скачать книгу бесплатно
Гуморески i не тiльки
Борис Байков
Рiзнобарвнiсть життевих сюрпризiв Супроводжуе нас до кiнця, Смiх, любов i сiмейнi колiзii Ось про це все кнiженцiя ця. Якщо гумор – це ваша потреба, А кохання весь час напада, Тож придбати цю збiрку вам треба, Бо життя утiка, як вода.
Борис Байков
ГУМОРЕСКИ І НЕ ТІЛЬКИ
КМІТЛИВИЙ УЧЕНЬ
(гумореска)
Був Миколка геть свавiльний,
Розбишака i втiкач.
Вiн в шибки влучав прицiльно,
І казав, що винен мяч.
Вчивсь Микола той у школi,
Вже ходив у другий клас.
Знав урок? – З’являвся в школi.
Якщо ж нi – робив вже «пас».
Якось наш герой спромiгся
Прогуляти аж два днi.
Казав неньцi, що втомився,
Й бачив двiйку увi снi.
– Ну скажи менi, Миколо,
Вчитель потiм запитав, —
Чом не був два днi у школi?
Знов урокiв не читав?
– Позавчора моя мамка
Якраз випрала штани.
Ну а вчора бiг я ранком,
Бачу: знов висять вони.
Придивився – iнший колiр,
Нi! Це, певно, не моi!
Щось знайоме бачив в школi,
Глядь! – я в вашому дворi!
Вмить скумекав – безумовно,
Що й вам випрали штани.
Тож, мабуть, i ви, шановний,
були вчора вихiдний!
ПОРА ЧАРІВНА
Знов прийшла пора чарiвна
І прокинулась земля.
В лiсi пролiски, вербина,
Снiжнi плями у полях.
А в деревах забуяли
Соки живлення – нектар.
Ось i сонечко заграло,
І вiта зелений дар.
Нехай буде ще негода,
Та, як кажуть, то дарма,
Бо прокинулась природа,
І не вернеться зима.
Пахне вже весною в квiтнi,
Знову радiсть у серцях,
В незалежнiй Украiнi
Майорить народний стяг!
Нам й пiввiку не минуло,
Як то кажуть, – ще дитя!
Попри це, усi вiдчули,
Як покращилось життя.
Ой весна – весна буяе!
Розквiтае, наче врода!
Мирний поступ всiх вражае
Украiнського народу.
НЕ ДО СМІХУ
(гумореска)
Ти чого насупився, Іване? —
Так товариш близький його запитав,
Отже, бачу, i настрiй поганий,
Може, трохи вночi недоспав?
Так тому, що зiбравсь увiлънити
Секретарку свою чарiвну,
А, було, вже надумав кохати,
Так устрiв у халепу одну.
Днями йду я з роботи додому.
Тiльки й втримався ледь на ногах,
Бо побачив ii, нашу Тому,
Тягне кошик важкий у руках.
Ну яким би я був джентльменом,
Щоб спокiйно дивитись на це,
Кошик враз опинився у мене,
В Томцi ж вдячнiсть лягла на лице.
А коли привела в дiм красивий,
Ще й пестливо мене обняла,
Поцiлунок був дуже чутливий,
Я ж подумав: «Аванс вже дала»!
У наступнi хвилини чекання
Я не бачив ii лише мить,
Бо вона зачинилась у спальнi,
Щоби згодом мене запросить.
Я ж в уявi палкого кохання
Час не гаяв – все з тiла убрав.
Залишилось з’еднатись в бажаннi,
Обiйняти едину «май лав».
Раптом чую: «Заходь вже, коханий!»
Я ввiйшов i в ту ж мить остовпiв:
Бо стою у «костюмi Адама» —
За столом же – весь мiй колектив!
Правда, треба вiддати пошану:
Колектив мiй мене зрозумiв.
Бо почув лиш звертання: «Іване,
Спати рано iще, ти ж не пив!»
Ось така драматична вистава
Приключалась, Миколо зi мною.
– Тю, подумаеш, з ким не бувало.
Ти радiй, що вернувсь з головою!
Я б з тобою погодивсь, Миколо.
Так! Без гумору тяжко прожити.
Але ж, знаеш, я був зовсiм голий,
Тож й вiд гумору треба спочити.
МИЛАСЯ
У степу бiля хати
Пiдростав я на волi,
Як не пестила мати,
Все ж зустрiв свою долю.
Хоч не краля з косою,
І рука не тендiтна,
Проте ходить босою,
Й до дорослих привiтна.
А як з раночку встане,
Ще як пiвнi спiвають,
Вийде з хати на ганок,
Мов те сонце з-за гаю.
Бiле личко рум'яне,
Очi – промiнь блакитний,
Губки – морква в сметанi,
Шийка бiла, тендiтна.
Хоч дивись – задивляйся,
Так вже тягне до неi,
А як пройде Милася —
Що зоря над землею.
Кажуть, вправна ж то дiвка,
Все лiта, як метелик,
З ранку знов до корiвки,
Вдень – готуе вареник.
А як вечiр прилине,
Ми пiдемо до гаю.
Щоб кохатися вiльно
Досхочу у розмаю.
БУДИНОК ВІДПОЧИНКУ
А лiс шупить, гуде, спiвае,
Верхiвки вiтер обiймае,
