За межами розуміння

скачать книгу бесплатно

За межами розумiння
Вадим Овчаров

Ми звикли вiрити в те, що знаемо все про свiт, у якому мешкаемо. Та часом трапляються подii, якi ми не можемо пояснити. Приватний детектив, розслiдуючи справу зниклого пiдлiтка, знаходить щось моторошне, нереальне («Безвiсти Пропавший»). Четверо друзiв, аби вiдсвяткувати майбутне весiлля одного з них, влаштовують холостяцькi посиденьки просто неба, посеред густого лiсу. Та iхнiй вiдпочинок був порушений безжальним чудовиськом, яке влаштувало на них полювання («Нiчний Мисливець»). Назар Федорчук, прямуючи додому пiсля гостювання у кума, вирiшив скоротити шлях лiсовою стежкою. Чоловiк навiть гадки не мав, настiльки довгою виявиться ця подорож («Омана»). Кожна з цих iсторiй знаходиться поза межами людського розумiння.

Вадим Овчаров

ЗА МЕЖАМИ РОЗУМІННЯ

(Збiрка оповiдань)

«Речi не завжди такi, якими здаються насправдi…»

    Роджер Желязни

Безвiсти пропавший

Роздiл 1

* * *

Богдан iз дитинства мрiяв про кар’еру письменника. Та не просто якогось пересiчного лiтератора, котрий пише бульварнi романи. Нi. Чоловiк прагнув стати вiдомим на весь свiт, подiбно до Агати Крiстi чи навiть самого Артура Конан Дойла[1 - Агата Крiстi (1890—1976) – англiйська письменниця, одна з найвiдомiших представникiв детективного жанру. Створила двох найвiдомiших персонажiв детективноi лiтератури – Елькюля Пуаро та мiсс Марапл.Артур Конан Дойл (1859—1930) – англiйський письменник, автор детективних i науково-фантастичних романiв та оповiдань. Створив знаменитого детектива Шерлока Холмса.]. Йому так кортiло писати детективнi романи, що заради цього вiн вступив на юридичний факультет, плекаючи надiю на посаду мiського слiдчого. Там вiн би i людям допомагав, i черпав цiкавi iдеi для своiх iсторiй.

Однак цього так i не сталося.

Пiсля завершення довгих семи рокiв навчання, Богдан Семеняка провiв три роки у виснажливих пошуках роботи. В який би вiддiлок чоловiк не приходив, всюди була одна й та ж вiдповiдь: «Вибачте, вакансiя зайнята». Оскiльки професii охоронця чи вантажника осточортiли ще за часiв унiверситету, вiн вирiшив до них бiльше не повертатися.

Отримавши лiцензiю приватного детектива, звiсно не без «добровiльних внескiв», чоловiк спробував знайти вiдраду в цьому руслi безкiнечноi юридичноi рiчки. Засiвши в серцi Кiровограду, вiн почав наближену до майбутнього письменництва кар’еру. Проте навiть ця, здавалося б iдеальна робота, не приносила задоволення.

До нього весь час зверталися з простими, можна прямо сказати, банальними справами. Вивести на чисту воду невiрну дружину, знайти колишнього чоловiка, котрий ухиляеться вiд сплати алiментiв. Знайти викрадений автомобiль, знайти втраченого батька, знайти, знайти, знайти…

Вся ця одноманiтнiсть швидко набридла Богдану, а омрiянi детективнi романи так i не засiялися на бiлоснiжному полi плiдними зернятами iдей. І ось, коли чоловiк остаточно втратив надiю на щось цiкаве, його життя кардинально змiнилося пiсля вiзиту родини Федорчукiв, котра ввiйшла до кабiнету одного вересневого вечора.

Це була пара бальзакiвського вiку. Жiнцi, вона ж Антонiна Петрiвна, було рокiв пiд сорок-сорок два. Розчервонiлi очi пiсля тижнiв лиття гiрких слiз неохайно розфарбованi. Крiзь чорняве густе волосся пробиваеться безжальна сивина, а змарнiлий вигляд додавав зверху ще рокiв десять.

Їi чоловiк Михайло Федотович був кремезноi статури та майже пiд два метри зросту. Хоча йому й було всього лише сорок три, але голову вже огортала срiбна корона, котра простелилася довкола вiдполiрованоi пролисини.

Щойно вони увiйшли, детектив зрозумiв, що в родинi сталося щось жахливе. Можливо, хтось iз дiтей потрапив у халепу i тепер не може з нею впоратися, або, взагалi, когось iз близьких могли викрасти, чи тi просто зникли. Адже матерi рiдко проливають стiльки слiз без вiдомоi причини. Та й зморене обличчя голови сiмейства говорило саме за себе.

– Доброго дня, – привiтався Богдан i вiдразу ж перейшов до справи: – Чим я можу допомогти?

– Пане Богдане, – стримуючи сльози, почала жiнка. Михайло Федотович дбайливо взяв ii за руку, намагаючись постiйно пiдтримувати дружину в цей нелегкий перiод. Хоча за виразом обличчя детектив вiдмiтив, що чоловiк зробив це радше машинально, анiж заради турботи. – Ви наша остання надiя…

Як з’ясувалося, iхнiй единий син Костя перестав виходити на зв’язок близько трьох мiсяцiв назад, а згодом взагалi зник. Нi знайомi, нi викладачi в iнститутi не знають, що з ним трапилося. Навiть близькi друзi й тi не можуть вiдшукати товариша. Хлопець немов крiзь кригу провалився. Мобiльний не вiдповiдае, аккаунти соцiальних мереж видаленi, а з електронноi пошти бiльше пiв року нiяких звiсток.

Стурбованi батьки неодноразово зверталися до правоохоронних органiв, але тi лише змушували писати нiкому не потрiбнi заяви та чекати на результати. Однак якi можуть бути результати, якщо ледь не кожен третiй слiдчий пустив корiння на своему робочому мiсцi, щопiвгодини зрошуючи кавою вирощений величезний «плiд» на пузi.

– Скажiть, будь ласка, – крiзь сльози мовила Антонiна Петрiвна, завершивши свою розповiдь, – ви можете нам допомогти? Є хоч якась надiя знову побачити нашого Костика?

– Я зроблю все можливе, що в моiх силах, – вiдповiв Богдан.

– Сподiваюся, з ним нiчого не трапилося, – тiльки й змiг видавити iз себе батько хлопця. Хоча емоцiйно вiн виглядав урiвноваженим, та тремтiння рук i блiдiсть шкiри виказували ту душевну боротьбу за рiвновагу, котра точилася всерединi нього. – Якщо ви знайдете його, ми не залишимося в боргу. Ми готовi навiть заплатити вдвiчi бiльше за ваш звичайний гонорар.

– Про грошi поговоримо пiсля завершення справи, – вiдмахнувся детектив, дiстаючи з шухляди затертий записник. – На цей час менi потрiбна вся вiдома iнформацiя про вашого сина.

Через кiлька годин подружжя вийшло з кабiнету, вiдповiвши на низку запитань, котрi цiкавили Богдана в цiй справi. Щойно стрiлки годинника похилилися до шостоi вечора, детектив вiдпустив секретарку додому. Зрадiвши, що звiльнена на годину ранiше, вона понесла своi пухкi сiдницi до виходу. Лишившись один в офiсi, чоловiк розпочав роботу.

Для Богдана Семеняки вести розслiдування було схоже до розплутування величезноi купи ниток, котра лишилася пiсля недбалоi в’язальницi. Поступово, висмикуючи нитку за ниткою, вiн розв’язував кожну iз заплутаних iсторiй, змотуючи iх в один клубок суцiльноi картини.

Тож, увiмкнувши в офiснiй тишi свiй старенький комп’ютер, чоловiк чиркнув сiрником по коробцi та пiдпалив цигарку. Затягнувшись iдким нiкотиновим димом, детектив почав смикати за найближчi ниточки.

Перш за все вiн вiдновив номер мобiльного, використавши одну з нещодавно куплених сiм-карт та назвавшись оператору iм’ям зниклого молодика. Це було зробити досить просто, адже чоловiк записав не лише номер мобiльного молодого Федорчука, але й його батькiв. Тож на питання: «Куди ви телефонували останнього разу?» – Богдан вказав телефони батькiв. Пiсля пiвгодинноi тяганини, втрачений номер був вiдновлений.

Далi все пiшло куди простiше.

Ігноруючи повiдомлення про неприйнятi дзвiнки вiд друзiв, родичiв та викладачiв, чоловiк поновив аккаунти в соцiальних мережах, де ранiше перебував хлопець. Отримавши доступ до його сторiнок, Семеняка почав детальне вивчення життя зниклого.

Костянтин Федорчук, 1990 року народження. У 2008 роцi закiнчив загальноосвiтню школу в селищi Вiльне[2 - Вiльне – село iз населенням близько 1000 осiб.], котре знаходилося неподалiк вiд мiста. В тому ж роцi вступив до Кiровоградського педагогiчного унiверситету iменi В. Винниченка на факультет iсторii та права[3 - Кiровоградський педагогiчний унiверситет iм. В. Винниченка – вищий навчальний заклад, який був створений за пiдтримки украiнського драматурга, письменника, а також полiтичного та державного дiяча Володимира Кириловича Винниченка (1880—1951).]. Через чотири роки закiнчив навчання з вiдзнакою та здав iспити до магiстратури. Перш нiж зникнути, вiн продовжував навчання, як аспiрант однiеi з кафедр факультету.

Детектив клiкнув мишкою на свiтлини й побачив по той бiк монiтору успiшного хлопця спортивноi статури, котрий усмiхався на камеру. Його зеленi очi випромiнювали енергiю та радiсть. Материне чорняве волосся ледь не вiдбивало сонячнi променi, а «голлiвудська» усмiшка, певно, не раз змушувала дiвчат танути. Про останне свiдчили коментарi майже шестимiсячноi давнини, залишенi симпатичними представницями слабкоi статi.

Жодних листiв iз погрозами, жодних перепалок iз знайомими та колегами. У музичних уподобаннях гурт «Maroon 5», композицii Еда Ширана та Ендрю Гозьера[4 - Maroon 5 – американський гурт, котрий виконуе музику в стилi поп-рок; Едвард Крiстофер Ширан – англiйський спiвак та композитор у сферi поп-музики; Ендрю Гозьер-Бiрн – англiйський спiвак та композитор родом з Ірландii, який виконуе музику в жанрi Індi-рок, блюз, соул.]. Дiйсно, такий собi зразковий молодик.

Оглянувши загальну iнформацiю, Богдан перейшов до останнiх записiв. Загалом, нiчого провокуючого чи цiкавого. Повiдомлення на Твiтерi про успiшно захищену доповiдь, а потiм через тиждень – видалення сторiнки. Майже те ж саме у Фейсбуцi та Інстаграмi, тiльки там вiн написав про майбутню екскурсiю до Криму.

Та ось Семеняка натрапив на запис у соцiальнiй мережi «В контактi». За двi доби до видалення аккаунту Костя написав одне речення: «Вони знають про мене». Пiсля цього будь-який зв’язок уриваеться.

Хто цi «вони»?

Уявний клубок перестав розплутуватися, натрапивши на величезний вузол. Ось вона: перша загадка! Молодий Федорчук когось сильно боявся, настiльки сильно, що вирiшив зникнути нiчого нiкому не сказавши.

Богдан поглянув на список друзiв, котрi висвiтилися в графi «онлайн». Серед них був такий собi Іван Князев. Вiн був помiчений серед iнших контактiв як «найкращий друг». Детектив вирiшив, що необхiдно буде завтра поговорити з цим «другом». Ймовiрно, той зможе пролити бодай якесь свiтло на поведiнку Костянтина, можливо, навiть пiдкаже де його шукати.

* * *

Нiчну тишу порушуе телефонний дзвiнок.

Напiвсонний Богдан у темрявi намацуе мобiльний, який лежить на нiчному столику, й прикладае до вуха. Проте зi шматка холодного пластику нiчого не чутно, а дзвiнок продовжуе тероризувати кiмнату. Зрештою, детектив приходить до тями i розумiе, що це лунае мелодiя з телефону, взятого в оренду, в якому вставлена сiм-карта з вiдновленим номером.

Звiвшись iз лiжка, чоловiк здивовано протер очi. Вiн пiдiйшов до комоду, на якому лежав мобiльний телефон та зиркнув на дисплей.

«Номер не визначений», – повiдомляе апарат.