скачать книгу бесплатно
– У якому класi? – здивовано запитав Кадим. – Що таке клас?
Шаната зупинилася, немов з розгону наткнулася на стiнку, зрозумiвши, що проговорилася, i нiяково викрутилася:
– Не знаю… Просто слово з язика злетiло…
Васла нарештi зняв навушники.
– Ви, це… чого розшумiлися? Що, не бачите, у нього, як його… ну… напад.
– Який напад?
– Хвороба е… ну, така… ось цей… обалдеiзм, ось!
Гримнув регiт. Кадим реготав, показуючи на Орiга пальцем. Шана прикривала рот долонькою. Васла усмiхався всiм своiм широким обличчям. Навiть Орiг не витримав i пирснув у кулак. Вiдсмiялись.
– Я вiд своiх слiв не вiдмовляюся! Ви тут хоч луснiть вiд смiху!
– Васло, а ти випадково цiею хворобою не страждаеш? Може, менi теж дiагноз поставиш? Круглодурiсть або тупокруглiсть, а може, ще як-небудь? – запитала Шана.
– Васла на тебе бочку котив, точно! Сказав, що ти пiдлабузник, за Рикпетом тарiлки вилизуеш, – раптом чiтко почув Кадим чийсь тихий голос, – а Орiг тебе захищав. Вiн сказав, якщо з ким i дружити з цiеi юрби, то тiльки з тобою. Бо ти – особистiсть, а вони всi дурнi!
– Ви на Орiга дарма не наiжджайте, – несподiвано для всiх раптом сказав Кадим, – вiн справдi в Заекраннi найдовше. Якщо кому й треба було давати на погони собачки, то, звичайно, йому.
– А Рикпет сказав, – продовжував нашiптувати тихий голос Кадиму, – що ти слабак, i будеш робити все, що вiн скаже…
– А з Рикпетом, i правда, треба розiбратися. Це за що ж Гiрея йому собачки кинула? Пам'ятаете, вiн ii проводжав? А потiм вiдразу й собачки на погонах заблищали. Дивний збiг, правда?
– Кадиме… Ти що верзеш? – запитала Шаната, отетерiвши вiд таких слiв. – Ти що, проти Рикпета?
– Я проти Рикпета? – здивувався Кадим. – Нi, я не проти Рикпета, я за справедливiсть!
– І, по-твоему, зробити байтом Орiга було б справедливо?
– Ти чого… Орiга – байтом? Ураган – я вiдпадаю…
– Тодi в чому справа?
– Я ж сказав, що я – за справедливiсть, – сказав Кадим, але вже якось непевно, – а за Кадима чи за Орiга, яка рiзниця… Головне, щоб було чесно.
– Правильно, Кадиме! А чесно – призначити байтом мене. Що, не так? – Орiг поклав руку на плече Кадиму. – Удвох ми швидко покажемо, хто тут головний!
– І що, ти хочеш, щоб тобою командував Орiг? – глумливо запитала Шаната.
– Ну ви й утнули! – коротко засмiявся Васла.
– Орiг? Ти що, той?… – Кадим покрутив пальцем бiля скронi й струсив iз плеча руку Орiга. – Котися ти…
– Тодi чого ж ти хочеш? – знову запитала Шаната i додала, повернувшись до Васли: – А тебе нiхто не запитував.
– А я й сам не знаю… – уже зовсiм розгублено сказав Кадим.
– Ти чого? – так само розгублено пробурмотiв Васла.
Голос нечутно посмiювався. Його план виявився вдалим. Вiн розрахував правильно. Жадiбний Орiг вчепився в примарних золотих собачок i пересварив усiх заекранникiв. Ну, а Шаната… Яка панянка промовчить, якщо ii назвуть потворою? У-у, люта панянка – це велика сила, особливо якщо використовувати ii з вiйськовою метою. Але ще бiльша сила – це тихий голос. Криком можна домогтися багато, але пошепки можна досягтися всього… Можна вважати, що Голос посмiхнувся своему афоризму, якби йому було чим посмiхатися.
Роздiл 10
Шаната мiркуе
Шаната лежала на боцi, розглядаючи бiлу стiну. Тодi, у тiй грi, коли прострелене вухо дракона пiдвiсило програму, вона все згадала. Звали ii зовсiм не Шаната, а Наташа! Вона жила в невеликiй двокiмнатнiй квартирi, спала разом з молодшою сестрою у великiй прохiднiй кiмнатi. У маленькiй кiмнатцi спали мама й бабуся. Як говорила мама, «увiмкнувши режим жорстокоi економii», за рiк вийшло зiбрати грошi на новий комп'ютер. Не дуже крутий, але цiлком достатнiй для комп'ютерних iгор, i Наталя потрапила до них у полон. Навчання було закинуте, й вона, мало не вiдмiнниця, поступово перетворилася на тверду трiечницю. Мама спочатку намагалася поговорити з дочкою, переконати ii, що все, зокрема й комп'ютернi iгри, добре, якщо не занадто, але чорний екран тягнув ii з непереборною силою. З ранку насамперед вмикався комп'ютер. Коли Наталя поверталася зi школи, комп'ютер знову вмикався i вимикався лише вночi, коли вся сiм'я вже спала, та i в Наталки починали злипатися очi. Побачивши, що донька стала вчитися набагато гiрше, мама спершу намагалася переконати дiвчинку словами, але це не допомогло. Тодi вона кiлька разiв порозмовляла з донькою суворiше, демонструючи iй щоденник, туго набитий трояками, мов стручок квасолею. Бачачи, що розмови не дiють, мама перейшла до прямих заборон, але й вони не допомогли. Тодi мама, йдучи на роботу, стала забирати з собою шнур, яким комп'ютер пiдключався до розетки, але Наташа вiдшукала десь iнший.
Невiдомо, чим би закiнчилася ця iсторiя, мабуть, мама лiквiдувала б це «сiмейне нещастя», але саме тодi Таточка перетворилася на Шанату й стала синiм воiном чарiвницi Гiреi. Спочатку Шанатi, як, утiм, i Рикпету, в грi подобалося, але дуже швидко стало набридати. Щодня одне й те ж! А тепер, коли пам'ять повернулася, Шанатi захотiлося додому! Вона так сумувала за всiма! Дiвчинка струснула головою, проганяючи невеселi думки. Нинi треба було думати про iнше: як вибратися iз Заекрання.
«Як пiдвiсити програму тут, у замку? Де дракон – незрозумiло. У кого ж тодi стрiляти, якщо дракона немае? Добре, що-небудь придумаемо, головне, зрозумiлий принцип: при зависаннi програми контроль Гiреi над заекранниками зникае, – думала Шаната. – Будемо вирiшувати завдання крок за кроком. Спочатку треба визначити, де знаходяться монiтори. Стiна з монiторiв на узлiссi – обман, це зрозумiло. Це як у вiртуальнiй телестудii, декорацii можна зробити будь-якi. Монiтори мають бути пiд'еднанi до електричноi мережi й до системних блокiв, iнакше – як i що вони показуватимуть? Де вони можуть бути? Тiльки тут, у замку!»
Шаната згадала товстi пучки кабелiв, якi висiли на стiнах. Звичайно! Куди ведуть кабелi – ось що треба простежити! Тодi доберемося й до монiторiв. Як це зробити, якщо Голос контролюе кожен крок? Та чому це раптом, нi сiло нi впало, усi пересварилися? Хто сказав iй самiй, що Васла назвав ii дурепою? Та ще й натякнув, що вона товста? Голос сказав, ось хто! Мiг вiн щось образливе набрехати хлопцям? Та запросто! Чого б це Орiг, якому собачки на погонах завжди були до лампочки, раптом на Рикпета накинувся? Ось захист Гiреi – пересварити всiх! Схоже, усе складаеться. Постривай, адже Рикпет був бiля ii кабiнету, коли ii проводжав? Точно! Треба запитати його про кабелi. Якщо дiзнатися, куди ведуть кабелi й «пiдвiсити» програму, тодi можна дiстатися до монiторiв i залишиться тiльки дiзнатися заклинання. Це вже дещо. Це бiльше, нiж дещо! Це план! Ну, що ж, мадам Гiрее, стережiться! А заклинання… Вирахуемо й заклинання, дай час.
Заспокоена тим, що придумала, як iй здалося, перший крок до волi, Шаната розслабилася й непомiтно для себе заснула.
Роздiл 11
Зрада
Шаната прокинулася в гарному настроi: учора сталося щось приемне. Вона вiдразу згадала, що придумала план, який допоможе повернутися додому. Треба було поговорити з хлопцями, сама вона, звичайно, нiчого не зробить.
Васли й Кадима не було, а Орiг i Рикпет снiдали. Сидiли вони за рiзними столами спинами один до одного. Нашвидку вмившись, Шаната пiдiйшла до Рикпета й розсипала в нього на столi сiль. Так само, не говорячи нi слова, Шаната взяла за комiр Орiга й пiдтягла його до столика. Кiнчиком кинджала написала:
– Нас посварила Гiрея.
Рикпет кивнув головою:
– Я здогадувався.
Орiг пирхнув:
– Менi наплювати! Яка рiзниця, хто посварив? Я вiд своiх слiв не вiдмовляюся!
– Є план, – продовжувала писати Шаната. Якомога коротше висловлюючись, вона виклала свiй план.
– Так, – водячи кiнчиком кинджала, вiдповiв Рикпет, – там на стiнках багато дротiв.
– Чудово, – зрадiла Шаната, – виходить, монiтори знаходяться саме там.
Орiг стояв похмурий i замислений.
– Оце що ви надумали, – раптом запитав вiн, – розвалити все? А може, менi тут подобаеться?
– Замовкни! Ти що, того? – Рикпет покрутив пальцем бiля скронi. Вiн схопив кинджал i написав по солi тiльки одне слово: «Гiрея!».
– А я кажу, що менi плювати! Нехай чуе! Я не хочу йти звiдси, менi тут подобаеться, i я не дам розвалити гру!
– Заткнися! – крикнув Рикпет i кинувся на Орiга, намагаючись закрити йому рота долонею. Той спритно перехопив руку Рикпета й кинув його через стегно. Рикпет упав на стiл, зачепивши ногами стiльцi.
– Дурень! Зрадник! – Шаната щосили штовхнула Орiга в плече.
Орiг, який не чекав нападу з цього боку, не втримався на ногах i сам упав на стiл. Тарiлка з макаронами, якi вiн кiлька хвилин тому iв, перекинулася й акуратно вляглася йому на голову. Вигляд довгих бiлих макаронiв, якi звисають в Орiга буквально з вух, викликав у Шанати, незважаючи на серйознiсть ситуацii, напад реготу. Рикпет подивився на Шанату, потiм на Орiга й теж зареготав. У цей час отямився Голос. Регiт друзiв змiнився хворобливими стогонами. Обое одержали електробатогом.
– Зрада?! – люто сичав Голос. – Втеча?!
Батiг ще й ще бив заекранникiв. Орiг дивився широко розкритими очима.
«Ну, що ж… – думав вiн, – я не хотiв… Я, правда, не хотiв… А що менi робити? Знову додому? Не хочу! Я не дам усе розвалити! Їм усiм добре, у них удома все е! А як менi доводиться, хто-небудь запитав? Нехай тепер спробують, як це… Нехай спробують! Але я ж не хотiв… Як менi тепер далi жити? В однiй кiмнатi з ними?»
– Годi, припини! – пролунав голос Гiреi. Нiхто не помiтив, як вона зайшла. – Тiкати зiбралися? Ну-ну… Залиш цих дурнiв. А ти, Орiгу, молодець! – вона повернулася до Орiга. – Рикпете, я повертаю тебе в бiти! Вiдтепер собачки на погонах носитиме Орiг. Вiн заслужив iх бiльше, нiж ти!
Гiрея змахнула рукою. Собачки з погон Рикпета зникли й вiдразу з'явилися на погонах Орiга.
– Вiтаю тебе, байт Орiг!
Орiг щасливо посмiхався, по черзi косуючи на погони, якi прикрашали золотi собачки, знак байта.
– Зрадник… – неголосно проговорив Рикпет.
– Дурень ти, Рикпете, i вуха в тебе холоднi! Зате в мене на погонах золотi собачки, а тебе висiкли!
– Ага, – презирливо кинула Шаната, – а ти розумний i вуха в тебе гарячi. Вiд макаронiв!
Гiрея зникла, як i з'явилася, безшумно. Чи зник Голос, було незрозумiло.
На порозi з'явився Кадим. Вiн оглянув розгардiяш i здивовано запитав:
– Це що за вiйна була?
– Та тут деякi собачки собi вислужували, – Рикпет кивнув на Орiга, – продажна шкура!
Гiрея могла бути задоволеною. Орiг остаточно вiдпав вiд пiдозрiлоi компанii й перейшов на ii бiк.
Шанату й Рикпета майже одночасно викликали до бою.
«Звичайно, зараз ця карга нам нудьгувати не дасть! – думав вiн у польотi. – Але ж Орiг! Учора ще мене шпигуном обiзвав, а сам… Ну, нiчого! Васла й Кадим однаково з нами, а разом ми сила!»
У кiмнатi, де жили заекранники, усе змiнилося. Ранiше, коли збиралися разом, було весело й галасливо. Тепер постiйно висiла гнiтюча тиша. Орiг спочатку страшенно радiв своiм золотим собачкам, але хвастати не було перед ким, усi вiдверталися й нiхто не хотiв з ним розмовляти. Увечерi вiн вiдчув себе самотнiм, навiть почав жалкувати, що все так вийшло, але виправити нiчого було не можна.
Самотнiсть серед людей – така плата за зраду.
Роздiл 12
Треба поспiшати
Увечерi того дня, коли Орiг зрадив, Шаната й Рикпет усамiтнилися за столиком i розсипали сiль.
«Треба поспiшати, – написала Шаната. – Як зупинимо стрiчку?» «А Орiга пристрелимо!»
«Ти схибнувся?»
«Як на мене, то деякi глюки кращi, анiж такi люди! – Рикпет подумав i додав: – Вони хоч не зрадять. Добре, цiлуйся зi своiм Орiгом. Прострелимо менi руку чи ногу акуратно – i вся розмова».
Шаната почервонiла.
«Потрiбен менi цей дурень! Ти можеш нi краплинки не сумнiватися – я його ненавиджу. А поранити тебе нiяк не можна, ти маеш бути здоровеньким. По-перше, як боець, а по-друге, тягай потiм тебе, здорованя такого. Якщо кого й поранити, то це мене. По-перше, жiнки терплячiшi до болю, а по-друге, я легенька, мене й нести неважко».
«Ну звичайно, щоб я в дiвчисько стрiляв? Урештi, е ще Васла й Кадим. Домовимося, це не питання. Значить так, ми бiжимо до кабiнету Гiреi, знаходимо монiтори й?… Далi що?»
«Дверi забарикадувати треба…»
«А далi по ситуацii. Будемо пiдбирати слова. Методом тику» називаеться. Будемо тикати, поки не вийде. Автомати та гранати при нас, нехай спробують нас узяти. Часу буде досить».
«Голос батогом заб'е».
«Батогом, кажеш? Є в мене один секрет. Я його, щоправда, ще не випробував, щоб Голос завчасно не винюхав, але, думаю, вiд батога ми позбудемося».
«Здорово! Коли почнемо?»
«А як учотирьох зберемося, так i почнемо».
«Уп'ятьох, Рикпете».
«А п'ятий хто?»
«А ти Орiга тут залишити хочеш?»
Рикпет невдоволено засопiв.
«Потрiбен менi цей зрадник…»
«Рикпете, вiн людина!»
«Вiн зрадник!»
«Хто не помилявся?»
«Зрада не помилка. Ми його вiзьмемо, а вiн знову нас зрадить! Тодi Голос точно на смерть батогом заб'е».
«Ну Рикпете, ну миленький…» – Шаната поклала свою долоню на руку Рикпета. Серце його стукнуло й покотилося кудись униз. Пальцi були теплi, нiжнi й майже невагомi. Якась невiдома енергiя потужним струмом пройшла кожною жилочкою його тiла. Переляканий зовсiм новим почуттям, Рикпет спочатку почервонiв, потiм здригнувся й висмикнув руку з-пiд долонi Шанати. Висмикнув i вiдразу пошкодував – коли ще таке повториться?
– Ну, добре, – пiдкреслено грубувато буркнув вiн, – вiзьмемо. Але на випадок чого, я його, як останнього глюка… Першим! Усе, закiнчили. Я пiшов готуватися.
Вiн узяв навiщось у руки кинджал i попрямував до душовоi. Шаната провела його довгим поглядом. Вона сама не розумiла, що з нею вiдбуваеться.
