скачать книгу бесплатно
Слово о полку Ігоревiм
Автор Неизвестный
«Слово о полку Ігоревiм» – визначний пам'ятник давньоруськоi культурноi спадщини, iсторична епопея, створена наприкiнцi XII столiття. Основний сюжет книги присвячений невдалому походу на половцiв Новгород-Сiверськоi дружини, очолюваноi князем Ігорем. Однак у «Словi» згадуються й iншi подii з iсторii Киiвськоi Русi, князiвськi мiжусобицi i битви раннiх часiв. Окрасою книги, ii основною лiричною темою е «Плач Ярославни» – вражае глибиною свого драматизму монолог дружини Ігоря, яка журиться через поразку чоловiка. Художнiй переклад твору здiйснив видатний украiнський поет – Максим Тадейович Рильський.
Слово о полку Ігоревiм
Чи не гоже було б нам, браття,
Розпочати давнiми словами
Скорбну повiсть про Ігорiв похiд,
Ігоря Святославовича?
А зачати нам отую пiсню
По сьогоденних бувальщинах,
Не по намислу Бояновiм,
Боян-бо наш вiщий,
Як хотiв кому пiсню творити,
Розтiкався мислю по дереву,
Сiрим вовком по землi,
Сизим орлом попiд хмарами.
Спогадае перших днiв усобицi —
Випускае вiн десять соколiв
А на зграю лебединую:
Котру сокiл доганяе,
Та перша i пiсню зачинае —
Чи старому князю Ярославовi,
Чи Мстиславовi хороброму,
Що зарiзав Редедю
Перед полками касозькими,
А чи красному Роману Святославовичу.
Боян же, браття, не десять соколiв
Напускав на зграю лебединую, —
Накладав вiн на живi струни
Вiщi персти своi,
І самi вони славу князям рокотали.
Зачнемо ж ми, браття,
Вiд старого Володимира
До Ігоря сьогоденного.
Ігор сей, славен князь,
Мiццю розуму оперезав,
Мужнiстю сердечною нагострив,
Ратного духу виповнився
Та й повiв полки своi хоробрi
На землю Половецьку,
За землю Руську.
О Бояне, солов’ю наш давнiй!
Тобi б сей похiд ощебетати,
По дереву мислi пурхаючи,
Розумом ширяючи пiд хмарами,
Давню славу звиваючи з новою,
Летючи тропою Трояновою
Через степи на море.
Тобi б спiвати пiсню Ігоревi,
Ігоревi, Олега внуковi:
«Не буря ясних соколiв
Занесла через поля широкi, —
Галич лине зграями
К Дону великому».
А чи так би заспiвати тут,
Вiщий Бояне, внуче Велесiв:
«Іржуть конi за Сулою,
Слава дзвенить у Киевi,
Сурми сурмлять в Новгородi,
Стяги мають у Путивлi-градi,
Дожидае Ігор брата Всеволода.
Каже йому буй-тур Всеволод:
«Один брат, один свiт свiтлий, Ігорю,
Обидва ми Святославовичi.
Сiдлай, брате, своi конi бистрi,
Моi-бо вже готовi стоять,
Пiд Курськом осiдланi.
А моi куряни – вправнi воiни,
Пiд сурмами сповитi,
Пiд шоломом викоханi,
З кiнця списа годованi.
Всi путi iм вiдомi,
Яруги iм знайомi,
Луки в них напруженi,
Сагайдаки вiдкритi,
Шаблi нагостренi;
Самi скачуть, як вовки сiрi в полi,
Шукаючи собi честi,
А князевi слави».
* * *
Глянув Ігор на ясне сонце
Та й побачив – вiйсько тьма покрила,
І сказав до дружини-вояцтва:
«Браття моi, друзi вiрнi!
