скачать книгу бесплатно
Тюльп. Не жартуйте так, Пiтере. Дайте-но менi ваш пульс? (Хитае головою.) Мiкстуру вживаете регулярно?
Ластман(зiтхае). Приймаю.
Тюльп. От i добре. Ну, тепер розповiдайте?
Ластман. Мiй новий учень – Рембрандт ван Рейн… (Пауза).
Тюльп. Син мiрошника з Лейдена?
Ластман. Так, так, цей син мiрошника виводить мене з себе. Уявiть, Нiколасе, на днях приводжу до студii бродягу, старого, з абсолютного соцiального дна, пропоную вiдобразити його Сатиром, Рембрандт подае його таким собi мучеником. Сьогоднi ставлю перед ними Рiнске, прошу намалювати Сусанну. І ось. (Простягае пожмаканий аркуш доктору, але потiм змiнюе, свое рiшення.) Але спершу погляньте на малюнок Алларта.
Тюльп. Так. це захоплююче!
Ластман. А це шедевр Рембрандта.
Тюльп. Ну що ж…
Ластман. Огидно, грубо…
Тюльп(розглядае малюнок). Так, грубувато, але ж дуже схоже. Я можу це взяти собi?
Ластман. Буду радий!
Тюльп(розглядаючи обидва малюнки). Не забувайте, Пiтере, Алларт вирiс у шовках i оксамитi… Проте цей син мiрошника, цей Рембрандт, дуже самобутнiй! Із нього буде толк!
Ластман(розводить руками). Так, не знаю, не знаю… Боюсь, менi доведеться з ним розпрощатися. Нехай повертаеться у свiй Лейден!
2
На сценi сарай-майстерня у Лейденi. Рембрандт стоiть бiля мольберта, на плечах у нього розiрваний мiшок. Поруч – Ян Лiвенс.
Лiвенс(читае Бiблiю). «Раптом постав перед ними Ангел Господнiй, i слава Божа осяяла iх; i злякалися страхом великим. І сказав iм Ангел: не бiйтеся: я сповiщаю вам велику радiсть, яка буде для всiх людей: бо незабаром народиться вам у мiстi Давидовiм Спаситель, який е Христос Господь».
Рембрандт. Я знаю, як передати це сяйво. Заграва вихоплюе iз пiтьми Ангела. А ось iлюзiю того, що вiн летить…
Лiвенс. Менi здаеться, iлюзiю польоту може створити вбрання. Пам'ятаеш, як навчав нас Ластман.
Рембрандт(владно). Нi, вбрання лише пiдсилюе ii. а iлюзiю повинне викликати саме тiло ангела.
В сарай зненацька вриваеться Андрiан.
Адрiан. Рембрандт, менi термiново потрiбне п’ять-шiсть мiшкiв.
Рембрандт. Що? Звiдки у мене мiшки. Хiба ти не бачиш: я працюю.
Адрiан. Працюеш? Поки ти займаешся своiм малярством, я падаю з нiг на млинi. (Заглядае по всiх кутках) Але ж я бачив тут мiшки!
Рембрандт(з викликом). Ми порвали iх на ганчiрки…
Лiвенс(примирливо). Витираемо пензлi.
Адрiан. Чудесно! Ми втрачаемо клiентiв, а тобi хоч би що.
Рембрандт. На млинi я працюю не менше нiж ти, а що до мiшкiв, то ти мiг би потурбуватися завчасно.
Адрiан. Ну що ж, я скажу батьковi, що солод насипати нема в що. Пропадай воно все пропадом! Тiльки ось на що ти сам будеш жити? Ти…
Рембрандт(гнiвно). Що? Говори!
Лiвенс. Не варто вам сваритися…
Рембрандт. Нi, хай Адрiан скаже …
Адрiан. Я скажу: унiверситет ти кинув, вiд Пiтера Ластмана втiк! І чого досяг? Поглянь, на себе – ти схожий на бурлака!
Рембрандт(кидаеться на нього з кулаками). Іди геть!
Лiвенс стае мiж братами.
Лiвенс. Охолонь Рембрандте, Андрiан по-своему мае рацiю, ти знаеш це. Тобi справдi дiстався найбiльший шматок сiмейного пирога.
Андрiан. Та що з ним говорити! (Виходить.)
Рембрандт. Зрозумiй, Яне, менi й так нудно. Та хiба я, як блудний син, промотав спадщину i повернувся злидарем у батькiвську оселю? Я багато чого досяг за цi роки (показуе на своi картини).
