вiд нападу iнших своiх одноплемiнникiв.
? Слухай, Полкане, дорогий друже, – каже Бурмотик, – у мене для тебе гарний подарунок. Розвiдав я тут неподалiк у лiсi одне зручне мiсце, де на тебе чекае завжди свiжа м’ясна кiстка. Але повинен тебе попередити, що на твою порцiю може статися замах невiдомого крадiя.
Тому ти повинен добре пильнувати, а в разi потреби, я сподiваюся, зможеш надати йому гiдну вiдсiч.
І з цими словами повiв Бурмотик свого друга до лiсу. А напередоднi вiн знову упiймав якогось гризуна та прив'язав його до мотузки, до протилежного кiнця якоi почепив свiжу м’ясну кiстку. Тож привiв котик Полкана до лiсу саме до птахи. І каже:
? Ось тобi, друже, мiй подарунок. Ласуй з задоволенням, а мене вiддячиш у майбутньому – промовив котик, а сам сховався за деревами.
А далi сталося таке. Бачить Бурмотик, як у певний час виходить на галявину руда злодiйка, вкрай задоволена та спокiйнiсiнька, мабуть тому, що iй вдасться так безкарно ласувати чужою здобиччю.
От лисиця пiдкралась до мишенятка, схопила його та почала ласувати. А Полкан тим часом, гарно смакуючи, уминав свiжу кiстку i нiчого не пiдозрював.
Та раптом вiн вiдчув, як iжа починае вiд нього «втiкати» майже з самих пазурiв. От тодi вiн одразу ж згадав про попередження друга Бурмотика.
Роздивившись навкруги, вiн миттево уздрiв лисицю, яка намагалася за допомогою якоiсь мотузки вiдiбрати в нього снiданок. Це настiльки обурило Полкана, що вiн як вискочить iз кущiв, та як ухопить злодiйку за хвiст, аж тiльки руде хутро полетiло за вiтром!
3 того часу вже бiльше нiколи не зникала iжа у славного котика Бурмотика. А другим разом вiн i Полкана – свого найкращого друга, запрошував до лiсу на снiданок.
Дiд Мороз
Казка
На початку грудня Дiд Мороз ще десь подорожував лiсовими хащами, степами та полями, везучи усiм дiткам новорiчнi подарунки. У його великому та важкому мiшку було, мабуть, все, про що тiльки мрiють дiтлахи навколо святковоi ялинки. Там були iграшковi ведмедики, зайцi, бiлки, кiшки, собаки, вовки, лисеня, тигри, леви, слони, мавпочки, гiпопотами, коротше кажучи увесь тваринний iграшковий свiт.
А крiм цього у мiшку ще було безлiч рiзних солодощiв: цукерок, тiстечок, пирiжкiв, печиво на будь-який смак. Ну а ще у мiшку були: лимони, апельсини, мандарини, гранати, ананаси, банани, кiвi, авокадо, манго, горiхи, яблука та ще рiзна смакота. Природно, що такий важкий мiшок Дiду Морозу самому нести було 6 не пiд силу.
Ось тому вiн i скористався новiтнiм засобом пересування по снiгу: нардами, проте такими великими, як вантажна автомашина. Тому Дiду Морозу були не страшнi нiякi лiсовi перешкоди, буреломи, гущавини, болота, та iншi перепони.
Бо його санчата просувались нестримною ходою через будь-яку мiсцевiсть, як всюдихiд. І все було б добре у Дiда Мороза, якби йому не заважала одна неприемнiсть. Рiч у тому, що санчата його невiдступно переслiдувала велика зграя вовкiв, сподiваючись, ймовiрно, на здобич.
3 часом Дiду Морозу вже набридло бачити позаду себе вовчi пащi, чути iхне завивання i, взагалi, вовче сусiдство. Й тому вiн вирiшив рiшуче дiяти. Отже одного зимового ранку Дiд Мороз вийняв з свого волохатого кожуха новенький мобiльний телефон та набрав певний номер. На другому кiнцi телефону хтось вiдповiв. Тодi Дiд Мороз промовив:
