скачать книгу бесплатно
Ось постатi, яким я поклоняюсь
i поклонятимусь довiку.
Парвус.
Сii?
Зникомiй тiнi краще поклонятись,
заблуканцi-кометi, нiж таким.
Руфiн.
Вони блукали, правда, як i всякий
одважний, хто нових краiв шукае.
Прiсцiлла.
Де ж край блуканню мандрiвноi думки?
Де дно в розумуваннi? Де котвиця,
куди ти кинеш i за що зачепиш
ту котву, щоб спинити корабель,
утомлений одчаем безбережжя?
Руфiн.
Нам рано ще котвицi закидати.
Нехай тяжка й трудна мандрiвка наша,
але ж вона не так-то ще i давня,
щоб думати про край i береги.
Хто втомлений, хай спиниться з Платоном,
Зеноном, Епiкуром або з iншим
ловцем коштовних перел моря думки,
а вiдпочивши з ними, хай рушае
вiд них знов далi з вдячною душею.
Парвус.
Ну i куди ж вiн припливе нарештi?
Руфiн.
Якби ми знали се, нащо б i плисти?
В таких мандрiвках тiльки невiдоме
нам може стати за мету.
Парвус.
А… так!
Ну то пливiть собi на бездорiжжя,
сказати просто – на погибель душ!
Ви самохiть вiдкинули котвицю,
подану вам небесною рукою,
свавiльно поминули певну пристань,
що вам отець предвiчний урядив,
i на маяк, поставлений високо,
до зору всiм, заплющили ви очi, —
так вартi ж ви, щоб вас розбили скелi
пiдводнi i безодня поглинула!
(Розпалюеться все бiльше.)
Так вартi ж ви, щоб вас пожерли змii
i лютi чуда-юда океану!
О, як душа моя в долонi плеще,
ввижаючи погибель нечестивцiв!
Руфiн (до Прiсцiлли).
Любити ворогiв по-християнськи
зовсiм не так вже трудно, як я бачу.
Парвус.
Христос дав не саму любов, а й меч!
Прiсцiлла (значно збентежена).
Ненавидить вiн тiльки слiпоту,
а не слiпих…
Руфiн.
Не поясняй, Прiсцiлло.
Вiн досить сам сказав. Я розумiю.
(До Парвуса.)
Мiй гостю, щоб тебе не дратувати,
волiю я розмову залишити
про сi матерii.
Парвус.
Та я вже йду,
менi немае часу на балачки.
Прощай, Прiсцiлло.
Прiсцiлла.
Постривай, а лист?
Парвус.
Ти ж переписувать, либонь, не будеш.
(Скоса поглядае на Руфiна.)
Прiсцiлла.
Чому? я завтра все перепишу.
Парвус (з притлумленим сарказмом).
Таж чоловiк твiй стилю не вподобав.
Прiсцiлла (мовчки ховае рукопис пiд покривало).
Чи хто вже переписував?
Руфiн, мовчки вклоняючись, виходить у свiй таблiн i засувае завiси на дверях.
Парвус.
Аякже,
Рената, Прiск, Альбiна – всi по разу,
а я аж двiчi.
Прiсцiлла.
Двiчi можу й я.
Парвус.
От i гаразд. Сiм спискiв. Розiшлемо
церквам, та й Цельзовi до рук один.
Цiкавий, як то вiн цей «стиль» вподоба!
Ха-ха-ха-ха!.. Зостанься з богом, сестро!
Прiсцiлла.
Хай бог провадить.
Парвус виходить через боковий вихiд. Прiсцiлла сама його виводить.
Руфiн (виходить).
Вже пiшов той «брат»?
Чи в вас в громадi всi такi?
Прiсцiлла.
Вiн гострий,
та тiльки на словах, в дiлах вiн добрий,
вiн справжнiй християнин.
Руфiн.
Так, я вiрю…
За сценою якийсь радiсний гомiн.
Стривай! Се що?
Ідуть обое в перистиль.
Прiсцiлла (бачить когось за сценою).
Мiй татко!.. Любий тату!
От несподiвано! так пiзно!
Аецiй Панса (батько Прiсцiллин увiходить).
Шлях не близький,
я рано вибрався. Здоров, Руфiне!
Вiтаються.
Руфiн.
Вiтай, коханий тестю. Певне, день сей
щасливий надто, що тебе я бачу
уперше в себе в хатi.
Аецiй Панса.
Пробачай,
все досi я щадив старii костi,
а се не втерпiв, мусив вас одвiдать.
І так зрадiв, як вас побачив поруч.
Питаю: «Де дочка?» – «Там, – кажуть, —
з мужем». Хвала богам! Од серця вiдлягло.
Руфiн i Прiсцiлла переглянулись, трохи здивованi.
Прiсцiлла.
А що ж тобi гнiтило серце, тату?
Аецiй Панса.
Та так, були там поголоски рiзнi…
Руфiн.
