скачать книгу бесплатно
Була й третя аварiя. Вона здобула кодову назву «козел», що надалi поширилася на всi атомнi електростанцii Союзу. Адже вона не лише псувала настрiй колективу, а й потребувала надзусиль для усунення наслiдкiв.
Того дня я вперше прийшов на роботу пiсля вiдпустки. І треба ж було такому статися, щоб саме цього дня вiдбувся розрив у одному з каналiв, вийшла вода, а все довкола запеклося в едину масу. Це, до речi, бiда всiх реакторiв РВПК-1000.
Наслiдки важко перелiчити. Треба розбирати конструкцii, свердлити, щоб дiстати весь графiт. Попри те, що емностi всi забрудненi радiацiею, треба лiзти у саму середину й лагодити. Такi роботи не лише шкiдливi для здоров’я, а й займають чимало часу.
Пiсля проведених робiт з усунення наслiдкiв аварii я отримав опромiнення 12 бер, при тому, що аварiйна разова доза становила лише 5 бер. Мене на рiк вивели iз зони, але я продовжував працювати. Це була вимушена дiя, оскiльки за письмовим розпорядженням головного iнженера станцii максимальна допустима норма не мае перевищувати 25 бер. Якщо набираеш цю дозу – з атомною енергетикою мусиш попрощатися назавжди. Хоч i отримуеш визначенi законодавством пiльги за шкiдливiсть на виробництвi. Зазвичай працiвники станцii за рiк не отримували максимально допустимоi дози опромiнення.
Тож, перший «козел» трапився на Ленiнградськiй АЕС, тодi нам вдалося заглушити реактор повнiстю i вчасно. З усiеi кiлькостi технологiчних каналiв розiрвало лише один.
Сам же реактор РВПК-1000 винайшов конструктор М. О. Доллежаль пiд керiвництвом Голови АН СРСР академiка Александрова. Тодi промисловий комплекс Ленiнграда починав пробуксовувати у зв’язку iз браком електроенергii. Пiвнiч краiни забезпечувала Кольська атомна електростанцiя iз двома блоками по 300 МВт. Завдання полягало в розробцi простоi та бiльш потужноi моделi реактора. Автори у своему проектi сперлися на конструкцiю «Бичок», що використовувалася у виробництвi плутонiю для ядерноi зброi.
Принцип роботи «Бичка» був простiшим за простий. Пiдвiшенi блоки з двоокису урану «прошивалися» iонiзацiйним потоком i в такий спосiб видiлявся плутонiй. Реактор глушили, речовину забирали та вiдносили на хiмобробку, де й отримували металевий плутонiй. На наступному етапi токар вирiзав iз плутонiю необхiднi деталi, як зi звичайноi сталi. Але стружка довкола верстата не могла перевищувати певноi ваги. Понад кiлограм – це вже критична маса, яка могла вибухом рознести весь завод. Ось така робота була у людей у закритих мiстах Томськ-7 та Красноярськ.
Реактор РВПК мало чим вiдрiзнявся вiд «Бичка». Хiба що розмiрами – на отримання 1000 мегават електроенергii. З примiтивного «Бичка» зробили важкого, неповороткого велетня. У свiтi ще не iснувало аналогiв, а в СРСР його запустили 1973 року пiд Ленiнградом.
Ленiнградська, Курська, Смоленська та Чорнобильська – усi станцii пройшли через аварii. У 1982 роцi був «козел» i на Чорнобильськiй АЕС, однак подiбнi блоки продовжували будувати i на ЧАЕС, i на iнших станцiях тодiшнього Радянського Союзу.
Регулярнi аварii РВПК-1000 стали предметом обговорення серед фахiвцiв. Академiковi Александрову, котрий опiкувався атомною енергетикою, постiйно надходила вiдповiдна iнформацiя. Вони з конструктором цiеi модифiкацii реактора були у дружнiх стосунках. Обидва знали, що на малих потужностях у роботi реактора виникають проблеми. Фахiвцi, що працювали на станцiях, сигналiзували про необхiднiсть удосконалення РВПК-1000. У вiдповiдь отримували настанову:
– Вчiться працювати на цих реакторах. Інших у нас немае.
Пригадую, як 1978 року «козел» стався на Курськiй АЕС. У той рiк ми на Чорнобильськiй атомнiй виконали план на 106 %, i всi вже розраховували на премii. Але з мiнiстерства енергетики СРСР надiйшла директива: пiдтримати Курськ, оскiльки черговий «козел» принiс чималi збитки. Наша станцiя, звiсно, подiлилася, але приемного було мало.
Ідентичнi реактори стояли на Смоленськiй, Курськiй, Ленiнградськiй, Ігналiнськiй станцiях. При цьому 4-й блок ЧАЕС запустили достроково за 1 рiк до аварii, а наприкiнцi 1986-го повиннi були запускати й 5-й блок уже третьоi черги станцii.
У реакторi, на вiдмiну вiд бомби, реакцiя протiкае повiльнiше
У реакторi, на вiдмiну вiд бомби, реакцiя протiкае повiльнiше. Уповiльнювачем слугуе передусiм вода i графiт. Але вода мае бути досить чистою РН 5.5, оскiльки будь-якi домiшки мають негативний вплив на роботу реактора. Тому пiд кожне пiдведення води в реакторi ми ставили один на одного графiтовi блоки з отворами. Так ми набирали одну, другу, третю колони, якими заповнювався весь реактор. В отвори вмонтовувалися технологiчнi канали. Тобто вода в реактор надходила через технологiчний канал знизу, а виходила, пiднявшись по каналу нагору. В технологiчнi канали завантажуються урановi ТВЗ – тепловидiльнi збiрки, через якi проходить вода i вбирае в себе тепло. Повне завантаження реактора становить 220 тонн двоокису урану, збагаченого 1,5 % чистого урану, пiзнiше – 2 %. Уся робота реактора регулювалася стрижнями системи управлiння захисту реактора, а контролювалася пусковими i робочими iонiзацiйними камерами.
Роботу реакторiв iз блокового щита управлiння контролював старший iнженер iз керування реактором, маючи повну картину тепловоi потужностi по всьому периметру. Коли у роботi установки можливi аварiйнi вiдхилення параметрiв (перепади температури та iнше), то спрацьовуе автоматичний захист (АЗ-5) – падають пiд власною вагою стрижнi системи управлiння вглиб реактора, i вiн глушиться.
Ранiше стрижнi мали трос та моторчик i спускались повiльно. Але Чорнобиль навчив: необхiдно, щоб стрижнi миттево заходили в активну зону реактора. Тому сучаснi реактори удосконаленi: пiдведено повiтря пiд високим тиском, i стрижнi повiтрям вiдстрелюються в активну зону за долi секунди та глушить реактор.
Конкретно на 4-му реакторi ЧАЕС стрижнi пiшли у зону, хоч аварiйна система i спрацювала. Вони рухалися близько 5–6 секунд, а це надто довго. Таким чином, на ЧАЕС вiдбулася звична несправнiсть пiд кодовою назвою «козел», лише зачепила весь низ реактора, що i призвело до вибуху.
Ще одна недоробка, характерна для РВПК-1000. Пiд час роботи реактора в активнiй зонi утворюеться iнертний газ ксенон, який у ньому розпадаеться на йод. Поки реактор працюе, нейтронний потiк розбивае цей йод, не даючи йому накопичитися. Якщо сталася аварiйна зупинка понад 30 хвилин, потужнiсть реактора неможливо пiдняти: йод, що накопичився за цей час, отруюе реактор, спричиняючи так звану йодну яму. У цiй ситуацii вода, графiт i йод уповiльнюють атомну реакцiю. Тому реактор повинен добу простояти заглушеним на час розпаду йоду. Перекладаючи суть iз технiчного на фiнансовий контекст – це втраченi мiльйони грошових одиниць. Тому в разi непередбачуваноi зупинки, завдання ставилося однозначне – запустити реактор у найкоротший термiн.
