Вождь первісної революції

скачать книгу бесплатно

Вождь первiсноi революцii
Євген Усенко

Якi асоцiацii викликае у вас слово вождь? Вкритий барвистим татуюванням тубiлець в головному уборi з орлиних пiр’iв, ватаг войовничих iндiанцiв-апачiв. Зовсiм iнша справа, коли кажуть: вождь революцii. Одразу уявляеться Ленiн верхи на панцирнику, Великий Мао або бородатий Фiдель. Адже завдяки усталеним стереотипам, розмальований дикун, якось зовсiм не в’яжеться в нашiй свiдомостi з образом вождя революцii. Тимчасом, само поняття вождь завдячуе своею появою революцiйним змiнам, що вiдбулися в людському суспiльствi в епоху неолiту. За твердженням вчених, в прадавнi часи, у первiсних людей, спочатку не було розподiлу чоловiкiв i жiнок на окремi родини. Отже жiнка могла вступати в статевий зв'язок з рiзними чоловiками. Як наслiдок, людина знала лише свою матiр i гадки не мала хто ii батько. Навiть тямки такоi, як батько, тодi ще не iснувало, оскiльки в уявленнях людини того часу, зачаття дитини нiяк не було пов'язане зi стосунками мiж чоловiком i жiнкою – дитина з’являлась в материнському лонi завдяки волевиявленню духiв. Такий стан речей призвiв до обожнення жiнки та виникнення матрiархату. Починаючи з VIII тисячолiття до н. е. вiдбуваеться перехiд вiд збиральництва i мисливства до вiдтворюючого типу ведення господарства. Виникають землеробство та скотарство, удосконалюються знаряддя працi, розвиваються ремесла. Зростае значення чоловiчоi працi й вiдповiдно посилюеться роль чоловiка в суспiльствi. На змiну матрiархату поступово приходить патрiархат. В цей час по всьому свiту вiдбуваеться низка маленьких (в межах окремо взятоi людськоi спiльноти) революцiй, коли голова мисливцiв-добувачiв виводить чоловiкiв з-пiд влади жiнок i стае володарем всього племенi, тобто вождем. Якраз про одну з таких революцiй i пiде мова. Пропоную вашiй увазi власне, суто гiпотетичне бачення тогочасних подiй. Перед вами iсторiя первiсноi революцii. Розповiдь про першого в свiтi вождя.

Євген Усенко

Вождь первiсноi революцii

Передне слово до читача

Якi асоцiацii викликае у вас слово вождь? Вкритий барвистим татуюванням тубiлець в головному уборi з орлиних пiр’iв, ватаг войовничих iндiанцiв-апачiв. Зовсiм iнша справа, коли кажуть: вождь революцii. Одразу уявляеться Ленiн верхи на панцирнику, Великий Мао або бородатий Фiдель. Адже завдяки усталеним стереотипам, розмальований дикун, якось зовсiм не в’яжеться в нашiй свiдомостi з образом вождя революцii. Тимчасом, само поняття вождь завдячуе своею появою революцiйним змiнам, що вiдбулися в людському суспiльствi в епоху неолiту.

За твердженням вчених, в прадавнi часи, у первiсних людей, спочатку не було розподiлу чоловiкiв i жiнок на окремi родини. Отже жiнка могла вступати в статевий зв'язок з рiзними чоловiками. Як наслiдок, людина знала лише свою матiр i гадки не мала хто ii батько. Навiть тямки такоi, як батько, тодi ще не iснувало, оскiльки в уявленнях людини того часу, зачаття дитини нiяк не було пов'язане зi стосунками мiж чоловiком i жiнкою – дитина з’являлась в материнському лонi завдяки волевиявленню духiв. Такий стан речей призвiв до обожнення жiнки та виникнення матрiархату.

Починаючи з VIII тисячолiття до н. е. вiдбуваеться перехiд вiд збиральництва i мисливства до вiдтворюючого типу ведення господарства. Виникають землеробство та скотарство, удосконалюються знаряддя працi, розвиваються ремесла. Зростае значення чоловiчоi працi й вiдповiдно посилюеться роль чоловiка в суспiльствi. На змiну матрiархату поступово приходить патрiархат. В цей час по всьому свiту вiдбуваеться низка маленьких (в межах окремо взятоi людськоi спiльноти) революцiй, коли голова мисливцiв-добувачiв виводить чоловiкiв з-пiд влади жiнок i стае володарем всього племенi, тобто вождем.

Якраз про одну з таких революцiй i пiде мова. Пропоную вашiй увазi власне, суто гiпотетичне бачення тогочасних подiй. Перед вами iсторiя первiсноi революцii. Розповiдь про першого в свiтi вождя.

Глава перша

Дерево слабкiше за кремiнь. Лезо ножа, хижим iклом, вгризаеться в деревину, вiдкушуе вiд неi смужку за смужкою. Запашна, жовта стружка встеляе землю бiля нiг рiзьбяра. В його вправних руках сосновий сучок довжиною з долоню поволi набувае новоi форми. Широкi стегна, пишнi, налитi, трохи обвислi груди, великий округлий живiт. Володарка ворiт, що ведуть у свiт духiв, берегиня роду, Богиня-Мати – першоджерело всього сущого, i в той же час мама, матуся, найрiднiша в свiтi людина – одне слово жiнка. Єдина в багатьох iпостасях, незважаючи на зовнiшню схожiсть, вона назавжди залишиться загадкою для чоловiка. Наявнiсть в неi мiж ногами прорiхи в перетинцi, що роздiляе цей свiт i свiт духiв, вивищуе жiнку над чоловiком i огортае ii завiсою мiстичноi таiни, зазирнути за котру годi навiть йому – Ікластому Вепру.

Постеливши на прихопленому першими приморозками морiжку теплу оленячу шкуру, Ікластий Вепр сидiв на березi рiчки. Знiчев’я вистругував з дерева статуетку й розмiрковував про жiнок.

– Цiкаво, як вони там, без нас? Чи змогли зiбрати врожай? Дари землi едина можливiсть жiнок дожити сяк-так до весни, адже бiльше нiкому вийти на полювання й зробити запаси м’яса на зиму. А, що коли нi? Покинутi чоловiками напризволяще, не впорались самотужки з врожаем, не встигли заготовити дров i тепер з жахом чекають настання зими. Взимку, позбавлене засобiв iснування жiноцтво приречене на смерть. Всi до одноi вимруть вiд холоду й голоду й тiла iхнi стануть поживою звiрiв.

Ікластий Вепр, аж здригнувся уявивши, як вовки шматують задубiлий вiд морозу труп його неньки. Сумнiви гризли йому душу.

– Чи правильно вiн вчинив?

Зараз, коли минула ейфорiя вiд неждано здобутоi свободи й вiдчуття абсолютноi влади стало не таким гострим, власнi дii почали здаватися Ікластому Вепру протиприродними.

Роздiлити рiд, все одно що розiтнути навпiл людину. Хiба зможуть двi половинки iснувати окремо? Або, якщо стулити до купи частини двох рiзних людей, то чи зростуться? Тодi що спонукало його до безглуздого вчинку? Заради чого пiшов вiн на злам одвiчних законiв? Невже лише заради можливостi злягатися з жiнкою коли заманеться?

Ікластий Вепр добре пам’ятав свою першу близькiсть з жiнкою. В життi кожноi людини iснують моменти, що нiби зарубки на кам’янiй скрижалi, запам’ятовуються назавжди. День, коли Ікластий Вепр вперше спiзнав насолоду вiд злиття двох тiл, був якраз з таких випадкiв.

* * *

Лук напружений, руки напруженi, серце напружене. Чорна Пляма старанно цiлився в вепра. Пiдстрелити таку здобич з лука непросто. Тварину захищае товстий панцир зi шкури, сала та м’язiв. Стрiлою його не проткнути. Тут треба бити безпомилково – в око, а ще краще у вухо.

Не пiдозрюючи про небезпеку, великий чорний сiкач пiдривав корiння розлогого дуба. Голосно плямкаючи ласував стиглими жолудями й знайденими в землi личинками i хробаками. Вiд вигляду його довгих, вигнутих iклiв Чорнiй Плямi робилося лячно. Вiн живо собi уявляв, як гострi немов ножi iкла патрають йому живiт i кабан в поривi шаленоi лютi розкидае нутрощi по окрузi. Нарештi хлопцевi вдалося приборкати страх i наважитися на пострiл.

Дзенькнула тятива, цвьохнула в повiтрi стрiла й кiстяне жало встромилось в щетинисту холку. Чорна Пляма зрозумiв, що промахнувся. Його пострiл, не завдавши великоi шкоди, лише розлютив звiра. Вгледiвши ворога, що ховався за колючим кущем шипшини, той кинувся на Чорну Пляму. Порятунок був зовсiм поруч, варто було заскочити на найближче дерево, але мисливець не збиравсь вiдступати. Гострий кремнiевий наконечник, насаджений на довгу жердину, зустрiв сiкача на пiвдорозi. Ратище затрiщало i вигнулося дугою, але витримало зiткнення з важкою тушею. Широке кам’яне лезо глибоко ввiйшло звiровi в груди. Зiбравшись з силами, Чорна Пляма натужився й здибивши вепра завалив його на спину. Кабан хвицався i верещав так, що Чорнiй Плямi заклало у вухах, проте вiн, усiм тiлом налягаючи на держак списа, мiцно тримав свою здобич. Поступово вiдчайдушний вереск тварини змiнився передсмертними хрипами, по ii тiлу пройшлася судома й вона замовкла назавжди.

З грудей Чорноi Плями вирвався переможний клич. Це була його перша велика здобич. Сьогоднi ввечерi Чорна Пляма з’iсть серце здобутоi ним дичини, дух тварини ввiйде у нього i вiн забере собi ii силу. Вепр стане його тотемом i Чорна Пляма, прозваний так через велику родимку на щоцi, нарештi отримае доросле iм’я. Та найбiльше Чорну Пляму тiшила думка про нагороду, яка чекала на нього вдома. Вразi вдалого полювання, Стара обiцяла звести його з жiнкою.